А їм уже не вручать нагород.

І діти не запросять їх до школи.

Ні з круч, ні з вогняних своїх висот

До нас їм не прийти уже… Ніколи.

І що слова, ну що вони – слова

І голосінь вдовиних – що безтяма?

І марно сподіватись, що трава

До нас озветься їхніми устами.

Тому й печальні нам оці бузки,

Тому у день травневий, день дев'ятий

Усі меди на світі нам гіркі

І дихає сирітством кожна хата.

***

Ви простіть мене, сиві мої ветерани,

Що як раптом навалою

бід фатальних посунуть дні

І розгнуздане хамство

розрегочеться в очі п'яно,

Я подумаю іноді:

"Легше було б на війні".

А найбільше простіть мені ви,

полеглі,

Що як раптом несила вже

захистить правоту свою,

Перетерта на порох аноніма злобою шерхлою,

Я подумаю іноді:

"Краще б загинуть в бою!.."

ФІЛЬМ ПРО КОРЧАГІНА

Далина. А за даллю – марево.

Крутизна і атак і доріг.

Прилітають коні із марення,

Копитами зривають сніг.

Ах, ці коні і юні вершники,

І будьонівка, і зірки!

Зачекайте! Від подиху першого

Я належу вам – на віки.

Прощавай, моя сива нене!

Бачиш, коні світанків мак.

Революція – та без мене,

Як же, хлопчики, як же так?

Все без мене: похід, і пісня,

І атак рукопашних дні?..

Фільм іде. В кінозалі тісно.

Павка мчить на баскому коні.

Я вдивляюсь у тьмяні лиця,

Знов у свій повертаюсь час.

Наче воїнів на перевірці,

О, я зараз пізнаю вас!

Хто безстрашний, а хто безликий,

Хто обозник, а хто горніст,

Мужній лицар суворого віку

Чи любитель тепленьких гнізд.

Очі в очі – зізнайся, друже.

Продувають барак вітри.

Міцно змерзлись уста від стужі –

Ти зумів би отак, говори?

Ти зумів би на перших шпалах

Босий

взимку танок утнуть?!

За ідею померти мало,

Їй потрібно прокласти путь.

Тонуть рейки в липкій багнюці,

Сили вточує злий сипняк.

Хай і смерть – тільки б за Революцію –

Говори, ти б зумів отак?

А кохать? А нестямно вірити

В необхідність святих офір,

І кохання із серця вирвати

Серцю власному вперекір?

Ой ти, юносте, буйний чубе,

Зору сонячність золота!

Скаже хтось: ну навіщо так руба?

Нині – вища у нас мета.

Може, й так. Але нині, нині

Знов потрібно, щоб гуркотом справ

День твій юний по рейках синіх,

По твоїх особистих мчав.

Фільм скінчився. Фіналом повісті

Одцвіте на стіні кумач.

Та один на один із совістю

Хай побуде кіноглядач...

Завтра, завтра нове світання

І новий, і новий похід,

На суворі свої питання

Мушу дати й сама одвіт.

***

Просурміте, мої сурмачі!

Задзвеніте на сполох, дзвони!

Бій триває.

І хай вночі

Знов постануть мої загони.

То не відступ – лише привал.

Гей, зоря, розгортай знамена!

Щоб і вітер, і дим, і шал,

І атака, і дзвін стремена.

Тільки б голос мені не змовк

Друзів тих, що у мене вірять!

"Переможемо, перемо..." –

Перехоплює подих вітром.

Хтось потрапить в кільце навал,

Хтось відчаям впаде в обійми.

То не відступ – лише привал.

Дай лиш кулю із серця вийму!

Будуть втрати і гіркота.

Та за нас і зоря, й світання.

Висота моя, висота.

Ти не перша.

А чи остання?

На крилі вогняних завій

Домчимо, тільки зуби стиснем.

Прорвемось, бо триває бій!

І увірвемось просто в пісню.

ВОСКРЕСІННЯ

І хай буде здано на мить фортецю,

І зжовкле знесилля в жорсткий курай.

І хай буду зранена в грізнім герці,

В останньому герці своєму – хай!

Хай буде і подиху вже несила,

Несила і кроку вперед зробить –

Ви дайте мені хоч на хвильку тіло,

Поранене тіло в Дніпрі змочить!

Хай втрачу я друга і втрачу пісню,

Як повінь всі греблі мої знесе, –

У мене залишиться ще Вітчизна,

У мене лишиться ще, люди, все!

Я тихо засну.

На отавах синіх

Отак засинали колись вояки,

Окрайчик небес і своє воскресіння

Вві сні притискаючи до щоки.

***