Проведемо аналіз вказаних позицій більш детально.

1. Подання та підтримання позову позивачем, аналогічно як і визнання позову відповідачам, можливе за наявності та­ких умов:

а) між сторонами наявний спір про право;

б) наявні норми права, які забезпечують вимоги позивача;

в) наявні докази, які обґрунтовують такі вимоги.

Позивачу така поза позиція дає змогу домогтися максималь­ного задоволення порушених прав. Відповідачу - це можливість уникнути зайвих судових витрат.

Окрім того, відповідач може визнати позов частково. Це мож­ливо, коли з матеріалів справи видно, що позивач може довести лише частину обставин справи.

2. Варіантом успішного вирішення цивільної справи може бути мирова угода, яку можна укласти як без звернення до суду, так і під час судового провадження. Мирова угода, укладена без

звернення до суду, називається позасудовою. Вона є правочином у цивільно-правовому значенні. Позасудова мирова угода (договір) у випадку ухилення однією зі сторін від її виконання процесуаль­ного значення не має.

У разі порушення цивільної справи сторони можуть укла­сти судову мирову угоду, під якою варто розуміти угоду, укла­дену сторонами при розгляді справи і затверджену судом. В такій угоді позивач та відповідач шляхом взаємних уступок визначають свої права та обов'язки і припиняють виниклий між ними спір. Така мирова угода позбавляє сторони можливості знову звертатися до суду за тими ж підставами та предметом.

Єдиною умовою укладення мирової угоди виступає мож­ливість сторін зробити взаємні уступки одна-одній.

3. Відмова від позову позивачем застосовується тоді, коли:

а) відсутні докази на обґрунтування власної позиції;

б) вимога не підкріплюється правовими нормами;

в) протилежна сторона має докази на обґрунтування іншої версії подій. І / - , . % V

4. Невизнання позову відповідачем може мати місце, якщо у протилежної сторони відсутні докази на обґрунтування обраної позиції або така позиція не ґрунтується на нормах права.

За наявності трьох обставин вказаних вище обставин, які не­обхідні для подання позову, відповідачем може бути заявлений зус­трічний позов. _Л . "* і

У процесі підготовки до консультування юрист не може об­межитись однією позицією і лише її запропонувати клієнтові. Саме тому корисним є складання схем вірогідних варіантів вирішення справи з вказівкою про переваги та недоліки кожного з них.

Проілюструємо це на прикладі підготовки до консультації у описаній вище справі про поділ житлового будинку. При цьому по­зиції будуватимемо з метою захисту інтересів Л.Марчук.

Варіант позиції: позов про звернення стягнення на житловий будинок у рахунок погашення аліментів.
Веосія: Я Марчук проживає з дитиною. народженою під час перебування 1 у шлюбі із В.Защиком. Розмір аліментів, які сплачує відповідач, недо- 1 статній для утримання дитини. Однак у його власності перебуває жипь 1 ловий будинок, де він фактично не проживає В рахунок аліментних вил- 1 лат Я Марчук просить стягнути із В. Защика частину будинку і переда- 1 ти її у власність дитини відповідача. 1
Позитив: - дитина Л.Марчук стане одноось бним власником частини будинку; - у справах про аліменти не по­трібно сплачувати державне мито.	Негатив: - закон чітко не вказує на мож­ливість примусити платника алі­ментів передати майно в рахунок їх погашення (у ст. 190 мова йде про право), через що позиції мас слабке правове підґрунтя;   -потрібно нести витрати на послу­ги представника у суді.

Варіант позиції: позов про поділ житлового будинку, що перебуває у спільній сумісній власності.
Версія: будинок придбано під час перебування подружжя шлюбі. Хоча І подружжя з 1995 року і не проживало разом, фактичні шлюбні стосунки І між Л.Марчук та В. Защиком зберігалися.
Позитив: Л.Марчук стане одноосібним власником половини будинку.	Негатив: - фактичні шлюбні стосунки можуть бути не доведені; оскільки поважні причини, через які подружжя не про­живало разом, відсутні; -потрібно сплатити державне мито у розмірі 1% від суми позову; яке е ризик втратити; - потрібно нести витрати на послу­ги представника у суді.