Музеєзнавство – наука про музеї і музейну справу. Ця спеціальна історична наука попри тисячолітню історію самих музеїв тільки починає формуватися. Головним завданням є

§ створення теоретичних і науково-методичних засад практики музейної справи,

§ узагальнення історичного досвіду музеєзнавства.

Основні напрямки

1) дослідження характеру особливих стосунків людини і дійсності виявом яких є усвідомлення музейної цінності предметів об’єктивного світу:

Ø здійснення специфічних досліджень природи і суспільства, відбору предметів музейного значення, що представляють культурно-історичну і наукову цінність;

Ø вивчає музейний предмет з метою виявлення всього комплексу семантичних (з грец. що визначають) і інших властивостей;

Ø вивчає і визначає для музейного предмету режим зберігання, методи консервації і реєстрації;

Ø вивчає комунікативні (в тому числі і експресивні) можливості музейних предметів при використанні їх в освітній і виховній діяльності, в експозиціях і виставках.

2) походження і історію музеїв, їх місце в житті різних суспільних систем, класифікацію, типологію, історію музейної справи:

Ø вивчає внутрішня організація музеїв, взаємозв’язок з розвитком соціальних функцій музеїв і розвитком профільних наук;

Ø вивчає специфіку діяльності музеїв яка виявляється у документуванні явищ і процесів, в створенні колекцій музейних предметів, в різноманітних формах освітньо-виховної і науково-практичної діяльності;

Ø вивчає закономірності розвитку музейної справи, проблеми її організації і управління;

Ø вивчає музейну мережу, її формування і розвиток, питання прогнозування;

Ø досліджує власно музеєзнавство як спеціальну дисципліну, її сутність, характеристики і місце у системі наук.

Предмет дослідження знаходиться у стадії розробки. Існує три підходи:

1) Інституціональний – розглядає музей як соціальний інститут і його суспільні функції.

2) Музейно-предметний – в основі вивчення процес, що народжується діяльністю музею і музейний предмет як феномен історичного відбитку людської діяльності.

3) Комплексний – поєднує перший і другий підходи

Ключовим в цій системі виступає Музейний предмет.

· У XVII ст. музейним предметом називали реальний, дійсний, що може зберігатися довгий час. Раритет або курйоз.

· У ХІХ ст. джерело різних наук, витвір мистецтва, старовини, природний препарат, колекційний предмет.

· Сучасне трактування. Музейний предмет це витягнуті з реальної дійсності предмети музейного значення, внесені в музейні збірки і здатні довгочасно зберігатися. Він є носієм соціальної чи природничо-наукової інформації – автентичним (справжній, дійсний, оригінальний) джерелом знань і емоцій, культурно-історичною цінністю, часткою національного багатства.

Архівознавство – наукова дисципліна, що вивчає питання збереження, обліку, систематизації і класифікації документів (наративних джерел), розробляє методи і засоби їх використання. Досліджує походження і історію архівів, їх місце в житті різних суспільних систем, класифікацію і типологію фондоутворювачів, історіографію архівної справи.

Об’єктом дослідження виступає сукупність реалій на які спрямовані пізнавальні зусилля науки: документ, архів, архівна справа.

v Документ (з лат. взірець, доказ) – письмовий акт, що слугував доказом юридичних відносин або юридичних фактів, які викликають правові наслідки. Дійсне історичне джерело. Матеріальний об’єкт в якому міститься різноманітна інформація.

v Архів (з лат. і грец. урядова будова) – установа або її структурний підрозділ де зберігаються документи. Совокупність документів зібраних у результаті діяльності установи чи організації приватного і державного характеру. Поділяються на історичні – зберігають документи, що втратили довідковий характер і відомчі при діючих установах і організаціях де зберігаються документи поточного діловодства.

v Архівна справа – особлива сфера суспільної діяльності – функціонування архівів в конкретно-історичних умовах. Складається з

§ практичної діяльності архівів по збереженню документів;

§ архівної мережі;

§ архівної політики і законодавства;

§ системи підготовки кадрів і підвищення кваліфікації;

§ профільних наукових і науково-методичних центрів (Архівний інститут, кафедри архівознавства);

§ спеціалізованої періодики;

§ спеціальної наукової дисципліни – архівознавства.

Архівознавство має широку структуру яка складається з:

§ історії,

§ історіографії,

§ теорії:

· загальна теорія (пізнає об’єкт, предмет, методи і структуру),

· теорія документування (виявлення об’єктів архівного збереження та розробка критеріїв відбору),

· теорії комунікації (концентрує, узагальнює, розповсюджує інформацію і створює її),

· теорія фондової роботи (дослідження процесу визначення цінності архівного документу і інформації, що в них зберігається).

§ архівного джерелознавства (дослідження історико-культурної цінності письмових джерел: документів, мап, планів, листів, щоденників, фотографій тощо),

§ прикладного архівознавства

· наукова методика,

· техніка,

· організація і управління.

Хронологія.