Андрій, я тебе спасу” Юля. 5 років тому
Був початок весни. Помаленько розтавав сніг на полі, і дівчата та хлопці пішли збирати підсніжники по ще частково засніженому полю. Хлопці (Андрій і Стас) пішли по одній стороні від дороги шукати квіточки, а дівки (Наташка, Юля, Таня) йли по іншу сторону від дороги. Я з'явився в цій історії трохи пізніше, так як був ще вдома, а потім узяв свій улюблений велосипед “Тиса” і поїхав по трасі... їду і бачу картину. Стоять дівки на дорозі і сміються з Андрія і Стаса. Стас стояв на болоті в одних шкарпетах, а Андрій стояв по коліна в болоті. І його помаленько почало засасувати в те болото. Всі кричали:
- Андрій! Випригуй звідти! Чого ти ждеш!
- Нє я не буду випригувати, бачте Стас остався в одних носках, а його кроси засосало болото, а це Танькіні(його сестри) чоботи... Якщо я згублю чоботи, то мамка мене вб'є.
Це тягнулось десь хвилин двадцять і усі почали нервувати, звати його, щоб виходив, а то потім просто не вибереться. Як на зло ніхто не їхав по цій сраній дорозі.
І тут маленька Юля(якій було тоді десь 7-8 років) не витримує і кричить:
- Андрій, я тебе спасу
Розбігається і біжить з асфальтованої траси в оте болото, це можна було знімати на відео — перший крок Юля погружається по щиколотки, другий крок — по коліно, і робить третій (останній крок) і вступає в болото по саму дупу.
Уся публіка практично здохла зо сміху, такого героїчно-безроссудного вчинку ну напевно ніхто не робив ніколи.
Юля розплакалась і сказала, що не може поворушитись, і помаленько вже Юлю почало засмоктувати... Вони стояли там як Ромео і Джульєта. І тут їхала червона Ява, на якому був сусід(з пасажиром) — вони мчали з рибалки додому, ми зупинили його і сказали, що потрібно витягти Андрія і Юлю. Другй сусід поїхав по Юліну маму і Стасиного татка, родаки Андрія були на роботі ще). Сусід них витягнув. Андрій лишився з чоботами, Юлю мама по попі руцьою пошльопала і повела Андрія до себе відстірувати йому одяг і сушити чоботи. Стаса батько посадив на мою “Тису” і повіз додому в одних шкарпетках.
Ще пізніше дядя Вітя(Стасин батько) предложив сільським хлопам пошукати кросівки, за що кожному, мав дати по 5 жувальних гумок (вони калатались в тому болоті пару днів і так нічого не знайшли.
* * *
Ми уже намотували останній кружочок і планували йти додому. З поля вийшли два пацана в темних плащах, які закривали обличчя і почали ричати ще з далека, але я говорив з друзями так гучно і йшов в самому кінці, що навіть в ту сторону не дивився. Тут Катя, сказала що якісь дібіли йдуть на зустріч давай розвернемось і дівчата розвернулись і побігли в сторону Підстанції. Андрій такої фігні не потерпів і пішов з Стасом в їхню сторону:
- Ви чьо, ска, ваащє ахуєвші? Якого хуя ви наших подруг лякаєте? - сказав Андрій
- Ви чьо оглохші отвєчайте, коли до вас говорять? - Стас
- Вам шо накостилять, щоб мало не показалось? - Андрій
Стас вже наблизився швидко, розправляючи плечі і крикнувши “Вам пізда, самі нарвались” і тут лишалось йому буквально метр дійти і його опонент вихватує з під плаща не малу сокиру і пробував зачепити його на замахові в голову, але Стас був з тими рефлексами як в кота і відпригнув в той момент назад, але з другого боку Андрій влупив збоку кулаком в вісок, і у того чувака випала сокира з рук, яку одразу підхватив Стас. Хлопець схопився за вісок і взвив, від болі... Стас і Андрій відійшли на порядну відстань і ми вспіли стати рядом.
- Що за фігня твориться? Ви що серйозно з топором йдете? Ви розумієте, що ви Андрюху могли зарубати? - сказав Саня
- Вас тільки двоє, біжіть поки на ногах тримаєтесь — сказав я
І тут той що взвивав знімає капюшон, і це була не людина, усе як в тому сні... Невже я знову сплю? Що зі мною? У мене відразу почала боліти голова? Зростом вони були нижчі за нас, десь заледве півтора метру, худі, але якась у них постава була дивна, криві ноги, горбаті, але саме більше вражало оте лице червоного, як вогнегасник лице, з чорними очими, крючковатим носом, віслючими вухами і рогами. Хлопці прям чуть не обгадились на місці від побаченого.
І не пройшло секунди як оті двоє побігли на нас ми усі в розсипную розбіглись по сторонам. “Побитий” побіг за Гусьом і пробував його вдарити рукою, але тут вскочили Стас і Андрій. Другий же кинувся на Сашка з сокирою, я забіг з тилу та й щосили вдарив його коліном по хребту, але чортяка тільки взвив, повернувся і махнув в мою сторону сокирою. Від чого я відпригнув назад і спотикнувся і впав на спину і простянув перед собою руки і побачив вспишку світла і почув гучне БА-БАХ.
На той момент Стас, Андрюха і Гусь вирубили другого міцним ударом топорищем по затилку.
Після цього хлопці озирнулись і просто спитали, що я тільки що зробив і ЯК???!!! Я нічого не розумів. Рома стоявший позаду мене в той момент, сказав, що я після того як впав викрикнув якісь слова, витянув руки, на кожній з'явилось світло і між руками почали пробиватись іскри, а потім напрямлений вистріл блискавки просто зжарив нашого опонента. Я не вірив Ромі, тому що він від страху напевно почав нести брєд, але Саня це підтвердив.
Ми вирішили нікому цього не розповідати... ніколи... Все що станеться то залишеться з нами до гробу.
Було уже біля 17.00 коли я зайшов додому і почув маму одразу:
- Вадім, твою мать... ти чого мокру брудну форму викинув в кошик для прання і мені нічого не сказав? І де твої ботінки? Ти взагалі сьогодні був в ліцеї чи прогулював?
Я зайшов в кімнату сильно змучений, навіть не поївши, ліг на диван і просто відключився.