Що вас може надихнути, окрім віри і сім’ї?

Дивовижний проповідник Нік Вуйчич одружився!

Спочатку трохи Історії... Це був їх довгоочікуваний первісток. Батько був при народженні. Він побачив плече немовляти — що таке? Нема руки. Борис Вуйчич зараз же вийшов з кімнати, щоб дружина не встигла помітити, як він пополотнів. Він не міг повірити в те, що побачив.

Коли до нього вийшов лікар, він почав говорити: «Мій син! У нього не­має руки?». Лікар відповів: «Нема… У вашого сина немає ні рук, ні ніг». Лікарі відмовились показати дитину матері. Медсестри плакали.

Ніколас Вуйчич появився на світ в австралійському Мельбурні в сім’ї сербських емігрантів. Мати — медсестра. Батько — пастор. Вся церква побивалася: «Чому Господь допустив таке?». Вагітність проті­кала нормально, зі спадковістю все було гаразд.

Спочатку мати не могла змусити себе взяти сина на руки, не могла годувати його грудьми. «Я не уявляла, як заберу дитину додому, що з нею робити, як про неї турбуватися, — згадує Душка Вуйчич. — Не знала, до кого звертатися зі своїми запитаннями. Навіть лікарі були розгублені. Лише через чотири місяці я почала приходити до тями. Ми з чоловіком почали вирішувати проблеми, не заглядаючи далеко наперед. Одну за одною».

У Ніка є щось подібне до стопи замість лівої ноги. Завдяки цьому хлопчик навчився ходити, плавати, кататися на скейті, грати на комп’ютері і писати. Батьки домоглися, щоб сина взяли в звичайну школу. Нік став першою дитиною-інвалідом у звичайній австралійській школі.

«Це означало, що вчителі оточили мене зайвою увагою. — згадує Нік. — З другого боку, хоч в мене і було двоє друзів, найчастіше я чув від ровесників: «Ніку, йди геть!», «Ніку, ти нічого не вмієш!», «Ми не хочемо з тобою дружити!», «Ти ніхто!».

Щовечора Нік просив Бога: «Дай мені руки і ноги!». Він плакав і сподівався, що коли прокинеться вранці, руки і ноги появляться. Батьки купили йому електронні руки. Але вони були надто важкими, і хлопчик так і не зміг ними користуватися.

Щонеділі він ходив на заняття до церковної школи. Там вчили, що Господь всіх любить. Нік не розумів, як таке може бути — чому тоді Бог не дав йому те, що є у всіх. Інколи дорослі підходили і говорили: «Ніку, все у тебе буде добре!». Але він їм не вірив — ніхто не міг йому пояснити, чому він такий, і ніхто не міг йому допомогти, навіть Бог. У восьмирічному віці Ніколас вирішив утопитися у ванні. Він попросив маму віднести його туди.

«Я занурювався обличчям у воду, але втриматися було дуже важко.За цей час я уявив картину свого похорону — ось стоять мої тато і мама... І тут я зрозумів, що не можу себе вбити. Все, що я бачив від батьків, — це любов».

Більше Нік не намагався покінчити з собою, але все думав — навіщо ж йому жити. Він не зможе працювати, не зможе взяти за руку свою наречену, не зможе взяти свою дитину на руки, коли та заплаче. Якось мама прочитала Ніку статтю про важко хворого чоловіка, котрий надихав інших жити. І сказала: «Ніку, ти Богу потрібний. Я не знаю, як. Я не знаю, коли. Але ти зможеш Йому послужити».

У п’ятнадцять років Нік розкрив Євангеліє і прочитав притчу про сліпого. Учні запитали Христа, чому цей чоловік сліпий. Христос відповів: «Щоб на ньому явились діла Божі». І в ту мить він перестав ображатися на Бога.

«Тоді я усвідомив: я — не просто людина без рук і ніг. Я — творіння Боже. Бог знає, що і для чого Він робить. І не важливо, що думають люди. Бог не відповідав на мої молитви. Отже, Він більше хоче змінити моє серце, ніж обставини мого життя. Напевне, навіть якби раптом в мене появилися руки і ноги, це не заспокоїло би мене».

У дев’ятнадцять років Нік вивчав фінансове планування в університеті. Од­ного разу йому запропонували виступити перед студентами. На виступ відвели сім хвилин. Вже через три хвилини дівчата в залі плакали. Одна з них ніяк не могла припинити ридання, вона підняла руку і запитала: «Чи можна мені піднятися на сцену і вас обняти?». Дівчина підійшла до Ніка і почала плакати в нього на плечі. Вона сказала: «Ніхто ніколи не говорив мені, що любить мене, ніхто не говорив мені, що я вродлива така, яка є. Моє життя змінилося сьогодні».

Сто спроб піднятися

Десять місяців на рік він в дорозі. Він об’їздив понад два десятки країн, його слухали понад три мільйони людей — у школах, в будинках для людей похилого віку, у тюрмах, на стадіонах -багатотисячниках. Він виступає близько 250 раз на рік. За тиждень отримує близько трьох сотень пропозицій про нові виступи. Він став професійним оратором.

Перед початком виступу помічник виносить Ніка на сцену і допомагає йому влаштуватися на якомусь підвищенні, щоб його було видно. Потім Нік розповідає епізоди зі своїх буднів. Проте, що люди, як і раніше, з подивом розглядають його на вулицях. Коли діти підбігають і запитують: «Що з тобою трапилось?», він хрипким голосом відповідає: «Усе через сигарети!».

А найменшим каже: «Я не прибирав свою кімнату».

Після цього він говорить: «Іноді ви можете впасти ось так». Нік падає обличчям до столу, на котрому стояв. І продовжує: «У житті трапляється, що ви падаєте, і здається, підвестися немає сил. Ви замислюєтесь тоді, чи є у вас надія... У мене нема ні рук, ні ніг! Здається, спробуй я хоч сто разів підвестися — мені це не вдасться. Але після чергової поразки я не покидаю надії. Я буду пробувати раз за разом. Я хочу, щоб ви знали: невдача — це не кінець. Головне те, як ви фінішуєте. Ви збираєтесь фінішувати сильними? Тоді ви знайдете в собі силу піднятися — ось таким чином».

Він опирається чолом, потім допомагає собі плечима і встає. Жінки в залі починають плакати. А Нік висловлює вдячність Богові.

Я нікого не спасаю

«Люди бувають зворушені, втішаються, тому що бачать, що комусь тяжче, ніж їм. Іноді мені кажуть: «Ні-ні! Я не можу уявити себе без рук і ніг!». Але порівнювати страждання неможливо та й не потрібно. Що я можу сказати тому, чий близький помирає від раку або чиї батьки розлучились? Я не зрозумію їх біль.

Якось до мене підійшла двадцятилітня жінка. Її викрали, коли їй було десять років, перетворили на рабиню і піддали насильству. За цей час в неї народилося двоє дітей, одне з них померло. Тепер у неї СНІД. Її батьки не хочуть з нею спілкуватися. На що їй надіятись? Вона сказала, що якби не повірила в Бога, вчинила б самогубство. Тепер вона розповідає про свою віру іншим хворим на СНІД, і вони можуть її почути.

Торік я зустрів людей, в яких народився син без рук і без ніг. Лікарі сказали: «Він буде рослиною все життя. Не зможе ходити, вчитися, нічого не зможе». І раптом вони дізналися про мене і зустрілися зі мною особисто. І в них появилася надія. Кожному важливо дізнатися, що він не самотній і що його люблять».

Чому ви повірили в Бога?

— Я не зміг знайти нічого іншого, що дало би мені мир. Через Слово Боже я пізнав правду про ціль свого життя про те, хто я, навіщо я живу і куди піду, коли помру. Без віри ніщо не мало би сенсу.

У цьому житті багато болю, тому повинна бути абсолютна Істина, абсолютна Надія, вища за всі обставини. Моя надія — на небесах. Якщо пов'язуєш своє щастя з тимчасовими речами, воно буде тимчасовим. Я можу розповісти про багато випадків, коли до мене підходили підлітки і казали: «Сьогодні я дивився в дзеркало, тримаючи ніж в руці. Це повинен був бути останній день мого життя. Ти спас мене».

Жінка підійшла до мене одного разу і сказала: «Сьогодні другий день народження моєї дочки. Два роки тому вона послухала вас, і ви врятували їй життя». Але я й сам себе не можу спасти! Тільки Бог може. Те, що в мене є, це не досягнення Ніка. Якби не Бог, мене не було б уже на світі. Я би не справився зі своїм випробовуванням сам. І я дякую Богові за те, що мій приклад надихає людей.

Що вас може надихнути, окрім віри і сім’ї?

— Усмішка друга. Якось мені повідомили, що смертельно хворий хлопець хоче зі мною зустрітися. Йому було 18 років. Він був дуже ослаблений і зовсім не міг рухатись... Я увійшов до його кімнати, і він усміхнувся. Це була дорогоцінна усмішка. Я сказав, що не знаю, як я почувався б на його місці, що він — мій герой.

Ми бачилися ще кілька разів. Якось я запитав: «Що би ти хотів сказати всім людям?». Він попросив час на роздуми. Востаннє ми розмовляли по телефону, він вже був настільки ослабленим, що я не міг розчути його голос в трубці. Ми розмовляли через його батька. І хлопець сказав: «Я знаю, що сказав би всім людям. Постарайтесь стати віхою в історії чийогось життя. Зробіть хоч що-небудь. Що-небудь таке, щоб вас пам'ятали».

Обняти без рук

Раніше Нік боровся за незалежність в кожній дрібниці. Тепер через напружений графік він почав більше справ довіряти патронажному працівнику. Дитячі страхи Ніка не справдилися. Недавно він заручився, і тепер впевнений, що для того, аби втримати серце нареченої, йому не потрібні руки. Він більше не переживає про те, як буде спілкуватися зі своїми дітьми. Допоміг випадок. До нього підійшла незнайома дворічна дівчинка. Вона побачила, що в Ніка немає рук. Тоді дівчинка сховала свої руки за спиною і поклала голову йому на плече.

Нік не може потиснути нікому руки — він обнімає людей. І навіть встановив світовий рекорд. Хлопець без рук обняв 1749 чоловік за годину. Він написав книгу про своє життя, набираючи на комп’ютері 43 слова за хвилину. У перервах між робочими поїздками він рибалить, грає в гольф і займається серфінгом.

«Я не завжди встаю вранці з усмішкою на обличчі. Буває, болить спина. Але тому, що в моїх принципах є велика сила, я продовжую робити маленькі кроки вперед, кроки немовляти. Сміливість — це не відсутність страху, це вміння діяти, покладаючись не на свої сили, а на Божу допомогу.

Зазвичай батьки дітей - інвалідів розлучаються. Мої батьки не розлучились. Ви думаєте, їм не було страшно? Було. Але вони довірилися Богові. І тепер бачать плоди своїх трудів.

Скільки людей повірили би, якби мене показали по телевізору і сказали: «Цей хлопець молився Богові, і в нього появились руки і ноги?». Але коли люди бачать мене таким, яким я є, вони дивуються: «Як ти можеш усміхатися?». Для них це видиме чудо. Мені потрібні мої випробування, щоб розуміти, наскільки я залежний від Бога. Багатьом людям потрібне моє свідчення, що сила Божа звершується в немочі. Вони дивляться в очі людини без рук і без ніг і бачать в них мир, радість — те, до чого прагне кожен».

І ось тепер ми можемо приєднатися до привітань з усього світу: ця на диво стійка і неймовірно позитивна людина, чоловік з великої літери, одружився.

Слава Господу, Який дав їм знайти один одного! Це потіха для багатьох, хто молиться і чекає! Молодята дуже щасливі, і ніяка фізична вада не в змозі цьому завадити. Щастя їм і благословень!