IV. Внутрішній зміст джерела права. Аналіз конкретних норм

4.1. Ідеологічна сутність і спрямування джерела.Всі акти новоствореної держави (СРСР) ні в якому разі не обходилися без ідеологічної складової. Що вже тут говорити про Основний закон, що «визначає основні завдання та форми організації диктатури пролетаріяту, що ставить перед собою за мету остаточно подолати буржуазію, знищити експлоатацію людини людиною та здійснити комунізм, коли не буде ні поділу на кляси, ні державної влади.» Досить просто навіть на прикладі імпровізованої преамбули акту, що досліджується, виявити ідеологічну направленість всього документу. В підтвердження такої позиції можна привести аргументацію багатьох норм-принципів з Конституції: «З метою охоронити всіма засобами здобутки великої пролетарської революції…»; «Керуючись інтересами трудящих,…»; «Прагнучи утворити вільну й доброхітну єдність трудящих всіх національностей,…» тощо. На ідеологічний вплив документа були покладені великі сподівання радянської влади.

Аналізуючи норми Конституції, можна зробити висновок, що правовий захист забезпечувався народові в цілому, кожній людині окремо,державі. На ділі ж лише остання забезпечила себе належним рівнем захисту, встановивши норми ст.17 «Керуючись інтересами трудящих, Українська соціялістична радянська республіка позбавляє окремих осіб та окремі групи прав, що вони ними користуються на шкоду інтересам соціялістичної революції.»; ст.4 «Зовнішня торгівля визнається державною монополією.»; ст.68 «Точне встановлення категорій громадян, позбавлених виборчих прав, провадить Всеукраїнський центральний виконавчий комітет.». Захист громадян навпаки був досить сумнівним. Про це свідчить хоча б текст ст.68 «Точне встановлення категорій громадян, позбавлених виборчих прав, провадить Всеукраїнський центральний виконавчий комітет.». Рівень же виконання декларативних положень в соціальній і політичній сфері, а тим паче рівень захисту закріплених цими положеннями прав громадян, як показує подальший розвиток подій, є безперечно нікчемним і не відповідає задекларованим нормам і принципам.

4.2. Юридичне наповнення документу. Автохтонність та реципійованість норм права.Щодо юридичного наповнення слід зауважити наявність чітко сформованих за пунктами юридичних норм, що встановлюють правила поведінки в найбільш важливих конституційних відносинах в республіці.

На мою думку, не варто шукати сліди автохтонності в конституційних актах республік Радянського Союзу. Висуваючи таке твердження можна спиратися по-перше на цілі і задачі нової конституції (зовсім не відобразити особливості України в федеративній державі) та з огляду на укладників проекту та особу законодавця в той час. Можна, однак, свідчити про автохтонність норм права в рамках новоутвореної держави і відсутність рецепійованості в межах однієї країни, але я вважаю такі припущення хибними з огляду на проблематику данного дослідження, висунуту на сучасному рівні розвитку історії держави та права України. Тому на основі порівняльного аналізу республіканського законодавства, що було джерелом нової конституції, законодавства інших республік і союзного законодавства можна зробити висновок, що українська радянська Конституція є ніщо інше як рецепція права РСФРР та Союзу. А про рецепцію норм зарубіжних країн (рецепцію римського права чи права Французької буржуазної революції) можна говорити лише опосередковано.

4.3. Характеристика інформативної повноти.Беручи до уваги вищезгадану необхідність врегулювання конституційно-правових відносин УРСР на вищому рівні, Конституція 1929 р. закріпила основні принципи правового регулювання, здійснення владних повноважень, положення з функціонування державного апарату, місцевого самоврядування, виборчого процесу, державних символів. Основні насущні питання були вирішені і викладені в 82 статтях нової Конституції.

4.4. Рівень забезпеченості правового захисту норм права даного джерела.Як найвища в системі правових актів, Конституція була забезпечена силою державного примусу новоствореної держави. Про це свідчить хоча б процедура внесення змін: «Затвердження й зміна цієї Конституції належить виключно Всеукраїнському з'їздові рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів.» Але все ж таки декларативність положень Основного закону відбилася і на питанні захищеності закріплених правил та положень. Захист народовладдя, захищеність від зловживання владою і слідування задекларованим принципам було досить сумнівним. А щодо контрреволюційної діяльності,то тут захист був високого рівня і досить суворий.

Висновок

Підсумовуючи все вищезгадане можна підбити підсумок і визначити основні результати даного дослідження. Конституція (основний закон) Української соціялістичної радянської республіки, прийнята 15 травня 1929 р. стала наступним етапом узаконення країни рад, стала логічним продовженням актів союзного законодавства 1922-1924 років. і повністю відповідає Конституції РСФРР 1925 р. за змістом і формою. За результатами дослідження вдалося виявити фіктивність багатьох задекларованих положень Конституції, після перевірки істинності тверджень можна зробити висновок, що загальні положення Конституції були залишені без правового захисту і відкрито зневажалися радянською владою. Крім того в новому тексті конституції було закріплено правове регулювання основних органів держави та місцевого врядування, принципи виборчого права, основні символи республіки. Підводячи підсумок, можна визначити велике значення конституційного акту 1929 р. для подальшої державної розбудови СРСР і УРСР в його складі.