Особливості тематики. Проблема. Характери. Будова, жанрова своєрідність.

До ХІІ ст. в Німеччині відбуваються значні соціально-економічні зрушення, посилюються міжфеодальні чвари у країні, зростає роль рицарства, під впливом смаків якого мистецтво стає все більш мирським. Якщо раніше німецька література мала переважно релігійний характер, то в ХІІ ст. виникають нові напрями, жанри, теми, сюжети світського характеру. Нових вершин досягає героїчний епос. Спадкоємцями дружинних скопів стають про­фесійні співці — шпільмани. Під впливом романомовних літератур алітераційний вірш (алітерація — стилістичний прийом повторення однорідних приголосних для інтонаційної виразності повторення вірша), властивий ранньому германському епосові, замінюється віршем з кінцевою римою (парними двовіршами або склад­нішими формами типу «нібелунгової строфи» — строфа з чотирьох рядків, які римуються попарно).

Німецький епос XII—XIII ст. сюжетно пов'яза­ний зі старовинними героїчними піснями епохи ве­ликого переселення народів. Разом із тим на нього великий вплив мала сучасність, особливо придворно-рицарська література з її культом служіння дамі, витонченими почуттями, вишуканою мовою. У ні­мецькому класичному героїчному епосі сувора гер­манська давнина з її варварськими уявленнями та законами виступає в складному переплетінні з дійс­ністю феодально-рицарської Німеччини XII—XIII ст. Найвизначнішою пам'ят­кою німецького середньовічного епосу є «Пісня про Нібелунгів», що виникла на самому початку XIII ст.

Своєрідність змісту, проблематики, конф­лікту й образів героїв німецького епосу — «Пісні про Нібелунгів» — зумовлена особ­ливостями історичного буття народу. У пе­ріод, коли складалися народні епічні твори про Нібелунгів, Німеччина все ще залишала­ся роздробленою на безліч маленьких ко­ролівств, які постійно перебували у стані міжусобних чвар. Для соціального побуту тодішніх германських князівств характерна ситуація, описана у «Пісні про Хільдебранда», де батько й син після тривалої розлуки зустрілися як вороги, бо прибулець із-за меж князівства сприймався як недруг. За таких умов не виникали образи героїв — захис­ників вітчизни, подібних до героя «Пісні про Роланда». Тому в «Пісні» немає ні патріо­тичного пафосу французької поеми, ні по­чуття національної незалежності, що визна­чає спрямованість поеми про Сіда.

Сюжет пісні відчутно ділиться на дві частини:

1) йдеться про Зігфрида, його одруження із сестрою Гунтера — короля бургундів — Крімгільдою, про його допомогу у сватанні Гунтера до діви-богатирки Брунгільди і про вбивство Зігфрида;

2) помста Крімгільди за смерть чоловіка про загибель бургундського королівства.

Зігфрід — типовий епічний герой, йому притаманні богатирські риси. Він перемагає дракона, що дихає вогнем, долає труднощі, здобуваючи скарб.

Мотиви героїчного епосу віднайшли подальший розвиток у мистецтві. (За порівняльною таблицею Тарасової Н.І.) [22, с.28]:

Сюжетні мотиви	Музичне мистецтво	Твори образотвор­чого мистецтва	Літературні твори
"Пісня про Роланда"	О. Мерме — опе­ра "Роланд у Ронсевальській ущелині" (1864)	І. Архипов, ілюстрації (1958); Д. Бісті, ілюстрації (1976).	М.М. Боярдо — "Зако­ханий Роланд" (1495); Л.Аріосто — "Несамо­витий Роланд" (1516).
"Пісня про мого Сіда"		Д. Бісті, ілюстрації (1976).	П. Корнель — трагедія "Сід" (1637), Мануель Мачало "Кастилія" (XX ст.)
"Пісня про Нібелунгів"	Р. Вагнер — цикл опер "Перстень Нібелунгів" ("Золото Рейна" (1854); "Валькірія" (1856), "Зігфрід"(1871), "За­гибель богів" (1874).	А. Рекет (Англія), ілюстрації (1911); В.Носков, ілюстрації (1975).	Р. Руке де ла Мотт — "Герої півночі" (1808); Р. Хеббель — "Роговий Зігфрід"(1862); Р. Йордан — "Сага про Зігфріда"(1868).

Порівняльна характеристика “ Пісні про Роланда”,

“Пісні про мого Сіда”, “Пісні про Нібелунгів”

Аспекти зістав- лення	“Пісня про Роланда”	“Пісня про мого Сіда”	“Пісня про Нібелунгів”
Історична основа	У 778 р. Карл Великий на прохання мусульманського владики, маючи свої інтереси в Іспанії, втрутився у сварку іспанських маврів. Похід Карла був невдалим. Повертаючись на батьківщину, ар’єргард французів був розбитий у Ронсевальському межигір’ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі місцевими басками, які напали несподівано. Покарати басків не вдалося. Про цей драматичний випадок коротко повідомляє історик Ейнхард у “Життєписах Карла Великого” (ІХ ст.). Героїчна поема народжувалася одночасно з історичними подіями, про які йдеться в поемі, це правдива поетична розповідь сучасника, яка з часом піддалася сюжетній трансформації.	Історична точність, якої немає ні в якій іншій епічній поемі, пояснюється тим, що поема про Сіда була завершена приблизно 1140 р., тобто через 40-50 років після смерті героя. Події, про які розповідається в “Пісні”, пам’ятає багато людей. У багатьох народних переказах і піснях прославляється Сід Кампеадор. Уперше “Пісня” була опублікована в 1779 р., дійшла до нас у списку 1307 р. в неповному і частково перекрученому вигляді.	Зображені історичні події початку нашої ери, V ст.., часу “великого переселення народів”, коли під натиском гунів знялися з місць різні германські племена. У 437 р. н. е. гуни зруйнували бургундське королівство на Рейні. У 453 р. раптово помирає король гунів Аттіла (за історичною легендою, смерть заподіяла бургундська полонянка Хільдіко (Хільда). Про це повідомляє у своїй хроніці літописець Просперо. Ці події лягли в основу “Пісні”. “Пісня” знайдена Й.Я.Бодмером у 1757 р. “Пісня” постала на основі двох старовинних героїчних пісень: 1) сказання про Брюнхільду; 2) сказання про загибель бургундів.
Історичні прото типи голов них героїв творів	Карл Великий – король Франції- збірний образ, що поєднав риси Карла Великого, що правив у 768-814 рр., його діда Карла Мартелла (689-741) і його внука Карла Лисого (823-877). У творі зображується як могутній король Франції, хоча під час іспанського походу він ще не був імператором. Роланд – племінник Карла, пер, пасинок Ганелона. Маркграф Бретані Хруотланд, що загинув у бою проти басків. Турпен – архієпископ. Єпископ Рейнський (753-794). Йому покровительствував Карл Великий, проте про участь Турпана у походах нічого не відомо. Ганелон – вітчим Роланда. Можливо, це архієпископ Санський Ганелон, котрий зрадив Карла Лисого під час аквітанського повстання. За це у 859 р. Карл Лисий засудив його до страти, але потім помилував. Жоффруа – пер, прапороносець Карла, володар Анжу. Герцог Анжуйський Жоффруа і Грізгонель, що ніс королівський прапор у битві при Пуассоні (948 р.).	Сід Кампеадор – це історична особа: Руй (або Родріго) Діас де Бівар (близько 1040-1099 рр.), знатний кастильський феодал, начальник військ у короля Іспанії Санчо ІІ. Своїми співвітчизниками він був шанобливо прозваний Кампеадором (“Войовником”, “Ратоборцем”), а ворогами - Сідом (від арабського “Пан”, Владар”). Історичний Сід- один із найвизначніших діячів Реконкісти, оскільки відвоював у арабів Валенсію і розбив полчища африканців, що прийшли на допомогу мавританським царкам Іспанії. Родріго Діас вірно служив королю Санчо ІІ, а після його загибелі – Альфонсу VІ, незлюбив Сіда за те, що той підозрював його у вбивстві брата з метою заволодіння престолом. Про конфлікт між Сідом і Альфонсом розповідається у хроніці ХІІІ ст.: за наклепом ворогів Альфонс вигнав Сіда за межі Кастилії. Невідповідності між історичною особою та героєм “Пісні”: 1) за походженням Родріго Діас належав до кастільської знаті; Сід у творі – дрібний рицар-інфансон; 2) історичний Сід перебуває на службі то в іспанських, то в мавританських правителів; у літописах його згадують як відчайдушного отамана розбійників, жадібного й жорстокого; герой поеми всі сили віддає боротьбі з мусульманами.	Етцель – король гунів Аттіла. Дітрих Бьорнський - король ост-готів Теодоріх. Події V ст.. оцінювалися з точки зору ХІІІ ст.., і сувора минувщина германських племен переплелася з дійсністю феодально-рицарської Німеччини ХІІ-ХІІІ ст.
Жанр твору	Військова поема.	Військова поема, оптимістична поема.	Не військова поема. В останній редакції німецька поема набуває ознак рицарського роману.
Особливості будови	3 частини: І ч. (пісні 1-80) “Відданий Роланд”; ІІ ч. (пісні 80-178) “Смерть Роланда”; ІІІ ч. (пісні 178-280). Композиція відповідає закону епічного оптимізму (справа не могла закінчитися поразкою християн, кінець твору повинен бути традиційно благополучним). Відсутні любовні сцени, побутові, комічні мотиви. Широта і монументальність зображуваних події поєднуються з напруженим драматизмом розповіді. Гіперболізація масштабів подій. Поема відзначається композиційною завершеністю, стрункістю і лаконізмом.	3 частини: І ч. “Вигнання”; ІІ ч. “Заміжжя доньок Сіда”; ІІІ ч. “Безчестя в дубовому лісі Корпус”. Твар побудований за законом епічного оптимізму. Згідно з епічною традицією, основа твору – уповільнена розповідь за рахунок повторень з варіаціями, вставних сцен і епізодів.	2 частини: І ч. (1-19 авентюри) “Смерть Зігфрида”; ІІ ч. (20-39 авентюри) “Помста Крімхільди”. Кожна з цих частин має свої внутрішні компоненти: І ч.: зав’язка – шлюб Зігфрида і Крімхільди, Гунтера і Брюнхільди; кульмінація – вбивство Зігфрида; розв`язка – горе Крімхільди; ІІ ч.: зав’язка – запрошення Крімхільдою бургунців на бенкет; кульмінація – битва в бенкетній залі; розв`язка – смерть Крімхільди. Композиція свідчить про відхід від закону епічного оптимізму. Пісня відзначається сюжетною різноманітністю. Сива давнина, пишний придворно-рицарський побут виступають у поемі в складному переплетенні. Замість одного року події розтягуються на 35 років, 34 з яких присвячені передісторії.
Тема твору	Боротьба французів з арабськими завойовниками, яка прирівнювалась до подвигу в ім`я християнської віри. Переплетено 3 теми: 1) тема подвигу в ім`я батьківщини; 2) тема засудження феодальної анархії; 3) тема переваги християнської віри над мусульманською.	Боротьба за визволення країни від чужеземного поневолення, тема Реконкісти.	Не патріотична тема захисту батьківщини, а опис феодального розбрату і міжусобиць. Головне – мотив помсти, криваві чвари між родичами, пожадливість до золота, коштовностей.
Ідейна спрямованість	Патріотизм проявляється в змалюванні боротьби французів з арабськими завойовниками, в засудженні ворожого народному духові феодального, анархічного начала, засудження зради по відношенню до батьківщини, засудження феодального свавілля, оспівування вірності королю, батьківщині. Патріотичний пафос нерозривно пов’язаний з ідеєю національно-релігійної боротьби з мусульманством і особливою місією у цій боротьбі Франції. Патріотичне служіння вітчизні втілюється в образах Карла Великого, Роланда, Олівє, Турпена.	Звучить ідея національного єднання, мрія про звільнення рідної землі від ворожої навали. Засуджується розбрат, кровопролиття, жорстокість пихатих феодалів, прославляється честь, самопожертва та мужність благородних рицарів.	Героїзується рицарська честь і любов, васальська вірність і обов’язок. Рушійним стимулом є не прагнення захистити батьківщину, віру й достаток, а помститися за поругану жіночу честь. Утверджуються високі людські ідеали – честь, совість, кохання, героїзм, відданість; засуджується зло, лицемірство, хитрість, підступність.
Своєрідність образ- ної систе- ми	Головні персонажі окреслені за чіткою схемою. Головні образи: Карл Великий, Роланд, Ганелон. Другорядні образи: Олівер, Турпен, Марсілій, інші. Епізодійно подано жіночі образи: дружина Марсилія Брамімонда, наречена Роланда Альда. Образи-символи: річ Оліфант, меч Дюрандаль.   Бог Карл Великий Ганелон Роланд   Природа – учасниця подій, вона співзвучна настроям героїв та характеру подій. Образи позитивних героїв ідеалізовані, гіперболізовані. Зображення надлюдської сили героїв. Велика кількість дійових осіб. Образи побудовані за принципом антитези: доброчесному і мудрому Карлові протистоїть підступний і хитрий Марсілій, гарячкуватому і нестриманому Роланду – поміркований і розсудливий Ганелон.	Герої поеми – люди, які належатьдо воєнно-феодального стану. Проте в поемі виражений не тількі феодальний ідеал, а й більш широкі народні спрямування. Дійовими особами є досить широке коло людей, не лише воїни, а й мирні жителі: городяни, селяни, ремісники, лихварі, монахи, жінки, діти тощо. Образ головного героя Сіда неоднозначний, він не лише доблесний воїн, а й вірний друг, люблячий чоловік, турботливий батько. Сід – уособлення мужності й непереможності іспанського народу, Сід – герой Реконкісти; він ворог феодальної знаті; вірний васал. В образі Сіда є феодальні риси, але набагато виразніші в нього риси селянські, народні. Діючи особи по-своєму ідеалізовані. Природа – учасниця події. Відчувається гордість і захоплення подвигами Сіда, якого автор любовно називає “мій”. Автор захоплюється Сідом та іншими героями.	Головні герої: Зігфрид Нідерландський; Крімхілбда, сестра бургунського короля Гунтера; ісландська принцеса Брюнхільда, діва-воїн. Другорядні образи: Хаген, вірний васал Брюнхільди; Гільдебрант, старший лицар; Етцель. Головні образи побудовані на контрасті і співвіднесені (Зігфрид – Гунтер; Крімхільда – Брюнхільда). Образи-символи: шапка-невидимка, паска, каблучка; образ крові гіперболізований. Образ Зігфрида – позаісторичний герой, це синтез епічних традицій і авторської фантазії шпільманів, це уявлення народу про ідеального правителя. Образ Крімхільди розкривається в еволюції; спочатку ідеалізуються і гіперболізуються її чесноти, потім – порочність; це ідеал прекрасної дами. Співець не робить природу учасницею подій. Автор “Пісні” не дає збірного образу ворогів. Образ ворога втілює васал і родич Гунтера – Хаген. Нове – поява позасюжетних персонажів – простий народ, бідняки, простолюдини.
Народ ність твору	Народність мови проявляється в уславленні любові до вітчизни, в засудженні анархічного феодального егоїзму. На перший план висунуті військові чесноти та васальна вірність сюзеренові. Народнісь ростежується в близькості поетики твору до фольклору: широко використовується повтор і принцип трикратності: тричі Олівер просить Роланда просурмити в чарівний Оліфант, тричі той відмовляється, тричі прощається головний герой зі своїм мечем Дюрандалем; повторюються слова та словосполучення; багато паралелізмів: дванадцять французьких лерів і стільки ж сарацинських дворян; сцені військової ради у Марсілія відповідає аналогічна сцена при дворі Карла; знаходимо постійні епітети; “сивобородий” Карл, “люба”, “прекрасна” Франція, “зрадник” Ганелон, “булатний” меч тощо; значне місце займають пророчицькі сни: король бачить сон, що передвіщує загибель племінника; є плачі за померлими: Роланд оплакує втрату Олівера та товаришів; Карл тужить над тілами загиблих воїнів.	Спостерігається певна демократизація та ідеалізація образу Сіда. Демократизм також проявляється у постійному висміюванні та засудженні пороків барселонської та леонської знаті, інфантів де Карріон. Пихатій феодальній знаті протиставляються воїни Сіда та його помічники. В образі Сіда поет підкреслює найкращі риси іспанського народу – спокійну гідність, стриманість, прямоту, мудру терпеливість. Демократичний дух поеми свідчить про народний характер Реконкісти. У поемі широко використовується поширений в епічній поезії принцип трикратності.	Набагато ширше використані як постійні, так і окремі епітети, що не тільки прикрашають і створюють яскравий колорит, а й допомагають розкрити авторську еволюцію стосовно героїв: Зігфрид – “відважний”, “сміливий”, “могутній”, “доблесний”, “сильний”; Гунтер – “могутній”, “державний”, “сміливий”, “малодушний”, “схильний до підлості”. Зберігаються язичницькі елементи: віра у віщі сни, передчуття, рок, віра в чаклунство.
Особливості мови, стилю	Наявний гіперболізм і фантастика. Змальовані поєдинки окремих уславлених рицарів, чия сила більша, ніж у звичайних людей. Любовно-побутова тематика не відповідає суворому героїзмові “Пісні”. Твір написаний старофранцузьким віршем з характерним для нього асонансом. Старофранцузький вірш суворий, простий, величний. У поемі проявились основні риси й особливості билинно-епічного стилю. Широта охоплення подій поєднується з повільністю та наочністю викладу. Тематика твору зумовлює монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення та елемент чудесного. Монолітність і благородна простота стилю, урочисто піднесений тон розповіді відповідають високому патріотизму твору. У творі наявна релігійна нетерпимість і фанатизм.	Притаманне тяжіння до реального, буденного життя, помірність фантастичних елементів, оптимістичне світосприймання. “Пісні” властива історична і географічна точність, своєрідний демократизм. Змальовано дію усієї маси відважних вояків, не переступаючи межу людських можливостей. Розкрито матеріальні стимули поведінки персонажів. Поет не змальовує детально внутрішній світ людини, характеристикою слугують вчинки. При цьому відбирається найтиповіше. Значну роль відіграють у “Пісні” речі як втілення багатства героя. Це і одежа, і озброєння. У поемі немає складнтх метафор, образи ц порівняння дуже прості і точні. Стиль твору монументальний, простий. Важливе місце у творі займає сімейно-побутова тематика. Спостерігаємо практичне ставлення героїв до життя. Тут відсутня релігійна екзальтація і фанатизм. Релігійний елемент займає скромне місце. Немає релігійної нетерпимості чи ненависті до іновірців. Стиль поеми позбавлений будь-якої пишномовності та манірності. В основному тон розповіді стримано-енергійний, часом відчутні інтимні інтонації, гумор, епічний розмах і сила. Твір бідніший на зовнішні прикраси- метафори, порівняння.	У “Пісні” зникли традиційно-епічні звернення до монарха, похвальби, плачі. Змінюється епіцентр епосу: замість переказу про дії – розповідь про героїв. Уперше в епосі гіперболізована жіноча сила (Брюнхільда). Джерело сили Брюнхільди – в казкових талісманах: каблучка і паска. Перебільшення розмірів; гіперболізовані форми прояву почуттів; фізична сила; розміри багатства або предмети озброєння; гіперболізація у відтворенні подій. Багато афоризмів. Щоб надати описові масштабності, оповідач використовує прийом повторів з варіаціями. Новим у порівнянні з попередніми творами є поняття про чемність (ґречність). Багато увіги приділяється опису стану придворних жінок тієї епохи. У “Пісні” відобразилися побут, звичаї та мораль епохи розквіту. Детально описується багатий одяг знаті, зброя воїнів, їх бойове спорядження. Відсутні сліди німецької язичницької міфології, їх замінено реалістичними замальовками феодального придворного побуту, колоритними описами рицарських турнірів, бенкетів та полювання. “Пісня” включає фантастичні та казкові елементи. Поема дає уявлення про будні та свята рицарських кіл. Багатогранна і стильова палітра поеми: гумор, легка іронія, трагічна спрямованість, приреченість, похмура суворість, радісне піднесення. Автор “Пісні” бачить світ барвистим і яскравим, все описуване постає об’ємним, живим.
Автор- ство	Таємниця творця залишається нерозгаданою