Науковий стиль української мови: загальна характеристика і специфічні риси.

Науковий стиль у професійному спілкуванні

План

1. Місце наукового стилю серед інших функціональних стилів української мови.

2. Науковий стиль української мови: загальна характеристика і специфічні риси.

3. Підстилі та жанри наукового стилю.

4. Становлення і розвиток наукового стилю української мови.

Рекомендована література:

1. Ботвина Н.В. Ділова українська мова (офіційно-діловий та науковий стилі): Навчальний посібник. 3-є вид., доп. та перероб. – К.: “АртЕк”, 2001. – 280 с.

2. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник. – К., 1998.

3. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. 2-ге вид., доповнене. – Х.: Торсінг, 2002.

4. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н.Д.Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с.

5. Мацюк З., Станкевич Н. Українська мова професійного спрямування. Навч. посібник. 2-е вид. К.: Каравела, 2005. – 352 с.

6. Мацько Л.І., Денискіна Г.О. Українська наукова мова (теорія і практика) : Навчальний посібник. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2011. – 272 с.

7. Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. посібник. – К.: ВЦ “Академія”, 2007. – 360 с.

8. Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 224 с.

9. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – К., 1993.

10. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Інститут української мови. – стереотип. вид. – К.: Наук. думка, 2004. – 240 с.

11. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – 2‑ге вид., виправ. і доповнен. – К.: Алерта, 2011. – 696 с.

12.

Місце наукового стилю серед інших функціональних стилів української мови.

стиль – сукупність мовних засобів (слів, граматичних морфем, синтаксичних конструкцій), дібраних відповідно до мети, змісту, сфери спілкування.

Основні стилі:

· офіційно-діловий;

· науковий;

· публіцистичний;

· художній;

· розмовний.

· епістолярний;

· конфесійний.

Кожен стиль слід характеризувати за такими критеріями:

1. Мета мовлення (основне призначення стилю).

2. Сфера використання (в яких сферах суспільного життя застосовується найчастіше стиль).

3. Наявність підстилів.

4. Жанри (тексти, в яких стиль реалізується).

5. Форми реалізації стилю (монолог, діалог, полілог).

6. Основні риси стилю (загальні й окремо – мовні).

Науковий стиль української мови: загальна характеристика і специфічні риси.

Науковий стиль мовлення – це один із функціональних різновидів літературної мови, що обслуговує сферу науки, виробництва, освіти

За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення. Тексти, написані цим стилем, містять наукову інформацію, яку треба донести до різних верств суспільства. Це доведення теорій, обґрунтуванням гіпотез, повідомлення наслідків досліджень, наукове пояснення явищ, систематичний виклад певних знань тощо.

Основними рисами наукового стилю є поняттєвість і предметність, об’єктивність, точність, логічність, аргументованість викладу, наявність цифрових даних, схем, таблиць, діаграм, малюнків, відсутність образності, емоційності та індивідуальних авторських рис.

АБСТРАГОВАНІСТЬ наукового стилюстворюється шляхом широкого використання слів абстрактного й узагальненого значення. Частотними є віддієслівні іменники, дієслівно-іменні сполучення. Наприклад: проводити дослідження, здійснювати аналіз, піддавати критиці.

ЛОГІЧНІСТЬнаукового стилювиявляється в послідовності висловлювання, його доказовості й аргументованості, в побудові мовлення відповідно до законів логіки із збереженням відношень і зв’язків реальної дійсності. Логічність усного наукового мовлення виявляється в умінні послідовно й аргументовано представити зміст думки. Це досягається завдяки уважному ставленню до цілого тексту, зв’язності думок і зрозумілому композиційному задуму.

Логічність наукового тексту виявляється в тричастинній його композиції: він складається зі вступу, основної частини, висновків.

Логічність також виражається у повторах ключових слів у тексті, вживанні однорідних членів речення із узагальнювальним словом, використанні вставних слів і словосполучень, що увиразнюють логіку мислення і послідовність викладу. Наприклад: по–перше, по–друге, з одного боку, з іншого боку, відповідно, отже, таким чином та ін.

Логічності і послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні (спочатку підмет, тоді присудок, спочатку означення, потім означуване слово і т.д.). Логічні зв’язки між реченнями й абзацами передбачають слова тому, спочатку, потім, насамперед, далі, насамкінець, почнемо з, перейдемо до, розглянемо… тощо.

ЛОГІЧНА ПОСЛІДОВНІСТЬ наукової роботи передбачає такий спосіб викладу, при якому кожний наступний розділ органічно пов’язаний із попереднім; висловлена думка або теза в подальшому викладі конкретизується, доповнюється, поглиблюється, що в цілому значно покращує бачення тексту.

Смислова ТОЧНІСТЬ Й ОДНОЗНАЧНІСТЬвисловлювань досягається шляхом уживання термінів і слів у прямому значенні, уточнень у вигляді зносок, покликань, цитат, прізвищ, цифрових даних, які аргументують наукові положення і підсилюють об’єктивність та достовірність висловленого. Недоречно вжите в науковому тексті слово може призвести до подвійного тлумачення цілого речення.

ЯСНОСТІ усного мовлення сприяють чітка дикція, логічне й фонетичне наголошування, правильне інтонування, спокійний і ввічливий тон. На письмі ясності досягають шляхом послідовності викладу матеріалу (відображає логічне розгортання думки), точного називання, членування наукового тексту на абзаци, повтором ключових слів.

Прагненням авторів до ясності викладу зумовлена заміна інтернаціональних термінів з неясною етимологією словами національ­ної мови. Цей факт підтримує існування в науковій мові дублетності, тобто існування інтернаціональних та національних термінів, як явища, в принципі, небажаного в науково­му стилі, напр.: квантитативний — кількісний, дистрибутивність — розподільність, ембріон – зародок, транзитивність — пере­хідність тощо. Здебільшого порушення ясності викладу зумовлене намаганням деяких авторів надати своїй науковій праці уявної нау­ковості. За навмисним ускладненням стилю мови науки відчувається бажання зробити оче­видні й прості речі більш недоступними.

Іноді доступ­ність і дохідливість називають простотою. Проте не можна сплу­тувати простоту викладу, яка сприяє тому, що науковий текст читається легко, тобто думки автора сприймаються без ускладнень, з примітивністю. Слід також розрізняти простоту викладу й загальнодоступність наукової мови. Популярний виклад виправданий лише в тому разі, коли наукова праця призначена для масового читача. Головне у мовностилістичному оформленні наукової праці щодо ясності – зробити її доступною для того кола читачів, якому вона призначена.

ОБ’ЄКТИВНІСТЬ ВИКЛАДУвиявляєтьсяу зваженому оцінюванні ступеня дослідженості проблеми, шляхів її розв’язання, ефективності певної теорії, рівня завершеності її вивчення, в обґрунтованості результатів, наведенні експериментальних даних тощо.

Вказівка на джерело повідомлення (кому конкретно належить те чи інше висловлювання) подається з урахуванням відповідних вставних слів і словосполучень (на думку.., за даними.., автор переконаний… тощо).

СТИСЛІСТЬ автора наукового тексту – це уміння уникати непотрібних повторів, багатослів’я або мовної надмірності.

Кожне слово і вислів служать тут одній меті: якомога стисліше донести суть справи. Мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні слів і словосполучень, які не мають жодного смислового навантаження: невиправдані повто­ри, надмірність канцелярської лексики. Канцелярського відтінку, на­приклад, надають науковому текстові віддієслівні іменники, часто каль­ковані з російської мови.

Їх краще замінити дієсловами, напр.: для опису – щоб описати, для доведення — щоб довести, для пояснення — щоб пояснити, при визначенні – визначаючи. У сучасних наукових текстах перевагу надають іменниковим конструкціям, які, хоч і не виходять за межі синтаксичних норм української мови, є все-таки результатом на­слідування традицій російської мови. Надмірно вживати абстрактні іменники означає ускладнити текст. Хоча науковий текст і монологічний, йому властива спрямованість на адресата. Саме так дослідник прагне висловити своє бачення стосовно певної проблеми, подискутувати з фахівцями. Ця ознака наукового стилю характеризується як ДІАЛОГІЧНІСТЬ і виражається у використанні проблемних запитань, цитат, оцінних мовних засобів тощо.

Мовні особливості наукового стилю:

Наши рекомендации