Археологічні данні про давнє населення краю
Сліди існування людини на Поділлі належать до найдавнішого періоду історії суспільства – палеоліту (стародавнього кам’яного віку), що охоплював величезний період часу (500 тис. – 15 тис. р. до н. е.). Характеризується він примітивними знаряддями праці, що їх виготовляли з каменю» та присвоювальними формами господарської діяльності людей — збиральництвом та полюванням.
На Поділлі чимало пам'яток палеоліту знайдено в басейнах Південного Бугу та Дністра. Найважливіші з них виявлено в селах Луці-Врублівецькій та Соколі (Кам'янець-Подільського району), Яришеві, Лядовій, Озаринцях, Ярузі, Нагорянах, Великій Кісниці, Буші (Могилів-Подільського району), Митках (Барського району), Северинівці І Чернятині (Жмеринського району). Лише на території Вінницької області відомо більше 20 стоянок епохи палеоліту. Тут знайдено примітивні, грубо зроблені кам'яні (переважно з кременю) знаряддя праці. Це загострені простим оббиванням ручні рубила та грубі відщепи з гострими краями.
На Поділлі залишилось чимало пам'яток періоду неоліту (нового кам'яного віку), який на території Східної Європи найбільш яскраво виражений був у VI—IV тисячоліттях до н. е. В цей час удосконалюються знаряддя для полювання — було винайдено лук і стріли. Тоді ж почали виготовляв ти глиняний посуд. Йшов процес приручення тварин. Виникали такі важливі галузі діяльності людини, як первісне хліборобство та скотарство.
IV-III тисячоліття до н. е. — це період так званого мідного віку. Для нього характерний дальший розвиток хліборобства та скотарства, а також використання у побуті міді.
Про життя племен, що населяли Поділля в період мідного віку, найповніше уявлення дає так звана Трипільська куль-бура (за назвою с. Трипілля, де вперше були виявлені сліди цієї культури). В III — на початку II тисячоліття до н, е. трипільці займали територію майже всієї Правобережної України, їхні поселення виявлені в багатьох місцях Хмельницької та Вінницької областей. Найбільші з них були на території сучасних сіл Луки-Врублівецької (Кам'янець-Подільського району), Сандрак (Хмільницького району), Селища (Немирівського району), Брацлава, Михайлівки, Старого міста, Тростянчика (Тульчинського району), Кукавки, Серебринець, Яришева та Григорівки (Могилів-Подільського району), а також в околицях Вінниці — Сабарові та Стрижавці. Радянські археологи добре дослідили трипільські поселення поблизу сіл Луки-Врублівецької та Сандрак. Речові пам'ятки, виявлені тут, ще раз незаперечно підтверджують думку, що трипільські племена жили цілком осіло. Це сприяло високому розвитку гончарства. Посуд, що його виготовляли трипільці, за своєю якісно та художнім виконанням належить до кращих керамічних виробів того часу.
Знаряддя праці, виявлені, зокрема, на Поділлі, та інші залишки матеріальної культури говорять про те, що основним заняттям трипільських племен було хліборобство та скотарство. Землю обробляли дерев'яними та роговими мотиками з кам'яними наконечниками. Сіяли головням чином пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали за допомогою дерев'яних серпів з кремінними пластинками. Для розмелювання зерна використовували великі кам'яні зернотерки. Одночасно з мотичним хліборобством інтенсивно розвивається і скотарство. Наслідком цього було відокремлення скотарських племен від хліборобських. Між ними виникає обмін продуктами. На початок II тисячоліття до н. е. основою суспільного ладу у трипільських племен була родова община.
Ефективність праці трипільців помітно зросла після того, як вони навчилися виробляти метал значно твердіший за мідь — бронзу. Застосування в господарстві бронзи відкрило вовні період в історії людства — бронзовий вік. Тягнувся він від кінця III до початку І тисячоліття до н. е. В цей час значно зростає продуктивність праці, з'являється приватна власність.
На початок залізного віку (VIII ст. до н. е.), коли знаряддя праці та зброю почали виробляти із заліза, у племен, що населяли Побужжя, з'являються ознаки розкладу первісно общинного ладу.
В VII ст. до н. е. в північному Причорномор'ї племінний союз, відомий під назвою Скіфи. Очолили цей союз кочовики, що прийшли з прикаспійських просторів і оселилися на схід від Дніпра в Причорноморських степах. Але більша частина скіфського племінного союзу складалася з автохтонного населення, що жило по Дніпру, Південному Бугу та Дністру і займалося переважно хліборобством. Скіфський союз мав значний вплив і на племена, що оточували його.
Геродот розповідає, що вздовж середньої течії Південного Бугу жили скіфи-орачі (збірна назва ряду племен). Далі на північ, у верхній течії Бугу, за межами Скіфії, жили неври, землі яких називали Неврідою. Своїми звичаями вони нагадували скіфів-орачів. Неври та скіфи-орачі, як і більшість населення Наддніпрянщини, Побужжя та Наддністрянщини, складались з ранньослов'янських племен, що походили від стародавніх слов'ян, або, як їх ще називають, протослов’ян, які здавна населяли величезні простори Східної Європи.
Територія, на якій розташована тепер Вінниця, була в безпосередній близькості від північно-західних кордонів Скіфії і входила, очевидно, до складу Невріди. Це був типовий хліборобський район. Хліб вирощували тут не лише для внутрішнього споживання, а й на продаж, особливо у грецькі причорноморські міста. Люди жили великими поселеннями. які укріплювали земляними валами та ровами. Залишки одного з таких поселень виявлено з районі теперішнього м. Немирова (так зване Немирівське городище за 40 км від Вінниці). Воно займає площу понад 10 га і обнесене великими земляними валами. Тут знайдено житла, що являли собою круглі землянки від 4 до 7 метрів у діаметрі, залишки сільськогосподарського реманенту, велику кількість глиняних кілець для веретен, черепки з коштовного грецького посуду. Цікаві знахідки зроблені в Іллінецькому кургані на схід від Вінниці. Тут виявлено предмети домашнього вжитку, зброю, ювелірні вироби, горіт, тобто футляр, в якому носили лук і Стріли тощо. Горіт (роботи грецьких майстрів) був прикрашений золотими пластинками, на яких були вигравірувані малюнки на теми грецької міфології. Першу подібну знахідку виявлено під час розкопок Чортомлицького кургану, що біля Нікополя. Художнім виконанням і майстерністю іллінецький горіт стоїть вище чортомлицького. Всі ці знахідки свідчать про досить високий рівень розвитку продуктивних сил у ранньослов’янських племен, а також про їх активні торговельні стосунки з іншими країнами, особливо з грецькими містами-колоніями на узбережжі Чорного моря.
Вінниця та її околиці значно багатші на матеріально-речові пам'ятки, що стосуються слов'янського періоду, тобто кінця І тисячоліття до нашої ери і перших віків нашої ери. Саме в цей час карта розселення різних племен у Європі зазнала значних змін. Слов'яни зайняли набагато більшу територію, ніж перше. Вони поглинули і деякі неслов'янські племена — скіфські, сарматські, фракійські та інші. В матеріальній культурі слов'янських племен з'явилися нові риси, що свідчать про розвиток ремесла і всезростаючі економічні зв'язки з Півднем.
Основним заняттям слов'ян того часу було хліборобство, але вже не мотичне, а орне. Такий обробіток землі поширився на всю територію лісостепу. В слов'янських поселеннях навколо Вінниці знаходять залізні знаряддя праці: наральники, серпи, заступи, сокири, долота та ножі, що їх виготовлено у перших століттях нашої ери. Поряд з хліборобством, тут займались приселищним скотарством. Судячи по кістках, знайдених на місці поселень, стадо складалось з великої та дрібної рогатої худоби, свиней і коней. Про рівень розвитку скотарства говорить хоча б така знахідка, як ножиці для стрижки овець.
При виборі місця для поселення у той час враховували близькість полів, де можна сіяти хліб, лісів для полювання та добування будівельного матеріалу, річок, що давали воду, рибу і зручні шляхи сполучення, а також зручність даної місцевості для оборони у разі нападу ворогів.
В цьому відношенні типовим для тих часів є Сабарівське слов'янське городище, розташоване на високому лівому березі Південного Бугу за кілька кілометрів від Вінниці, вниз за течією річки. Існувало воно приблизно з III ст. до н. е. до III ст. н. е. Вибір місця для поселення відповідав усім вищезазначеним вимогам. Тут досить добре збереглося кілька рядів земляних валів, що оточували його територію. Це були міцні споруди. Висота їх і тепер досягає кількох метрів.
Сабарівське городище — цікава археологічна пам'ятка, яка чекає свого ґрунтовного дослідження. Його територію, вкриту густим лісом, оголошено державним заповідником.
Але це не єдине слов'янське поселения в районі Вінниці. Сліди таких поселень виявлені в районі Старого місто І вище, вздовж лівого берега річки.
В перших століттях н. е. налагоджуються досить жваві торговельні зв'язки між слов'янськими племенами, що жили на території України, і стародавнім Римом, Здійснювалися вони головним чином через причорноморські міста-колонії, що на цей час потрапили під контроль римлян. Про це свідчать, зокрема, знахідки античного походження з міст Причорномор'я та стародавнього Риму, виявлені у Вінниці та її околицях. Тут та в багатьох інших пунктах Поділля знайдено до 20 різних видів монет — грецьких, пантикапейських, ольвійських, босфорських, римських та інших. Цінний скарб срібних римських монет знайдено, зокрема, в селі Переорках (8 км від Вінниці). Всього на Вінниччину припадає 65 скарбів римських монет з 1101, зареєстрованих на території Української PCP. Ці знахідки є доказом того, що населення Поділля вело жваву торгівлю з Римською державою.
До середини I тисячоліття н. е. суспільний розвиток східних слов'ян призвів до помітного розкладу родових відносин. Родоплемінний зв'язок замінюється зв'язком територіальним, В цей час виникають поселення, що не мали укріплень. Залишки таких селищ без валів і ровів важче виявляти. В межах Вінниці їх виявляють лише випадково. Під час земляних робіт будівельники час від часу натрапляють на плями темно-червоної глини. Це не що інше, як залишки глиняних печей.
Отже, з давніх часів територія Побужжя була досить густо заселена слов'янськими племенами, які лишили після себе різні археологічні пам'ятки — рештки укріплень-городищ, різноманітне знаряддя праці, зброю, предмети домашнього побуту тощо.
Хоч згадані городища й поселения в районі сучасної Вінниці і не можна вважати безпосередніми попередниками міста, бо вони виникали і зникали на тому чи іншому історичному етапі, але вони є доказом того, що люди оселилися ту не на порожньому місці. Територія сучасної Вінниці та ї околиць була освоєна на протязі багатьох віків працьовитими слов'янами.