Історичні відомості про гіппократа

Гiппократ(460-377 д.н.е.). Син лiкаря, вчився на о.Кос, об’їздив всi мiста Малої Азiї, був у колонiях Чорноморського узбережжя. Ознайомився з медициною Iндiї, Китаю, Єгипта, скифiв. Приймав участь, мабуть, у вiйськових походах – лiку­ван­ня ран та переломiв. Його дiяльнiсть спiвпала з “найважливi­шим внутрiшнiм розквiтом Грецiї”.

4.4. Основні розділи про діяльність Гіппократа є наступні:

- Засновані Гіппократом перші лікарні.

- Гіппократ та його внесок у розвиток медицини.

- Гуморальна теорія патології.

- Етичні погляди Гіппократа та клятва Гіппократа.

- Коська та Кнідоська медичні школи.

- Медицина в епоху елінізму.

Здоров’я по Гіпократу

По Гіппократу, здоров'я залежить від правильного змішу­ван­ня соків, які він називає кразами, хвороба виникає внас­лідок зміни нормальної кразы соків, від надлишку або зменшення нормального змішання важливих волог: крові, слизу, жовтої або чорної жовчі під впливом теплоти, холо­ду, вогкості, дієтичних порушень. Найбільше значення мають хворобливі змішання згаданих волог, особливо холодного слизу і гарячої жовчі з кров'ю.

Вчення Гіппократа

1. Вчення про природу людини.

2. Вчення про будову людського тiла.

3. Вчення про кразiї та дискразiї.

4. Вчення про хвороби.

5. Вчення про десмургiю.

6. Вчення про етику лiкаря.

Окремі трактовки, що до вчення Гіппократа:

1. а)… Природа, оточуюча людину, перетворює природу людини, ця точка зору вiдобразилась на думцi Гiппократа про 4 типи будови людини, …- що цi типи пов’язанi з 4-ма сторонами свiту.

б)… суспiльство, та його закони змiнюють природу людини. Гiппократ наводить приклади з практики лiкування хвороб у скiфiв. Вiн говорить, що у скiфiв (кочовий спосiб життя) - iншi хвороби. Як правило, бiднi скiфи не звертались до нього за допомогою, а ось багатi (весь час на конях) - страждали євнухоiдизмом.

2.Гiппократ не видiляє анатомiю, фiзiологiю. Вiн говорить про природу людського тiла. Вiн пише про деякi частини людсь­кого органiзму, деякi внутрiшнi органи (шлунок - воронка, аорти - великi артерiї, бере початок iз шлунка i т.д.); тобто у нього є анатомiчнi уявлення.

Вiн пише: вогонь палає в серцi, полум’яний вогонь серця. Вiн докладно описує серце, тобто вiн повинен був тримати серце на долонi. Сосуди - рiки тiлеснi.

3. Вчення про гуморалiзм. Рацiональна частина залишилась i сьогоднi. Але Гiппократ говорив i про те, що тiло складається з твердого та рiдкого начала, i що останнє пiдтримує його життя. Через змiшання рiдин, вiн говорить про здоров’я чи хвороби.

Необхідно розуміти: - пропорцйність,

не просто вiрного та невiрного змiшування, не про механiчне змiшування, а про силу та кiлькiсть змiшуваних рiдин.

4. Зовнiшнi умови: клiмат та атмосфера впливають на здоров’я людини. Розпiзнавання хвороб йде бiльше з його афоризмiв (Взяти деякi приклади!) Див.42 афоризм. Про вагiтнiсть. 20 докл. Євнухи не страждають подагрою та не бувають лисими.

Вчення про хвороби. Обличчя Гiппократа. Нiби написано сьогоднi.

5. Вчення про пов’язки. Судячи з лiтератури Гiппократа це вчення народилося у Грецiї. В iнших країнах ми не знаходимо джерел. Не дарма ми i сьогоднi зустрiчаємо складну пов’язку - шапку Гiппократа.

“Стискати де треба, не тiсно обв’язувати “.

“Пов’язки витонченi i зробленi напоказ не потрiбнi меди­цинi”. Він знав систему органiв руху. Лiкував переломи. Лава Гiппократа для витягання. Десмургiя. Шапка Гiппократа. Слухав грудну клiтку вухом. Описав вологi хрипи. Плевричний шум

В працях Гiппократа ми зустрiчаємо цiлий перелiк оперативних втручань. Витягання. Блоки. Тобто вчення про травматологiю.

Лiкування ран. Лiкарям належить йти навiть за чужою армiєю i вправлятися в лiкуваннi ран. У нас це розробляв Бурденко Н.Н.

У Гiппократа нiде не вказано, що лiкують кип’ячим маслом i ін. Лiкування опiкiв. Дає рецепт лiкування опiкiв: нiжне коріння зе­ле­ного дуба, звари, пiдлити сюди бiлого вина i варити на лег­ко­му вогнi поки не стане твердим (мазь) i наклади на враже­не мiсце.

У росiйських лiтописцiв X-XI ст. зустрiчаються вiдомостi про використання рослинного масла.

Гiппократ: Операцiю потрiбно так зробити, щоб усунути тiнь оператора. Тому всi операцiї робилися сидячи.

Тiльки через 25 сторiч були знайденi засоби пiдвищити освiт-лення. У Гiппократа добре розвинута дисмургiя, меньше - хiрургiя.

6. Ще попередники Гiппократа, зокрема Сушрута, писали про етику. Лiкар повинен бути здоровим, одягати запашний одяг, з дому повинен виходити з палицею (iз почуття власної гiдностi), повинен мати чисте серце, спокiйний характер, володiти помiр­нiстю, уникати розмов, спiлкування з жiнка­ми, не лягати з ними на одне лiжко, бути добрiшим i уваж­нiшим нiж батько та мати.

Праці Гiппократа:“ Про доблесть душi i тiла”

Зовнiшнi якостi: хороший вигляд обличчя та бути вгодованим, тримати себе чисто, натиратися запашним маслом; а точнiше, щоб не було пiдозрiлого запаху; обличчя сповнене роздумiв, а не сурове.

Внутрiшнi якостi: бути розсудливим, бути людиною. Прекрасним i добрим, людинолюбним, оберiгатись поспiшностi, надмiрної готовностi (не залишити в животi нiж!), мати кращi якостi.

Отже, у Гiппократа зароджується вчення про етику лiкаря.

Головне у Гiппократа - метод, який перейшов i в подальшому на уважне лiкарське спостереження бiля лiжка хворого, що про­­й­ш­ло через сторiччя у клiнiчну медицину. В чому ж заклю­чаєть­ся цей метод? Його витонченнiсть? Гiпократ пише в 1 афо­ризмi: “Життя коротке, шлях в мистецтво довгий, вигiдний ви­па­док скоро проходить, досвiд обманливий, а судження не вiрне”. Сам Гiппократ дав пояснення: з однiєї сторони спостерiгати уважно, не (пiдноситися до величезного узагальнення!) i узагальнювати. Тобто, двi сторони медалi: з однiєї сторони - спостерiгати, а з iншої - узагальнювати. В цьому i полягає його метод, взятий потiм на озброєння клiнiчною медициною.

По Гіппократу, здоров'я залежить від правильного змішу­ван­ня соків, які він називає кразами, хвороба виникає внас­лідок зміни нормальної кразы соків, від надлишку або зменшення нормального змішання важливих волог: крові, слизу, жовтої або чорної жовчі під впливом теплоти, холо­ду, вогкості, дієтичних порушень. Найбільше значення мають хворобливі змішання згаданих волог, особливо холодного слизу і гарячої жовчі з кров'ю. ”Чого ліки не виліковують, виліковує залізо.Чого залізо не виліковує, виліковує вогонь. Чого ж вогонь не виліковує, те варто вважати невиліковним “

1. Птизану повинні призначати в малих дозах при хворо­бах із характером сухості, якщо переважає, де доречні hydromel , і поступово додавати при переважній вологос­ті. Далі дозу їй варто збільшувати, чим більше випорож­нен­­ня і зменшувати при появленні криз і через два дні. Якщо спочатку хвороби кишковий канал містить залиш­ки їжі, а також при існуванні хвороби, вживанню птиза­ни повинне передувати випорожнення кишкового каналу й усунення хворій на інші засоби, напр. кровопус­канням. При холодних нижніх кінцівках птизани зовсім не варто вживати.

2. Про вжиток вина Гіппократ рекомендує, дивлячись по його дії на мозок, на черевні нутрощі, на сечові органи, при чому визначає у яких випадках варто вживати різно­ма­нітні сорти вина.

3. Водомед(Hydromel) має заспокійливу дію на груди при запаленні легенів, менше він доречний при гострих жовч­них хворобах. Він володіє з однієї сторони живиль­ни­ми, з іншої, сечогінними, та відхаркуючими і пронос­ними властивостями.

4. Кисломед (Оxymel), не дуже, добре діє при грудних не­ду­гах і сприяє запаленню легень, занадто ж кислий ро­бить мокроть більш вязкою, перешкоджає метеоризму і може заподіювати слабість, а також охолодженню кінці­вок. Виняткове вживання його при гострих хворобах мо­же призвести до подразнення кишкового каналу та зго­дом взагалі зменшуватиме утримання в ньому кисло­ти.

5. Вода рахувалася Гіппократом, менш корисною, тому що не полегшує відхаркування, а тільки збільшує об'єм селезінки і печінки, але вона може вживатися в проміж­ках між прийманням водо-и оцто-меда, через що поси­лює їхню дію, та заспокоює.

6. Гіппократом також встановлені особливі правила, для використання ванн.Але вони не складали в нього голов­но­го засобу при лікуванні хвороб, а без необхідності, він радить навіть зовсім відмовляється від її застосування. Взагалі він і тут керується законом при­ви­чки и признає особливу користь від теплуватих ванних при запаленні легенів, при цьому він сприяє сприяє виздоровленню.

5. Теоретичні питання до заняття