Хронологічні вміння в системі предметно-історичних умінь з історії

Лекція 28. МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ХРОНОЛОГІЧНИХ УЯВЛЕНЬ УЧНІВ

План:

1. Стан дослідження проблеми вивчення хронології на уроках історії.

2. Хронологічні вміння в системі предметно-історичних умінь з історії.

3. Прийоми і методи формування хронологічних вмінь.

4. Засоби вивчення хронології на уроках історії

Література:

Баханов К. Учнівські компетенції як складова програм з історії для 12-річної школи / К. Баханов. // Історія в школах України. – 2004. – № 7. – С. 7-12.

Власов В. Час і течія річки не чекають людину (Перевірка хронологічних умінь у процесі контролю з історії в основній школі) / В. Власов. // Історія в школах України. – 2007. – № 1. – С. 15-24.

Пометун О.І.,Фрейман Г.О. Методика навчання історії в школі О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. – К.: Генеза, 2005. – 328 с.

Фідря О. Чи можливо зрозуміти історію? (Методологія історії та формування хронологічних і просторових компетенцій учнів) / О. Фідря. // Історія в школах України. – 2004 – № 5. – С. 2-7.

Юницька В.М Формування хронологічних вмінь у процесі роботи з хронологічною і синхроністичною таблицями / В.М. Юницька. // Все для вчителя. – 2010. – № 4. – С. 62‒67.

Матеріали фахових видань.

Інтернет ресурс.

Основні поняття та терміни:хронологія, хронологічний матеріал, календар подій, лінія часу, хронологічні комплекси, хронологічні вміння, коло хронологічних вмінь, прийоми і методи формування хронологічних вмінь, хронологічні картки, хронологічне лото, хронологічні ланцюжки, хронологічні таблиці, хронологічні задачі.

Стан дослідження проблеми

Наріжною проблемою навчання історії є розвиток уявлень про історичний час і засвоєння хронології. Правильне віднесення історичних подій до певного хронологічного відтинку, об'єктивне визначення послідовності подій є необхідною умовою розуміння історії, засвоєння загальної картини історичного розвитку.

Історію неможливо вивчати без знання дат, а вони можуть бути представлені за допомогою різних засобів наочності. Методисти давно звертали увагу на проблему вивчення хронології й зв'язували її з наочними засобами навчання. Так, І.В.Гіттіс писала про те, що хронологічні дати – це ,,віхи”, ,,вістові стовпи” на шляху розвитку історичних процесів. Хронологія – ,,градусна мережа”, накинута на історію людства.

Для кращого запам'ятовування дат педагоги дореволюційної Росії використовували спеціальні посібники,зокрема таблицю О. Язвицького, що складалася з разграфлених кліток з умовними малюнками й датами. Роки, що підлягають запам'ятовуванню, то закривалися марками, то відкривалися, причому попутно учні повторювали назву події.

Радянські методисти, обвинувачуючи дореволюційну школу в зубрінні й схоластику й, категорично відмежовуючись від її, послідовно й виразно відстоювали нове бачення хронології в шкільних курсах історії. Для них хронологія – не самоціль, а засіб збагнення історії ,,як процесу розвитку” (М. Зинов'єв, 1955 р.), ,,наукового розуміння історичного процесу” (О. Стражев, 1964 р.), ,,пізнання історії як закономірного процесу, що розвивається в часі й просторі” (Н. Запорожець, 1984 р.), ,,свідомого засвоєння учнями системи історичних знань у цілому” (Ф. Коровкін, 1978 р.). У методичних працях радянського років досить скрупульозно й докладно, із заявкою на цілісну систему вивчення хронології, були представлені прийоми й засоби викладу хронологічних відомостей, варіанти пояснення учням найбільш складних тем: ,,Рахунок років в історії», ,,Співвіднесення року з століттям і тисячоліттям”, Рішення хронологічних завдань” і ін., а також розкрита методика формування протягом всього років шкільного навчання історії вмінь локалізувати історичні факти в часі.

О.О. Вагін зв'язував вивчення хронології зі структурою шкільних курсів історії й на перше місце ставив проблему освоєння періодизації й засвоєння прийомів знання дат. Він виступав проти вивчення розрізнених відрізків часу, писав про те, що ,,не можна розслаблювати молодий розум дистильованою водою шкідливих спрощень, учити його орієнтуватися в бурхливому потоці історії народів з його вирами й несподіваними зиґзаґами”. Ним були намічені основні засоби наочності в роботі із хронологією: стрічки часу, хронологічні ряди,таблиці різного типу.

П.В. Гора виділяв основні прийоми роботи із хронологією – складання стрічок і ліній часу, які дозволяють створювати в дітей подання про лінійність, необоротність часу, розібратися в рахунку років; просте й образне позначення дати,коли в учня складаються певні зорові або слухові асоціації з подією; складання календарів подій (перелік дат, що відбувалися в стислий термін) і хронологічних комплексів (дати, зв'язані тематично й що допомагають осмислювати матеріал); складання хронологічних і синхроністичних таблиць, покликаних узагальнити знання учнів по хронології. П.В. Гора виділяв два типи синхроністичних таблиць: вони можуть відбивати хронологію подій у різних сферахжиття однієї країни в один певний час або однорідні процеси в різних країнаху певні ті самі періоди часу.

Методист Д.Н. Никифоров порівнював хронологічні таблиці з орфографією в російській мові або з таблицею множення в математиці. Вони увесь час повинні бути перед очима учня. Корисним прийомом він вважав прочитування хронологічних і синхроністичних таблиць ліворуч праворуч, зверху долілиць і у зворотному порядку.

Однак все-таки першорядне значення в роботі із хронологією має осмислене запам'ятовування дат. Осмислення дати є кращим знаряддям боротьби проти механічного зазубрювання хронології. Г.І. Годер створив систему роботи із хронологічними датами на матеріалі курсу історії стародавнього світу. Його система ґрунтується на завданнях і вправахна стрічці часу. Всі завдання можна звести до наступних типів: на визначення тривалості історичних подій, на встановлення тимчасових зв'язків між подіями, на виявлення синхронності історичних подій. Г.І. Годер реалізував систему роботи з лініями часу в ,,Робочих зошитах з історії стародавнього світу”, у збірнику завдань ,,Пізнавальні завдання й завдання з історії стародавнього світу”. До першого типу завдань належать наступні: коли Ісус Христос прийняв мученицьку смерть? Скільки років прожив історик Тит Лівій? До другого типу відносяться такі завдання: про які часи розповідає історик Тацит? Третій тип становлять завдання такого характеру: чи любувався Хаммурапі руїнами Ніневії? Всі ці завдання вирішуються із застосуванням стрічки часу як наочного засобу.

О.Ю. Стрелова пропонує варіанти тестів на хронологіюз використанням стрічок часу. До числа таких тестів вона відносить наступні: хронологічні рівняння, що нагадують складні арифметичні приклади з додатком і вирахуванням дат, хронологічні рівняння зі знаками рівності, тотожності, аналогії, протилежності, наслідки, хронологічні тести співвіднесення року зі століттям, тести з вибором дати з декількох запропонованих, тести на відновлення відповідності, завдання на виключення зайвої дати з переліку, завдання на визначення послідовності, завдання, які знайомлять із древніми календарями й нехристиянськими системами літочислення.

С.Г. Горяйнов у своєму задачнику також пропонує ряд тестів по хронології: тести вибору, послідовності, відповідності, синхронності, кросворди з датами й ін.

Таким чином, проблема формування хронологічних вмінь на уроках історії була предметом дослідження російських і радянських методистів. У працях радянських методистів були представлені прийоми й засоби викладу хронологічних відомостей, варіанти пояснення учням найбільш складних тем.

О.О. Вагін зв’язував вивчення хронології зі структурою шкільних курсів історії й на перше місце ставив проблему освоєння періодизації й засвоєння прийомів знання дат. П.В. Гора виділив основні прийоми роботи із хронологією. Г.І. Годер створив систему роботи із хронологічними датами на матеріалі курсу історії. Російський методист О.Ю. Стрелова пропонує варіанти тестів на хронологіюз використанням стрічок часу. Визначення хронологічних компетенцій, методичні прийоми формування хронологічних вмінь є предметом досліджень
О. Фідрі, О. Пометун і Г. Фреймана та інших.

Хронологічні вміння в системі предметно-історичних умінь з історії

Визначення учнівських компетенцій є невід'ємною складовою нової навчальної програми з історії. Воно має враховувати структуру історичної свідомості та логіку процесу пізнання, прив'язуватися до окремої навчальної теми та подаватися у вигляді конкретних дій. Побудована таким чином програма відкриває перспективи для індивідуалізації й технологізації процесу навчання, створює умови для самоосвіти, дає змогу активніше залучати батьків до навчання власної дитини. Дослідник пропонує технологію компетентнісно-орієнтованого підходу тематичного оцінювання, яка, зокрема, передбачає перевірку:

– загальноінтелектуальних умінь (уміння виділяти головне, аналізувати, узагальнювати тощо), повноти, глибини й системності знань, набуття досвіду творчої діяльності;

– вміння орієнтуватися в часі (локалізувати історичні події в часі);

– вміння орієнтуватися в історичному просторі (локалізувати події в просторі);

– вміння порівнювати історичні явища, події та особистості, виявляти зміни, що відбулися;

– вміння виявляти причинно-наслідкові зв'язки між історичними подіями, явищами та процесами;

– вміння аналізувати історичні джерела.

О. Пометун, Г. Фрейман класифікують уміння за вимогами Програми з історії для 11-річної школи до рівня підготовки випускників основної та повної середньої школи. Види діяльності й уміння, які мають бути сформовані в результаті шкільної історичної освіти, вчені об'єднують у такі групи: 1) хронологічні; 2) просторові (картографічні вміння); 3) інформаційні (вміння працювати з джерелами); 4) мовленнєві (вміння усно та письмово описувати історичні події та явища); 5) логічні (аналізувати, пояснювати історичні факти); 6) аксіологічні (формулювати версії та оцінки історичного руху й розвитку).

Варто наголосити, що проблему предметно-історичних та загальнонавчальних умінь з історії досліджують і російські вчені. Так, Л. Алексашкіна (Російська академія освіти) такими вміннями вважає хронологічні, вміння працювати з історичними фактами та джерелами, реконструювати минуле (опис), здійснювати історичний аналіз та оцінювати факти, події, особистостей.

Навіть за поверхового аналізу відомих нині класифікацій умінь, яких учні набувають у процесі навчання історії, впадає в око, що очолюють переліки хронологічні вміння. Цей факт здається цілком закономірним, адже історія неможлива поза часом: лише встановивши час тих або тих подій та їх по послідовність, історики здатні не тільки з'ясувати зв'язок з попередніми та наступними подіями, визначити причини й наслідки, виявити закономірності, а й відтворити істинний перебіг події, реконструювати минуле. Свого часу П. Лейбенгруб, наголошуючи на обов'язковій хронологічній послідовності викладу як навчально-предметній особливості історії, зазначав, що хронологія ‒ це специфічна проблема методики історії, оскільки жодній іншій предметній методиці питання засвоєння хронології не притаманне.

Дидактичну значимість і вплив історії визначає виклад послідовності звершених у минулому унікальних, неповторних і незворотних людських діянь і подій, де наслідки дають підстави для висновків про причини й суть того, що відбулося. Це зумовлює принципово іншу, ніж в решті суспільних дисциплін, хронологічно вибудувану структуру предмета ,,історія”. Саме тому дослідники зазначають, що проблема хронології в шкільному навчанні історії не обмежується питаннями послідовності викладу, методів і прийомів, що забезпечують засвоєння дат, оскільки ця проблема нерозривно пов'язана з питаннями періодизації, структури й змісту курсів історії. Адже найважливіше завдання історії як навчального предмета – забезпечити адекватне реальному відображення у свідомості учнів історичного часу, сформувати часові уявлення, навчити дітей мислити категоріями історичного часу, тобто десятиліттями, тисячоліттями, періодами, епохами, сприяти усвідомленню історії як закономірного процесу, який послідовно розгортається протягом незворотного часу.

Ось чому розвиток уявлень про історичний час і засвоєння хронології є наріжною проблемою навчання історії. Правильне віднесення історичних подій до певного хронологічного відтинку, об'єктивне визначення послідовності подій є необхідною умовою розуміння історії, засвоєння загальної картини історичного розвитку.

Водночас у шкільній практиці останнім часом спостерігається помітне згасання уваги вчителів до питань хронології, що виявляється в безсистемному підході до вироблення хронологічних умінь, у його формалізації й поверховості. Чинні підручники фактично не мають системи апарату організації навчання хронології та контролю хронологічних умінь. Відвідини уроків історії в 6 класі в київських школах переконують, що такий висновок не є перебільшенням. Так, на одному з уроків учні, розбираючи завдання на розташування подій у хронологічній послідовності та встановлення синхронності подій до певної доби історії стародавнього світу, учні правильно розташували події, але синхронізувати події різних країн Передньої Азії та Єгипту не змогли. Вчитель, намагаючись пояснити хід міркувань, сам припустився помилки: неправильно визначив хронологічні межі століть (зокрема, IX ст. було визначено в межах від 900 до 800 року).

Наведені приклади помітно дисонують з вимогами нормативних документів. Так, програма з історії окреслює коло хронологічних умінь. Для основної школи вони такі:

– визначати дати та хронологічні межі подій;

– співвідносити рік зі століттям, століття – з тисячоліттям;

– співвідносити дати подій з певним періодом історії;

– правильно користуватися лінією часу;

– встановлювати послідовність та синхронність історичних подій;

– складати хронологічні таблиці;

– синхронізувати події історії України та всесвітньої історії;

– складати синхроністичні таблиці;

– виділяти сутнісні ознаки історичного періоду чи етапу.

У старшій школі мають бути сформовані вміння розглядати суспільні явища в розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу; зіставляти історичні події, явища з періодами (епохами), орієнтуватися в науковій періодизації історії; використовувати періодизацію як спосіб пізнання історичного процесу.

Оволодіння умінням працювати з хронологією, складати хронологічну таблицю, визначати хронологічні рамки подій може відбуватися на кількох рівнях:

На початковому – необхідно:

Назвати 1-2 дати (1 бал).

Назвати декілька дат, мати загальне уявлення про відлік часу в історії, визначати послідовність подій (на рівні ,,раніше” – ,,пізніше”) (2 бали).

Співвідносити рік з століттям, століття – з тисячоліттям (на рівні ,,так” – ,,ні”) (З бали).

На середньому – необхідно:

Назвати 1-2 основні дати (4 бали).

Назвати основні дати (5 балів).

Встановити послідовність подій на основі знання їхніх дат (6 балів).

На достатньому – необхідно:

Встановити послідовність і тривалість історичних подій ( 7 балів).

Встановити синхронічність подій у рамках теми (8 балів).

Встановити синхронічність подій у рамках курсу (9 балів).

На високому – необхідно:

Володіти набутими знаннями хронології, і використовувати їх для розв'язання нової навчальної проблеми, встановлювати синхронність подій вітчизняної і всесвітньої історії (10 балів).

Співвідносити історичні процеси з періодом (епохою) на основі наукової періодизації історії (11 балів).

Мати глибокі і міцні знання хронології і використовувати їх для власної інтерпретації (розуміння, оцінки) історичних явищ (12 балів).

Варто наголосити, що у вітчизняній методиці навчання історії склалися певні традиції вироблення хронологічних умінь. Дослідженню цієї проблеми велику увагу приділяли ще за радянських часів. Узагальнюючи здобутки тих років, російські дослідники Є. Вяземський, О. Стрелова наголошують на ретельності й системності підходів до вивчення хронології. Зокрема, було запропоновано прийоми та засоби викладу хронологічних відомостей, варіанти пояснення школярам найскладніших тем (,.Лічба років в історії”, ,,Співвіднесення року зі століттям та тисячоліттям”, ,,Розв'язування хронологічних задач” тощо), а також створено методику формування впродовж років шкільного навчання історії вміння локалізувати історичні факти в часі.

Сучасні дослідники мету вивчення хронології в школі вбачають у тому, щоб ,,показати послідовність історичних подій і явищ, тяглість їх у часі, щоб підвести учнів до розуміння виміру часу й ознайомити із системами літочислення. Мета визначає й відповідні завдання, а саме: забезпечити правильне відображення у свідомості учнів історичного часу; сприяти розвитку їхніх часових уявлень, засвоєнню найважливіших дат вітчизняної та всесвітньої історії, усвідомленню тимчасових категорій (рік, століття,тисячоріччя, ера). Методисти наголошують, що опрацювання хронології має сприяти формуванню в учнів «потреби й звички” локалізувати в часі історичні факти, встановлювати між ними часові відношення, а якщо для цього бракує інформації, – прагнення шукати її.

Зрозуміло, що окреслені завдання навряд чи до снаги реалізувати, звертаючись до хронології побіжно чи принагідно. Не дасть ради й надмірне використання вчителями хронологічної інформації. У зв'язку з цим не можна не погодитися з міркуваннями про неприпустимість формального заучування дат та встановлення часових відношень лише на основі механічного зіставлення дат, адже послідовність фактів пізнається смисловими зв'язками між ними, що, своєю чергою, служить підґрунтям для свідомого й міцного запам'ятовування хро­нології. Саме тому вчитель має від уроку до уроку вибудовувати план не лише засвоєння змісту навчального матеріалу, а й формування вмінь, зокрема й хронологічних.

Отже, робота з вивчення й використання хронології має бути органічним елементом у загальній системі навчання історії; її слід планувати на всіх етапах навчального процесу – від початкового (ознайомлювального) вивчення матеріалу до його закріплення, повторення, узагальнення й оперування ним. Це стосується як 5-6 класів, так і наступних років. Систематична робота з вивчення хронології має передбачати цілеспрямоване й гнучке використання різноманітних засобів і прийомів.

Наши рекомендации