Скарбниця та фінанси в запорізькій січі

Заснування Запорозької Січі пов’язане з ім’ям козацького ватажка Дмитра Вишневецького. Під його керівництвом було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й стали надалі своєрідною базою для здійснення походів, осередком згуртування запорозького козацтва.

У Запорізькій Січі сформувалася українська (козацька) державність, яку фахівці вважають прообразом справжньої держави.

Найважливішим промислом у Січі було рибальство, яке слугувало одним із джерел існування й багатства запорожців. Рибу, свіжу та солену в бочках ікру, козаки вивозили на продаж, що було дуже вигідно, адже делікатесна риба коштувала дорого. Поширеними були бджільництво та полювання на хутрового звіра: лисиць, бобрів, куниць, вовків. Рибальство, бджільництво й мисливство тривалий час залишались головними засобами існування й джерелами запорізького багатства.

Землеробство на Запорожжі довго відігравало другорядну роль, першорядна належала скотарству (розводення коней, овець, велику рогату худобу).

Фінансова система Запорізької Січі сформувалась під впливом бюджетно-фіскальних інститутів польської, київської і литовської доби а Україні.

На зразок скарбниці Литовського князівства скарбниця в Запорізькій Січі була сховищем не лише грошей, а й різних цінностей, які находили в розпорядження коша. Скарбниця слугувала також архівом та складом військових клейнодів і оздоб, виконувала роль арсеналу, де зберігалися бойові припаси і зброя.

Січова скарбниця функціонувала як касовий центр виконання запорізького бюджету, тобто як державна скарбниця, до якої надходили доходи. До службових обов'язків січового скарбника – шафаря – належало: приймання доходів; видача грошей та речей; ведення обліку касових сум і матеріальних цінностей; складання звітів кошовому та козацькій Раді.

Головним джерелом прибутків Запорізької Січі, окрім природного багатства великого чорноземного краю, були воєнна здобич, внутрішня і зовнішня торгівля, продаж вина, мито від товарів, подимний податок та царська плата (слайд 12).

Таблиця 1

Військовий скарб Запорізької Січі (кінець XV ст. – 1775 р.)

Джерела скарбу	Характер доходів
Кошов і релігії і домени	Доходи від промислової експлуатації рибальських і мисливських угідь, земель (зимівників і хуторів)
Військова здобич	Воєнні трофеї, здобуті шаблею - "козацький хліб"
Субсидія королівська, платня царська та гетьманська	Допомога грішми, хлібом, горілкою, військовими припасами з боку Росії й Гетьманщини, до 1648 р. -Польщі
Військовий оклад	Податок на користь січової й паланкової старшини. Стягувався без імунітетів і неоподаткованого мінімуму з усіх козаків (курінних і одружених) по 1 крб. 50 коп. з душі (в другій половині XVIII ст.). Одружені козаки ("гніздовики") вносили додатковий податок з сім'ї
Мито	За перевіз товарів із сусідніх країн транзитом через запорізькі землі. За перевіз горілки бралося натурою
Господарська десятина та медове	Стягувались у паланках від хуторів і млинів натурою, від промислів і пасік - грошима. За користування посполитами військовою землею - 10 відсотків урожаю
Торгове	Податок акцизного типу з крамарів, на січовому ринку -10 відсотків від вартості товарів
Куфовий збір	Від кожної привозної бочки (куфи) спиртних напоїв по одній кварті (близько 1 л) або її вартість грошима
Податок з шинків	По 2,50-5,00 крб в рік сплачували в скарб господарі, що держали шинки (корчми) у Січі, паланках і зимівниках
Подимне	Податок з хат по селах поспільства (селянства), підданих війська, що жили в паланках
Мостове	Плата за перевози по Дніпрі та річках в межах Запорізьких Вольностей
Орендна плата	За крамниці та дуби (вантажні човни), що належали курінним. Витрачалась на потреби курінного товариства
Руга, роковщина	На утримання церкви і духовенства
Інші доходи	Безхазяйне, виморочне, конфісковане майно, викуп за полонених і засуджених, судові штрафи

Першим і прямим джерелом прибутків запорозьких козаків була здобич, отримана у війнах з турками, татарами і поляками. Відправляючись у кожний похід, запорожці присягали перед святим Євангелієм у тому, що кожен з них не приховає нічого з воєнної здобичі, а все здобуте добро доставить в курінь для поділу між всім товариством. Повернувшись з походу, запорозькі козаки ділили здобич, коні, рогату худобу, овець тощо. За звичаєм кращу частку здобичі козаки віддавали на церкву, а ту, що залишалась, паювали між собою - одні її прогулювали, а інші ховали на «чорний» день.

Другим джерелом прибутків Війська Запорізького низового була всілякого роду торгівля, внутрішня і зовнішня. Усі торгівці, купці, промисловці, які вивозили із Січі і привозили на Січ різний товар, торгували в слободах, селах і зимівниках, вносили певну плату до військової скарбниці На всіх запорозьких ринках (базарах) були присутні особливі начальники – військові кантаржі, які стежили за вірністю ваг і мір, призначали ціну на привезений товар, збирали мито з торгівців у військову скарбницю.

Вагомим джерелом прибутків запорозьких козаків було також «мостове» тобто платня з проїжджих купців, торгівців, промисловців і чумаків за перевіз через ріки.
Запорозькі козаки брали мостове від кожного воза і від всякої худоби за перевіз через ріки і ділили ці прибутки між старшиною і всім військом.

Чималу частку військових прибутків становив «димовий» податок, який запорозькі козаки збирали з так званих «сиднів» - одружених козаків, які жили в селах та зимовниках і вважалися підданими січового товариства. Податок був постійним і тимчасовим: постійний 1758 р. становив 1 крб. із родини, аз 1758 до 1770 pp. - 1 крб. 50 коп.

У Запорізькій Січі існувало право вільного продажу спиртних напоїв, якими в Січі міг торгувати кожний, хто заплатив збір у військову скарбницю. Високоякісна і дешева горілка ввозилася також на Січ з Гетьманщини. На січовому базарі (ринку) рівень ціни на горілку регулював кіш і порушувати ціновий ліміт не міг ніхто.

Для збереження загальної військової казни у запорозьких козаків існувала так звана скарбниця, де зберігалалися зведений особливий опис військових скарбниць і військовий табель. При січовій церкві під опікою військового суду зберігалась особлива нерухома скарбниця. Цею казною могли користуватись лише з спільної згоди старійшин старшина та курінні отамани. У разі порушення цього правила винного карали на смерть, а все його майно відбирали на користь війська, незважаючи на те, чи то був знатний козак, чи простий.