Не може бути неповного складу злочину.

Лекція № 3

Тема : Злочин

План:

1. Поняття злочину як суспільно небезпечного винного діяння. Малозначність винного діяння. Діяння у формі дії та бездіяльності

2. Класифікація злочинів. Злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

3. Склад злочину

Література:

1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001

2. М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. - Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – К., 2010.

3. М.І. Мельник, В. А. Клименко – Кримінальне право України Загальна частина. – Київ Юридична думка, 2012.

1. Поняття злочину як суспільно небезпечного винного діяння. Малозначність винного діяння. Діяння у формі дії та бездіяльності.

"Злочин" – ключове поняття кримінального права, що відображає соціальну суть законодавства, його основні інститути, а також кримі­нальну політику держави в боротьбі зі злочинністю.

Вперше в історії російського кримінального права термін "злочин" і визначення поняття злочину були введені в зако­нодавство, в його теорію та практику Указом Петра І від 17 березня 1714 р.

Вперше визначення поняття злочину в радянському кримінальному праві було сформульовано в „Руководящих началах по уголовному праву РСФСР" 1919 р.

Визначення злочину, яке міститься в "Руководящих на­чалах", було розвинуто і конкретизовано в Кримінальному ко­дексі УРСР 1922 р.

Більш ґрунтовно поняття злочину було викладено в Ос­новах кримінального законодавства СРСР і союзних республік 1958 р.

Взагалі, законодавче визначення поняття злочину має важливе наукове і практичне значення для усвідомлення гро­мадянами держави того, що є злочином., для попередження злочинності та правильного застосування кримінального зако­ну, практики посилення боротьби із злочинністю.

Злочин – центральне поняття кримінального права, своїм змістом відображає соціальну суть законодавства, його головні інститути, а також кримінальну політику держави у боротьбі зі злочинністю.

Відповідно до ч.1 ст. 11 КК України злочин – це передбачене цим Кодексом суспільно небез­печне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ст. 11 КК).

Основні ознаки злочину:

· суспільна небезпечність діяння;

· винність;

· діяння;

· вчинення діяння суб’єктом злочину.

Злочин має місце лише тоді, коли особою вчинене певне діяння у кримінально-правовому розумінні — це вольова усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Ст. 11 КК тлумачить термін діяння, як дію або бездіяльність.

Виступаючи формами різного прояву активності людини, дія і бездіяльність у соціальному змісті мають ознаки подібності. Загальне для них є те, що вони порушують чи ставлять у небезпеку порушення суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом від злочинних посягань. Очевидно, це і є насамперед підставою для об'єднання дії і бездіяльності в загальному понятті „діяння”, яке зазначено в ст. 11 КК.

Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Злочинну дію можна поділити на просту і складну.

Проста діяхарактеризується тим, що вона складається з одного чи декількох рухів тіла чоловіка, спрямованих на досягнення визначеної мети, на рішення обмеженої, конкретної задачі.

Виконання простої дії за загальним правилом означає одночасне заподіяння шкоди об'єкту, тому що між ним і дією немає ніяких посередніх ланок, тому немає необхідності здійснювати які-небудь додаткові дії для здійснення злочину. Наприклад, навмисне нанесення удару вже утворює склад побоїв та мордування (ст. 126 КК).

Складна дія характеризується тим, що вона складається з декількох актів поведінки людини, кожний з яких, узятий окремо, ізольовано, може бути визнаний як проста дія. Але, акти поведінки, що входять у складну дію в якості складених його елементів, у силу їхньої внутрішньої єдності і нерозривного зв'язку самостійного значення в межах цієї дії не мають. Наприклад, розбій (ст.187 КК). Тут усі дії – напад з метою заволодіння чужим майном і насильство над особою – об'єднані в складній дії єдиною злочинною метою, спрямовані в кінцевому рахунку на заподіяння шкоди основному безпосередньому об'єкту – відносинам власності. Заподіяння ж шкоди додатковому безпосередньому об'єкту – здоров’ю особи – є лише етапом для здійснення посягання на основний об'єкт. Злочини з такого роду складними діями прийнято називати складеними злочинами.

Бездіяльність - є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Крім того, обов’язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов’язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам. ( наприклад1. Відповідно до закону чи іншого нормативного акту. Наприклад, кримінальний закон зобов'язує надати допомогу особі, що перебуває в небезпечному для життя становищі (ст. 136 КК); а сімейне законодавство сплачувати кошти на утримання дітей (ст. 164 КК);2. Відповідно зі службовими чи іншими фаховими обов’язками. Наприклад, міліціонер, як представник влади, зобов'язаний затримувати злочинців – невиконання цього обов'язку без поважних причин тягне відповідальність за ст. 367 КК.)

Малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 КК).

Ч. 2 ст. 11 КК зазначає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Важливим при віднесенні конкретних діянь до малозначних є встановлення змісту умислу. Малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не тільки об’єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною (мізерною). Тому не може бути визнане малозначним діянням, наприклад, збирання з метою передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю, якщо внаслідок фактичної помилки винного ці відомості виявились не таємними або були передані не іноземній державі, а представникам спецслужб України, які видавали себе за представників іноземної держави.

Вирішуючи питання про ступінь суспільної небезпечнос­ті вчиненого винним діяння, не можна залишати поза увагою його небезпечність у конкретних умовах. Паління в залі для глядачів театру – діяння малозначне; паління ж на вибухово-небезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах є злочин, він може спричинити вибух або пожежу (ст. 273 КК).

2. Класифікація злочинів. Злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

· злочини невеликої тяжкості - передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання (наприклад, зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК України) тощо);

· середньої тяжкості - передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років (наприклад, фіктивне підприємництво (ст. 205 КК України), підміна дитини (ст. 148 КК України) тощо.)

· тяжкі – передбачає основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК України), катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК України) тощо.);

· особливо тяжкі - є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п'ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинене організованою групою, або таке, що спричинило тяжкі наслідки (ч. З ст. 146 КК України), катування, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК України) тощо.)

Ці санкції і є обов'язковими критеріями для вирішення на практиці питання про віднесення того чи іншого злочину до певної категорії.

Слідчий, прокурор, суддя, розглядаючи конкретний злочин, ні за якими умовами не можуть змінити категорію, до якої закон відносить злочин. Так, якщо закон визначає цей злочин як тяжкий, то навіть наявність декількох пом'якшуючих обставин не дають суду права визнати його злочином середньої тяжкості.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію (умисні і необережні; закінчені і незакінчені тощо).

Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне, і практичне значення.

3. Склад злочину.

Склад злочину – це сукупність установлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, притаманних даному, конкретному злочину, описаному в диспозиції Особливої частини КК.

Склад злочину - це завжди повна сукупність його ознак.

Не може бути неповного складу злочину.

Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для певного злочину, стверджує відсут­ність цього злочину, тобто такого злочину немає, не існує.

Тільки вся сукупність установлених кримінальним законом ознак може характеризувати певні суспільно-небезпечні дії як злочин.

Елементи складу злочину:

1.Об'єкт злочину - це те, на що посягає особа, яка вчиняє протиправне діяння, і чому може завдати або завдає шкоди.

Розрізняють:

А) загальний - вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (конституційний лад, економічна система, громадська безпека, правопорядок у цілому тощо). Однак практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об'єктом як елемент складу злочину. Це, по суті, об'єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об'єкта злочину.

Б) родовий - слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Найчастіше зазначається у назві глави Особливої частини КК.

Родовий об'єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, завдяки чому використовується як критерій об'єднання окремих складів злочинів у групи і подальше розміщення таких груп в Особливій частині КК. За таким принципом побудована вся система Особливої частини, за винятком двох глав: XVII "Злочини у сфері службової діяльності" і XIX "Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)", конструкція яких побудована насамперед з урахуванням суб'єкта злочину та родового об'єкта.

В) безпосередній - слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об'єкта як елементу складу злочину безпосередній об'єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб'єкти та блага. Предмет злочину не входить у безпосередній об'єкт і утворює окремий клас ознак.

основний безпосередній - це суспільні відносини, порушення яких становить соціальну сутність злочину. Основний безпосередній об’єкт визначає суспільну небезпечність певного злочину, місце кримінально-правової норми в системі Особливої частини КК. (Так, наприклад, злочини проти довкілля: незаконна порубка лісу (ст. 246), незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добув­ним промислом (ст. 249), незаконне полювання (ст. 248) спричиняють шкоду не тільки природоохоронним відносинам, але й відносинам вла­сності та системі господарювання. Та законодавець поставив під охоро­ну насамперед суспільні відносини у сфері довкілля. При цьому також мають на меті охорону власності й системи господарювання. Отож при незаконній порубці лісу (ст. 246) основним безпосереднім об’єктом будуть суспільні відносини, спрямовані на охорону лісу. Суспільні відносини власності в такому разі будуть додатковим безпосереднім об’єктом. )

додатковий безпосередній - це суспільні відносини, посягання на які не є суттю цього злочину, та вони порушуються або ставляться під загрозу порушення поряд з основним безпосереднім об’єктом.Таким об’єктом можуть бути тільки ті суспільні відносини, що поставлені під охорону кримінального закону.
(Наприклад, основним безпосереднім об’єктом при скоєнні злочину, передбаченого ст. 392 КК України (дії, що дезорганізують роботу виправ­них установ), є відносини, котрі забезпечують нормальну роботу ви­правних установ. Додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину є здоров’я людей. )

2.Об'єктивна сторона злочину – утворюють його зовнішні ознаки, встановлені законом про кримінальну відповідальність. Це ті ознаки, в яких проявляється зовні процес вчинення суспільно небез­печного діяння. Об’єктивна сторона визначає: у чому полягає злочин; яким чином його вчинено; у яких умовах місця, часу, обстановки він протікає; за допомогою яких засобів і знарядь вчинюється.

А)суспільно небезпечне діяння (дія та бездіяльність);

Б)злочинні наслідки - тобто ті зміни, до яких призводить злочин і які є суспільно небезпечною шкодою.

В) причинний зв'язок між дією чи бездіяльністю та зло­чинними наслідками;

Д) спосіб, місце, час, обстановка, засоби та знаряддя вчинення злочину.

3. Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

А) загальний.

Б) спеціальний - це особа, яка крім обов’язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб’єкта конкретного складу злочину.

4. Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризу­ють злочин з його внутрішнього боку:

Обов’язкова ознака - вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий та непрямий:

- Прямий умисел – це коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння ( дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

- Не прямий умесел – це коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала , але свідомо припускала їх настання.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненність та злочинну недбалість:

- злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

- злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.

Факультативні ознаки:

А) Мотив– спонукання особи, що викликало в неї рішучість вчинити злочин;

Б) Мета - уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.

В) Емоційний стан