Відсутні сторінки 44-45 !!!

Первинними у цьому відношенні оуцугь докази, отримані з пер. шоджерела (наприклад, показання свщка-очевидця), а похідними - з другого чи наступного джерела (скажімо, показання свідка щ_0Д0 фактів, які стали відомі йому зі слів іншої особи).

Підставою поділу доказів на особисті та речові є різні види фактичних даних, механізму їх формування та використання. Осо­бисті докази походять від людини (показання, різні документи, у тому числі процесуальні, висновок експерта). Речові докази - ц_е предмети матеріального світу, фрагменти речової обстановки (підроблені документи, предмети зі слідами правопорушення тощо).

Аналіз доказів починається зі встановлення їх переліку й оцін­ки їх допустимості. У випадку виявлення недопустимих доказів варто також скласти їх перелік і визначити підстави, за якими дані докази можуть бути оскаржені як недопустимі.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказуван­ня, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами дока­зування. Так, за ст. 218 ЦК при запереченні однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин рішен­ня суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. Окрім того, суд обмежений нормами права у виборі форми доказів засобами доказування перерахованими у відповідних процесуальних кодек­сах, а також процедурою отримання таких засобів.

Наявні допустимі докази повинні бути проаналізовані з по­зицій належності, достовірності та достатності.

Належність доказів полягає у тому, що суд повинен приймати до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Це правило дає можливість суду уникати захаращення справи зайви­ми доказами, не допускати зловживань з боку несумлінного пози­вача, відповідача, третьої особи своїм правом представляти дока­зи, з метою заплутати справу чи затягти процес.

Питання щодо належності того чи іншого доказу вирішується в залежності від характеру справи. Скажімо, характеристика відпо­відача з місця роботи чи проживання має доказове значення в справі про позбавлення батьківських прав. Залучення ж такої характерис­тики до справи про поділ спадкового майна не буде відповідати вимогам належності доказів.

Достовірність доказів є ознакою, що визначає правдивість фак­тичних даних, отриманих із відповідних засобів доказування.

Достатність доказів означає, що їх сукупність виключає можливість зробити висновок, протилежний тому, до якого прий­шов суд. Існує правило, згідно з яким один непрямий (побічний) доказ не може бути покладений в обґрунтування процесуаль­ного рішення. Необхідно сформувати систему доказів, в якій би кожний доказ був ланкою нерозривного ланцюга.

Якщо доказів досить, їхній аналіз завершується визначенням тактики їх пред'явлення і дослідження. Докази обох сторін, як правило, відомі всім учасникам судового розгляду, але успіх кож­ної сторони часто залежить від вміння вчасно і переконливо пред'я­вити такі докази у судовому засіданні.

При цьому під час підготовки до участі в суді сторони мають обдумати низку питань тактичного характеру.

Тактика роботи з доказами передбачає вирішення

- якими доказами буде підтверджуватись та чи інша обста­вина у справі;

- у який момент і після яких доказів протилежної сторони доцільно подавати свої докази;

- якими процесуальними способами (шляхом постановки питань, заявленням клопотань, поданням документів і т.ін ) може бути забезпечена інша інтерпретація доказів протилеж-

Я кщо аналіз повноти доказів приводить до висновку про їхню недостатність, то варто вирішити питання, як можуть бути вико­ристані наявні докази чи їх відсутність, які докази необхідно пода­ти, а також те, де і яким способом вони можуть бути отримані.

Вміння систематизувати докази, показати їхній змістовий зв'я­зок і взаємодоповнюваність дозволяє переконливо підтвердити про­ведений аналіз фактів і юридичної основи справи. Недостатнє ви­користання чи неповне використання доказів робить голослівною і запропоновану версію фабули справи. Ніхто не повірить історії сто­рони, як би емоційно і логічно вона не представляла її у процесі, якщо така історія не підтверджується системою доказів.