Гетьманування Дем’яна Многогрішного (1669 – 1672 рр.).
Самостійна робота 4.
Тема : «Українська держава на завершальному етапі національної революції»
План.
1. Становище української держави після смерті Б. Хмельницького. Поняття Руїни.
2. Третій період Національно – визвольної боротьби. (1657-1663 рр.).
3. Боротьба за возз’єднання Української держави (червень 1663 – вересень 1676 рр.).
4. Четвертий період (1663-1668 pp.)
5. П'ятий період (1668-1676 pp.)
6. Українська державність наприкінці ХVІІ ст.
1.
Смерть Хмельницького стала поворотним моментом в історії Української національної революції. Перебуваючи при владі, гетьман піклувався про створення такої форми державності, яка б забезпечувала єдність еліти, консолідацію суспільства, стабільність держави. На думку Хмельницького, цим вимогам оптимально відповідала спадкова монархія. Цьому сприяло рішення старшинської козацької ради (квітень 1657 р.) про встановлення спадковості гетьманства — передачі влади після смерті Б. Хмельницького його молодшому сину Юрію.
60—80-ті роки XVII ст. увійшли в історію України як «доба Руїни».
Руїна —термін, який позначає процес занепаду й спустошення України під час громадянської війни, гострої боротьби старшини за владу й постійної агресії сусідніх держав.
2.
Корсунська рада ще за життя Б.Хмельницького обрала його наступником сина Юрія, визнавши таким чином спадковість гетьманату.
Після поховання Б.Хмельницького старшинські угрупування відійшли від принципу спадковості гетьманства і розгорнули боротьбу за владу. Найбільш успішно у цьому напрямі діяв генеральний писар І.Виговський. Спочатку (у вересні 1657 р.) старшинська рада обрала І.Виговського гетьманом до повноліття Ю.Хмельницького, а згодом (у жовтні 1657 р.) – повноправним гетьманом.
Таким чином, в Україні династичний принцип гетьманської влади поступився місцем республіканському.
Ліквідація спадкоємного гетьманату негативно позначилася на долі національно-визвольної війни: старшинським угрупуванням було відкрито шлях до боротьби за гетьманську булаву, що, врешті-решт, призвело До громадянської війни і занепаду держави.
3.
На Правобережжі відновлення польсько-шляхетських порядків спричинило народний опір та посилення старшинської опозиції. На булаву претендували П. Тетеря, Г. Гуляницький, М. Ханенко, П. Дорошенко. Після того як у січні 1663 р. Ю. Хмельницький склав гетьманські повноваження, козацька рада у Чигирині проголошує гетьманом Правобережжя П. Тетерю.
· Орієнтувався на Польщу, продовжував політику І. Виговського.
· Спробував об’єднати Правобережжя та Лівобережжя за допомогою поляків та кримських татар, проте невдало.
· Змушений постійно приборкувати анти гетьманські повстання полковників.
· Не мав широкої підтримки українського населення.
· Вимагав від Речі Посполитої рівноправ’я православної та католицької церков, підтвердження привілеїв козацької старшини, початку мирних переговорів із московською державою.
· У 1665 р. призначив наказним гетьманом М. Ханенка, проте до смерті не зрікався гетьманства. У 1666 р. виїхав до Польщі.
На Лівобережжі основна боротьба розгорнулася між Я. Сомком, І. Брюховецьким та В. Золотаренком. На «Чорній раді» у Ніжині (червень 1663 р.) гетьманом було обрано І. Брюховецького (1663 – 1668 рр.).
Пошук підтримки в Москви вилився в укладання двох документів – Батуринських і Московських статей.
4.
Поділ України між Московщиною та Польщею.Війни між Лівобережжям і Правобережжям за активної участі в них Польщі, Московщини, Туреччини і Криму набули затяжного, надзвичайно складного і трагічного характеру, супроводжувалися все більшим втручанням польського і московського урядів у внутрішнє життя України.
Врешті-решт, Московщина і Польща вирішили досягти компромісу за рахунок поділу українських земель. 30 січня 1667 р. вони уклали Андрусівське перемир'я на 13,5 років у селі Андрусово, під Смоленськом (Андрусівське перемир’я). На підписання до Андрусова не запросили ні лівобережного гетьмана І.Брюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана П.Дорошенка, що в котре засвідчувало ставлення Москви і Варшави до України.
Згідно з умовами перемир’я закріплювався поділ України:
· Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі.
· Лівобережжя та тимчасово Київ (на 2 роки), залишилися за Московією.
· Запорожжя мало визнавати владу обох держав.
5.
У 1669 р. П. Дорошенко повернувся на Правобережжя, щоб протистояти анти гетьманському заколоту
У 1669 р. уклав із Туреччиною союзний договір
Відбивши наступ поляків, Дорошенко опинився перед лицем нової міжусобиці. Запорожжя, яке підтримало Кримське ханство, проголосило гетьманом запорозького писаря Петра Суховія (1668—1669 рр.).
· У серпні частина козаків проголосила гетьманом уманського полковника М. Ханенка (1699—1670 рр.), якого підтримала Польща, і збройне протистояння продовжилося. Суховій став при ньому писарем.
· У вересні 1670 р. Ханенко підписав Острозькі статті, за якими козаки поверталися у підданство до польського короля і відмовлялися від усяких зносин з іншими державами. Натомість козаки зберігали давні вольності, проголошувалася „безпека, вольності і повага на вічні часи” до православного духівництва.
· Польський уряд визнав правобережним гетьманом М. Ханенка і влітку 1671 р. розпочав воєнні дії проти П. Дорошенка. Восени коронний гетьман Ян Собеський захопив Брацлавщину.
· У 1672 р. на боці П. Дорошенка виступила Туреччина. Вона вимагала від Польщі передати їй Східне Поділля. Найстрашнішим було те, що українці брали участь у цьому протистоянні з обох боків, нищачи одне одного у братовбивчій війні.
· У липні 1672 р. турецьке військо на чолі з султаном розташувалося під Хотином. Тим часом Дорошенко вів успішні дії проти Ханенка і поляків на Брацлавщині. Невдовзі він з’єднався із силами турків, узяв в облогу Кам’янець-Подільський і незабаром його здобув. Далі об’єднане військо підійшло до Львова.
Отримані поразки змусили поляків підписати у жовтні 1672 р. у Бучачі угоду з Туреччиною. За Бучацьким мирним договором Річ Посполита визнавала існування Української козацької держави під протекторатом турецького султана в межах Брацлавщини і Південної Київщини. Східне Поділля переходило під владу Туреччини, а решта Правобережжя залишалася під польською владою.
6.
Безпосередніми наслідками поразки Української революції були значні демографічні втрати (від воєнних дій, голоду, епідемій тощо українське населення скоротилося на 65—70%), територіальний розкол українських земель, прогресуюче звуження сфери впливу національних державних структур тощо. Ці негаразди зумовили не тільки відмову від створення суверенної національної держави, а й втрату обмеженої автономії.
Гетьманування Дем’яна Многогрішного (1669 – 1672 рр.).
Обраний гетьманом Правобережної України за відсутності П. Дорошенка. Підписав із Москвою Глухівські статті 1669 р.: