Сфера дії податку — сукупність носіїв податку, на яких у кінцевому підсумку лягає його тягар.
Масштаб оподатковування — одиниця, яка береться в основу виміру об’єкта оподаткування; у промисловому податку масштабом може бути оборот підприємства чи його прибуток, його капітал, кількість робітників і верстатів, величина приміщення, плата за нього і т. ін.
Податковий оклад — сума податку, що сплачується суб’єктом з одного об’єкта.
Податкові пільги — законодавчо закріплений перелік умов, за наявності яких платник податку зменшує податкові зобов’язання (податкова соціальна пільга, знижки, відрахування та ін.).
Податковий період — термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов’язання.
Класифікація податків
Історія людства виробила різні форми й методи оподаткування. Кожний вид податків має свої специфічні риси й функціональне призначення та займає окреме місце в податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його належністю до певної групи залежно від чинної класифікації податків. Класифікація дає можливість повніше висвітлити сутність і функції податків, поліпшити їхню роль у податковій політиці держави, напрями й характер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх встановлюють, за способом стягнення (рис. 8.5). Однак найважливішим є своєчасність і повнота сплати податків у бюджети різних рівнів. Це стосується адміністрування податків.
Рис. 8.5. Класифікація податків
За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі й непрямі.
Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і сплачуються за рахунок їх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об’єкта оподаткування. Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, які мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим. Водночас форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, адже виникають проблеми обліку об’єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на «справедливість» (у лапках не тому, що це сумнівно, а тому, що не існує абсолютної справедливості) прямих податків, податкова система не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий підхід, який негативно впливає на будь-яку систему.
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів та послуг і сплачуються за рахунок цінової надбавки, а їхній розмір для окремого платника прямо не залежить від його доходів.
Формально непрямі податки справляються по пропорційних ставках. Кожний фактичний платник податку сплачує при купівлі товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. Однак за своєю сутністю непрямі податки регресивні, оскільки чим вищий дохід, тим менша частка цих податків у доході споживача і, навпаки, чим нижчий дохід, тим більша частка цих податків. У зв’язку з цим непрямі податки вважаються соціально несправедливими, фіскальними.
Водночас непрямі податки мають істотні переваги:
— ці податки сплачує багато платників і широта оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету;
— простота сплати і регулярність надходження до бюджету;
— утримання і контроль сплати непрямих податків не потребує розширення податкового апарату;
— вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілу податкового тягаря між усіма суб’єктами господарювання;