Виникнення міської драми. Жанрова своєрідність мораліте, фарсу та соті

Драматичне і театральне мистецтво величезного розквіту досягло в античному світі, але драма і театр доби середньовіччя створилися не на його основі. Християнська церква раннього середньовіччя, прагнучи підкорити життя людей релігійним догмам, знищувала культурну спадщину, пройняту античним язичництвом: театральні будівлі були зруйновані, рукописи знищені або сховані в монастирських тайниках, імена великих драматургів і акторів забуті чи прокляті. Драма середньовіччя народжувалася з інших джерел і в інших формах. Незважаючи на протидію християнської церкви, у європейських народів продовжували існувати старовинні язичницькі обряди, пісні, ігри, танки, пов'язані з процесами праці або з явищами природи, яку прості люди любили й обожнювали. Так, дуже поширеними в Європі були травневі ігри, під час яких вибирали «королеву» або «короля» весни, співали веснянки, танцювали, запалювали вогнища; в багатьох країнах традиційним також було, наприклад, зображення боротьби між Літом і Зимою, яку звичайно представляли хлопці, сільські парубки, одягнені у відповідні костюми. Все це містило в собі початки театрального дійства. Протягом багатьох століть носіями елементів театральних дій і вистав були бродячі актори та поети - міми, гістріони, жонглери, які показували жартівливі, буфонні сценки побутового змісту, а також відважувалися показувати пародії на богослужіння і висміювати предмети релігійних ритуалів. Церква вороже ставилася до них, забороняла дивитися їхні вистави. Проте їй самій судилося відіграти певну роль у розвитку середньовічної драми. З метою полегшення сприйняття релігійних догм мирянами церковники здавна вдавалися до музичних та видовищних ефектів. Тропи та елементи інсценізації літургічного тексту сприяли виникненню культового жанру - літургічної драми (X-XII ст.). Але літургічна драма латинською мовою (як і сама меса) була суто культовим, далеким від життя дійством. Тому церква була змушена шукати доступніших для мирян засобів передачі євангельських епізодів. З кінця XI ст. починається побутова обробка біблійського тексту. Все частіше він переривається епізодами побутового і комічного характеру. В XII ст. літургічна драма відокремлюється від богослужіння. Драма поступово переходить на міську площу. Церква втрачає владу над цими виставами. Жанр мораліте, котрий виник у XV ст. у Франції та Англії, мав, як і містерія, і міракль, морально-дидакіичну спрямованість, але створювався не на релігійний сюжет. У повчальному жанрі і виражались головним чином ідеологія і мораль міського стану. Розрізняють «алегоричні мораліте» та «історії». Головною ознакою перших є наявність в основному алегоричних персонажів, які втілюють різні події реальної дійсності, явища природи, людські пороки і чесноти (мир, війна, голод, посуха, хоробрість, розпуста та ін.). Скупість виступала в лахмітті, міцно притискаючи до себе мішок з золотом. Облесність погладжувала лисий хвіст. Віра зображалася з хрестом, Кохання - зі знаком серця. У Франції під впливом маслянично-карнавальних розваг і «свят дурнів» з'являлись різні так звані дурацькі корпорації. В їхньому середовищі сформувалися комічні жанри - соті (франц. sot -дурень), фарси з помітними елементами антифеодальної та антицерковної сатири. Фарс має постійних персонажів, хоч і схематичних, але типових для своєї епохи: розпусника-монаха, сварливу жінку, пройдисвіта адвоката, найманого солдата-боягуза і грабіжника, винахідливого простолюдина, лікаря-шарлатана тощо. Але, по суті, головним героєм фарсу є людина, здатна створити і поламати найхитріші плани, часто це простолюдин. Тематика фарсу подібна до тематики фабліо - в ньому також висміювались хитрощі та лицемірство духовенства, подружні зради, лінощі, простацтво та ін.