Історія написання хорового твору. Співвідношення між літературним першоджерелом і використаних композитором текстом.

Дніпро - не просто велика ріка, що несе свої води територією України. Дніпро - це символ славної історії, що матеріально поєднує різні епохи, починаючи з найдавніших часів.

Народ з повагою і великою шаною ставився до свого історичного символу, це відбилося навіть у його назвах: батько — Дніпро, Славута, Славутич. Інколи цю ріку ще називають тією назвою, яка зафіксована в древніх східних літописах, — Борисфен або Бористен. Бо це є нетлінна історична пам'ять, що пов'язує в єдине ціле життя українців на цій землі. В усній народній творчості зафіксовано безліч пісень, де Дніпро ніби жива особа, де оспівується його велич, краса, де він зображений грізним і нещадним до ворогів української землі. Особливо це стосується періоду козаччини.

Віднині й сумну сторінку вписав Дніпро в історичну пам'ять народу: його рідна Прип'ять стала рікою, про яку в Біблії сказано, що «згіркнуть води в ріці, і багато людей потруяться тими водами». Але споглядаючи, як мирно і тихо, але разом з тим вперто він котить води свої, доходиш думки, що і це нещастя народ переживе, переборе, залікує рани, аби й далі відродитися й жити заради майбутнього.

Для мене Дніпро — це щось минуле й сучасне водночас. Дивишся на нього і думаєш про те, що він був свідком багатьох подій: тут відбувалося хрещення Русі, здійснювалися козацькі походи, відбувалися битви з великими перемогами і трагічними поразками. Коли спостерігаєш за плином вод Славутича, охоплює бентежне почуття захоплення й водночас якогось благоговіння перед його величчю і неповторністю. Мабуть, це — єдина велика ріка в Україні, яка попри всю зовнішню буденність (пляжі, рибалки, човни) може викликати бажання подумати про час, призначення людини на цій землі.

Літературна діяльність поета кінця XIX століття характеризує тяжке становище українського народу.

Народ обурюється проти насильства з боку поневолювачів польської шляхти та турецько-татарських набігів, змушений був оборонятся. Його кращі сини збиралися на Запорізькій Січі навчалися військової служби для захисту своєї землі та народу.

Свідком цієї події був наш славний Дніпро, по якому на своїх чайках-байдаках не раз відправляли ся в похід визволяти з неволі своїх побратимів козаки. Він безмежно обурений знищенням Січі. Дніпро показано непекірливим, своїми могутніми хвилями, які зливаються 2 сльозами народними, він реве, стогне, плаче. Автор в своїй поезії зображує це так:

„Дніпро реве, тремтить підмита круча,

Дніпро реве і плаче, і квилить.

Я плачу з ним слеза моя пекуча

У хвилі йде , і хвилі солонить..."

Кантата «Дніпро реве» написана в 1892 році. Разом з «В'язанкою народних Пісень» вона є підсумком трьохлітніх занять Січинського в Львівській консерваторії. Незважаючи на те, що твір відноситься до раннього періоду творчості композитора, він відзначається високою майстерністю.

Кантата написана для мішаного хору з баритоновим соло в супроводі повного складу симфонічного оркестру, вона виконувалася найчастіше з фортепіано,

оскільки оркестрів в Галичині майже не було. Не зважаючи на те, що

Січинський за своє життя не чув жодного свого твору у виконанні справжнього симфонічного оркестру і дуже рідко мав нагоду слухати

симфонічні твори композиторів, кантата завдяки своїй драматичній

глибині, простоті і доступності музичної мови, користувалася і користується великим успіхом.

Кантату «Дніпро реве» Д. Січинський присвятив Львівському музичному

товариству «Боян», для заснування якого доклав багато зусиль.

Цей твір міцно ввійшов в концертний репертуар хорів товариства. В 1892

році «Бояном» було оголошено конкурс на кращі твори західноукраїнських

композиторів. Умови конкурсу вимагали написання таких творів, які б

розвивали народну музику і були придатними дня виконання в концертах.

Жюрі в складі композиторів А Вахнянина, Г. Топольницького, О.

Нижанківського та інших, присудило першу премію за кантату «Дніпро реве»

Денису Січинському.

За задумом композитора цей твір близький до кантати «Б'ють пороги» М.В. Лисенка. В обох творах Дніпро виступає як символ могутності українського народу.

Та коли поема Шевченка, на слова якої написана кантата «Б'ють

пороги» відзначається могутністю і героїчним пафосом, то текст Чайченка,

що лежить в основі кантати «Дніпро реве», пройнятий упадницьким

песимізмом. Вибір його Січинським можна пояснити ще не сформованими на

той час соціально-філософськими поглядами композитора. Але в музиці

кантати «Дніпро реве» знаходить свій вираз глибока любов композитора

до знедоленого рідного народу. Музика Січинського піднялась порівняно

вище від тексту. Не пасивний смуток і жаль, а дійовий протест, глибока

схвильованість і драматична насиченість відчуваються в ній.

Ідейно-художня сутність твору - змальовування величі та могутності Дніпра. Відображення туги, журби за вільним козацъким життям.

2. МУЗИЧНО-ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ

2.1. Форма твору:

Головними чинниками творення художнього образу є музична форма, мелодика, гармонія, сукупність всіх музичних і хорових виражальних засобів.

Музична форма – це будова музичного твору, що визначається його змістом і завжди є процесом або розвитком.

Кантата (італ. cantata, від лат. canto — співаю) — твір урочистого або лірико-епічного характеру, що складається з декількох закінчених номерів, виконується співаками-солістами, хором у супроводі оркестру чи фортепіано і призначений для концертного виконання.

Зустрічаються кантати урочистого, радісного, ліричного, скорботного, розповідного характеру; поділяються на світські та духовні (релігійні). Зазвичай кантата складається із оркестрового вступу, арій, речитативів і хорів. Кантата близька до ораторії, відрізняється від неї меншими масштабами, відсутністю драматичної розробки сюжету, переважно камерним характером.

Кантата виникла в Італії в першій половині XVII століття. Термін кантата вперше використав у своїй збірці Кантати та арії на сольний голос (1620) італійський композитор Алессандро Ґранді. Початково цим терміном позначали твори, які протиставлялися тодішнім «сонатам» — інструментальним творам. В першій половині XVII ст. італійська кантата була сольною (голос із остинатним супроводом) та відрізнялася від арії наскрізним розвитком мелодії від куплета до куплета. Пізніше створювалися кантати, що містили дві арії да капо, з'єднані речитативом. Такі кантати були близькі до оперних сцен. Розквіт італійської кантати відноситься до середини XVII ст. і пов'язаний з творчістю композиторів Джакомо Каріссімі, Алессандро Страделла, Алессандро Скарлатті та інших.

Італійські кантати були світськими; духовна кантата сформувалася в Німеччині. Поряд з оркестром і солістами в ній великого значення набув хор. До жанру кантати звертались композитори різних епох. Високохудожні зразки духовних і світських кантат створив Йоганн Себастьян Бах. В його творчому доробку — більше 300 духовних кантат, 24 світських («Кавова», «Селянська», «Мисливська»). Серед російських та українських композиторів кантати створювали: Рахманінов — «Колокола» ; Прокоф'єв — «Олександр Невський»; Вербицький — «Заповіт», Лисенко — «Б'ють пороги», «На вічну пам'ять Котляревському», «Радуйся, ниво неполитая»; Січинський — «Лічу в неволі», «Дніпро реве»; Стеценко «Шевченкові» і т. д.

Форма твору впливає з будови літературного тексту і за загальними обрисами найбільш наближена до тричастинності з наскрізним типом розвитку музичного матеріалу:

Вступ А В СА₁

· типи і особливості будови:

В невеликому інструментальному вступі (6 тактів) відтворено природну силу могутнього Дніпра, який «оплакує» недолю українського народу. На фоні тривожного тремоло, що основується на чергуванні плагальних зворотів і автентичних кадансів, звучить основна тема кантати – велична, патетична мелодія, побудована на секвенційному розвитку головної мелодико – ритмічної інтонації (пунктирного ритму і поєднання натурального та гармонічного мінору з елементами однойменного міноро – мажору).

Динамічний розвиток вступу – від піано до фортіссімо (p – ff), прискорення ритмічного руху через тріольне дроблення долей, пружне завершення на тонічній гармонії - сприймається як підйом великих дніпрових хвиль, як піднесення народного духу.

Цю ж тему підхоплюють баси як заспів на гучній динаміці (f); вони звучать могутньо, велично, патетично, як один великий моноліт. Саме таким є початок першої частини (А), підтриманий октавним дублюванням інструментального супроводу, що логічно витікає з вступу і літературного тексту: «Дніпро реве, тремтить підмита круча».

Відповідь хору контрастує з цією потужною темою короткими, уривчастими фразами, з частим використанням низхідних мало секундових інтонацій, оспівуванням ввідного VІІ ступеня гармонічного мінору, «схлипуваннями», зупинками на нестійких ступенях. Це сприяє втіленню нестійкого, схвильованого, нервозного, невпевненого образу, вираженого в словах:

«Дніпро реве і плаче, і квилить,

Я плачу з ним. Слеза моя пекуча

У хвилі йде, і хвилі солонить.»

Фрази чітко відмежовуються одна від одної паузами, які заповнюються супроводом, значення якого тепер не в потужній підтримці теми, а в доповненні схвильованості і поривчастості, роздільності дрібних музичних побудов (тріольний ритм, тріольний рух).

Саме на протиставленні і водночас взаємодоповненні мужнього монолітного заспіву і «нервозної» відповіді хору будується перша частина кантати, створюється її драматично – схвильований настрій.

В першій частині композитор застосовує форму квадратного експозиційного періоду неповторної будови ( а+b; 4+4) з чітким поділом на чотири фрази відповідно до логічного поділу тексту. Період модулюючий. Починаючись в основній тональності ре – мінор (d - moll), в кінці відбувається модуляція в тональність мінорної домінанти – ля – мінор (a - moll). На складному модуляційному шляху зустрічаються і відхилення в однойменний (D – dur) та паралельний (F – dur) мажор, застосовуючи засоби класичної гармонії – побічні домінанти і субдомінанти, спільний акорд тощо.

(«я плачу з ним, слеза моя пекуча» -

D – dur F – dur

D – t - D - S₆= II₆ - K⁶₄ – D⁶₄ – D₆ – D – T)

Перша частина проводиться двічі, що підкреслює її важливе драматургічне і смислове значення. Повтор сприяє досягненню рівноваги з третьою частиною, яка складається вже з двох періодів і виконує функцію репризи. Між першим та другим проведеннями є інструментальна зв’язка, за допомогою якої відбувається модулювання в основну тональність, а після другого проведення – в домінанту тональності другої частини (D - B – dur).

У другій частині (В) – Andantino – звучить соло баритона

Монолог однієї людини з її почуттями і тривогами. Настрій смутку і жалю поглиблюється романсовим широким розспівом мелодії на фоні плавного супроводу, в якому завдяки дробленню третьої долі в басу зберігається стан неспокою і схвильованості (⁹₈). Зміна розміру (⁴₄ на ⁹₈) надає другій частині ознак внутрішнього, дещо «заколисаного» пориву. Рівномірність руху в поєднанні з мажорним ладом вносять деякий контраст до величного і схвильованого характеру першої частини. Кульмінація, що припадає на слова «тії журби не сила задавить», передає найвище поривання почуттів, відзначається підкресленою патетикою.

Структура другої частини основана на поєднанні трьох інтонаційно відмінних речень (період єдиної будови), які відповідають організації літературного тексту:

1. Дніпро реве й ревтиме поки віку, і плакати він буде і квилить.

2. Його журбу я зрозумів велику, тії журби не сила задавить.

3. Повторення другого.

Повторення в тексті не знаходять відображення в мелодичній повторності, розвиваючи тему, посилюючи емоційне напруження, підносячи повтор на значно вищий емоційний рівень, композитор досягає кульмінації частини.

Три хвилі розвитку мелодії підкреслюються гармонічною організацією. Розпочавши звучання світлим Сі – бемоль – мажором (В – dur), в кінці фрази відбувається перехід в далекий фа – мінор (f – moll).

(«і плакати він буде і квилить» - d6+t6 – DD⁶₅ – d – t)

Друга фраза зіставляється в терцієвому поєднанні тональностей (f – moll – Des – dur) і модулює в однойменний до основної тональності другої частини – сі – бемоль – мінор (b – moll), завершуючись різким дисонансом (зм. VII7 – (VI)), який не розв’язується в очікуваний акорд (еліпсис).

(«не сила задавить» - VI6 = (t6) – D – D6 – зм. VII7 – (VI))

Третя частина (С) – Andante grave e religioso – найбільш розгорнута. Вона об’єднує два епізоди спільного характеру і смислового значення – «журба за тим життям колишнім, … за сестрами – чайками, що тут давно гуляли з козаками і заплили на вік тепер кудись» - безнадія і розпач.

Перший епізод третьої частини звучить буз супроводу – повільно, важко, з релігійною смиренністю (як зазначено в авторській ремарці). Епізод дуже стриманий, розмірений, прозорий, скупий в емоційному відношенні. Ясність фактури, рівномірність ритмічної будови, акапельність звучання – вносять яскравий контраст до попередньої частини. Для Січинського є характерним введення акапельних епізодів в кантати з метою підкреслення контрасту між частинами (напр., в кантаті «Лічу в неволі»).

В акордовому викладі, в силабічній ритміці, розмірено, чітко, майже речитативно доводиться текст. Логічна будова вірша знаходить відображення в музичній мові, ділячи період на три фрази (по чотири такти) з одночасними цезурами у всіх голосах, що підкреслює важливість і значення кожної фрази.

Як і в попередніх частинах ладо – тональний і гармонічний розвиток доволі складний, не зважаючи на досконалу акордову фактуру. Повернення в основну тональність, до якої привів розвиток попередньої частини, створює відчуття тональної репризи і логічної розв’язки. Однак це відчуття досить примарне, оскільки ряд відхилень в паралельний мажор (D – dur), насиченість дисонуючими співзвуччями не сприяють досягненню рівноваги і спокою.

(«ах то журба…»)

F – dur

D – D2 – t6 – s – s2 – d64 – D – D65 – III = T – D7 – D2 – II6 – VII – d6 – VI=T – VII7 – DDVII43 – D43 – t6

Саме заключна фраза першого епізоду: « що понад ним буяло тут колись» є емоційною підготовкою фінального епізоду кантати з його патетичним, величним характером. Два епізоди з’єднуються завдяки домінантовому предикту в інструментальному супроводі, який розв’язується в тонічний унісон хору, що дублюється в супроводі могутніми октавами і акордами.

Заключний епізод - Piu mosso (з рухом) – кульмінація третьої частини і загальна кульмінація всієї кантати. Емоційний розвиток досягає вершини. Як і в попередніх частинах, тут виражена туга за славним козацьким минулим. Однак її сила і концентрація енергії – значно вищі – це розпач, крик душі, протест проти сучасності, безнадія. В основі цього епізоду лежить перша тема кантати. Це сприяє обрамленню твору, надає йому цілісності і завершеності. Однак тема підлягає значним перетворенням. Зберігається лише загальний характер та мелодичний контур початкової теми, а сама вона розвивається завдяки, перш за все, ритмічним змінам. Суворий рисунок мелодії з рівним ритмом, а також супровід, що підтримує тему арпеджованими і акцентованими акордами, надає цій частині величавості і драматичної насиченості. Тема проводиться в збільшенні, відсутній короткий затакт, меншого значення надається пунктирному ритму, через що вона стає більш монолітною і могутньою.

Менш бурхливим є і гармонічний розвиток: витримується одна тональність (d – moll) з короткочасним відхиленням в паралельний мажор (F – dur). Весь заключний епізод являє собою одну лінію розвитку – наростання до кульмінації і її спад. В кульмінації дуже важливу роль відіграє гармонічний елемент – несподіваність переходу з сьомого низького ступеня ре мінору (d – moll) в ввідний терцквартакорд подвійної домінанти, на якому обривається рух, а потім – в квінтсекстакорд подвійної домінанти. Це надає кульмінаційному епізоду, поряд з великою драматичною силою, відтінку незавершеного і особливо розпачливого характеру. Повільний темп, довгі, витримані акорди і повторення квантового тону в мелодії підкреслюють безвихідь ситуації, невирішеність майбутнього. (остання фраза кантати – DDVII65 – K64 – D – t).

2.2. Ладо – тональний план та гармонічний аналіз:

· тональний план, способи ладо – тонального розвитку:

Тональний план музичного твору активно впливає на процес формування композиції з усіма властивостями, її відношенням розділів і фону, роллю кульмінаційних зон.

Д. Січинський в кантаті «Дніпро реве» виявив велику майстерність в застосуванні засобів музичної виразності. Поряд з мелодією велику роль у розкритті образу і змісту твору відіграє гармонія і ритміка. Особливо часто, як уже було зазначено, композитор застосовує еліпси (нерозв’язані дисонанси) і хроматичну модуляцію з метою розвитку і несподіваної зміни настрою. Свіжо звучать тональні співставлення і альтеровані акорди. Особливо цікаві поєднання однойменного мінору і мажору (F – dur – f – moll – ІІч., d – moll – D – dur – III ч.), введення альтерованих акордів, модуляційних переходів за допомогою побічних домінант та субдомінант.

Кожна частина кантати містить складну ладо – тональну палітру.

Наприклад,

· в першій частині відбувається модуляція в тональність мінорної домінанти через відхилення в паралельний мажор і гру однойменного міноро – мажору: d – moll – (D – dur) – F – dur – a – moll;

· в другій частині, основна тональність якої B – dur (тональність VI ступеня), ладо – тональний розвиток ще більш насичений:

B – dur - F – dur - f – moll – Des – dur – b – moll – [F – dur – c – moll – g – moll] – d – moll (розімкнена, завершена на домінанті);

· в третій частині:

І – епізод: d – moll - F – dur - [D – dur] - d – moll (розімкнений, завершений на домінанті);

ІІ – епізод: d – moll - F – dur - d – moll.

· стиль гармонічної мови, гармонія як формотворчий і колористичний фактор:

Гармонічна мова хору класична, функціональна, колоритна, місцями спостерігаються напруження, які розвиваються до логічної точки. Всі музично – виражальні засоби, використані композитором, служать для створення музичного образу та осмислення літературного тексту.

2.3. Метро – ритм:

· музичний метр і його співвідношення з ритмом вірша:

Метр – це чергування сильних та слабких долей, тобто наголошених та ненаголошених.

Ритм - рівномірне чергування мовних, звукових, зображальних елементів у відповідній послідовності; періодичне рівномірне членування звуків, рухів, зображень за такими ознаками, як сила, тривалість тощо.

В кантаті «Дніпро реве» використано перемінний розмір. При основному розмірі ⁴₄ в другій частині відбувається зміна розміру на ⁹₈, в основі якого тридольна схема. Це служить внесенню контрасту в музичну композицію не тільки емоційного, тонального, інтонаційного, а й ритмічного, який змінює метро – ритмічну пульсацію, зміщує акценти, виводить із загального «запрограмованого» ритму.

Характер ритмічного малюнку в кантаті різноманітний: тут і пунктир, необхідний для передачі активного, вольового начала – бурхливої течії Дніпра, шуму його порогів; і синкопа, і чергування дрібних і довгих тривалостей, і тріоль (супровід) тощо.

· домінуючий ритмічний малюнок, його формотворча і експресивна роль.

Характерний ритмічний малюнок у творі «Дніпро реве» є таким:

2.4. Мелодика:

· будова, основний спосіб розгортання;

Мелодія – найважливіший засіб музичної виразності.

Мелодика є визначальною в ієрархії музично – виражальних засобів. Як явище безумовно синтетичне, виступає в тісній, нерозривній взаємодії усіх музично – виражальних засобів.

Мелодика твору – чи не найбільш яскравий показник композиторського стилю. В ній важливу роль відіграє не тільки висотне співвідношення звуків, але й ритм, динаміка, тембр та спосіб виконання. Мелодику твору можуть складати одна, або декілька мелодій, в яких виражається певна думка.

Мелодична лінія утворюється від сполучення плавного, поступеневого руху із висхідними та низхідними ходами, підйомами і спадами.

Рух мелодичної лінії надзвичайно тісно пов’язаний з текстом, яскраво передає настрій та характер хорового твору.

За основу для мелодії композитор бере тонічний тризвук і на його основі будує мелодію.

Перший епізод побудований на контрасті вступу і звучання хору, має

схвильований характер, який створюється уривчастими фразами із стогоном

малосекундових спадань з оспівуванням ввідного звука гармонічного ладу.

Мелодика твору поєднує різні типи: тут і кантилена і речитатив, які покликані для втілення змісту літературного джерела.

Розлогі інтонації чергуються з гамоподібними і стрибкоподібними секундовими «стогнучими» інтонаціями в основній темі.

Плавно «погойдується» мелодія другої частини, розлягаючись дрібними хвилями як неспокійні води Дніпра, які не можуть вирватись у бурхливий потік.

В другому епізоді, баритоновому соло, сумний і жалісний настрій

поглиблюється монологом однієї людини, з її гарячими почуттями і

тривогами. Ця індивідуалізація емоцій втілена засобами романсу – широким

розспівом мелодії на фоні плавного супроводу.

Третій та четвертий епізоди найбільш розгорнуті. Третій епізод — andante

grave стриманим ритмом, плавно, спокійною мелодією, акапельним звучанням.

Заключний (четвертій) епізод — кульмінація кантати. Як і в попередніх

епізодах: тут виражена туга за минулим. В основу його композитор поклав першу тему кантати. Це обрамовує твір і надає йому цілісності, завершеності. Проте тема не повторюється повністю, зберігається лише загальний характер її

інтонацій, що свідчить про вміння композитора розвивати матеріал.

Суворий рисунок мелодії рівним ритмом надає цій частині величавості і драматичної насиченості.

Речитативні, закличні і одночасно хроматичні низхідні інтонації третьої частини відтворюють журливий та розпачливий стан ліричного героя.

Домінуючий мелодичний рух у творі є мішаний: прямий, хвилеподібний, стрибкоподібний:

Прямий – це поступеневий рух,

який створює враження

безперервності та плавності.

Хвилеподібний– цей тип

створює враження моногонії.

Стрибкоподібний– це широкі

ходи мелодії які звучать більш

напружено, іноді досить різко

виділяючись у мелодичному

потоці.

· використана типова інтерваліка:

У творі «Дніпро реве» між партіями зберігається вузька інтерваліка, а між партіями чоловічих голосів переважає широка інтерваліка.

Оскільки у творі зустрічається як плавний, так і стрибкоподібний рух, то плавний рух потрібно поєднувати з певною конкретністю і "гостротою". А стрибкоподібний рух, який своїми широкими ходами дещо порушує єдину вокальну позицію, створює досить несприятливі умови для кантиленного співу. Зв'язного і плавного звучання в широких мелодичних ходах треба досягти за допомогою legato, як при гамоподібному русі. Для виховання єдиної вокальної позиції та створення широкого звучання, необхідно вокалізувати текст мелодії дуже "заокруглено". Також слід звернути увагу на ансамблеве інтонування співзвуч на врівноваження тембрів, динамічної рівноваги.

2.5. Фактура:

· типи викладу (гомофонний, поліфонічний та мішаний), щільність звукової тканини;

Фактура – звукова матерія музичного твору, комплекс усіх звукових ліній та голосів, що виступають в ній у різних функціональних співвідношеннях і які утворюють єдине звукове ціле.

Фактура - яскравий показник індивідуального стилю композитора, приналежності до тієї чи іншої музично – стилістичної епохи.

Фактура твору гомофонно – гармонічна з елементами монодичної (одноголосний розділ – соло баритона). В основному виклад акордовий при ведучому значенні певного голосу, якому в гармонічному звучанні підпорядковуються всі хорові партії. Поліфонічних прийомів автор в кантаті не застосовує.