Класифікація типів уроків у сучасній історичній дидактиці
У першій половині 90-х років XX століття домінуючим типом уроку був урок засвоєння нового навчального матеріалу. Причиною подібного явища стала відсутність підручників з історії. Більшість вчителів були змушені начитувати навчальний матеріал учням, оскільки останні не мали в достатній кількості для класу такого універсального засобу навчання, як підручник.
На застосування різних типів уроків історії досить серйозно впливають об'єктивні та суб'єктивні умови організації навчальної діяльності:
‒ обсяг програми,
‒ відсутність підручників,
‒ рівень теоретичної підготовки майбутнього вчителя історії тощо.
Все це, без сумніву, як зазначалося вище, звужує можливості використання різних типів уроків і обмежує, І зрештою, навчальну діяльність школярів, яка здебільшого залежить від і вчителя, оскільки планування стратегії навчання залишається поки що за ним.
У сучасній українській історичній дидактиці проблема класифікації типів уроків поки що не знайшла належного розв'язання. За роки існування української школи та шкільної історичної освіти фундаментальних досліджень у цій царині дуже мало. Подібне явище було обумовлено двома причинами: ця проблема не є актуальною, оскільки все, що можна було дослідити, вже вивчено в радянські часи; сучасна українська школа ще не підготувала реального ґрунту для проведення такого дослідження.
У сучасній науковій і навчально-методичній літературі ми можемо зустріти лише поодинокі публікації на предмет характеристики типології уроку історії. Обґрунтування класифікації типів і форм сучасних уроків із пропедевтичного курсу історії подає В. Мисан, історію складання форм уроків досліджувала А. Приходько, загальну класифікацію типів уроків історії пропонують О. Пометун та Г. Фрейман у першому в Україні за часів незалежності посібнику «Методика навчання історії в школі».
Автори «Методики навчання історії в школі» пропонують класифікувати типи уроків за дидактичною метою, оскільки вона є найважливішою складовою процесу навчання. Вони радять використовувати такі основні типи уроків історії:
‒ уроки засвоєння нового навчального матеріалу;
‒ уроки формування і вдосконалення умінь та навичок;
‒ уроки закріплення та застосування знань, вмінь та навичок;
‒ уроки узагальнення та систематизації знань;
‒ уроки контролю і корекції знань, вмінь та навичок;
‒ комбіновані уроки.
З точки зору основної дидактичної мети ця класифікація дійсно універсальна, оскільки вона максимально віддзеркалює всі типи завдані., які може планувати вчитель: вивчити, повторити, узагальнити, закріпити, застосувати, засвоїти, систематизувати, сформувати, удосконалити, відкоригувати, проконтролювати тощо.
Однак з точки зору умов реалізації дидактичної мети цю класифікацію використовувати досить важко. Чому? Для відповіді на це запитання потрібно проаналізувати сучасну програму шкільних курсів історії. Поки що вона залишається переобтяженою фактичним матеріалом і не дозволяє вчителям майстерно маневрувати типологією уроків. Так, уроки узагальнення і систематизації знань передбачені лише в програмі для 5 класу; їх практично неможливо спланувати у 6-11 класах, оскільки це не дозволяють зробити запропоновані програмою обсяги навчального матеріалу. Це ж саме можна сказати стосовно уроків корекції знань, формування і вдосконалення вмінь та навичок. Коригувати знання, вміння та навички можна лише тоді, коли є реальна картина (зріз) їхнього рівня. Здебільшого цей рівень ми отримуємо за результатами уроків контролю. Однак після уроків контролю (тематичної атестації) вчителі починають вивчення нової теми, навіть якщо бачать, що учні чогось не засвоїли або погано засвоїли. Над ними постійно висить «дамоклів меч» ‒ навчальна програма, яка до мінімуму скорочує використання різноманітних типів уроків у сучасній школі.