Історія української геральдики
Найстарішою з княжих емблем Київської Русі є зображення у вигляді літери "Ш" (тризуб) на печатці Святослава Ігоревича. Термін "тризуб" почав використовувати ще в XVІІІ ст. російський історик Карамзін. Походження тризубця уходить корінням в глибоку старовину. Тризубець використовувався індоєвропейськими народами і мав у них різне тлумачення. У народів дохристиянської Русі тризубець використовувався як символ влади і могутності, а також як захист від біди. Пізніше він використовувався як символ княжої влади. З часів князя Володимира Великого (хрестителя Русі) тризубець використовувався як державний герб. Зображення тризубця зустрічається на багатьох предметах часів Київської Русі (на монетах, зброї, ювелірних виробах).
1. Догеральдичний період. Розпад Київської Русі на окремі князівства, узаконений Любецьким з'їздом князів 1097 року, поклав початок формуванню історичних українських земель. Наступником Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство. Невідомо, чи існували у той час власні символи найстаріших міст України, таких, як Київ, Чернігів або Любеч. Цей етап в історії вітчизняної геральдики прийнято називати догеральдичним періодом.
2. Раннєгеральдичний період. Цей період пов'язаний з перебуванням України у складі Великого князівства Литовського. Деякий час зберігався старий територіальний поділ (Київське, Чернігівське, Волинське князівства), але княжі престоли зайняли литовські намісники.
В цей період територія України стала відчувати іноземні впливи. На українських землях, які були у складі Польського королівства, стали використовувати Магдебурзьке право. Цей юридичний акт давав містам право на самоврядування і різні привілеї, серед яких був власний герб і печатка. Герб міста розміщувався на ратуші і міській башті. Першими з українських міст магдебурзьке право одержали Львів (1356 р.), Кам'янець-подільський (1374 р.), Луцьк (1432 р.), Київ (1497 р.). Тільки в першій четверті XVІІ століття магдебурзьке право і власні герби одержали Стародуб, Новгород-Северській, Чернігів і Ніжин.
Після Кревської унії 1385 р. (поклала початок об'єднання Великого князівства Литовського і Польського королівства), а пізніше створення єдиної держави – Речі Посполитої, у литовських і українських феодалів сталі з'являтися польські герби. Так звані "видавані" герби видавалися королем і часто містили геральдичні символи, не пов'язані з місцевою історією (зірки, зброя, хрести). Іноді урядом затверджувалися "довільні" герби – ті, які використовувалися з давніх часів. Ці герби характеризували місцеві особливості, так, об'єднання півмісяця і хреста могло означати боротьбу християн з мусульманами, фігури святих символізували покровителів міста. Оскільки в цей час більшість міст належала магнатам, герб власника часто ставав гербом міста.
Під час Національної революції середини XVІІ століття в Україні було введено новий адміністративний розподіл – полковий. Ряд міст одержав статус полкових і сотенних. Проте такий статус не був причиною надання герба.
У 1667 році по Андрусівському перемир'ю Україна була розділена між Польщею і Росією. На Правобережжі збереглися польські геральдичні традиції, а на Лівобережжі почали розповсюджуватися традиції російські.
3. Пізньогеральдичний період. З 1722 року, проблемами геральдики в Росії стала займатися Герольдмейстерська контора. Затвердження гербів українських міст почалося в ІІ пол. XVІІІ ст. В цей час робилися спроби уніфікації геральдичних символів. Проте надмірна централізація часто приводила до зворотного – гербом міста міг стати будь-який випадковий символ. Проте більшість міст Лівобережжя уникнула цієї долі. Так, Стародуб, Прилуки, Зеньков, Борзна, Миргород, Погар і ряд інших міст зберегли за собою символи, надані ще польськими королями.
У XVІІІ ст. відбулися зміни в територіальному устрої України. Закарпаття з 1711 р. потрапило під владу Австрії. Після трьох розділів Польщі, до складу Російської імперії увійшли Київщина, Поділля і Волинь, а Галичина ввійшла до складу Австрійської імперії. В результаті російсько-турецьких воєн до Росії був приєднаний Південь України, а Австрія розширила свою юрисдикцію на Буковину. У відповідності з територіальною приналежністю змінилися підходи до геральдики.
При затвердженні гербів міст, які потрапили до складу Російської імперії, часто робилися помилки. Порушувався принцип неможливості знаходження в гербі міста герба держави. Так, в гербах українських міст часто за основу брався герб польського періоду, який розміщувався в нижній частині щита, а в верхній частині знаходився імперський орел як символ "приєднання краю до імперії".
Перша пол. ХІХ ст. характеризувалася занепадом геральдики. У зв'язку з відміною в 1831 р. магдебургського права зменшилося значення герба, як символу свободи міста. Так тривало до 1856 р., коли Департамент герольдії очолив Б. Кене, який розробив основні принципи створення гербів.
Була розроблена система прикрас, по яких можна було визначити статус міста. Замість імперського герба на міських гербах зображався герб губернії, до якої належало місто; присутність корони символізувала значущість міста: золота з п'ятьма баштами – для гербів губернських міст, а також міст з населенням більше п'ятдесяти тисяч жителів (Бердичів, Єлизаветград, Житомир, Катеринослав, Кременчук, Миколаїв, Одеса, Полтава, Рівно, Таганрог, Харків, Херсон); золота з п'ятьма баштами, увінчана імператорським орлом – для міст з населенням більше п'ятдесят тисяч, що є одночасно фортецями (Севастополь); золота з трьома баштами – для губернських міст з населенням менше п'ятдесят тисяч, що є одночасно фортецями (Кам'янець-подільський).
Надмірна централізація імперії призвела до ліквідації самоврядування, і в міському положенні 1892 року згадка про герби вже не було.
Австрійський уряд дотримувався інших принципів в питаннях геральдики. Герб розглядався не тільки як символ міста, але як історична спадщина, до якої потрібно відноситися з повагою. На державному рівні як привілей був затверджений ряд стародавніх гербів – наприклад, Чернівців (1908 г). Були також створені земельні герби Австро-Угорщини, серед яких – герби Галичини і Буковини.