При вставних і вставлених конструкціях

Вставні слова і словосполучення на письмі виділяються комами	Ви,бачу, також мудрець за чужою спиною (М.Стельмах).
Залежно від контексту деякі слова можуть вживатися то як вставні, то як невставні	Генерал, видно, був чимось незадоволений … (О.Гончар); Видно місто, далі поле у моєму вікні … (М.Рильський).
Після сполучників перед вставним словом ставиться кома	І, може, стало десь боляче Всесвіту? (Ю.Смолич)
Якщо приєднувальний сполучник стоїть на початку речення (після крапки) і передує вставному слову, то він переважно не відділяється	Співає світ захриплими басами. І певне, це вже зветься небесами… (Л.Костенко).
Якщо вставне слово стоїть після сполучника а, то кома після нього може ставитися, а може не ставитися (якщо цей сполучник стосується саме вставного слова)	Не знаю, чи побачу вас, чи ні, а може, власне, і не в тому справа… (Л.Костенко).
Якщо вставні слова стоять на початку або в кінці відокремленого звороту, то вони відокремлюються разом із зворотом Проте коли вставне слово стосується не звороту, а інших слів у реченні, то воно відокремлюється за загальним правилом	Вранці, очевидноо восьмій годині, він прийде. Вранці, о восьмій годині, він, очевидно, прийде.
Іноді вставне слово не відокремлюється комою від того слово, якого стосується, щоб не порушити цілісності змісту висловлення	Обидві книжки, очевидно спеціально, були покладені зверху.
Якщо вставне слово стоїть після переліку однорідних членів речення й передує узагальнюючому слову, то перед вставним словом ставиться тільки тире, а після нього – кома.	Скатертина, тарілки, ложки, виделки і ножі – словом, все, що треба для сервірування столу, було вже давно готове.
Два вставні слова відокремлюються одне від одного комами	Старенька! Вибачте, на жаль, це справді так! Можливо, десь тепер надівши окуляри, ви прочитаєте, по знаку кожен знак, ці строфи… (М.Рильський).
Виділяються комами вставні речення різних типів, що приєднуються за допомогою сполучників і сполучних слів	Слово Агапіта, як сказали б сучасні медики, було словом талановитого гіпнотизера (з журн.).
Вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення), які передають додаткову інформацію, зауваження, виділяються найчастіше дужками Інколи дужки заміняються комами й тире, якими, як правило, виділяються ускладнені вставлені компоненти	Улітку під вербою біля хати (Як добре, що скінчилася зима!) Княгиня почала дітей навчати (М.Руденко).     Ще недавно, - просто, здається, вчора було, - стояли ми з нею під нашою любимою вишнею (М.Коцюбинський).
Вставлені конструкції, які граматично значно тісніше пов’язані з основним реченням - тобто нема потреби їх різко відмежовувати від основного речення, - виділяються переважно тире Якщо вставлене речення виділяється двома тире, то кома, яка повинна стояти на місці розриву, ставиться перед другим тире або вставлена конструкція виділяється комами з тире	За вікном – згори було видно – шуміло, вирувало залите сонцем місто (С.Скляренко). Він головою в такт мелодії кивав – це взагалі була його питома риса, - і, певне, перед ним в ту хвилю проліта далекий сон: хатки, повита хмелем ліса… (М.Рильський).
Якщо вставляється пряма мова без слів автора, то вона береться в лапки й виділяється дужками Якщо, крім прямої мови, є й слова автора, то лапок може і не бути	Об’їздив батько далеких і близьких, навіть вмостився в одну туристську групу («Подивлюся, як там за морями-океанами люд живе…»)(В.Большак). Виявляється, вони встають не рано (Валеріан пізно працює! Пояснила товаришка Підмогильна), але пообіцяла зараз же Валеріана збудити (Ю.Смолич).
У дужки беруться самостійні вставлені речення, які не розривають основної структури речення	На цій землі жили ми споконвіку, лише обличчя змінювали трохи. (Так змінює своє русло потік, але вода клекоче крізь епохи одна і та ж!)… (Д.Павличко).
У дужки беруться знаки оклику чи знаки питання, а також питальні й окличні слова, що виражають ставлення автора до висловленого	Рано-вранці місячну підкову здавши (вкотре!) без жалю в архів, викликаю птаство на розмову… (І.Муратов).

З В Е Р Т А Н Н Я

О краю мій, коханий краю, коли ж це стратив я життя? (О.Олесь)

Не спонукають співрозмовника до відповіді, а використовуються як спосіб відтворити стан мовця, його вподобання , думки, почуття

Мій рідний сину, бійся нічиїх, вони завжди безликі і холодні (В.Крищенко).

Позначає конкретну особу, до якої спрямоване мовлення, і розраховане на реакцію цієї особи

Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни (Л. Костенко).

Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину (В.Симоненко)

Звертання – це слово (або словосполучення), що називає особу чи уособлений предмет, до яких спрямоване мовлення

Основні ознаки

Виражається іменником у формі кличного відмінка

Називає не активного діяча, а особу, до якої звертаються з мовленням

Вимовляється із кличною інтонацією

У реченнях із звертанням дієслово-присудок вживається у другій особі однини чи множини, але не пов’язується із звертанням двобічним зв’язком

У реченні займає будь-яку позицію

Не відповідає на питання, не є членом речення, але входить до змісту і його будови

За будовою звертання бувають

Непоширені

Поширені

За значенням звертання бувають

Власне звертання

Риторичні звертання

З В Е Р Т А Н Н Я

Такі речення нерозчленовано відтворюють якусь думку і характеризуються звертальною (а не звертально-спонукальною) інтонацією. Речення-звертання стосується висловленого в цілому й не входить до складу окремого речення. Речення-звертання завжди міститься на початку висловлення і відрізняється від звертання більшою самостійністю та комунікативним навантаженням. Залежно від контексту речення-звертання можуть передавати захоплення, відчай, гнів, радість, прохання, заклик, заборону, пересторогу тощо: Світе тихий, краю милий, моя Україно!За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш? (Т.Шевченко); Гей, ти, муко, моя свята, часе кривавий!Убієнним синам твоїм… всім їм осанна! (Є.Плужник); Ось воно, його довгожданне щастя, стоїть перед ним… – Югино! – задихаючись, дивиться на задумане обличчя і нічого від хвилювання не може сказати (М.Стельмах).

Звертання, незалежні від змісту висловлювання

Звертання, які водночас називають дійову особу в реченні

Приймай мене, мій ярий світе,в свою журу чи благодать, щоб разом плакать і радіти і все, що буде, розділять (В.Крищенко).

Вони вживаються в односкладних означено-особових реченнях

Гей, ти, степ широколанний, мій килиме срібнотканний! Розпростерся ти широко, що не скине й орле око твоє займище безкрає! (І.Манжура)

Конкретизують підмети, виражені особовими займенниками ти або ви в називному відмінку

Я про тебе, о калино, пісню склав оцю дзвінку (В.Сосюра).

Понад руїною – над Україною годі, братове, годі ридати, вільну державу, сильну державу треба нарешті нам збудувати (В.Лігостов).

Їх можна видалити

За функціями звертання бувають

Звертання, які уточнюють значення особових і присвійних займенників

Конкретизують додатки, виражені особовими займенниками ти або ви у формі непрямих відмінків

Люду мій бідний, окрадений люду! Що у твоїх я бачив очах, того вже й до віку свого не забуду! (М.Вороний)

Конкретизують означення, виражені присвійнимизайменниками у формі будь-якого відмінка, роду і числа

Речення-звертання