Антропологічні і соціологічні концепції.
1) Антропологічна, або функціональна, концепція культури представлена в працях видатного англійського етнографа і соціолога Б.К. Малиновського (1884—1942), французького етнолога і соціолога К. Леві-Строса (1908—1991), американського етнографа А. Кребера (1876— 1960) та багатьох інших. Сутність цієї концепції полягає в тому, що виникнення й розвиток культури пов'язується з потребами людства.
Б.К. Малиновськийпотреби, що обумовили виникнення культури, ділить на первинні, похідні та інтегративні.
Первинні потреби спрямовані на продовження роду і забезпечення його життєдіяльності, їм відповідає розвиток знань, освіти, житлових умов.
Похідніпотреби спрямовані на виготовлення і вдосконалення знарядь праці, їм відповідає розвиток економіки і культури господарювання.
Інтегративні потреби проявляються в необхідності згуртування і об'єднання людей, в потребі авторитету.
Задоволенню цих потребвідповідає політична організація суспільства. Відмінність між культурами обумовлена різними способами задоволення потреб.
На основі обробки великого етнографічного матеріалу Б.К. Малиновський сформулював основні принципи функціонального аналізу культури. По-перше, кожна культура, як функціональна єдність суспільства, є цілісною. По-друге, кожний тип цивілізації, кожна традиція чи звичай (або вірування) виконують важливу для культури функцію. По-третє, кожний елемент культури є незамінним, оскільки він забезпечує цілісність культури. Культура в інтерпретації вченого постає як складне утворення, повна система взаємозв'язаних та взаємообумовлених соціальних інститутів, що задовольняють біологічні і власне культурні потреби людей. Відсутність рівноваги між соціальними інститутами приводить до руйнування культури як цілісного організму.
Вагомий вклад у розвиток антропологічної концепції вніс відомий французький вчений К. Леві-Строс, застосувавши теорію інформатики і методи структурної лінгвістики. Основну увагу він приділив вивченню процесу виділення людини з природи і переходу її до культури. Тому об'єктом його дослідження стала культура первісного суспільства. Вчений розвиває принцип ієрархії культурних систем, розкриває ізоморфний характер зв'язку між ними і робить висновок, що людська культура є цілісним утворенням. Леві-Строс відстоює ідею європоцентризму і доводить необхідність відновлення єдності чуттєвого і раціонального начал культури, що втратила західна цивілізація.
Вчений намагається зблизити гуманітарні науки, в центрі уваги яких вивчення людини, і природничі науки, що досліджують закономірності природи. Такий підхід дозволяв йому більш предметне дослідити особливості культури даної цивілізації, розкрити її роль у взаємозв'язку людини і природи.
Антропологічну концепцію розвивав американський етнограф А. Кребер, доповнивши її теорією стилів фундаментальних форм культури. Вчений вважав, що стиль властивий всім великим культурам та їх основним формам, поширюючи поняття стилю на науку, ідеологію, мораль і спосіб життя.
Визначають стиль епохи або цивілізації, на його думку, геніальні особи, які вносять істотний вклад у розвиток тієї чи іншої галузі культури. Володіючи значним етнографічним матеріалом, американський вчений зробив вдалу спробу узагальнити різні стилі локальних культур і сформулювати концепцію стилів загальнолюдської цивілізації.
Серед різних концепцій культури вагоме місце посідає соціологічна. Вона представлена в працях багатьох вчених, зокрема П. Сорокіна, Г. Маркузе, Т. Адорно та ін. Сутність соціологічної концепції полягає в тому, що культура розглядається як цілісне утворення, складна ієрархічна система культурних і соціальних систем.
Так, відомий соціолог культури Питирим Сорокін(1889—1968) (російський вчений-емігрант, згодом — президент американської соціологічної асоціації) сформулював теорію суперсистем культури. Він виділив три основних типикультури, що лежать в основі суперсистеми. Серед них:
· чуттєвий тип, для якого властиве чуттєве сприймання навколишнього світу;
· ідеаціональний тип, для якого характерний раціональний підхід до дійсності;
· ідеалістичний тип, що ґрунтується на інтуїтивістському методі пізнання.
Кожна форма культурної суперсистеми, зокрема мова, мистецтво, мораль, релігія, філософія тощо, має свою першооснову, яка складає матеріальне й ідеальне начала. Саме ці начала визначають тип культури і відповідний йому світогляд.
Культурну систему П. Сорокін розглядає як вихідний і вирішальний фактор соціального розвитку. "Саме культурний фактор, — пише він, — здійснює визначальний вплив на появу, існування і структуру соціальних груп (систем), а не навпаки..."
Сорокін відкидає концепцію локального розвитку культур, відстоюючи принцип історичного коловороту суперсистем. Культура одного народу взаємозв'язана з культурою іншого.
Контакти між культурами були завжди і стають тепер більш інтенсивними. Характеризуючи соціальну і культурну динаміку, Сорокін пише: "Зрозуміло без слів, що соціокультурні феномени міняють свої позиції як у фізичному, так і в соціальному просторі. Вони неперервно мігрують, циркулюють і пересуваються з місця на місце, від однієї групи до іншої, від одного класу до другого, назад і вперед, згори вниз в різноманітному стратифікованому соціокультурному універсумі.
Споживаючи духовні цінності, народ перетворює справжню культуру в "ширвжиток", що дістав назву "масова культура". Остання має утилітарне призначення і є бездуховною за своїм змістом. Вторгнення масової культури в сферу елітарної, високої розцінюється як наступ "варварства в культурі" або "контркультури". Аналізуючи внутрішньо-культурні суперечності, вчений протиставляє науку і культуру. Серед різноманітних видів духовної діяльності людей найбільш стабільною і живучою виявилась наука, її істини незалежні від людини, вони в наш час набули великого значення в усіх сферах духовного життя; значно зросли технічні засоби поширення досягнень науки і культури в цілому. Все це, на думку вченого, призводить до деградації гуманістичної культури. Погляди, що наука забезпечує блага людству, а її прогрес приносить користь, є проблематичними в наш час для багатьох вчених. Істини культури мають утилітарне призначення. Вони мають сенс і сприймаються людьми лише тоді, коли стають частиною їх життєдіяльності, сприяють задоволенню певних потреб. Світ, в якому живе людина, — це не лише природне середовище, але й той "світ людини", що створений самою людиною. Наука і культура протистоять одна одній.
Марксистська концепція.
Значного поширення набула марксистська концепція (революційно-демократична), її основоположниками були К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895). Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку суспільства є матеріально-перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висококультурної людини як суспільного суб'єкта діяльності.
Найважливішим постулатом марксистської методології історії може бути визнаною ідея, згідно з якою економічні потреби людей в незалежності від їх волі йбажання у кінцевому рахунку визначають тенденції соціального розвитку, що економіка детермінує соціально-історичний процес.
Особливістю марксистської концепції є те, що вона ґрунтується на принципі формаційного підходу. К. Маркс і Ф. Енгельс історію суспільства ділили на три великі формації, яким, у свою чергу, відповідали "три великі форми поневолення": рабство, кріпосництво і наймана праця.
Ф. Енгельс у своїй праці "Походження сім'ї, приватної власності і держави" писав, що суперечності докапіталістичного суспільства були приховані становим розшаруванням, релігійними і політичними ілюзіями. К. Маркс підкреслював, що "історія культури в цьому випадку повністю являється історією релігій і держави". Капіталістична епоха, якою керує нестримне прагнення до наживи, розірвала старі зв'язки між людьми. "У крижаній воді егоїстичного розрахунку, — підкреслюється в "Маніфесті Комуністичної партії", — втопила вона священний трепет релігійного екстазу, рицарського ентузіазму, міщанської сентиментальності". Подальше зростання продуктивних сил суспільства неминуче призвело до того, що приватна власність стала перешкодою для розвитку суспільного виробництва. Вона "неминуче породжує варварство всередині капіталістичної цивілізації". Вихід з такої ситуації класики марксизму бачили у соціалістичній революції, яка повинна знищити приватну власність на засоби виробництва, а отже — усунути антагонізм класів і побудувати новий тип культури, створити "асоціацію" вільних громадян, себто "комунізм" — стрибок з "царства необхідності в царство свободи". Це якісно нове суспільство, справжня висока цивілізація з відповідно розвинутою культурою. Саме з комунізму, на думку класиків марксизму, розпочнеться справжня історія суспільства та його культури.
Ця широкомасштабна і захоплююча ідея переходу людства до вищого типу культури, царства свободи була теоретично обґрунтована на основі критичного аналізу антагоністичних суспільно-економічних формацій, зокрема капіталізму. Як гадали творці марксизму, цивілізація досягла високого рівня розвитку в середині XIX століття, а потім розпочалась її деградація і занепад, оскільки приватна власність в існуючій формі гальмувала суспільний характер виробництва. Капіталізм повинен поступитися місцем комуністичному суспільству, яке у своїх працях К. Маркс і Ф. Енгельс охарактеризували лише в загальних рисах, залишивши дальшу розробку цієї теорії своїм послідовникам.
На теренах Радянського Союзу дана концепція в кінці 30-з рр. закута у броню догматизованих марксистських положень у «Краткому курсі історії ВКП(б)» І.В. Сталіна, протягом довгих років стала єдино визначною. Сформовано діалектичний матеріалізм і историчний матеріалізм, що власне і стало радянськис марксизмом. У максимально спрощеному виді ця концепція може бути викладена за наступною схемою:
1. Ключове поняття марксистської історіографії – категорія суспільно-економічної формації, яка розуміється як історично визначений тип суспільства, що розглядається в органічному взаємозв’язку усіх його сторін і сфер.
2. Структура формації визначається існування базису і надбудови. Базис являє собою основу формації, детермінує формаційний тип. Базисом називають сукупність суспільних відносин, характерних для того чи іншого способу виробництва: відносини власності на засоби виробництва, відносини пов’язані з безпосередньо з самим виробництвом, відносини, що виникають в системі розподілу, обміну і споживання виробленого продукту. Соціальні відносини, що виходять за межі економічних, відносяться до області надбудови. Вона являє собою сукупність політичних, правових, ідеологічних, релігійних і інших поглядів, установ і відносин.
3. Характер базису визначає тип надбудови, яка, у свою чергу, може здійснювати зворотній вплив на базис.
4. Виробничі відносини, характерні для даного базису, є часткою способу виробництва – непорушної єдності виробничих сил і виробничих відносин. Виробничі відносини визначає тип соціальних зв’язків, що виникають у процесі виробництва. Виробничі сили характеризують відношення людини і суспільства до природи, прилаштування якої до суспільних потреб становить важливішу складову виробництва.
5. Взаємодія виробничих сил і виробничих відносин має характер певного закону. Виробничі сили, що рухливо змінюються випереджають відносно статичні виробничі відносини. Їх невідповідність призводить у кінцевому результаті до конфлікту, який є об’єктивною засадою соціальних революцій.
6. Соціальна революція являє собою вищу форму класової боротьби, обов’язкового атрибуту суспільств, заснованих на приватній власності і соціальній нерівності класів. Ф. Єнгельс називав теорію класової боротьби і соціальних революцій «величним законом руху історії», «ключнм для розуміння історії».
7. Історичний процес є ні, що інше, як процес зміни суспільно-економічних формацій, загальних для всіх або багатьох народів.
К. Маркс виділив п’ять формаційних типів: первіснообщинний; рабовласницький; феодальний; буржуазний; комуністичний.
Також він визнавав наявність так званого «азіатського способу виробництва».
Таким чином можна визначити дві головні характеристики марксистського бачення історичного процесу:
По-перше, це погляд на суспільство як на складну систему елементів, що перебувають у безперервній взаємодії, систему рухливу, таку, що розвивається у просторі і часі.
По-друге, це обґрунтування можливості пояснення і аналізу суспільства на підставі детерміністського принципу «виведення» усієї структури соціальних відносин з відносин власності, виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.
На думку багатьох істориків різних історичних шкіл і напрямків, принцип системного аналізу суспільства, запропонований в марксистській теорії, був одним з найважливіших її досягнень, її внесок у розвиток теорії історичного процесу. Що стосується економічного детермінізму то він відкидається більшістю дослідників, як такий, що веде до спрощення реальної багатовимірної дійсності і такий, що надає самій теорії елементи неологізму.
Фернан Бродель, визначний представник школи «Аналів» так оцінював марксистську теорію. «Геній Маркса полягає у тому, що він першим сконструював дійсні соціальні моделі, засновані на довготривалій перспективі». В той же час Ф. Бродель наголошував, що «ми більше не віримо поясненням історії на ґрунті того або іншого домінуючого фактору. Не існує однобічної історії».