Діяльність Харківського історико-філологічного товариства та створення Харківського історичного архіву.
Історико-філолологічне товариство при Харківському університеті засноване 1877 року з ініціативи О. Кирпичникова, А. Лебедєва та М. Дрінова. Воно сприяло розвитку та розповсюдженню історичних і філологічних знань, а також займалося збиранням архівних та етнографічних матеріалів, їх обробкою, виданням, збереженням пам’яток старовини тощо. Перший рік товариство очолював декан істор.-філол. факультету В. Надлер, надалі, до 1890, – проф. О. Потебня. На початку 1900-их pp. мало 130 членів, серед них Д. Багалій, В. Бузескул, Д. Міллер, Є. Рєдін, О. і П. Єфименки, О. Русов, Д. Яворницький, Б. Ляпунов, Д. Овсянико-Куликовський, М. Максимейко, І. Філевський, М. Сумцов, М. Халанський, М. Грунський, В. Рєзанов, Я. Новицький, В. Барвінський, О. Ветухів, О. Білецький, Л. Булаховський, О. Федоровський та ін.
Тематика досліджень була різноманітною, проте головне місце відводили питанням культурної історії Лівобережної України.
За час існування товариство заснувало архів, етнографічний музей, 2 бібліотеки. Праці членів товариства видавалися в серійних виданнях: «Сборник Харьковского историко-филологического общества» (21 тт., 1886 —1914), «Труды» (7 тт., 1893 — 1902) і «Вестник» (5 вип., 1911 —14). В них опубліковано багато документів з історії Лівобережної України, дослідження Д. Багалія, В. Савви, М. Сумцова, В. Городцова, В. Срезневського та інші.
Одним із напрямків діяльності ХІФТ було відкриття у Харкові пам’ятників видатним діячам української літератури та культури Слобожанщини. Результатом роботи у даному напрямі стало створення Квіткінської комісії на базі товариства. До складу комісії входили: Д. І. Багалій, А. В. Вєтухов, В. І. Савва, Є. І. Трєфільєв та М. М. Баженов [7, с. 5]. На своїх засіданнях вчені обговорювали питання про форми та засоби участі товариства у спорудженні та відкритті пам’ятників.
Деякі члени Харківського історико-філологічного товариства активно працювали у комітетах і комісіях Харківського товариства поширення в народі грамотності (1869-1920 рр.). Так, у 1892 році був створений педагогічний відділ на базі ХІФТ, котрий довгий час очолював М. Ф. Сумцов. Його членами були відомі вчені Д. І. Багалій, В. Я. Данилевський, В. Ф. Левицький, Д. П. Максименко, Ф. А. Павловський, П. Ф. Твердохлєбов та інші [6, с. 56]. Зауважимо, що Харківське товариство грамотності завдяки своїй діяльності мало досить вагоме значення. Цей факт засвідчує програма видання літератури, яка друкувалася за багатьма напрямками і охоплювала такі вектори досліджень, як духовно-моральний, художньо-белетристичний, історичний, географічний, природно-історичний, прикладний та довідковий.
Діяльність Харківського товариства поширення в народі грамотності та історико-філологічного товариства була справжнім прикладом колективного співробітництва прогресивної інтелігенції — вчених, викладачів гімназій, народних учителів, земських діячів, членів органів міського самоврядування, які об’єднали зусилля для проведення широкої науково - просвітницької роботи серед народу.
Слід зазначити, що Харківське історико-філологічне товариство виховало не одне покоління невтомних дослідників краю. На його засіданнях, у публікаціях членів товариства висвітлювались погляди щодо формування наукових засад історичного краєзнавства, організації дослідницької роботи, вдало поєднувалися як наукові, так і аматорські форми діяльності. Результати своїх досліджень ХІФТ опубліковувало у науково-популярному збірнику й віснику [3; 16]. Так, у «Збірнику ХІФТ» містилися аналітичні статті з української історії та культури, повідомлення про розкопки городищ та курганів на території Слобожанщини, а також багато унікальних фольклорно-етнографічних матеріалів. Видання зосереджує велику кількість мемуарів, заміток, історико-статистичних матеріалів, наукових статей, які мали безпосереднє відношення до історії минулого та тогочасного життя Слобідської України.
На сторінках «Вісника ХІФТ» відображався і фіксувався історичний час з його провідними ознаками: суспільно-соціальним та економіко-правовим статусом, рівнем матеріального і духовного розвитку та станом національної самосвідомості. Насичені різноманітною історичною, етнографічною, літературно - бібліографічною інформацією численні повідомлення, виписки з регіональної преси, тексти архівних документів стали вагомим джерелом для українознавчих досліджень та краєзнавчих характеристик регіону.
Слід підкреслити, що кінець ХІХ — початок ХХ ст. — це час активізації наукових розробок з регіональної історії у Харківському університеті, пов’язаний передусім з поліпшенням умов для наукової діяльності і початком роботи в університеті молодих і талановитих істориків. Саме у цей період ХІФТ став визначним культурно-освітнім центром, осередком різноманітних українознавчих досліджень.
Товариство припинило діяльність за радянської влади. Головами товариства були: В. Надлер (1877 —78), О. Потебня (1878 —90), М. Дрінов (1890 — 97) і М. Сумцов (1897 —1918). Завдяки активній роботі членів товариства у Харкові 1902 року було проведено ХІІ Археологічний з'їзд. Виставка з'їзду функціонувала у новій на той час споруді університетської бібліотеки.
Після встановлення радянської влади у Харкові у 1919 р. було припинено діяльність усіх буржуазних товариств, серед інших й історико-філологічного.
Створення і розвиток Історичного архіву пов’язане з діяльністю Харківського історико-філологічного товариства (ХІФТ). Заснування архіву було покладене у 1880 році. Ініціатором цієї справи виступив дійсний член товариства П.С. Єфименко, який з кінця 70-х років XIX ст. мешкав у Харкові.
Разом зі своєю дружиною Петро Саввич Єфименко стає активним членом Товариства. На одному з засідань ХІФТ у 1879 році у спеціальній доповіді, яка пізніше була опублікована у журналі “Київська старовина”, Петро Саввич звернув увагу присутніх на важливе наукове значення архіву, що знаходився у поганому стані у Чернігівському губернському правлінні і запропонував заходи із врятування архіву. Товариство підтримало ініціативу Єфименка і за допомоги М.В. Калачова 20 серпня 1880 р., на кошти ХІФТ, Чернігівський архів було перевезено до Харкова.
Усього з Чернігова було привезено біля 600 пудів документів Малоросійських закладів скасованих ще в кінці XVIII ст. та 200 старовинних книжок.
Потрібно сказати, що доля архівів Лівобережжя була досить сумною. Акти скасованих судових і адміністративних закладів не збиралися, а якщо збиралися то належно не зберігалися. Зібрані документи знаходились у підвалах і на горищах різних установ. Поступово вони гинули від недоліків приміщень, від дощу, снігу і вогню.
Після переїзду розпочалась копітка робота з упорядкування Чернігівського архіву і вже на 1892 рік було переписано 30980 номерів справ (громадських, карних, військового і фінансового управлінь, адміністративних, церковних і т.п.), в яких містилися цінні історико-етнографічні відомості про території, куди входили Харківська, Полтавська, Чернігівська та частина Курської, Воронезької і Катеринославської губерній.
У 1884 р. за пропозицією П.С. Єфименка і Д.І. Багалія Товариство домоглося того, що в Історичний архів були передані старі справи архіву губернського правління. Серед них були справи: Харківської полкової канцелярії з 1703 р., бригадира Банческула, який командував Слобідськими полками з 1762 р., Слобідських гусарських полків з 1765 р., Харківського Слобідського батальйону з 1770 р. та Слобідсько-Української губернської канцелярії з 1765 р. Пізніше був перевезений архів Новгород-Сіверського поліційного управління (справи з 1735 р.), а у 1890 – Полтавського губернського управління.
Таким чином, в історичному архіві ХІФТ вже на початку 90-х років XIX ст. було зібрано більше 52000 справ і він став єдиним і найкрупнішим сховищем документів, які висвітлювали внутрішню історію Лівобережної та Слобідської України XVIII – першої половини XIX ст.
На рубежі 1900 року зусиллями комісії, архіваріусів і добровільних помічників було закінчено упорядкування справ переведених архівів, які і склали два великі відділи-Малоросійський (Чернігівсько-Полтавський) і Слобідсько-Український (Харківський). Було прийняте рішення про публікування докладних описів, а також розробку іменного, предметного і географічного вказівників. До 1905 року було видано 11 друкованих аркушів описів.
Фонди архіву безперервно поповнювалися і у 1910 році їх нараховувалося близько 125000, а описано було до 1914 року 72515 справ.
Архів разом зі створеною спеціальною бібліотекою, що комплектувалася за рахунок обміну виданнями ХІФТ із спорідненими за характером діяльності вітчизняними і закордонними закладами та організаціями, став важливою науково-дослідною базою Товариства. Це підтверджується великою кількістю повідомлень, доповідей, рефератів, які були підготовлені на основі вивчення документів архіву. Вони зачитувалися на засіданнях Товариства, а деякі, більш ніж 80, у вигляді статей і навіть цілих монографій були опубліковані у різних тогочасних виданнях.
За рекомендацією членів ХІФТ в архіві працювали студенти історико-філологічного і юридичного факультетів. Архів був відкритий і для інших дослідників, які не були членами ХІФТ.
Важливим моментом було те, що великі тематичні підбірки історичних документів розкривають не лише заселення південних земель Російської держави у XVI-XVII ст., а також характеризують етнічний і соціальний склад населення Слобідської і Лівобережної України у XVII-XVIII ст., його господарство, побут та матеріальну культуру.
У лютому 1920 року Історичний архів був перетворений у Центральний історичний архів, який був підпорядкований Харківській губнаросвіті.