Хронологія (грец. час і слово-наука) – наука про вимір часу.

Історична хронологія – встановлює взаємовідносини між різними системами літочислення, виробляє принципи переводу дат з однієї хронологічної системи в іншу.

Активно використовує досягнення астрономічної (математичної) хронології – вивчає закономірностіруху небесних тіл і астрономічних явищ, покликана встановлювати точний астрономічний час шляхом розрахунків руху небесних тіл.

Об’єктом історичної хронології є джерела, що містять прямі та опосередковані відомості про дати історичних подій.

Предметом історичної хронології є пряма датуюча інформація у всіляких формах: числа, події, свята.

Завдання історичної хронології поділяються на два напрямки:

· Теоретичне – вивчення системи обчислення часу різними народами у історичному розвитку, встановлення взаємовідношення між ними і у виробленні принципів переводу дат з однієї хронологічної системи в іншу.

· Практична – перевод дат подій на сучасну та загальноприйняту системи літочислення Григоріанську для визначення і уточнення дат історичних подій. «Дана ся жалувана грамота нашого царського величества за нашою державною печаткою в нашім столичнім місті Москві року від сотворення світу 7162 місяця марта 27 дня» = 1654 р. (5508 років) 6 квітня (випереджали на 10 днів у XVII ст. (XVIII – 11, XIX – 12, XX – 13))

Історична хронологіяодна з найважливіших дисциплін. Вона розширює прикладні можливості для вирішення джерелознавчих та історичних проблем, забезпечує головну умову аналізу послідовності подій шляхом точного датування.

Історія України пов’язана з проблемою поширення на її території декількох календарних систем, що співіснували у різні часи:

Ø Візантійсько-Руська-Російська-церковно-православна – Юліанська від створення світу;

Ø Західноєвропейська – Григоріанська від різдва Христова;

Ø Тюркський-Млнгольський (Китайський);

Ø Мусульманська – Хіджри – переселення пророка Мухамеда з Мекки до Медини. (Введений 633-634 Халіфом Омаром І початок з 622 р.)

Документознавство, дипломатика, генеалогія, палеографія.

Документознавство – досліджує способи складання документів в їх історичному розвитку, дає загальну класифікацію і оцінку, вивчає використання різних типів документів, що вживалися в діяльності державних та приватних установ, організацій і приватних осіб. Вивчає не формальні ознаки документів, а їх зміст.

На сучасному етапі комбінована дисципліна, що поєднує різні спеціальні історичні дисципліни:

Ø Генеалогія – вивчає походження родів і родинні зв’язки.

Ø Дипломатика – вивчає форму і зміст історичних актів (юридичні документи – диплом=документ). Зародилася у XIV-XV ст. Західноєвропейська дипломатика вивчає виключно зовнішні ознаки документів і через неможливість вироблення загальних методик поступово нівілюється. Від Дипломатики відмежувалася сфрагістика.

Ø Палеографія– вивчає історію письма і зовнішні ознаки письмових джерел: графіку, матеріал на якому і яким писали, водяні знаки, формат і прикраси рукописів. Відокремилася від дипломатики у першій пол. XVIII ст. через зростання різновидів писемних пам’яток. Палеографія складається з низки піддисциплін:

§ Текстологія – вивчає виникнення і долю текстів.

§ Папірологія – вивчення грецьких і латинських текстів на папірусі та написів на глиняних табличках (остроконах – висилка з полісу). Зародилася в останній чверті ХІХ ст. На сучасному етапі до предмету вивчення додаються: демотичні папіруси (спрощене ієрогліфічне письмо), папіруси записані пізньоєгиперським скорописом, коптські папіруси, римські, візантійські і арабські папіруси).

§ Берестологія – написи на бересті.

§ Епіграфіка (грец. напис)– збирання, вивчення і тлумачення давніх і середньовічних написів на твердому матеріалі без використання фарбуючи речовин.

§ Філігранологія – вивчає водяні знаки і відбитки на папері та технологію їх виготовлення.

§ Криптографія – наука про методи забезпечення конфіденціальності (унеможливлення прочитання) інформації.