Спальня принца зачиняється і ЛЕАНДРО з’являється біля палацу, де його очікують СИЛЬВІО і КЛАРИЧЕ

На авансцені з’являється ТРУФФАЛЬДІНО.

ТРУФФАЛЬДІНО: добрий вечір, шановні глядачі! Синьйори та синьйорити, вітаю! Дозвольте відрекомендуватися – ТРУФФАЛЬДІНО! Сьогодні мені доведеться з’явитися в ролі такої людини, яка все передбачає завчасно, все, так би мовити, знає наперед. Що ж, мене ця роль повністю влаштовує.

Живу я у невеликому королівстві Тефф, ви всі, сподіваюсь, знаєте, де воно знаходиться. Поряд з королівством Пік, справа. Жителі нашого королівства називаються, відповідно, трефачами. І я, виходить, самий звичайнісінький трефач…

Завіса відкривається.

Перед королівським палацом СИЛЬВІО та КЛАРИЧЕ, ТРУФФАЛЬДІНО досі залишається на авансцені та коментує те, що відбувається.

Шановніша публіко, зараз ви бачите нашого найдобрішого короля СИЛЬВІО – ось він стоїть вражений скорботою.

А поряд із ним стоїть його племінниця КЛАРИЧЕ, вона також горює, он як вона ридає. Справа в тому, що єдиний син нашого короля, спадкоємець принц ТАРТАЛЬЯ, уже півроку як хворіє, і кожного дня йому стає все гірше та гірше. Почалося все з того, що принц якось чхнув, татусь одразу перелякався, поклав його до ліжка та викликав королівського лікаря ЛЕАНДРА…

Відкривається спальня принца.

На ліжкові лежить ТАРТАЛЬЯ, вкритий горою ковдр, обкладений компресами. Поряд з ліжком стіл, на якому стоїть безліч банок, склянок, пакетів та пігулок.

Біля ліжка стоїть ЛЕАНДРО, він щупає принца крізь товщу ковдр.

ЛЕАНДРО: Так, так…та-ак…дуже добре – о, а зараз відкрийте ротика, ваша величність!

ТАРТАЛЬЯ: А-а-а.

ЛЕАНДРО: Тихіше, тихіше, Вам не можна голосно розмовляти.

ТАРТАЛЬЯ: (стогне) Жарко!

ЛЕАНДРО: І чудово. Брюхус дуже боїться спеки, я накажу вкрити Вас ще двома ковдрами… Да-с, брюхус і, можливо, ще і підлопатикус, мда-с дуже вірогідно…

ТРУФФАЛЬДІНО: ЛЕАНДРО – лікар страшенно освічений.

ТАРТАЛЬЯ: ЛЕАНДРО, мені дихати нічим!

ЛЕАНДРО: І чудово, ваша величносте, так ми скоріше позбавимося від можливого… - е, тазуса, тазус зовсім не може жити без повітря.

ТАРТАЛЬЯ: Ах, ЛЕАНДРО, але я також не можу жити без повітря.

ЛЕАНДРО: Або лікуватися, ваша величносте, або помирати, як полюбляв говорити видатний Гіппократ.

ТРУФФАЛЬДІНО: Ну, все, все знає!

ТАРТАЛЬЯ: Ну а їсти мені можна, ЛЕАНДРО?

ЛЕАНДРО: Ні в якому разі. Ми зобов’язані виключити можливість – е… животи куса. Тому абсолютний спокій та обов’язково дієта. А ввечері я накажу поставити Вам гірчичники на п’ятки та банки та потилицю. І ще штук п’ятдесят п’явок на потилицю.

ТАРТАЛЬЯ: О – о! Невже у мене ще й язвікус?

ЛЕАНДРО: Якщо Ви будете суворо дотримуватися моїх вказівок, ваша величносте, ми обов’язково досягнемо свого. Не будь я видатний ЛЕАНДРО, якщо я Вас не залікую…

Спальня принца зачиняється і ЛЕАНДРО з’являється біля палацу, де його очікують СИЛЬВІО і КЛАРИЧЕ.

СИЛЬВІО: Ну, що, ЛЕАНДРО? Кажи, не край серце.

ЛЕАНДРО: Ваша величносте, ми зобов’язані сподіватися…(КЛАРИЧЕ голосно ридає.) Не так голосно, сеньйорита, не так голосно, принцу потрібен спокій.

КЛАРИЧЕ: Ах, ЛЕАНДРО, чому Ви такий суворий до мене? Невже Ви не розумієте, як я переймаюся?

ЛЕАНДРО: Переймайтеся, тільки тихіше, всього на всього.

КЛАРИЧЕ: За що він так не любить мене, ваша величносте? Що я поганого йому зробила?

СИЛЬВІО: Друзі мої, після мого нещасного хлопчика, ви для мене найближчі люди, благаю вас – не сваріться в такий тяжкий для держави час,…що ж у нього, ЛЕАНДРО?

ЛЕАНДРО: Ваша величносте, я виявив у принца брюхус, підлопатикус, тазус і, можливо, ще животикус. Але животикус під питанням, так.

СИЛЬВІО: Боже, які жахливі хвороби!

ЛЕАНДРО: Я роблю навіть неможливе, ваша величносте. Сьогодні я накажу поставити принцу п’ятдесят п’явок.

СИЛЬВІО: Бідолашний, бідолашний мій хлопчик.

КЛАРИЧЕ: Я б була рада, щоб цих п’явок поставили мені.

ЛЕАНДРО: П’явок і Вам вистачить, сеньйорита.

КЛАРИЧЕ: Ну за що він мене так ненавидить, ваша величносте?

СИЛЬВІО: Друзі мої, я же вас просив…(Король заплакав і пішов. Переконавшись, що їх ніхто не бачить, ЛЕАНДРО і КЛАРИЧЕ кидаються в обійми один одного.)

ЛЕАНДРО: Радість моя!

КЛАРИЧЕ: Щастя моє!

ЛЕАНДРО: Ну, що, все іде за планом?

КЛАРИЧЕ: Який же ти у мене розумник!

ЛЕАНДРО: За що він мене так ненавидить, ваша величносте?! Ха, ха, ха! Ай, шахрайка. (КЛАРИЧЕ також сміється)

КЛАРИЧЕ: Скільки нам ще чекати, любий?

ЛЕАНДРО: Дня три – чотири максимум, радість моя. Він вже майже дихає.

КЛАРИЧЕ: (Захоплено). Уже майже дихає!.. Ну, а старий від горя одразу кінці віддасть. Він же обожнює своє щеня.

ЛЕАНДРО: Старий-то? І тижня не протягне… (Довго і з насолодою сміються).

КЛАРИЧЕ: Щойно стану королевою, одразу ж викличу когось на війну.

ЛЕАНДРО: Чудова думка!..Та, КЛАРИЧЕ, люба моя, ти мене не обманюєш? Візьмеш мене за чоловіка?

КЛАРИЧЕ: ЛЕАНДРО, та я ж жити без тебе не можу! (Цілуються).

ЛЕАНДРО: А то дивися, я всім розкажу, яким чином ти дісталася трону.

КЛАРИЧЕ: Ах, милий, я здатна на все, та не будемо ж ми зараз з тобою сваритися через такі дрібниці. Коли в душі свято, коли мрія всього мого життя ось-ось здійсниться…(Різко відскакують один від одного, і КЛАРИЧЕ одразу починає голосно ридати. Входить СИЛЬВІО).

СИЛЬВІО: Друзі мої, я наказав запросити до палацу ТРУФФАЛЬДІНО.

ТРУФФАЛЬДІНО: Я так і знав, що без мене його величність не обійдеться. Я попереджав Вас, передбачаю все. (КЛАРИЧЕ миттєво припиняє ридання, насторожуючись).

КЛАРИЧЕ: ТРУФФАЛЬДІНО? А що це ви раптом, ваша величносте?

СИЛЬВІО: Нехай також подивиться на хлопчика.

ЛЕАНДРО: Ваша величносте! Я сприймаю це як образу моїх професійних здібностей! Я всесвітньовідомий лікар, а ТРУФФАЛЬДІНО – хто такий цей ТРУФФАЛЬДІНО?! Якийсь пройдисвіт.

КЛАРИЧЕ: І шахрай!

ТРУФФАЛЬДІНО: Це про мене! Ось вже трефачі так трефачі… та такі характеристики з вуст цієї парочки звучать, на мій погляд, як комплімент, як ви вважаєте?

ЛЕАНДРО: Я категорично заперечую!

СИЛЬВІО: Поки що я тут король і мені плювати на ваші заперечення, ЛЕАНДРО, з високого трона!.. Вибачте, друзі, нерви. Мій бідолашний хлопчик… Звідки у принца стільки жахливих хвороб? У нього все ж чудова спадковість. Ах, ЛЕАНДРО, Ви абсолютно заслужено вважаєтеся ліпшим лікарем королівства, та у ТРУФФАЛЬДІНО величезний життєвий досвід.

ТРУФФАЛЬДІНО: Це у мене. Бачите, про це навіть королю відомо.

СИЛЬВІО: І його візит до хлопчика нікому не нашкодить… (Іде).

КЛАРИЧЕ: Ну? Що тепер робити?

ТРУФФАЛЬДІНО: Ага, запанікували!?

КЛАРИЧЕ: Ну, міркуй, міркуй скоріше, всесвітньовідомий лікар!

ЛЕАНДРО: (дістає з кишені молоток). Вбити його молотком по голові?

КЛАРИЧЕ: Кого це?

ЛЕАНДРО: ТРУФФАЛЬДІНО.

ТРУФФАЛЬДІНО: Ох. Ось що означає користуватися прихильністю королів.

КЛАРИЧЕ: Бовдур! Тобі б тільки вбивати, інших засобів не знаєш. Навіть хвороб не можеш вигадати серйозних, тазус! Це ж треба?!

ЛЕАНДРО: Яке ж ти стерво, люба!

КЛАРИЧЕ: А ти тупа колода, радість моя!... Вигадала! Ми повинні першими зустріти ТРУФФАЛЬДІНО, зрозуміло? І попередити його, що якщо він стане нам на заваді, то йому ох як непереливки буде!

ЛЕАНДРО: Ну а якщо він відмовиться нам допомагати, то тоді ми його молотком по голові.

КЛАРИЧЕ: Тоді дійсно вже не буде іншого виходу.

ТРУФФАЛЬДІНО: Ну ось, тепер в дію вступаю і я. Положення у мене, прямо скажемо, пікове…е-е трефове. З одного боку наказ короля, і я не маю права його не виконати. З другого боку, ви вже зрозуміли, що ця чудова парочка ні перед чим не зупиниться. З третього боку, шкода принца. Я його знаю, непоганий, загалом, хлопець. Балуваний татусем, в житті ні бум-бум, він з палацу – то ні разу не виходив, але, на мій погляд, досить добра людина…М-так, доведеться що-небудь по ходу справи вигадувати. (ТРУФФАЛЬДІНО зявляється бідя палацу, де його зустрічають КЛАРИЧЕ і ЛЕАНДРО).

КЛАРИЧЕ: ТРУФФАЛЬДІНО! Милий! Як ми давно тебе не бачили. Що ж тебе привело до нас?

ТРУФФАЛЬДІНО: Їх величність наказав мені явитися, сеньйорита, хіба він Вам не казав?

КЛАРИЧЕ: Ні. А навіщо не знаєш?

ТРУФФАЛЬДІНО: Навіть не здогадуюсь…(до публіки). Починається брехня. А що робити – обставини.

КЛАРИЧЕ: А-а, він, мабуть, бажає, щоб ти розважив принца. Ти ж знаєш, напевне, принц тяжко хворий, ось навіть знаменитий ЛЕАНДРО не може його вилікувати.

ТРУФФАЛЬДІНО: М-так, значить дійсно погано.

КЛАРИЧЕ: Ми всі так переймаємося… Погано, та може бути краще, ТРУФФАЛЬДІНО, багато краще, якщо ти до цієї справи не будеш мішатись, розумієш? А коли я стану королевою, то дам тобі посаду королівського лікаря. Будеш жити о-го-го. ЛЕАНДРО, як ти зараз живеш?

ЛЕАНДРО: Я живу о-го-го…

ТРУФФАЛЬДІНО: Пропозиція, звичайно, блискуча, сеньйорита, та у мене немає таких ґрунтовних знань, як у синьйора ЛЕАНДРО.

ЛЕАНДРО: Дрібниці, я тебе швидко навчу.

ТРУФФАЛЬДІНО: Так і голова у мене, треба сказати, стала дірява зовсім.

КЛАРИЧЕ: Не жалійся. Голова у тебе, звичайно, не така міцна, як у ЛЕАНДРО, та ти чудово розумієш, чим і де пахне.

ТРУФФАЛЬДІНО: (шумно тягне носом). Пахне змовою і ліками сеньйоро.

КЛАРИЧЕ: Май на увазі, руки у нас довгі… (КЛАРИЧЕ і ЛЕАНДРО показують, якими довгими можуть бути їхні руки – ТРУФФАЛЬДІНО вражений. Входить СИЛЬВІО.)

ТРУФФАЛЬДІНО: (вклоняється). Добрий день, ваша величносте.

СИЛЬВІО: Добрий день, ТРУФФАЛЬДІНО. Я хочу, щоби ти оглянув мого бідного хлопчика, адже ти завжди до нього гарно ставився, чи не так?

ТРУФФАЛЬДІНО: Я завжди любив принца, ваша величносте, та коли за справу береться видатний ЛЕАНДРО…

СИЛЬВІО: Майстерність ЛЕАНДРО, на жаль, поки що безсила, ТРУФФАЛЬДІНО. Побалакай з хлопчиком, йому від цього не стане гірше…