Методичні рекомендації для підготовки практичного заняття № 4, 5.
Приступаючи до характеристики основних типів музейних предметів, варто пам’ятати, що якщо музеєзнавство вважають системою знань, то її ядром являється знання про музейний предмет. Це знання передбачає уявлення про його сутність, функції, місце побутування і місце в культурі суспільства.
Музейні предмети, як правило, класифікують по основному способу фіксації інформації. Виходячи з цього нараховують 6 типів музейних предметів:
• речові;
• письмові;
• образотворчі;
• кіно (відео);
• фото;
• фонопам’ятки.
Речові пам’ятки. До них належать виготовлені людиною предмети, що мають певну утилітарність. Розподіляються вони на види:
· за матеріалом: дерево, скло, кераміка, тканини, шкіра, ріг, кістка, метал, каміння, у т.ч. коштовне;
· за функціональним призначенням: зброя, нумізматика, боністика, фалеристика, сфрагістика, геральдика;
· археологічні;
· природничі;
· меморіальні пам’ятки, пов’язані з найважливішими видатними подіями або особистостями.
До письмових пам’яток належать предмети, що містять інформацію, зафіксовану за допомогою знаків письма (літер, шифрів та інших символів). Розподіляються на такі види: рукописні і друковані (рукописи, рукописні книги, стародруки, рідкісні видання усіх видів, документи, автографи та ін.).
До образотворчих пам’яток належать предмети, що містять інформацію, зафіксовану засобами зримих образів. Це можуть бути:
- твори станкового та монументального живопису;
- скульптура;
- графіка (малюнок, гравюра, плакат);
- твори декоративно-прикладного мистецтва: художнє ткацтво, художнє килимарство, художня вишивка, художня набійка, художнє скло, художній метал, художня порцеляна, художній фаянс, художнє різьблення, декоративний розпис та ін.
До кіно та відео пам’ятокналежать матеріали, що мають художнє, меморіальне або документальне значення; вони фіксують інформацію у вигляді динамічних зображень за допомогою технічних засобів.
До фотопам’яток належать предмети, які фіксують інформацію за допомогою фотографічної техніки.
До фонопам’ятокналежать матеріали, які мають художнє, меморіальне або документальне значення, на яких за допомогою спеціальних технічних засобів зафіксована звукова інформація.
Вивчення музейних предметів.Як відомо, вивчення музейних предметів розпочинається вже в процесі комплектування фондів, а також їх обліку, збереження і використання. Однак вивчення музейних предметів має і цілком самостійне значення.
На практичних заняттях з основ музеєзнавства, присвячених фондовій роботі, студенти мають оволодіти навичками визначення музейної цінності предметів.
Основними критеріями цінності музейних пам’яток є:
· походження – визначення ролі і значення пам’яток, їх авторів, фондоутворювачів як джерела інформації, значущості подій, явищ, які знайшли відображення у пам’ятках, їх зв’язок з історичними подіями, певним історичним середовищем, видатними особами, часом і місцем створення, побутуванням і знаходженням.
· зміст– з’ясування значення інформації, що міститься в музейних предметах, виявлення основних ознак, що визначають назву, авторство, хронологію і географію створення і побутування, меморіальність, повторюваність в інших пам’ятках;
· наукова цінність – значення пам’ятки як джерела історико-культурної, природничо-наукової та будь-якої іншої інформації при вирішенні науково-дослідних завдань музею;
· художня цінність – врахування значущості пам’яток, що встановлюється в процесі виявлення їх художніх особливостей, рівня художньої якості (особливостей стилю, композиції, колориту, оригінальності, техніки виготовлення, загальної майстерності виконання).
· зовнішня особливість – урахування оригінальності, наявності чи відсутності написів, підписів, марок, клейм, художніх, палеографічних та інших особливостей пам’яток, їх фізичного стану – ступеня збереження, пошкоджень, втрат.
Варто запам’ятати, що музейні предмети вивчають при допомозі різних методик. Тут багато залежить від самого профілю музейного закладу. Як ми вже зазначали, музейна діяльність тісно переплітається із профільними музею дисциплінами. Так, для вивчення творів мистецтва (насамперед у пізнавальному плані) використовують методи мистецтвознавства, археологічних матеріалів – методи археології, для природничо-наукових об’єктів – природничих наук тощо.
Але працівники музеїв вивчають предмет не лише як джерело знань, але і як культурну цінність, як своєрідне джерело емоцій. Саме тому важливо враховувати і таку властивість музейних предметів як атрактивність (здатність викликати емоції).
Вивчення музейних предметів складається із трьох послідовних етапів:
1) атрибуціїпредметів (тобто, їх визначення);
2) класифікації та систематизації;
3) інтерпретації (трактування тлумачення, тобто пояснення їх суті).
Процес атрибуції, або визначення насамперед переслідує ціль виявити притаманні саме конкретному музейному предмету ознаки – фізичні властивості, функціональне призначення, історію походження і побутування.
Для цього визначається:
· матеріал і спосіб виготовлення предмета (ручний, механічний (фабричний), ковка, чеканка, лиття, живопис, гравюра, літографія, рукопис, друк і т.д);
· колір;
· форма;
· розмір;
· вага (насамперед для предметів нумізматичних колекцій і виробів із дорогоцінних металів);
· функціонування (насамперед стосується різних механізмів).
На основі прийнятної музеєм класифікації здійснюється в подальшому систематизація музейних предметів. Цей процес передбачає групування (розкладку) реально існуючих в музейному зібранні предметів за допомогою карток чи сучасних електронних засобів систематизації та збереження наукової інформації.
Відповідно до класифікаційної схеми створюється система каталогів.
Завершальний етап вивчення музейних предметів передбачає критичний аналіз та інтерпретацію (тлумачення) їх як джерел знань та емоцій. Тут важливо поєднати результати атрибуції і систематизації. Це дозволить з’ясувати:
1) оригінальність музейного предмета;
2) його достовірність;
3) об’єктивність закладеної в ньому інформації;
4) атрактивні, експресивні і комунікативні властивості якості;
5) приналежність до типових чи унікальних предметів;
6) музейну цінність предмету.