Квартира воть така. 18:03.

Львів. Центр. 01.04.2010.

- Глянь, яка дівчина пішла! Та подивись кажу! –штовхнув мене мій друг.

На дворі була весна. Пташки наспівували свою весняну мелодію. На дворі гуляв квітень. Як не дивно погода була аж занадто тепла. Було так спекотно, що навіть чорні мурашки бігаючи туди-сюди, шукали для себе шматочок тіні. Їм мабуть теж було гаряче і вони хотіли відчути ковток холодного та свіжого повітря.

- Бачу-бачу.-Не відводячи очей від телефону,промовив я.

Я грався у різні джава-ігри. І мені цього було достатньо. Проходячи рівень за рівнем, я відчував гордість за себе, що я дуже вміло клацаю на телефоні. Мені було все одно що відбувається поряд, адже я заробив сто десять очок досвіду і можу вдосконалити свого героя. І це мене тішило.

Подивившись на це, мій друг трохи розізлився. Він завжди ревнував мене до музики, ігор та картинок. Можливо я був для нього дуже дорогим другом, або просто в нього були шалені нерви, і він ревнував мене до кожного знайомого. Хоча це було можна зрозуміти. Але то таке.

-Ех ти, романтик. От ходиш ти з одною вже два роки,цілуєтесь, обнімаєтесь. І тобі вона не надоїла вже? – Почав говорити мій друг. - Та глянь скільки зараз файних дівок бігає. Тим більше прийшла весна, всі в спідничках. Та бери,яку хочеш!

Я відвів погляд від телефону та подивився на свого друга.

- Слухай , ти хоча б колись любив,а? Ти колись був закоханий?.

-А при чому тут це? - Було чути, що його голос тремтів.

- Та при тому,що сидиш тут і теревениш якусь нісенітницю. Я люблю її. Люблю Оксану. І не треба мені тут говорити про спіднички, я не така людина як ти.

- Та все-все, ну чого завівся?. Зрозумів, ти не в настрої. Романтик блін.

- От і мовчи.

На дворі було досить спекотно. Ми сиділи у парку на лавочці. Коли приходить весна, тут завжди можна зустріти старих дядьків, які грають у доміно чи шахи. Багато молодих пар, які сидять і цілуються. І взагалі дуже багато цікавих людей. Навіть голуби тут ходять, та воркують ,ніби просять якогось смачного сухарика.

-Добре. Мені пора.

- Ти вже йдеш? – Поцікавився я.-Чому так швидко?.

- Маю ще дещо до хати купити.

- Ну ясно. Добре Славко, тримайся. Щасливо.

Я залишився один,один у парку. Мій друг завжди був заклопотаний всякими хатніми справами. Мабуть був хорошим господарем. Чесно сказати найкращим другом його важко назвати, адже йому не можна було довіряти всілякі таємниці. Просто він завжди все всім розказував і не вмів тримати язика за зубами.

Я дійсно зараз був щасливий, що живу. Я був закоханий. А любов це велике щастя. Я завжди був позитивним, незважаючи ні на що. Навіть коли були проблеми, я завжди усміхався. Просто мені було байдуже, я мав свою мрію. І це для мене головне.

Витягнувши мобільний телефон, я намагався згадати один номер. Робити мені зараз в центрі нічого, тому я вирішив повернутись у Винники. Хотів зустрітись з своїм другом Чарлі. Він природжений рибак і з ним завжди можна добре відпочити. Але це вже окрема історія.

Згадавши номер телефону Чарлі, я набрав цифри. Пішли гудки…

-Алло … - Промовив дівочий переляканий голос. – Хто ви? – Дуже тихо промовила дівчина.

Я закінчив дзвінок. Зрозумів, що я переплутав деякі цифри. Не люблю такого. Хоча голос у цієї дівчини був дуже приємний, але чомусь збентежений.

Тримаючи досі телефон у руках, він різко завібрував. На дисплею вибило «Кохана»

-Привіт сонечко. – Першим привітався я. – Ти як? Як справ…

-Я хочу дещо тобі сказати. – Перебила мене Оксана. – Я буду говорити коротко. Мені дуже боляче це говорити, але ми більше не можемо бути разом. Я знайшла іншого. І люблю його. Вибач мені. Все, що було до сьогодні між нами, це лише гра. Я хочу все забути. Вибач.

Закінчилась розмова. Пусті гудки. Я ще досі тримав слухавку біля вуха. Я ще не зміг зрозуміти, що трапилось. «Мене кинули?» Запитав я сам себе. Все ж було так чудово та прекрасно. Я був шокований. Руки почали тремтіли. Я хотів кричати, рвати на собі волосся. Моє серце почало горіти. За декілька секунд щастя перетворилось на попіл.

Вмить задзвонив телефон. На дисплеї вибило «Кохана».

-Привіт ще раз. – Задоволеним голос промовила вона. – Я надіюсь це все ти не сприйняв серйозно? Просто сьогодні перше квітня,день розіграшів та сміху, от я вирішила тебе розіграти.

В середині у мене все охололо. Ці слова ніби різали моє серце і душу. «Так це типу був жарт?» Знову запитав я себе. Я не можу в це повірити…

-Ей, милий. – ти чого мовчиш, м?

-Бувай. – відповів я ніби мертвим голосом.

Я закінчив дзвінок. Поступово кохання переливалось у гнів та ненависть. Я вже нічого не хотів. Я не знав, що мені зараз робити. Мене охопило щось дуже жахливе, якийсь поганий стан. Перед очима проходили люди, навіть не помічаючи, що мені зараз дуже погано.

Значить вона мене не кохала. Напевне просто використовувала. Я для неї просто деталь. Вона кинула лайливим словом, і їй було байдуже. Серце моє горіло у вогні. Я був дуже розлючений.

Дивлячись на телефон, я щось клацав, набирав всілякі цифри. Тоді піднявся з лавки та попрямував до фонтану. Мене переповнювали жахливі почуття, я був сам не свій. Думаю кожен мене зрозуміє.

Майже підходячи до фонтану, в мене раптом задзвонив телефон. Я навіть не хотів виймати телефон із кишені. Але пройшло кілька секунд, і все ж таки я вирішив відповісти на дзвінок. Знайшовши свій телефон у лівій кишені, я дуже здивувався. На дисплеї вибило «Воть Так».

Це був мій один знайомий зі Стрия,але він уже досить довгий час живе у Львові. Досить хороша людина, типу неординарна. Тільки я сумніваюсь, що у нього є паспорт. Воть Так дуже інтересна особистість. Це важко пояснити словами, просто його треба бачити, його треба «відчути» перед собою. Коли ця людина поруч, увесь поганий настрій іде геть, все йде на позитив. Коли Воть Так з тобою, все стає яскравіше.

Все таки я був здивований, що він подзвонив, досить давно не давав він про себе чути. Байдужою рукою я нажав на кнопку «відповісти».

- Здоровенькі були малий. - усміхнено промовив Воть Так.

- Здоровенькі … - Тихо відповів я.

-Я от зараз у Львові на вокзалі, типу хочу по центрі гогулять. Давай зустрінемся, вип’єм пивця, а той вина. Давно ми з тобов не бачились! Давай тоді біля Данила Галицького в п’ятій годині, ок?

Дивно. Дивно, що він хоче зустрітись. Просто завжди він казав, що весь у роботі, правда ніколи не казав, де саме він працює. Але мені було приємно, що зараз він хоче провести зі мною час. Не зважаючи на мою душевну проблему, зустріч з своїм старим хорошим знайомим зараз мені аж ніяк не зашкодить. Глянувши на годинник, я трішки здивувався. На циферблаті вибило «16:58».

-Друже. – сказав я. – зараз практично вже п’ята. Ти нічого не плутаєш?

Відбулася пауза. На тій стороні зв’язку чулися лише якісь матюки та глибоке дихання.

- Ой-ой-ой. – Почав ВТ. – Вибач мій милий Андрійку, я трішки завтикав. – Чулася глибока затяжка. – Насправді, я зараз біля «Магнуса» , тоді давай, я зараз типу пензлюю в центр до коня і тоді здибимся? Просто я хочу тебе побачити, згода малий?.

- Ну давай, домовились. – І закінчилась наша перспективна розмова.

Інтересно. Він завжди любив покурити, але ніколи в нього не було глюків. Хоча все буває вперше. І я не знаю чому, але зараз я дуже хотів з ним зустрітись та напитись. Напитись вина, пива та горілки. Мабуть просто я всього цього хотів, лиш через це, що мені було боляче.

Я не знаю, чи йому варто розказувати про мою проблему, про мою біду. Раніше я йому трошки розказував про Оксану, про те, що я її кохаю, про те що вона моє життя. І що я був щасливий.

Хоча вона і розіграла це все, але це значить, що вона мене практично не кохала. Але думаю, що варто поділитись. Після цього має стати легше. Так кажуть психологи. І я зробив свій вибір.

Пройшло десять хвилин.

Я стояв біля пам’ятника Д. Галицького. Як не дивно, падав тоненький сніг. Весна ще не до кінця полонила Львів. Сніг кружляв, але не було холодно, навіть світило сонце. Мабуть просто якась аномалія з погодою, це було нормально.

Навколо ходили люди. Пари сміялись, цілувались. Люди розігрували один одного. Перше квітня, як не як, всім було весело. Я згадував, що відбулося зі мною декілька хвилин назад. І згадуючи це, моє серце мов плакало. Мені було дуже боляче і я ще досі в це не міг повірити. Я тепер один, типу холостяк. Ще досі кохаю, але знав, якщо я до неї подзвоню, це буде помилкою.

Зненацька я почув знайомий голос. Повернувшись, я побачив цікаву картину.

-Так це не я його пляшкою по голові поранив. – Кричав знайомий голос. – Він сам себе вдарив.

Десять метрів від мене я почув голос Воть Така. Дивно, що раніше я його не помітив, мабуть тільки що підійшов. Біля нього стояли два міліціонери. На вигляд вони були дуже злі. Мабуть думали, що знайшли собі «жертву». Думали, що собі зараз трошки грошенят назбирають. Типу оштрафують мого друга. Ну-ну.

-Так, це моя пляшка, і я до нього перший підбіг. Але він себе сам ударив. Чесно-чесно. – Почав виправдовуватись мій хороший друг.

-Воть Так! – Крикнув я. – Типу я хотів відволікти міліціонерів, але на жаль, мені це не вдалось.

Через декілька секунд ,почувши, що я гукаю «злочинця», один з міліціонерів помаленьку

почав прямувати у мою сторону. У мене всередині по трохи почав виділятись адреналін. Дивлячись, що до мене прямує людина закону, я почав нервуватись. Навіть я сам не знав, що йому зараз відповісти. Мабуть він гадав, що я маю якесь відношення до Воть Така. Так, він був правий, я маю відношення, але не таке, як він думав.

Воть Так стояв непорушно. Але вмить, якимось чином він ударив міліціонера. Той тихо впав на асфальт, практично не промовивши ні слова. Тоді Воть Так вийнявши пляшку пива із свого рюкзака, почав слідувати на другим міліціонером.

Я стояв непорушно, дивлячись вперед. Міліціонер впевненою ходою прямував до мене. Типу тішився, що він спіймав злодія і сьогодні він жінці зробить якесь свято.

-Ти хто такий? – Запитала мене людина у формі.

Я мовчав, я не хотів нічого говорити. Мало того, що мене переповнювала ненависть, я бачив як Воть Так з скляною пляшкою був шість метрів від міліціонера. І я вже здогадувався, що зараз трапиться. Станеться те, що я знову буду змушений переховуватись від правоохоронців деякий час. Життя прекрасне, як не крути.

-Як тебе звати? – Грізно промовив міліціонер. Практично він вже був майже біля мене. –Хто ви таки….- Вмить його фраза обірвалась.

ВТ різко підійшов і вдарив його по голові пляшкою з під пива. Той різко повалився на землю. По його лисині стікало ароматне пиво. Чи то «Львівське» чи то « Оболонь», мені буле це не важливо. І мені було байдуже з якого вони райвідділу, головне те, що я з ВТ зустрівся. Воть Так підійшов ближче, і дивлячись на непритомного міліціонера промовив до мене:

-Вибач, що я втягнув тебе у це.

- Та нічого. Буває.

- Єдине шкода, що пиво пропадає. Во сволочі!

І Воть Так почав легенько штовхати не притомного міліціонера ногою. Я його заспокоїв.

Навколо було багато людей, які все це бачили, але ніхто не хотів підійти. Мабуть це через Воть Така. Він виглядав прекрасно: довге волосся, кульчик в брові, в губі, і декілька у вусі. Він не був неформалом, просто він так любить себе прикрашати, це такий його стиль. Він хороша людина, і дуже добра. А на решту мені просто якось байдуже , тому що я його таким,як він є. Він завжди виручить у скрутну хвилину. Як він себе любив називати « Воть Так - Мальчік, каторий вижил». Типу Гарі Поттера. І це було весело.

Я стояв і дивився на два не притомні тіла міліціонерів. По шкірі бігали мурашки, типу було моторошно і лячно. Я переживав за себе. Я переживав що мені скаже мама. Якщо моє фото буде на кожному стовбі і мене буде розшукувати податкова. І тут вже не заканає фраза « Мама, я трошки пива випив». Тут все складніше і важще.

-І що далі? – запитав я ВТ.

- Я тобі скажу що далі. Зараз просто берем пиво і йдем до мене на квартиру. – Воть Так задумався.- О, віршиком сказав. А тих мєнтів залишаєм тут. І нам краще зараз піти звідси а то не дай Бог зараз спецназ приїде і хана нам – промовляв Воть Так.

Я вирішив послухати Воть Така. І якось на пару хвилин, я забув, що тепер моє серце стало сиротою. Що я тепер одинак. Можливо, це через адреналін, який зараз блукає у моїй крові, а можливо це просто страх, який перекриває моє минуле. Але це не важливо. Я діяв за обставинами.

-Якщо ти так кажеш, тоді добре. Йдем до тебе.

Воть Так кивнув. І почали прямувати до його квартири, залишаючи за собою «хаос», типу два міліціонера, які ще досі лежали непритомні на холодному асфальті.

Данило Галицький… Він заснував у тисячу двісті п’ятдесять шостому році місто Львів. Данило був великою людиною. Він переміг у Ярославській битві, його коронували королем, але якби він знав, що Воть Так біля його пам’ятника буде лупцювати міліонерів, думаю він би не хотів засновувати Львів. Але що сталося, то сталося.

Дув холодний вітерець. Ми з ВТ спокійною ходою прямували до нього на квартиру. Хоча всередині у мене була галяретка, в переносному значенні цього слова. Мені було лячно трішки.

-Зараз наберем бухла і будемо гулять цілу ніч – Тішився Воть Так.

Я йому кивну. Я йому вірив. Тому що він мій друг, а найкращим друзям я завжди довіряв.

Ми зайшли в магазин, закупили все що нам треба і попрямували на квартиру. Так і закінчився день. Типу перше квітня, типу день сміху. Але мені було не до жартів. Серце і душа горіли у вогні, а на обличчі сіяла добра та привітна усмішка. А насправді все було зовсім інакше.

Ми попрямували прямо. Десь тут в центрі у Воть Така була квартира, де він вже живе два роки. Надіюсь там буде спокійно та комфортно і весь цей кошмар закінчиться. Надіюсь алкоголь зробить свою справу і мені стане спокійно та байдуже. Але це все були лише мрії…

Квартира Воть Така. 18:03.

-Ось, заходь,будь як вдома. - Сказав Воть Так і відкрив двері під'їзду. Я зайшов. Ми почали піднімались на другий поверх, минаючи сходинку за сходинкою.

Минаючи номери квартир, я помітив що тут досить прибрано та чисто. Правда кілька павучків сиділи по кутках, чекаючи на свою здобич.

Піднявшись на другий поверх, мене зацікавив один напис на стіні: «Воть Так – цар міра».

Я усміхнувся. ВТ завжди, знав що і як і де написати щось смішне та неординарне.

-Це що таке, м? – з усмішкою промовив я.

-А, так це мій шедевр типу,та .- Почав мій друг. – Тиждень тому вночі, я не мав чого вчепитись.

Коли всі бачили еротічні сни, я вирішив трошки все тут вдосконалити.

Хм. Воть Так завжди дивував мене. І це йому досить добре виходило.

-Я живу в квартирі №8 – сказав Воть Так. – Зараз прийдемо, вип’єм пивця і поговоримо по душам.

Все що, я зараз хотів, так це напитись. Напитись так, щоб зранку боліла голова і щоб я не зміг думати про Оксану.

Ми переступили поріг квартири. ВТ сказав, щоб я пішов на кухню та налив пиво. Я так і зробив.

Мій талановитий друг зник у ванній кімнаті та почав наспівувати українські пісні.

Квартира була досить непогана, судячи по просторій кухні. Виглянувши в коридор, я помітив, що тут ще є три кімнати. Прямо перед мною висів портрет Тараса Григоровича Шевченка. А біля нього було написано маркером:

І свого не цурайтесь

І чужого научайтесь

Та.

Ну що тут сказати? Воть Так не передбачуваний. Все це мало дуже глибокий зміст.

Наливши пиво у чашки, я без дозволу хазяїна попрямував до холодильника але зупинився.

На холодильнику стояла невеличка клітка, а в ній був гризун. Декоративний щур. Зазвичай я не боявся подібних тварин, адже сам їх дуже люблю, але такого я ще не бачив.

Тваринка білого забарвлення та червоними мов кров очима бігала туди-сюди, шукаючи у шматочках тирси щось смачненьке. Все це виглядало дуже природно та інтересно, але якби не один нюанс: у щурика не було хвоста.

Почувся спуск води. На кухню з зубною щіткою увійшов Воть Так:

-О, то ти вже подружився з нею? – радісно промовив ВТ. – Мій щурик, а звати Катруся.

Тоді ВТ підійшов до холодильника і положив туди зубну щітку. Сівши за стіл, він взяв чашку з пивом та пив великими ковтками. Я зробив те саме. Жаль, що в мене щітки не було. Іронія долі.

Відчувши смак прохолодного пива, я зрозумів, що варто жити на цьому грішному світі. Давно я вже не пив пива, просто зараз це було не зайвим, а навпаки корисним.

Не відриваючи погляд від того милого та чудесного створіння, я все таки наважився спитати:

-Слухай друг, а що сталося з цим щуриком? Ніколи ще такого не бачив. Прямо аномалія якась.

-Ну просто раз я прийшов додому п‘яний. – Почав Воть Так. – І прийшов я голодний, та. А тоді в квартирі не було світла, виключили сволочі. От і я на потемки з ножем у руці прямував до холодильника. – Воть Так сьорбнув ще ковток, усміхнувся, тоді продовжив – Добре, що хоч хвіст,а не голову. Зранку зрозумів, що зле дуже зле, ну тобто, що написав. Тоді згадав про Катрусю і перебинтував її. Ось така типу історія, та.

Я собі уявив цю картину, нагадує якийсь фільм жахів. Мурашки по бігли по шкірі.

Але це був нещасний випадок, ну принаймі я так гадаю. Все добре, те, що добре закінчується.

-А чим ти її кормиш, м? – Поцікавився я.

Воть Так дістав з під столу в’ялену рибу і передав її мені, тоді ще одну, і знову передав мені.

Я сказав, що мені вже досить, і тоді він почав говорити:

-Та вона в мене все гамає, та. – Воть Так встав з крісла та підійшов до холодильника, відкривши клітку, вийняв Катрусю. – її маленький шлунок все перетравить: від маринованих огірочків до смаженої картоплі. До речі про картоплю. – ВТ положив щурика назад у клітку та відкрив дверці холодильника. Діставши звідтам дві тарілочки, він поставив їх на стіл.

-Я ж забув, що ще картопля з ковбасою залишилась. – Наминай!

Цікаву історію він розказує. Думаю і собі не завадить завести щурика і назвати його Жоріком.

Але це все з часом. І на даний момент лише холодне пиво та картопелька .

-Ну а ти сам як? – Поцікавився Воть Так. – Що нового в тебе у цьому бездарному житті?

В мене усередині все охололо,серце прискорило рух та у венах закипіла кров. Ну і навіщо ти мене це питаєш друже? Може не треба? Може ще пивця Воть Таку? Та побільше?

Я не хотів йому розказувати, що я порвав з Оксаною. Я взагалі нікому це навіть не хотів казати, щоб нікого не турбувати, а просто залишити це в собі. Але на даний момент тільки Воть Таку я міг довіряти, тільки йому.

-Та знаєш, не дуже той добре, зараз все якось дуже складно. – Я продовжував говорити, але несподівано у ВТ задзвонив телефон, який перебив мою розмову. Чесно кажучи, я навіть був радий, що так сталось. ВТ вийшов з кухні. Я залишився один.

Випивши ще один ковток, я відчув, що почав п’яніти. «Серце хотіло подзвонити, голова хотіла напитись». Ось такий був у мене зараз стан душі. Розганяючи сумніви, я піднявся і пішов до клітки, де бігала Катруся. Раптом я помітив, що клітка порожня. Що за чортівня? Дверцята клітки були закриті і я на власні очі бачив, як ВТ поклав її у клітку. Не второпавши , що відбувається, я хотів повернутись на своє місце. Коли я обернувся лицем до столика, я застиг на місці. Замість картоплі та ковбаски на тарілці лежала Катруся. Вона була розрізна навпів, і з її тіла витікала кров. Побачивши це жахіття, я мовчки вибіг у коридор. Збивши з ніг ВТ, я зник у ванній кімнаті.

Пройшло три хвилини.

-Ей малий, з тобою все гаразд? – Почувся за дверима голос Воть Така.

Я дивився на себе у дзеркало та змивав холодний піт. Мені ще досі було погано від побаченого.

І я не знав, що коїться з моїм організмом. Взагалі то я не боюсь крові, просто все це так різко трапилось, що я не витримав.

-Давай виходь Андрій, чекаю тебе на кухні.

На кухні? Ти що, з глузду з’їхав? Там ж на пополам лежить розрізаний твій домашній улюбленець?

І взагалі, чому він там спокійно говорить? Невже він не бачив ще…

Я вийшов з ванної кімнати, та маленькими кроками прямував на кухню. Руки тремтіли, а очі не хотіли цього всього бачити. Переступивши поріг кухні, я побачив Воть Така. Він сидів на моєму місці, було чути що він щось жує.

-Ой як смачно! – Гукнув радісно той.

Я хотів знову бігти до туалету, але стримався. Що? Смачно?!! Воть Так був дивним, але не до такої степені. Невже він їсть її? Як не дивно відповідь я отримав за кілька секунд.

На холодильнику в клітці енергійно стрибав якийсь білий пушок. Не відриваючи погляду, я почав наближатись ближче. Побачивши мене, ВТ почав щось говорити у мою сторону, я його не чув.

Наближившись , я побачив Катрусю. Живу Катрусю.

-Вона жива.

- Що? – З повним ротом промовив Воть Так.

-Вона жива. – Повторив я.

У мого друга нахмурились брови але він і далі продовжував смакувати свою картоплю.

-Ну та, жива. –Сказав ВТ. - а як інакше? Вона колись була жива і типу зараз жива. І буде жива, поки я її кормити не перестану.

Сарказм, це звісно добре, але зараз він трішки був недоречний. Мені вже не було лячно, а просто противно, навіть трохи зле. Досі в голові крутилася ця картинка мертвого щура. ЇЇ нутрощі досі крутились перед очима. А саме головне в тому, що я не знав, як це пояснити Воть Таку. Практично не було потрібних слів. Якщо скажу правду, він подумає, що я психічно хворий, а якщо не скажу, все одно щось подумає. Іронія долі. І без того сьогодні вже ніяк.

Воть Так рубав мене поглядом, але їсти він не переставав, а все наминав і наминав. З кожною секундою в тарілці ставало все менше і менше їжі. У ВТ був завжди чудовий апетит тай і картопелька напевне була дуже смачна. Жаль, що я її так і не скоштував, а лише на вечерю в мене була «Катруся». Клас.

-Що з тобою, а? – Запитав Мене ВТ. В нього по бороді потекло масло.

Дивлячись у ці пусті та щасливі очі Воть Така, я думав собі : «Коли ж ти нарешті повитираєшся?».

Я почав нервуватись, бо не знав, що йому відповісти. Якось язик не слухався. І хотілось просто мовчати. Хоча мовчанка тривала не довго.

-Може ти щось вкрав, м? – У мого друга роздулись щоки, на обличчі засіяла посмішка.

Чесно кажучи, я би вже краще щось вкрав.Розігнавши сумніви, я не вагаючись все йому розказав. І начхати, що він тепер подумає.

Закінчивши свою «промову», настала тиша. Воть Так сидів непорушно та пильно стежив за моїми очима, навіть не моргаючи. Він вже навіть не їв, хоча ні, він «їв» мене поглядом. А тоді просто розсміявся на весь голос:

-Ну ти блін і гуморист! Я в шоці. – Моєму другові вийшли сльози. – Ой-ой, давно я так не сміявся, як зараз. Слухай, ти прямо, як Мішка Задорнов, тобі треба в КВН. Ну ти малий рулиш!

Я був здивований. Мені навіть трошки стало обідно, що він це все не сприйняв серйозно. Тоді

трішки подумавши, я послав його. Дивлячись на це, ВТ зробив серйозний вигляд, типу він винен перед мною. Хоча так і було.

В принципі його можна було зрозуміти. Зі сторони це дійсно звучить смішно тай не кожен би повірив в це. Хоча коли Воть Так накуриться, йому ще не таке ввижається, але я ж то не курив. Я вроді був при здоровому глузді.

-Годі малий. – Озвався ВТ. - Все-все, вибач. То кажеш, що бачив мою Катрусю розчленовану на оцій тарілці чи як?

- Так.

Ще раз стримавшись від сміху, мій друг насупив брови, тоді промовив.

-Слухай, ти напевне перетрудився за сьогодні. Тобі треба виспатись. Я все розумію, і мені деколи всіляка фігня ввижається. Тоді я просто йду спати. Сон – хороша штука аднака.

Можливо він має рацію. Може дійсно я вже їду з глузду? Всі ці події, які трапились за сьогодні, напевне дійсно я стомився. Гарний день перше квітня: дівчина кинула, розбори з законом, ще й ВТ зустрів, а тепер і параноя. Файно.

-Годі про це. Андрій, тобі лише це привиділось. Це буває. Про це поговоримо потім, а зараз слухай сюди. – ВТ піднявся з крісла - щойно дзвонила до мене одна дуже файна моя знайома. Чорна Мамба звати.

-Як? – Перепитав я.

-Чорна Мамба кажу, і взагалі не перебивай. Було чути по розмові, що в неї тремтить голос. Вона сказала, що в неї щось трапилось, якась дуже серйозна біда і я домовився, що завтра з нею зустрінусь. Ти йдеш теж.

Я не дуже хотів розпитувати про цю Мамбу, просто я був радий, що в мене завтра буде якесь заняття. Тим більше коли я з ВТ , я завжди почував себе комфортно в любій ситуації, ну майже в любій. Мене мій друг бере з собою на гульки і це головне. Тай я не міг відказати Воть Таку, він ж такий милий, такий сімпатічний. Прям душка блін.

-А що то за знайома? – Поцікавився я.

-Це типу одна дуже хороша дівка. Давно вже її знаю. Чорнява та дуже розумна дівчинка, зараз мало таких. Повір, коли ти її побачиш, вона тобі неодмінно сподобається.

Мені вже стало цікаво, що то за людина така чорнява, що ВТ її так вихваляє. Але я зрозумів одне для себе : якщо вона подобається Воть Таку, значить сподобається і мені, тому що значить та Чорна Мамба неординарна людина, а таких людей я дуже поважаю.

-Одного разу трапився з нею дуже кумедний випадок. – Почав говорити ВТ. - Вона виробляла собі паспорт, і замість Чорної Мамби їй написали Чорна Мавпа. Так вона там такого натворила, що її потім в міліцію забрали.

-Ніфіга собі, напевне щось жахливе наробила?

-Та нє! Просто одній зламала руку, другому спалила машину,але взагалі вона дуже спокійна людина,просто іноді буває запальна, ну з ким не буває, правда ж?

Ну так, спокійна. Мене як магнітом тягне до таких спокійних людей. Мабуть аура у мене така.

ВТ правий, ну з ким не буває? Наприклад: якщо я в магазині беру білий хліб і «Олейну» , і даю сто гривень, і мені помилково дають здачу три гривні, то я неодмінно знаходжу дім цього продавця і вбиваю його собаку. Це ж все природно хіба ні?

-А, ну тоді її можна зрозуміти. Я би теж так зробив. – з сарказмом промовив я.

-Ти Андрійку не вумнічай багато, а то тобі щурі мертві ввижаються. – Підколов мене ВТ.

Мене це трохи заділо за живе, але я не подав вигляду. Це все були жарти.

Ми удвох сиділи на кухні, на годиннику була вже восьма вечора. Трохи клонило на сон.

-Слухай Андрійку. – Озвався до мене Воть Так. - В мене є чудовий план!

За що я люблю Воть Така, так це за його перспективні ідеї. Мені завжди було цікаво, що твориться в його мозку, про що він там думає, адже він типу геній,він просто хороша людина.

-План? Ну і яка на цей раз блискуча ідея?

-Та ні, не план, а П Л А Н. –Зрачки у мого друга розширились.

- Ні ВТ, не сьогодні. – Промовив я. – Я досить вимучений тай на сон клонить.

Іноді в тяжкі моменти свого життя Воть Так любив дуже багато палити. І не тільки цигарки.

Хоча в цьому не було нічого поганого. Хтось любить романтику, хтось порно, хтось тварин, а мій друг любить багато курити. Кожен у цьому житті шукає щось своє.

-Я зараз.

Воть Так залишив мене на самоті. Напевне пішов все-таки втілювати в життя свій «план». Я залишився на один. І чомусь зразу мене охопила ностальгія. Я почав думати про Оксану. Але дивуючись самому собі, спогади про нещасливе минуле перетворились у перспективне теперішнє. Зараз мене чомусь дуже зацікавила о та Чорна Мамба. Що ж це за загадкова чорноволоса дівчина?

Мої роздуми перебив Воть Так.

-Андрюха! Ти любиш мене, от скажи мені чесно, ти мене любиш чи ні, а?

Ну почалось. Воть Так аж світився. При чому не в переносному значенні. Його «План» увійшов в дію. Він ледве тримався на ногах, а його лоб романтично виблискував від лампи. Невже його так заціпило, м? Щось це підозріло. Мабуть давно ВТ не курив, або навпаки - забагато дунув.

-Давай аналізувати все з початку? – запропонував мені Воть Так.

-Давай.

Тоді він змійкою почав наближатись в мою сторону. Тоді він вмостився на крісло на про ти мене.

-Як тобі битва під Берестечком 1651 року? Бодя тобі був молодцем! А Коломацькі статті Мазепи?.

О, це вже щось новеньке. Воть Так був дуже розумною людиною. Він зі всіма завжди знайде про що поговорити: чи то про тварин, чи то про кіно, чи про історію України.

-О, друже. Ти дійсно почав з початку. Ти б ще про Ісуса Христа згадав.

-Чекай Андрійку, ми ще до того дійдем.

Розуміючи що це буде довго і цікаво, я просто став із-за столу. Давно так я вже довго не сидів.

«Ще вспієш сісти» - як любив говорити один мій знайомий. Воть Так вже дуже захопився розмовою, і я знав, що це може тривати цілу ніч, і цього я би не витримав.

-Ну що ВТ, я піду спати мабуть, а то вже на очі не бачу. – промовив я.

-Гаразд малий. – сказав ВТ. - Йди. А я цілу ніч спати не буду, а то в мене курсова. Не до сну мені зараз,писанини багацько. Працюю я, хочу в люди вибитись.

Тепер я зрозумів, для чого сьогодні ВТ так сильно обкурився, а для того щоб муза прийшла. В нього багато роботи, от і хай працює. Типу тишком-нишком я покинув кухню і попрямував у сторону спальні. Побачивши перше ліжко, я зразу приземлився на нього. Поряд стояло ще одне. Мабуть це і була спальня. Але взагалі ВТ казав, що в нього лише три ліжка в квартирі. Хоча яка зараз різниця, якщо я вже практично без сил і вже сплю, бачачи кольорові сни. Я навіть ВТ вже не чув. Поступово мою голову покидали думки і нарешті мене повністю охопила ніч. Я заснув.

Десь за вікном гуляв теплий вітер і ледь-ледь було чути звуки машин. Давно, дуже давно я не прокидався в такій тишині. На годиннику висвітилось: 4:23. Вже якось не хотілось спати.

Я увійшов на кухню. Воть Так вже спав. Бідний, напевне змучився писати. Попрямувавши до холодильника, я випадково зачіпив тарілку на столі, вона впала і розбилась.

-А-а-а-а! Сволочі! Йдіть геть комашня!

Воть Так впав з крісла і ще досі теревенив якусь нісенітницю.

-Ти що, поїхав вже чи як?

-А то ти Андрій. – Тривожно запитав ВТ. – Та нє, не поїхав, мені просто сон снився, де я з комахами грав в дурака. Ти прикинь, а чорна вдова махлювала. Во дура!

Напевно цей план ВТ не пішов на користь. Бідний мій Воть Так.

-Часто в тебе таке?

-Та де! Лише тоді коли накурюсь. – З усмішкою промовив Воть Так. – Так це ще квіточки, раз мені снилось, що я мав подзвонити до президента але замість телефону в мене був ананас.

-ВТ, йди лягай спати краще. Завтра про все побалакаємо.

Настав ранок.

09:00 02.04.2010.

Почувши спуск води в туалеті, я пробудився. До кімнати героїчно увійшов Воть Так.

Я помітив, що він дуже задоволений. Його очі блистіли.

-Праснісь і пой Андрійко. – Радісно промовив він. – Сьогодні чудовий та тепленький день. У нас сьогодні багацько перспективних справ. Хутко підіймайся та йди снідати, все уже на столі.

На долю секунди, я відчув себе одруженим. І що, моя жінка це Воть Так. Жах якийсь.

Нарешті за стільки днів, я хоч нормально виспався, відчував себе бадьорим та позитивним.

Сполоснувши лице, я пішов на кухню. Вже за столом сидів ВТ і попивав чайочок і читав газету. А тим часом Катруся у своїй хатці доїдала шматочок картоплі. Вся ця атмосфера була доволі позитивною. І це не а би як тішило. Хороший початок хорошого дня.

-О, нарешті. – Побачив мене Воть Так. – Ну ти і соня! Я вже крос бігав, а ти до дев’ятої спиш.

-Обманюєш? – Запитав я.

-Та. – Гордо відповів Воть Так.

Я сів за стіл. Почав снідати. ВТ приготував непоганий омлет з помідорами. Дуже смачно.

-Не забув, що ми сьогодні робим? – Не відводячи очей від газети запитав ВТ.

-Йдем.

-Куди?

-На зустріч з Чорною Мамбою.

-Та.

Закінчилась наша перспективна розмова.

Ми обоє поснідали. Щось ще трохи поробили по хаті. На телефоні був пропущений дзвінок від Славка, але передзвонювати я йому не хотів. Якось не було бажання. ВТ бігав туди-сюди. Впав пару раз, лаявся. Тоді прийшли сусіди, він їх прогнав мітлою. Тоді курив цигарки, пив вчорашнє пиво. Одним словом чудово проводив час.

Вже була пора нам виходити. Воть Так вдягався, я чекав його біля дверей. Нарешті він вийшов.

-Ну і хто виграв? – Поцікавився я.

-Тобто? – Не зрозумів про що я.

- Ну ти ж в дурака з комахи грав? Ось і питаю.

-А-а-а. Як хто? Звісно,що я.

Колись все стало ясно. Ви вийшли за поріг кімнати.

Львів. 02.04.2010.

Ми вийшли з ВТ на вулицю. Сонячний та яскравий день охопив Львів і мій настрій якось сам по собі покращився. Ми прямували до Високого замку, там Воть Так домовився на зустріч з Чорною Мамбою. Цікаво, що ж це за така таємна особистість?

-До речі. – Промовив Воть Так. – Ти ще маєш якісь стосунки з тією дівчиною…- ВТ задумався. – Ну як її...Оксана здається.

Почувши це ім’я, всередині у мене все охололо. Як це все по дурному з нею вийшло. Дурниця якась. Лише тільки зі мною таке трапляється, лише зі мною, більше ні з ким.

-Знаєш ВТ, ми якраз вчора розійшлись…- якось не впевнено промовив я.

-Та то не біда! – одразу скрикнув ВТ та похлопав мене по спині. – Значить тоді вона не варта тебе. Тай якщо бути відвертим, вона вже і не була такою красивою. Повір, ти вартий набагато кращого!

Серце стискалось від болю, а душа так гірко плакала, але на обличчі з’явилась чомусь сонячна посмішка. Воть Так один напевне такий на світі. Він завжди вмів знайти потрібні слова, після яких тобі стане легше, і ти почнеш усміхатись.

-Дякую за підтримку друже, але давай краще не будемо про це. Мені боляче це все згадувати. Краще я буду тримати це все в собі. Мені так буде спокійніше.

Ми вийшли на Площу Ринок. Сьогодні тут було дуже багато людей. Як не як весна, найкраща пора року для туристів. Львів одне з найкрасивіших міст України, в якого дуже збагачена історія.

І внаслідок цього сюди навідуються люди з усього світу.

З одного кафе лунала дуже знаменита пісня пісня «Червона Рута». Під цю пісню кожен відчує, що він справжній корінний українець. Що він патріот.

-О, чуєш? – Промовив Воть Так. – Знаєш чи я це пісня?

-Звісно, що знаю! Володимира Івасюка. – Відповів я.

-Маладєц малий! Шариш! – Похвалив мене ВТ. – Добре, що ти цікавишся нашою історією, а то зараз діти в школі Франка плутають з Боярським. Кажуть, що Іван Якович написав поему «Зєлєноглазоє Таксі». Уявляєш?

Ми з ВТ засміялись. Позаду нас в тому ж самому кафе заграла ще одна пісня Івасюка «Гай, зелений гай».

-Ось бачиш, директор цього кафе справжній патріот. Побільше таких людей.

-До речі про Івасюка. – Почав я. – Він був геніальною людиною . Його «Червона Рута» була перекладена сорока мовами. Навіть китайці її співали. А ще говорять, що він був психічнохворий, що сам повісився в Брюховецькому лісі в 79-тому році. Брехня це все. Просто тоді радянська влада боялась таких людей.

-Знаєш що? Я пишаюсь тобою! – Промовив до мене ВТ.

Але я його не чув, я занадто захопився розмовою.

-А знаєш чому Вакарчук і Положинський ніколи не заспівають російською? Тому що вони патріоти України. Вони би віддали життя за свою Батьківщину. Єдине, чого я не розумію: навіщо Ротару заспівала російською. Як би не Володимир Івасюк, навряд вона зараз була такою знаменитою.

Я щось дійсно дуже захопився. Мене переповнювали почуття. Я завжди дуже люблю говорити на такі теми. Я пишаюсь, що я народився українцем.

Вмить у Воть Така задзвонив телефон.

-Присядь, я відійду.

Я кивнув. Присівши на лавку, я почав наглядати за людьми. Ще досі лунали пісні Івасюка, гріло сонце. Весна цього року просто чудова і в голову вдарили думки…

-Доброго дня шановні гравці. – Промовив пан Тарантул.

В барі «Мертвий Морж» завжди було шумно. Всі робили, що хотіли і ніхто нікого не слухав.

-Всі-всі, всі-всі вже тут? – Поцікавився коник стрибунець,стрибаючи туди-сюди.

Вмить пролунав гучний шум і відкрились двері. До бару зайшов дивний чоловік.

-Ні, не всі. – Промовив незнайомець в капелюсі. – На мене теж роздавай.

Всі сиділи непорушно та пильно дивились на цього дивного чоловіка. Вони не знали,що це за тип.

-Ти хто в біса такий? – Запитала невдоволено муха.

Чоловік потер борідку і швидко їй відповів.

-Сама ти піська! – Відрізав він та рушив вперед. Витягнувши з кишені цигарку, спокійно закурив. Він бачив, що йому тут не раді, але йому було байдуже. Він був впевнений в собі.

- Я Уокер, львівський рейнджер. Але на районі більш відомий за прізвиськом Воть Так.

Чоловік підійшов та сів за стіл. Він пильно стежив за всіма.

-Ти не маєш права тут… - Вмить промова колорадського жука обірвалася і він впав від сильного удару Воть Така. Жук знепритомнів. Всі жахнулись. Навіть пан Тарантул.

- Ну що ж панове? Гра розпочинається.

-Ку-ку Андрійко, про що задумався, а? – промовив до мене знайомий дівочий голос.

Я підняв голову і поглянув на дівчинку в синіх кедах. Я був приголомшений, що я її тут побачив. Це була моя дуже хороша знайома з Винник. Звали її Лана. Хороша, симпатична мала.

Ти що тут робиш?. – Здивовано запитав я.

-Та нічого, зараз в інститут по справам йду. – Пояснювала Лана. – А ти що, тут сам сидиш чи як?

Я хотів гукнути Воть Така, хотів познайомити його з Ланою, але мій друг ще досі говорив по телефону та був дуже занятий. Він махав руками, нервово курив цигарку та тупав ногами. Все це нагадувало якийсь доісторичний танок печерної людини.

-Я? – Глянувши ще раз на Воть Така. – Сам-сам. Зараз друг має підійти за кілька хвилин, от і чекаю.

Лана була хорошою людиною. В мене з нею було багато спільного, ми завжди мали про що поговорити. Іноді ми гуляли літніми спекотними вечорами, сиділи, пили вино та говорили до самого світанку. Батькам я брехав, що ночую в друга, і вона щось своїм вигадувала. Кажуть, що не може бути дружби між дівчиною і хлопцем? Брехня, може. Просто кожен це уявляє по своєму.

У нас з Ланою були лише дружні стосунки. І це нам обом подобалось.

-Ой, вибач, - Промовила Лана. – Мені час іти, а то запізнюсь. Надіюсь скоро побачимся.

Я кивнув і усміхнувся . Іноді вона зачаровувала мене своєю дивною поведінкою. Лана була досить самокритична, не любила людні місця. Ті хто нагло пожирав її поглядом, вона хотіла вбити. Так само як і я. Вона – моя душевна половинка. Нарешті до мене наближався Воть Так.

-О-о-о. – Дивлячись в слід Лані говорив ВТ. – Це що за дівка, м? Тільки залишив тебе на кілька хвилин, а ти вже тут шури-мури крутиш. Ах ти бабнік!

-Слухай заткнись. – Я шукав Лану, але вона вже зникла серед люду. – Це просто моя хороша знайома. Не більше, не менше.

-Ну-ну. А очі то он, як забігали. –Далі глузував з мене ВТ. – Ну признавайся, вже був сєкс, м?

Я легенько вдарив ВТ по спині. Ніби кажучи « Ха-ха, я оцінив твій жарт. Ти прямо,як Задорнов».

Воть Так сів коло мене та якось невдоволено зітхнув.

-Короче… Зустріч відміняється. Чорна Мамба зараз на селі, бульбу збирає. Я щойно з нею по телефону говорив.

Мені вже якось прикро стало, що я не побачу Чорну Мамбу. Хоча… Хвилиночку!

-Ч-ч-чекай. Яка нафіг бульба! Квітень на дворі!

-Ну правильно. – Дуже-дуже спокійно промовив Воть Так.

-Я тебе іноді так ненавиджу. – із задоволенням промовляв я. – Зав’язуй жартувати!

-Ну гаразд. – ВТ знову закурив. Він щось останнім часом багато палить. – Короче, вона вже на Високому замку. Так що варто нам поквапитись.

Іноді життя підкидує великі сюрпризи. І тільки час їх поділяє на позитивні та негативні. Але ми самі робимо вибір. Лише ми маємо ключ у завтрашній десь. Цікаво, щоб було, якщо я б не поїхав

вчора до Львова. Напевне я би був досі з Оксаною. Хоча з іншої сторони я б не зустрівся з Воть Таком , і ми б зараз не прямували на зустріч до тієї загадкової дівчинки.

Чим коротша ставала відстань до Високого замку, тим сильніше я переживав. Ми практично доходили до львівського телебачення. До зустрічі залишались лічені хвилини.

-Слухай. – Поглянув на мене Воть Так. – Ти звісно вибач, але давай краще я піду першим, а ти зразу за мною. Зробимо вигляд, що ми не знайомі. А коли я з нею побалакаю, то вже тебе покличу.

Просто я дуже давно її бачив.

Я кивнув, можливо так буде навіть краще. Я радий, що мене ВТ десь витягнув сьогодні, а то би зараз сидів в дома. Сидів би, їв, спав, ходив в туалет. Тупо би проживав своє нікчемне життя.

Зазвичай я так і роблю. І вчитись не хочеться, допомагати по господарці ще більше. Іноді взагалі хочеться тупо проспати пару років, щоб відчути хоч якісь зміни навколо себе.

Буденне життя, клята одноманітність. Клятий телевізор, який показує зараз всіляку дурню.

Єдине мене тішило,що я іноді попадав на фільми Гайдая. Тоді піднімався настрій. І вже було не так скучно. Хоча все одно потім мене накривала темрява. І ставало нудно.

Все частіше і частіше я тепер споживаю цікавий коктейль: додаю спокійний настрій, потім трішки ностальгії. Тягнусь рукою до пачки, на який написано «Щастя», а там вже як рік пусто. Тоді замість цукру посипаю все депресією. Ніч без сну гарантована.

Доходячи до сходів, мене зацікавила одна людина. Це був якийсь обірваний чоловік, з брудною щетиною. Він пильно поїдав мене поглядом. Це був бідака, просто людина, якій не дуже повезло в цьому житті. Біля нього лежав капелюх, в якому було десять копійок та двісті гривень в купі.

«Та ти трохи живеш, старий» - подумав я собі. Ніколи ще такого не бачив.

Зазвичай я жалів таких людей, але я чомусь ніколи не давав їм грошей. Не тому, що я жадний, а просто мені було якось лячно. Це важко пояснити.

-Доброго дня вам шановний. – Спокійно він промовив до мене. Я промовчав. Не знаю чому, але я не хотів йому відповідати. Напевне я стаю жорстоким. «Андрійко ти тепер злий».

Я дивився на нього , а він на мене. Тоді я перевів погляд, але досі відчував, що він наглядає за мною. Що ж це за такий чоловік? Останнім часом мене до таких,як магнітом тягне. Але думаю зараз це немає жодного значення. Дурні думки пішли геть, і я настроювався на зустріч.

Долаючи останню сходинку, серце прискорило рух. Ось зараз я її побачу, залишилось кілька секунд. ВТ йшов першим, а я зразу за ним. Таким був наш план.

І ось ми нарешті піднялись. На верху тут, на Високому замку стояла лише одна людина. Це була дівчина не великого зросту, з довгим чорнявим волоссям. Вона повернулась до нас, і я відчув на собі її погляд. Це тривало чотири секунди. Тоді я засоромився і перевів погляд на Львів. Воть Так підійшов до неї, і вони почали спілкуватись. А я залишився наодинці. «Як би зараз була доречна цигарка» - Подумав я. І тут мене знову накрила хвиля думок.

Тиша, і ще раз тиша полонила це приміщення. Всі сиділи непорушно, всі поглядала лише на нього. Вони боялись промовити навіть слово. Тут царювала потужна атмосфера.

-Пива мені!

І ось тишину порушив він. Чоловік зняв капелюха та грізно поглянув на пана Тарантула.

В цього чоловіка був погляд, як в п’яної змії, перед яким було важко встояти.

-Я з-з-зрозумів. – Голос пана Тарантула тремтів. – Вже роздаю.

Воть Таку принесли бокал пива. Той зробив пару ковтків та взяв карти до рук. Сьогодні за цим столом зібрались найсильніші гравці: близнята Мурашки, павук Яблочков, комар Мудрий, Чорна Вдова і муха за прізвиськом Лапка.

І ось коли всі гравці взяли карти в руки…ну тобто в лапки…коротше всі взяли карти. Тоді почалася напекла боротьба, справжній двобій, турнір так би мовити. Інтрига зростала.

-В кого шість? – Промовив Мудрий. – Всі перекинулись поглядом і лише його очі застигли на місці. Він знову зробив кілька ковтків та усміхнувся.

-В мене! Я маю! Уря-я-я! – Радісно скрикнула Лапка. Вона показала всім карту.

-Дура! Козир в нас черва. – Гаркнув Мудрий на неї. Та образилась.

Воть Таку набридло бачити це все. Він взяв ситуацію у свої руки. Тоді він кинув шістку червову на стіл. Всі дуже здивувались, що він на початку гри з такої карти пішов.

«Ото вік крутяка» - Подумав про себе павук Яблочков. «А чого це я дура?» - Подумала про себе Лапка. За столом утворився дуже серйозний настрій. Кожен був по своєму сильний та ніхто не хотів здаватись. Всі грали до останнього.

Пройшло шість хвилин.

-Бармен! Муху в винному соусі мені! – Крикнув Яблочков. Бідна лапка з жахом ковтнула слину.

Ця запекла боротьба тривала ще довго – цілих три хвилини. Всі вибули і у фіналі залишились львівський рейнджер та павук Яблочков.

-Дама. – Кинув ВТ карту на стіл.

-Туз! – Грізно відповів йому Яблочков.

-Дама.

-Король.

-Король.

-Туз.

І ось цей жахливий момент настав. У кожного з них залишилось лише по дві карти.

-Ти програв. – Хотів налякати Яблочков Воть Так. Той діставши цигарку, закурив.

-Закрий свій рот, а то лапу в горлянку засуну. – Спокійно промовив ВТ. Почувши ці слова, Лапка впала з крісла та знепритомніла.

ВТ знав, яка карта залишилась у цього павука. Він все придумав заздалегідь.

-Десять. – З надією на перемогу, кинув на стіл хитрий павучок. ВТ побився дамою, і нічого не промовив. А тим часом пан Тарантул підіймав Лапку з підлоги.

Дивлячись, в свої карти, Яблочков знав, що він програв. Він почав нервуватись.

-Туз козирний. – З усмішкою на обличчі сказав Воть Так. – Все, ти програв.

Розчарований і сердитий Яблочков кинув всі карти в Лапку і побіг у туалет. Чи то блювати, чи просто хотів себе спустити в унітаз. Це вже було не важливо. ВТ святкував свою перемогу.

Незабаром почалась нова гра.

Чарівний Львів. Його безмежні простори охопили мене своєю красотою. Це місто вміє зачаровувати. Особливо вночі, коли крапельки літнього дощу падають на пусту та холодну землю. Тоді все оживає. Повітря стає легким, а твоє серце теплим від щастя.

Мене гукав Воть Так. І я тепер точно знав, що зараз станеться. Цілий день мені ВТ вчора розказував про цю дівчину. Я уявляв її, але не вона виявилась іншою. Я обернувся , ВТ махнув мені рукою. Я по малу почав наближатись до них.

-Знайомся, це Чорна Мамба про яку я тобі так багато розказував. – Радісно говорив Воть Так.

Це чорне пишне волосся, ці голубі очі,як небо. Цей милий вираз обличчя. Це все захопило мене.

Вона була неймовірно симпатична. Та що там, вона була просто красуня.

-Привіт Андрій. – Промовила Вона. Я нарешті почув її ніжний голос.

-Привіт.. – Якось не впевнено відповів я. Побачивши, що я соромлюся, ВТ одразу прийшов мені на допомогу. Краще він би цього не робив.

-Він ще соромиться. – Промовляв ВТ до Мамби. – Він дуже сором’язливий в мене.

-Та йди ти! Нічого я не соромлюся, навпаки це ти мене соромиш. – Викрутився я.

Чорна Мамба посміхнулась. Я завжди жартую, коли мені ніяково. І це в мені непогано виходило.

-Ну розказуй мала. – Дивився ВТ на Мамбу. – Що там в тебе сталось? Що за проблема?. І ти не соромся Андрійка, йому можна довіряти. Він надійна людина.

Воть Так почав мене хвалити. Почав розказувати яка я добра людина, який я хороший. На половину з того, що він казав це була правда. Я дійсно місцями хороший. В мене добра душа, але дуже жорстоке серце. ВТ розказував, як ми потлумили цих міліціонерів біля пам’ятника Галицього. Тоді розказував, як ми у двох сиділи на цвинтарі. Але це вже окрема історія.

Чорна Мамба поглядала на мене. Потрібно трохи часу, щоб вона звикла до мене. Я для неї зараз чужий. Та це і не дивно, сам такий. Коли я знайомлюсь з незнайомою людиною, мені потрібен час, щоб дізнатись про неї більше. Дізнатись про те, чи я можу їй довіряти чи ні.

Чесно кажучи мені було дуже приємно , що Воть Так казав про мене такі слова. В сотий раз переконуюсь, що він дуже хороша людина та вірний друг, незважаючи на те, що в нього іноді їхав дах, і тоді він почав теревенити цікаві дурниці, які зводили зрозуму.

-Добре. – Зітхнула Чорна Мамба. – Знаєте, після того, що я вам розкажу, ви можете подумати, що я божевільна. – Казала вона. «Якщо ти будеш розказувати, про то, як ти викопувала трупів на Личаківському цвинтарі, а потім хотіла їх зґвалтувати, то сумніваюсь, що я з ВТ здивуюсь» -Подумав я. Але жарти в сторону. ЇЇ голос дійсно тремтів і був переляканий. На лиці з’явилась тривога. Ми присіли і вона почала розказувати:

-Вчора я гуляла з подружками, потім як прийшла до дому. Скоро лягла спати, бо була дуже втомлена. – Вона все повільніше почала вимовляти слова. – діло в тому, що мені приснився жахливий кошмар. І тільки, проснувшись, я зрозуміла, що це лише був сон.

-І все? – Запитав Воть Так. – Це ти типу через це мене витягнула з дому?

-Ти не розумієш. Все було, як на яву. Мені ще такого ніколи не снилось.

Я дивився на Чорну Мамбу та уважно слухав її. Я відчував її теперішній настрій, відчувай її стан. Вона була перелякана. Дуже сильно перелякана.

-Так от. – Продовжувала ЧМ. – В цьому сні я була біля Оперного театру в тілі білої кішки. Знаю, що це звучить дуже безглуздо,але ви просто слухайте та не перебивайте.

-Добре. – Гордо сказав ВТ. – Чув Андрій? Не перебивати мені нікого, бо знаю, ти це любиш.

Він знову в своєму репертуарі, знову типу він жартує. Ну це ж Воть Так, і цим все сказано.

-Я сиділа біля фонтану, поглядала на людей. Все було просто чудово. Діти сміялись, романтичні пари цілувались. На дворі був чудовий та яскравий день. – Я уважно дивився на Чорну Мамбу, милувався її милим обличчям. Ці очі полонили мене. – І вмить трапилось жахливе : роздався гучний грім, небо набуло кривавого відтінку. Всіх тих людей, які були поруч – розсипало.

Почувши, про який жах розказує Чорна Мамба, Воть Так почав хлопати руками. «АстряГ».

-Тоді розкрились центральні двері Оперного і вийшов облізлий чоловік, який прямував до мене. – Далі продовжувала ЧМ. – Я ніяк не могла поворухнутись , я ніби була паралізована. Ця дивна постать наближалась до мене, а я кричала, хотіла вирватись з цих «кайданів». Але мене ніхто не чув. Коли чоловік підійшов, то погладив мене по голові та усміхнувся.

-Мені дуже жаль, що ти стала причетна до цього. – Промовляв він. – Але ти не бійся, я тобі допоможу, допоможу всім вам.

Ми з ВТ дивились за Мамбу великими зацікавленими очима. Це дійсно якийсь неординарний сон. От наприклад мені, коли щось типу цього присниться – я радуюсь. Не знаю чому, але просто коли прокидаюсь, то є що згадати. І день тоді проходить на одному подиху.

-Тоді він виймає з кишені чотири монети.

-Гривню! – Скрикнув радісно ВТ. – Точно, чотири по двадцять п’ять!

-Тихо будь Воть Таку. – Сказав я. – На мене наганяв, а сам перебиваєш.

-Ні ВТ – Насварила його Чорна Мамба – це не були наші гривні.

З цього всього він собі знову запалив, певне розчарувався бідака. Ну що ж, буває.

-Дві монети він поклав праворуч, а дві ліворуч від мене.

Ну нічого собі, прямо як якийсь американський фільм. Я вже собі думав, може дійсно ця дівчина трохи якась неврівноважена, а то так все це розказує страшно.

Тоді ЧМ говорила, що намагалась розгледіти ці монети, але ніяк не змогла, бо типу була паралізована і не могла поворухнутись.

-Потім цей мужчина зник. – З тривогою на обличчі продовжувала ЧМ. – Та через кілька секунд знову відкрились центральні двері. І до мене почала наближатись ще одна людина. Коли вона підійшла ближче, я не повірила своїм очам. Це була…

-Гола Анфіса Чехова?! - Надією запитав Воть Так. Знаєте, він завжди вмів підтримати розмову, завжди знав куди і які саме слова вставляти. Ми трохи насварили на нього.

-Та ну вас. Піду і стрибну звідси. Пращяйтє!

-Чекай, ти була в котячому тілі і дивилась на себе в людській подобі? – Намагався я розібратись.

-Саме так. – Дівчина не відводила погляду. – Знаю, що це звучить, як дурня. Тоді я підійшла до кицьки, ну тобто до себе і…

-О Боже! – Озвався Воть Так. – В мене зараз мазгі потечуть. Чому нікому ніколи не можуть приснитись рожеві слоники або Віктор Павлік? – Знову він себе відзначив своєю неординарністю. Його знову всі зрозуміли. І до чого тут Віктор Павлік то?

Одного разу на весіллі, я підійшов до музикантів, щоб вони заграли пісню Віктора Павліка «Відлітаєш». Вони тоді кивнули,але так і нічого не заграли. Сволочі.

-Ти заспокоєшся вже чи ні?

- Я немаю чого вчепитись! – Нервувався ВТ. Ми вже на нього не звертали уваги. – Просто слухай.

-Ну от. – знову продовжувала ЧМ. – Коли вона, ну тобто дівчина, тобто я. Коротше, ви зрозуміли. Я підійшла до кицьки, погладила її і усміхнулась.

-Це лише початок. – Промовила я до кицьки.

-Тоді я зі всієї сили встромляю собі ніж в живіт.