Роль братств в активізації культурно­го життя. братські школи

Культурне піднесення в Україні істотно посилюється з появою братств — громадських православних організацій міського населення. Через ці орга­нізації утверджується в Україні просвітництво як ідеологія трудового люду. Найстарішим було Львівське братство (ви­никло в 1439 p.), коштом якого утримувались школа, дру­карня, бібліотека. На початку XVII ст. виникають Рогатинське, Острозьке, Галицьке, Київське, Луцьке та ін. Вони заснували школи, шпиталі, забезпечували їх підручниками і т. д. У списках братств ми бачимо родини князів Острозь­ких, Ружинських, Вишневецьких, Сапіг та ін.

Навколо братств гуртувалися вчені, письменники, книго­видавці України, які підтримували зв'язки з культурними осередками в Росії, Білорусі.

Одним з найголовніших напрямків братств були видавни­ча справа й книгодрукування, що істотно позначилося на роз­витку української мови. Почала діяти друкарня, яку засну­вали в маєтку гетьмана Григорія Ходкевича в Заблудові росіянин Іван Федоров та білорус Петро Мстиславець, У 1569 р. вийшло «Учительне Євангеліє», а згодом — «Псал­тир» і «Часослов». Коли Іван Федоров приїхав до Львова, місцеве братство допомогло йому заснувати друкарню, де у 1574 р. з'являється славнозвісний «Апостол». Ця подія озна­менувала собою початок книгодрукування в Україні.

У 1575 р. І. Федорова запросив до себе князь В. Острозь­кий, який створив культурний осередок для видання вітчиз­няної Біблії. «Острозька Біблія» (1581 р.)—перше повне видання Біблії слов'янською мовою. Згодом у цій друкарні були випущені полемічні твори Герасима Смотрицького, Ва­силя Суразького, Христофора Філалета та ін. книги. Всього відомо 28 видань. У 1582 р. І. Федоров знову приїздить до Львова, де наступного року помирає у бідності. Друкарню у нього купило Львівське братство, перетворивши місто на один з центрів православного книгодрукування.

Братські друкарні існували в Луцьку, Києві, Чернігові та інших містах.

Розвиток книгодрукування в Україні зумовлювався і зро­станням мережі шкіл, а звідси і потребою в підручниках.

Услід за «Апостолом» І. Федоров видав «Букварі» — у Львові (для навчання дітей «слов'янської грамоти, читання й початків граматики») і в Острозі. Острозький «Буквар» — це під­ручник для вивчення слов'янської та грецької мов.

Видали братські друкарні ряд граматик — Львівської братської школи, «Граматику словенську» Лаврентія Зизанія, «Граматіку славенския» Мелетія Смотрицького. Дві останні були широко відомі зa межами України.

Виходили й твори перекладної та полемічної літератури. Книги Л. Зизанія, П. Беринди, М. Смотрицького, І. Борець­кого, П. Могили сприяли розвитку української культури.

Книговидавнича справа спонукала до перекладу на українську мову. В Україні та Білорусі з'являються пере­кладені на «просту мову» «Біблія» білоруса Симона Будного (1Б64 p.), «Євангеліє» білоруса Василя Тяпинського (70-і роки XVI ст.), «Новий Завіт» Валентина Негалевського з Во­лині (1581 p.). Найвідомішою пам'яткою такого роду є «Пересопницьке Євангеліє» (1556—1561 pp.).

Однією з найважливіших турбот братств була організація шкіл як основи освіти в Україні. Король Стефан Баторій де­кретом від 1584 р. дозволив Віденському братству відкрити школу, а з 1585 р. це право поширюється на всі православні братства Великого князівства Литовського й Галичини. Того ж року виникла перша в Україні Львівська братська школа. її викладачі Зизаній Тустановський, Кирило Ставровецький та майбутній митрополит Іов Борецький походили з місцево­го населення.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. школи з'являються також в Рогатині, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Києві та в інших містах (всього біля ЗО). Братські школи відрізняли­ся від інших своєю доступністю для всіх верств населення.

У результаті в цей період рівень грамотності населення України значно зріс. Про це свідчили й іноземці. Павло Алепський, що 1652 р. проїздив землями України, писав про українців, що вони люди вчені, кохаються в науках та зако­нах, що вони гарні знавці риторики, логіки, і всякої філо­софії... «Починаючи з Рашкова, по всій козацькій землі,— свідчив він,— дивний та гарний факт спостерігали ми: всівони, за малим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх жінок та дочок, уміють читати й знають порядок служб цер­ковних та церковні співи; священики навчають сиріт і не дають їм тинятися по улицях...». (П. Алепський син Антіохійського патріарха Макарія, який по дорозі до Росії проїздив землями України).