Сценарій свята «Українські вечорниці».

Українська світлиця прикрашена вишитими рушниками, домотканими килимами, Іконою з рушником. Збоку — піч, посередині — стіл, застелений вишиваною скатертиною, лавки, вкриті килимами. Дівчата й хлопці одягнені в український національний одяг.

1 учень Здавна існувала у нашого народу чудова традиція – вечорниці. Віддаючи шану минулому, беручи усе найкраще у наше сьогодення, ми на вечорницях відроджуємо усе найдорожче, що є у народу: його мову, пісню, історію…

2 учень У листопаді наставала пора відносного перепочинку. Зібрано врожай, зроблено припаси для домашніх тварин, спочивала примерзла нива, а отже, можна зібратися в гурт, повеселитися, поспівати, влаштувати забави. 27 листопада – День Пилипа і Катерини 7 грудня були саме такими днями. Давайте завітаємо до однієї з українських хат, де на нас уже чекає добра господиня.

1-а дівчина.
Українські вечорниці
Починаємо в цей час!
Хай веселий сміх іскриться
В серці кожного із нас!
Хай дзвінке вкраїнське слово
Пружно рветься в небеса!
Наша пісня пречудова
Хай ніколи не згаса!

Обійдіть весь світ безмежний ,

І скажіть, в якій країні
Так зберігся скарб пісенний,

Як у нас на Україні!-

Господиня. Доброго вечора, шановні добродії! Рада вітати у своїй оселі. Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає! Коли ще ми дівували, то як зачуєш вечорниці, біжиш, аж тини трі­щать, а тепер... Он скоро треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ні, що не кажіть, а світ перемінився...

Дочка (вишиває). Мамо! Мамо! Не кажіть такого. Прислухайтеся, чуєте: он уже дівчата йдуть... Зараз буде ве­село нам усім!

Пісня «Світи, світи місяченьку».

Чутно сміх, стук у двері. Господиня схоплюється з місця, за­прошує дівчат у хату.

Господиня. Прошу! Прошу! Заходьте будь ласка!

Заходять дівчата. Усі одягнені у святкове українське вбрання, несуть миски з пампушками, млинчиками, яблуками, вергунами, горіхами.

2-а дівчина (кланяється господині).

Добрий вечір у вашій хаті! '
Ой веселі вечорниці в нас на Україні,
Чули, будуть вечорниці і в оцій хатині!

Господиня.

Добрий вечір!
Добрий вечір, любі гості!
Щиро просимо у хату,
І привітну, і багату. .
Від зірниці до зірниці
Хай лунають вечорниці!

3-я дівчина.

Гей, на наших вечорницях
І сумний розвеселиться!
Жарти, танці, небилиці —
Гарні будуть вечорниці!

4-а дівчини.

Стрічайте нас пирогами
Білими, смачними,
Бо прийшли ми із піснями
Дзвінко-голосними.

Дочка. Мамо! Гості вже в хаті, і дівчата прийшли. Тож заспіваймо вашу улюблену «Зеленеє жито, зелене...».

5-а дівчина.

Станем, станем, заспіваєм
Все, що тільки знаєм.

Пісня «Зеленеє жито, зелене...».

Господиня тим часом сідає за прялку, а за нею дівчата, по­чинають вишивати. Невдовзі чується стук у двері.

1-ий хлопець. Пустіть нас до хати!

3-я дівчина. Гарненько попросіть!

Хлопці знову стукають.

1-а дівчина. Агов! Хто такий?

Хлопці (разом).
Пес рябий!
Баран круторогий!
Ведмідь клишоногий!
Пустіть-но до хати!

2-а дівчина. Не пустимо в хату, дуже вас багато!

2-ий хлопець. Пустіть, бо гірше буде!

4-а дівчина. Як чемно не попросите, не пустимо!

3-ій хлопець. Дівчатонька-голуб'ятонька, та ми ж при­йшли не битися, та ми ж прийшли миритися, і гостинця при­несли, і музик привели, пустіть, будьте ласкаві!

Дівчата встають із-за столів та виходять назустріч хлопцям.

1-ий.хлопець. Добрий вечір, дівчата-голуб'ята!

Дівчата (разом). Добрий вечір, хлопці-молодці!

Господиня. Як добре, хлопці, що ви прийшли. Мої дівчата аж повеселішали.
А ну-мо, парубки, дівчата,

Відгадайте загадку:

Каплі з неба, дахів, стріх,

Дощ холодний, перший сніг:

Почорнів від листя сад.

Що за місяць? (Листопад)

Листопад – жовтню син, зими – рідний брат. Це місяць, у якого на похваті і віз, і сани. А ще його в народі називали: напівзимник, ворота зими, грудкотрус, падолист, братчини.

Дівчина Братчини… Яка незвичайна назва! Вперше чую це слово!

Хлопець А мені бабуся розповідала, що братчини – це оглядин зими і зустріч першого снігу, так звані, «обнови самоткані». До Свята Михайла, 21 листопада, який мав приїхати на «білому коні» і сповістити про зиму, готували медові напої. На свято сходилися всі мешканці, які брали участь у колективних іграх, пов’язаних із зустріччю зими і першого снігу.

Дівчина Так ось чому в народі кажуть: «На Михайла зима саньми приїхала»?

Хлопець Якщо на Михайла ніч ясна, то буде зима сніжна і гарна.

Дівчина А 4-го листопада відзначали свято Казанської Божої Матері. Якщо цього дня небо заплаче, то за дощем прийде зима.

Хлопець 14-го листопада теж урочисте свято Кузьми і Дем’яна, які були ковалями і начебто відкрили секрет вогню, виготовили перший плуг. Саме завдяки їм людина оволоділа землеробством.

Хлопець Святим без грішникам Кузьмі і Дем’яну приписується ще одна висока місія. Вони захисники людей і тварин від укусів змій та інших гадів. На Кузьму і Дем’яна відзначали зустріч зими, так звані курячі іменини. Вважалося, що в цей день, 14-го листопада, обов’язково буде мороз. Із цього приводу казали «Кузьма з Дем’яном ковалі: закують дороги й річки – до весни не розкувати».

Дівчина А від Пилипа – 27 листопада – починається піст. З цього дня жінки пряли кужіль на полотно.

Дівчина В народі про листопад казали: «Якщо листопад дерев не обтрусить, то зима довгою бути мусить».

Хлопець Листопад уриває дня, а накликає ночі.

Хлопець У листопаді сонця, як у старої баби – чепуріння.

Господиня Тю, насмішнику! Гарна хазяйка не літами, а пирогами. А як дівкою була, я свого чоловіка причарувала.

Дівчина Дівчата, тітка Одарка чарувати вміють! Тітко, ходіть-но сюди, ближче до нас. А ну хлопці, гайда на двір! Не місце вам у хаті.

(Хлопці виходять з хати.)

Господиня Ой, дівчата, що вам стару слухать? Ну, та добре вже! Було колись так: «Як зацвіте півонія чи рожа, то її стережуть, щоб ніхто не зрізав і дівочу долю не вкрав. Мати цю першу квітку зриває і миє нею дочці коси, щоб мала добру долю. Дівчата в любистку, чебреці та м’яті голову мили, щоб хлопці любили.».

Дівчина Було колись так: як дівчина вже мала шити сорочку на весілля своєму молодому, то ще й чари до того робила. Знайде десь крильця з кажана, сховає їх на дорозі і чекає, поки її хлопець, три рази через них переступить. Тоді намотає на них червоні нитки, закопає той клубок під порогом або десь там, де худоба пасеться і чекає 9 днів. Через 9 днів викопує і тими нитками вишиває сорочку. То вже означає, що її милий ніколи не зрадить.

Дівчина Мене бабуня вчила, що треба насипати в миску каші і йти на двір, кликати судженого на вечерю, бити ложками по долонях. Звідки пес загавкає, туди заміж підете.

Дівчина Півня принесуть, кинуть перед ним жменю зернят, поставлять дзеркальце, водичку й горнятко. Яким буде майбутній чоловік? Чи господарем, чи п’яницею, чи франтом?

Господиня Дівчата! Ви ж такі молоді та гарні, вас і без чарів хлопці полюблять. Краще заспівайте.
Пісня

Сценка «Кайдашиха і Проня Прокопівна».

Кайдашиха. Доброго вечора, Проню! Куди це ти збираєшся?

Проня. Зачекайте, сідайте. О, Господи, чи все в мене на своєму місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, браслету забула надіти, не знаю, що мені більш до лиця! Чи мано? Чи манто? А книжки нема? Коли треба, то як на злість десь дівається.

Кайдашиха. Для кого ж так чепуришся, краля пансіонська?

Проня. А це моє дєло. Що вам до цього?

Кайдашиха. По якому це ти балакаєш? Забула, якого я роду? Ой,-якби-ти була моєю невісткою, я б тобі прочухана дала!

Проня. Фі, какі ви не образовані! Понятія нікакого не іме-єте о прілічіях. Я в пансіоні всі науки пройшла. Чула, сьогод­ні в одному місці збираються інтересні люди.

Кайдашиха. Чи не на вечорницях часом?

Проня. Ага, на вечорницях. Як там занятно. А які кра­сиві мужчини... Я було, як стріну їх, то так стривожуся, що цілу ніч не сплю.

Кайдашиха (зітхаючи). Ох, ті ще вечорниці.

Проня. Це хорошеє дєло. Здавна на Україні вечорниці гуляли. Колись давно-давно, да так давно, що вже мало хто пам'ятає, коли з'явився цей обичай в українців: збиратися ве­чорами, гуляти, пісень співати.

Кайдашиха. Я теж люблю співати! Особливо «Ой на горі два дубки...»:

Ой на горі два дубки,

Ой на горі два дубки, два дубки

Та й схилились до купки...

Проня. Голосу нікакого, а все туда же! Хлопці на вечор­ницях дуже красиві були, а уж как вечорами гуляли... Я ему: «Ваша люлька шкварчить!» А він до мене: «Єто в грудях моїх шкварчить от любові. У мене такая стремітєльность до вас об-разовалася ».

Кайдашиха. А дівчата ж які на вечорницях?

Проня. Теж мені кралечки! Звісно, не такі, як я, але гарні трапляються. А чого б інакше до них вечорами хлоп­ці бігали?

Кайдашиха. То, може, вже підемо на вечорниці? Проня. А как же!

Обоє йдуть до гурту.

Господиня. Заходьте, заходьте, послухайте пісень наших. Хоч не знаємо, звідки ви, чи з півдня, чи з півночі в нашу хату зайшли, просимо сідати й з дівчатами пісню заспівати.

Пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

Дочка. А що ж це за вечорниці без ігор?
1-а дівчина. А давайте граємо гру «У мішках»! Для цьо­го створимо дві команди по три учасники. Агов, хлопці, хто і спритніший? Котрий гурт переможе, то отримає в'язанку великих бубликів, а переможеним вже достануться маленькі.

Хлопці змагаються у мішках.

Проводяться ігри.

Донька і 1-а дівчина (переспівуються).
Чи ж я не хазяйка, чи ж не господиня?

Сім день хати не мела, в печі не топила,

Їдуть люди з міста та й з тебе сміються,

Що на твоїх подушках ворони несуться.

Не смійтеся, люди, якось воно буде.

Поскубаю воронят, ще й перина буде.

1-ий хлопець. Та годі вам, давайте я краще загадку загадаю: «Чотири чотиринки, п'ятий кавунник, несуть кривулицю через тин на вулицю».

1-а дівчина. Так це ж дірки у решеті!
1-ий хлопець. Ех ви, розумники! Чотири чотиринки — оці чотири пальці, п'ятий кавунник — оцей палець, кривулиця — ложка, тин — зуби.

1-а дівчина. Ану, я загадаю! Що буде, як козі сім літ мине?

2-ий хлопець. Ото загадала — восьмий піде. А ти мою відгадай. Що це значить: Андрій, сім верств, по коліна. Знаєте, хлопці?
Хлопці (разом). Ні, не знаємо.

2-а дівчина. І де ти таку загадку знайшов?

2-ий хлопець. Це, бачите, так було: йшли три чоловіки над річкою, а їм назустріч чабан іде. Вони всі троє одночасно дали йому запитання. Один пита: «Як тебе звати?», другий — «Чи далеко до села?», а третій — «Чи глибока ця річка?». Він їм трьом відповів разом: «Андрій, сім верств, по коліна».

Господиня. Ану, хлопці, мою загадку відгадайте: «Що хо­чеш купити — не купиш, що хочеш продати не продаси?»

3-ий хлопець. Такого не буває. За гроші все можна купити.

Господиня. Е ні, всього, діти, не купиш. Моя відгадка така «Це молодість і старість». Бережіть, дівчата, молодість, бо минає вона, як та весна, як у пісні тій: «Літа молодії, де ж ви полинули, чи в огні згоріли, чи в морі втонули? Як в морі втопились, припливіть близенько, як в огні згоріли, то болить серденько».

Дівчина Гарно сказали. А щоб душа не боліла, найкращі ліки – пісня і танок завзятий.

Український народний танок.

Господиня. Ой, як хороше танцюють! А ще наш народ полюбляв жартувати. Тож давайте і ми пожартуємо.

ЖАРТИ

Дівчина От так диво – дивина:

Виріс ріг у кабана,

Льоха вбралася у пір’я,

Пси порили все подвір’я.

Хлопець А лаписько в курнику

Заспівав: «Ку-ку-рі-ку!»

Лізуть горобці на квочку,

Щоб сховатись в холодочку.

Дівчина А ягнята, мов коти,

Геть обсіли всі плоти.

Віл на яворі пасеться,

Кіт у кошику несеться.

Хлопець А індики на воді

Плавають, мов лебеді.

А тепер скажіть мені –

Де тут правда, а де ні?

Всі Та тут все переплуталось!

СЦЕНКА «НЕ МОЇ НОГИ!»

(Один хлопець читає слова, а другий показує пантоміму)

Серед лісу, серед гаю у неділешній обід

Заснув мужик у чоботях, а проснувся без чобіт.

Прокинувся, протер очі, разів кілька позіхнув.

Разів кілька босі ноги з подивлянням повернув.

- Не мої се – каже, - ноги! Присягаюсь на чим світ. –

Бо мої в чоботях були, а ці босі, без чобіт.

СЦЕНКА «МРІЯ»

А ще мрію ось про що.

Коли б я був полтавський соцький,

Багато б дечого зробив!

Зробив би так, щоби жилося

Всім людям добре. Напримір,

Поставив би я скрізь дерева

З медових пряників самих,

І ніжки з холодцю свинячі,

Щоб з часником росли на них,

Замість лози росли ковбаси,

А листя все було б – млинці,

Земля була б з самої каші

Та з добрих свіжих потрухів!

Гуморески.

Хлопець. Слухайте, дівчата, я розкажу вам, що зі мною колись було, та тільки цур — не перебивати і «брешеш» не казати, а то покину розповідати.

Було це тоді, коли мого батька ще на світі не було, а з ді­дом удвох на п'єцу жили, на комині хліб сіяли, на припічку молотили та півнями до млина возили.
От дав мені дід здоровенний гріш, отакий, як голова, та й каже: «Піди на ярмарок та купи кобилу, а на здачу — со­киру».

Полетів я на півневі на ярмарок, купив отакенного осе­ледця та бубликів в'язку, поснідав гарненько, купив кобилу смирненьку. Загнуздав її, до хвоста сокиру прив'язав та їду собі додому.

Моя кобила трьох-трьох, а сокира цюк-цюк — та й відрубала кобилі ногу. А я хлопець не дурний. Зліз з коби­ли, зрубав вербу теньгу, приладнав кобилі гарненько і тіль­ки рушив їхати, як верба раз — і зачепилася за небо. Що ж тут робити? Поліз я по вербі, щоб відчепити, тай заліз на небо.

Дивлюся, а там циган лопатою гроші віє. Я привітався до нього та йду собі далі. Аж до краю дійшов, а там річка сметани тече. Над річкою дерева, замість листя – гречані вареники: пухкі та свіжі, ніби щойно з печі. Під тими деревами люди лежать, і як тільки котрий їсти захоче - рота роззявив, а вареник з дерева та в сметану - бовть! Винирнув, перевернувся, а тоді прямісінько в рот, тільки встигай жувати. Вирішив я і собі пристати до них. Підходжу до крайнього - таке розпаслось, що й дихати йому важко, питаюсь: « Чи не можна, пане-брате, й мені коло вас тут прилягти?»
А він - луп очима та й каже: «А ти хто такий, твій батько чим займався?»
- Та звісно, хлібороб. А він як визвіриться на мене: «Іди звідси, тут самі нероби лежать».

2 хлопець: Це ти про рай розказував, а ось послухайте про пекло! Іду я, іду, дійшов до самісінького пекла. Дивлюсь: скрізь темно і смола ніс забиває. Давлюся: сидять чоловіки і смола в них із носа, і з рота сиплеться. Я питаю, що це з вами. А один каже: «Це через те, що на тім світі абак курив і полюбляв сміятися».

Аж виджу: кум Грицько, який торік помер, у казані сидить, а там смола кипить. «Здорові були, куме, а чи не змерзли?» — питаю. «Та, що ви, куме, тут так ладно, як вдома на п'єцу». «Ой, — думаю собі, — куме, му­сите так казати. За те вам така кара, щось те горівку дудли­ли», — і пішов собі далі.

А далі ще гірше. Тут людей стільки, та все в казанах зі смолою вариться, а сморід такий іде, що аж в носі крутить. «За що вам така кара?» - питаю. « А через те, що колись брехали, уроки в школі пропускали, людей старших не поважали». Я як злякався, так одразу і прокинувся, та скоріш до вас, на вечорниці.

3-я дівчина. От так молодці! Спасибі вам, що розвеселили наше товариство.

Чути стук у двері. До господи поволі заходить циганка.

Господиня. Заходь, заходь, сусідонько, до нас на гостину.

Циганка. Дякую, що запрошуєте, а не гоните бідної старої.

2-а дівчина. Та що ви, бабусю?

Дівчата звільняють місце між собою на лаві.

Сідайте-но біля нас та про нашу долю нам розкажіть. Ви ж вмієте ворожити?

Циганка. Вмію. Але навіщо вам наперед знати, що буде? Комусь може сумно стане, а у вас тепер так весело і затиш­но. Тож давайте я вам краще загадки загадаю. А ви спробуєте відгадати. Ось послухайте. .

1. Що в світі найсильніше? (Вода).

2. Що в світі найскоріше? (Світло).

3. Скільки в небі зірочок? (Як у морі піску).

4. Скільки в морі піску? (Як трави на землі).

5. Скільки ж трави на землі? (Як проміння в сонця).

6. Скільки ж проміння в сонця? (Як думок у людини).

Циганка. Не злічити того всього, що є на думці у людини. потішили ви стару. А чи ж знаєте ви яких пісень?

Дівчата. Знаємо.
Виконується пісня «А мій милий вареничків хоче».

Циганка. Як же смачно заспівали! Аж їсти захотілося. За хороші пісні, за дотепні жарти, Одарочко, пригощай всіх варениками!
Господиня Дякуємо всім, хто завітав до нашої хати.

Дівчина (підносить хліб-сіль гостям)

Пригощайтесь, гості дорогії.

Хай і ваша хата буде багата і хлібом, і сіллю, і великим добром, і дітьми хорошими, здоров’ям і піснею, злагодою і сімейним теплом.

Хлопець А всім дітям, присутнім на нашому святі, хочемо побажати рости добрими і працьовитими,

Дівчина Чесними і вмілими,

Хлопець Чуйними і творчими.

Дівчина Щоб уміли бачити красу рідного краю і захоплюватись нею.

Хлопець Щоб з малку вивчали традиції, історію свого народу і несли у своїй душі те найкраще, що є у нас, українців!

Дівчата беруть миски із пампушками, пиріжками, вергунами і частують ними гостей.

Сватання на Гончарівці
Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собой смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.
С т е ц ь к о. Та й патлата! (долго подумав, говорит). А що в вас варили?
У л я н а. Нiчого!
С т е ц ь к о. (долго вспоминая). Ну!.. а тепер... що?
У л я н а. Що?
С т е ц ь к о. Що?
У л я н а. Нiчого.
С т е ц ь к о. Брешеш, що нiчого! Батько казав, розпитай її обо всiм. А чорт її зна, об чiм її розпитувати! Я усе позабував.
У л я н а. Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував!
С т е ц ь к о. Так вiн казав, не iди, каже, вiд неї, поки обо всiм не домовишся.
У л я н а. Нi об чiм нам домовлятися.
С т е ц ь к о. Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?
У л я н а. Нi, голубчику, сього нiколи не буде.
С т е ц ь к о. А чом не буде?
У л я н а. Тим, що я за тебе не пiду.
С т е ц ь к о. А чом не пiдеш?
У л я н а. Тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. Та чому не хочеш?
У л я н а. А не хочу - тим, що не хочу.
С т е ц ь к о. А батько казав, що ти пiдеш.
У л я н а. А я тобi кажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе.
С т е ц ь к о. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього.
У л я н а. (в сторону). Що менi з дурнем толковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.

ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.
С т е ц ь к о. Оце ж увечерi і старостiв пришлемо. Чи присилать?
У л я н а. А як же? присилай, присилай.
С т е ц ь к о. А пiч колупатимеш?
У л я н а. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по лицу пальцами).Я ж тебе шаную (тихо), - як ту собаку рудую!
О л е к с i й. (в сторону, с огорчением). От тобi i правда на свiтi!
С т е ц ь к о. (Увидя у нее шелковый платок). А що то в тебе? Хустка? Чи не менi то?
У л я н а. Кому ж, як не тобi, мiй вороне чорнесенький! (Тихо). Твоїй пицi вона i пристала.
С т е ц ь к о. А дай сюди, я примiряю.
У л я н а. Та нехай же увечерi, сама тобi почеплю (тихо), що i у дверi не помістишся.
О л е к с i й (с сердцем становится между ними). Здорова, Уляно! Нехай тобi бог помага!
У л я н а (обрадовавшись, бросается к нему). А, мiй Олексiєчку! Де ти узявся? Я тебе цiлий ранок ждала.
О л е к с i й (сердито и отворачиваясь от нее). Дурний, що i прийшов, не чув би об своїм нещастi.
У л я н а (испугавшись). Ох, мені лихо! А що там за нещастя?
О л е к с i й. Тобi лихо? О-о-о! От правда на свiтi! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе!
С т е ц ь к о (важно). Спасибi.
О л е к с i й. Так оце увечерi до Уляни i за рушниками пришлеш?
С т е ц ь к о. Пришлемо.
О л е к с i й. Боже ж вам помагай! (Медленно идет).
С т е ц ь к о. Спасибi.

О л е к с i й (все уходя, горестно). Прощай, Уляно!
С т е ц ь к о. Iди здоров!
У л я н а (в сторону). О батечки! що менi робити? Вiн нiчого не зна, та й сердиться. Як би його зупинити? (Громко). Олексiю!
О л е к с i й (останавливаясь). А чого там?
У л я н а. Чого-бо ти сердишся?
О л е к с i й. Уляно! Як менi не сердитись? Як менi стояти i слухати, що ти забула, як десять разiв божилася, що нi за кого не пiдеш, опрiч мене, а тут при менi кажеш, щоб присилав за рушниками... Грiх тобi, Уляно! Занапастила ти мене! Коли це правда, що ти iдеш за Стецька, за навiженного, за дурня...
С т е ц ь к о (зевавший по сторонам, наконец вслушался в последние слова). Брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш! Стривай лишень: я ще не зовсiм дурний. Та дарма: хоч би i дурний, так хiба не можу женитися? Тут розуму не треба.
О л е к с i й. Так що ж у тiм, що оженишся? Треба жінкусодержати. Ти вмiєш щось робити?
С т е ц ь к о. Робитивмiю. Раз батько послав мене на тiк. Я i пiшов, узяв цiп i молотю з дядьком Панасом, а вiн щелисiший, чим мiй батько. Я чи вдарив раз по сноповi, чи нi, а його як учищу замiсть снопа та по лисинi! Дядько Панас – бух! (Смеется). Я собi аж кишки порвав, регочачись.
О л е к с i й. А через що тебе не прийняли у салдати?
С т е ц ь к о. Та так, бiда сталася: не зумiв пальцiв перелiчити. (Перебирает пальцы). Та й до бiса ж їх на руках.
О д а р к а (из-за ворот кричит). Уляно, Уляно! А iди обiдати!Коли Стецько тут, клич i його.
С т е ц ь к о. Ось-осьдечки я. Обiдати? Зараз. Що то вже я люблю обiдати! Я б i вдень, i вночi усе б обiдав.(Уходит во двор).
О л е к с i й. Що, Уляно, чула? От за якого дурня iдеш!
У л я н а. Чи я ж сама за нього iду, чи що?
О л е к с i й. А як же? коли i за рушниками велiла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тiльки мене i бачила.
У л я н а (бросаясь к нему). Олексiю! Ятебелюблю. Та що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!
О л е к с i й. Ти ж їй казала, що мене любиш?
У л я н а. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не дає.
С т е ц ь к о (выходя из-за ворот). Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, а вона i не iде. (Увидев, что любовники обнимаются). Бач, з ким тут вона досі! (Уляна уходит во двор).А ти чого тут, пробишака?
О л е к с i й. Чого? Я до Уляни приходив.
С т е ц ь к о. До Уляни? А зась не знаєш? Одарка казала: прожени його.
О л е к с i й. Кажу тобi: тiльки сьогодні побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай, що вже трохи тобi на свiтi жити!
С т е ць к о. Ага! А я з хусткою та залiзу аж у солому. Трясця там знайдеш!
О л е к с i й. I там знайду та й задушу...
С т е ц ь к о. Ось тiльки задуши, а я батьковi скажу...