Буцинський художник живе у хатині з усмішками
...Село Буцин Старовижівського району славиться не тільки мальовничими пейзажами та цікавою історією, але й привітними і талановитими людьми. Отож, маленьку подорож селом ми розпочали із затишної оселі ветерана ОУН-УПА Андрія Вакуліча. Скоро дідусеві виповниться 82, проте його оптимізмові, щирості та волі до життя можна позаздрити.
«Малювати навчив... Бог»
Хатина художника прикрашена безліччю усмішок: із картин на стінах усміхаються діти і внуки, чиї обличчя виведені вправною рукою майстра. А по хаті за дідусем бігає правнучок Дениско. Він теж щедро роздаровує свої посмішки.
Зараз художник уже не малює, бо не дуже слухаються руки. А колись діти передавали фарби аж із Москви. За свій вік Андрій Сафронович написав багатенько картин. Є у його доробкові пейзажі, історичні картини та роботи на релігійну тематику. Багато картин і віршів (так, він ще й поет) присвятив матері, адже її так не вистачало митцеві, бо рано залишився сиротою.
На запитання «Хто Вас навчив малювати?», Андрій Сафронович відповідає: «Бог! Зараз малював би зі ще більшим завзяттям, але вже не здужаю, не можу тримати пензлика». Викликає повагу те, що ця людина не ховає свого таланту, адже багато картин художник просто роздарував. А молодим нині прищеплює любов до мольберта та пензлика.
Серед таких його учениць – і місцева десятикласниця Оксана Ходинюк.
«Все почалося з вилитої на себе синьої фарби»
Якось сільська бібліотекарка, помітивши в Оксанки талант, завела дівчинку до знаного у селі художника Андрія Вакуліча. Старожил визнав у дитині творчу особистість. Певний час він навіть допомагав розкрити її талант, спілкувався з малечею, читав їй свої вірші. «Добре пам`ятаю, що малювала лелек для Андрія Сафроновича», – каже Оксана.
Вона почала творити пензлем ще дошкільням, коли.... вилила на себе фарбу. «Колись тато фарбував паркан, здається, у синій колір. Майже повна банка з фарбою стояла на стільці. Пам’ятаю, що мені суворо заборонили до неї наближатись. Тато кудись відійшов, я ходила-ходила поряд, перечепилась та й впала на неї: тож уся з ніг до голови була синя. Мабуть, тоді все і почалося», – з усмішкою розповідає Оксана.
Були часи, коли дівчину відмовляли від малювання. Казали, що нічого не вийде, що це не її покликання. Вона навіть на деякий час припинила займатись. На щастя, Оксанці пощастило із вчителькою образотворчого мистецтва. «Ніна Андріївна завжди мене підтримувала, налаштовувала на позитив, казала: “У тебе все вийде! Ти зможеш!”. Якби не вона, можливо, і не малювала б зараз, – каже юна художниця, – мені навіть інколи здається, що мої близькі вірять у мене більше, ніж я сама».
Оксана постійно бере участь у різних конкурсах, може похвалитись чималою кількістю нагород і грамот. Останнім часом малює портрети. Каже, що їй було дуже приємно, коли її роботу захотіли купити. Напевно, це вже певний індикатор успіху – коли малюєш не лише для задоволення. Одну з Оксанчиних робіт можна побачити навіть на автостанції у Ковелі: там вона розмалювала рибну крамницюу, зобразивши на ній мультиплікаційного кота Леопольда.
Ірина САСОВСЬКА
Організовую виставки робіт учнів: тематичні, персональні та ін..
