Це тип запорожця, кошового отамана, як Тарас Бульба в Гоголя, тип козацького ватажка. До типу Гамалії ніхто так не підходить, як гетьман-кошовий Петро Конашевич-Сагайдачний

Д.Яворницький

“Тарасова ніч” (1838)

Перший твір, у якому звертається до поетичного осмислення історичного минулого України.

Тема боротьби за нац. визволення проти польської шляхти.

Йдеться про перемогу козаків на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) над військом польського гетьмана Конецьпольського під час протишляхетського повстання 1630 р.

В основі - справедливої помсти повсталої маси своїм гнобителям.

Звернення до сучасників, що змирилися з лихом неволі:

Нехай буде отакечки,

Сидіть, діти, у запічку.

“Гайдамаки” (1839-1841, альманах “Ластівка”)

Задум виник у 1839 р., розділ «Галайда» був надрукований 1841 р. в «Ластівці».

Цензор – П.Корсаков, багато вилучень.

Окремою книжкою – березень 1842, Петербург.

Присвята – конференц-секретареві Академії мистецтв Василеві Григоровичу[5].

Найбільша історична поема, присвячена національно-визвольній боротьбі українського народу проти польсько-шляхетських поневолювачів, конкретніше – події селянського повстання 1768 р., відомого під назвою Коліївщина.

На історичному матеріалі прагнув відродити ідею національно-визвольного руху, піднести антикріпосницькі ідеї. Самий добір історичних фактів для зображення повстання мав агітаційну суть: пробудити в пригноблених масах дух протесту проти будь-якої національної і релігійної нерівності та соціальної експлуатації, волю до боротьби з гнобителями.

Тема: боротьба українського народу проти польської шляхти під час Коліївщини.

Ідея: ствердження знищення соціального і національного гноблення, уславлення збройної боротьби з гнобителями як найкращого шляху до визволення трудящих мас.

Підкресливши, що гайдамацький рух – це продовження боротьби за незалежність під проводом Б.Хмельницького, звернувся у ліричному відступі до сучасного йому покоління, яке страждає в кайданах кріпосництва:

А онуки? Їм байдуже, -

Панам жито сіють.

Багато їх, а хто скаже,

Де Гонти могила, -

Мученика праведного, де похоронили?

Де Залізняк, душа щира,

Де одпочиває?

Тяжко-важко, кат панує,

А їх не згадають.

Це звернення до сучасників – заклик до опору, заклик наслідувати подвиги дідів великих. Поет закликав не тільки згадати славні народні повстання, але і повторити, адже цього постійно вимагали сучасні обставини, “де кат панує ”.

Поет відмовився від показу трагічного закінчення повстання.

Історична основа

Повстання відбулося у 1768 р. на Правоб. Україні[6][7], яка з ІІ пол. ХVШ ст. була під владою Польщі. Гніт соціальний, національний і релігійний (1720 р. собор у Замості проголосив католицьку церкву єдиною законною церквою в країні).

У травні 1768 р. повстання спалахнуло на Черкащині і швидко поширилося на Смілянщину, Корсунь, Канів, Чигирин.

Керував повстанням М.Залізняк, син селянина з с.Ведмедівки на Чигиринщині. На його заклик з’явилися сотні людей, озброєні вилами і сокирами. У кінці 1768 р. загони Залізняка вирушили на Умань – місто, яке вважалося тоді неприступною фортецею на Правобережжі. Потоцький послав назустріч гайдамакам значну частину свого війська – загони надвірних козаків. Але сотник Іван Гонта, який очолював загони Потоцького, перейшов з козаками на бік повстанців. Повстання охопило Київщину, Поділля, Волинь.

Поразка. В розгромі його допоміг царський уряд Катерини ІІ. Рос. війська[8] по-зрадницькому захопили керівників повстання Залізняка і Гонту. Залізняка покарав рос. уряд засланням до Сибіру, а Гонту як польс. підданого покарала польс. шляхта – йому повинні були зідрати 13 пас шкіри з спини і колесувати - поступово відрубувати частини тіла: руки, вуха, ніс, язик. Кара мала тривати 14 днів. На 3-й день Гонті відрубали голову і подальшу кару чинили над трупом.

Шевченко виступив не як коментатор, а як філософ історії. Робота над поемою супроводжувалась глибокими і напруженими роздумами про долю народів, над законами людських відносин, над тим, що було, і над тим, “що буде з нашими синами ”, тобто над майбутнім українського народу.

Гайдамаччина один з найбільш гарних прикладів, на якому можна дуже добре показати, що коли в народу віднімаються найперші громадянські права, дратують його безмежною панською сваволею, утискають економічно і в той же час не дають йому і найелементарнішої гуманної освіти, то революційний вибух неминуче мусить виявитися в кровавих, нелюдських формах. І одвічальність за це лягає поперед усього на ті панські класи, які самі призвели до того народ.

Б.Грінченко

Джерела

Над поемою Ш. працював понад 3 роки.

Як видно з самого тексту та приміток до нього, Ш. студіював як фольклорні, так і друковані матеріали про гайдамаччину.

У передмові до “Гайдамаків” поет писав: “Про те, що діялось на Україні 1768 року розказую так, як чув од старих людей; надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого[9]”.

У примітках або, як говорив поет, у приписах д,о поеми також є свідчення про те, що перекази про Ярему поет чув “од старих людей”: “дід розказував” про волоха, що ходив за гайдамаками, та про інші події, зв’язані з гайдамаччиною.

У поемі автор вказав джерело: “Як старці співають”, народні перекази, історичні пісні і думи, присвячені тим героїчним і трагічним подіям.

Украинские песни – эти верные отголоски народной жизни – по сю пору вспоминают о запорожце Железняке, главном зачинщике восстания, об уманском сотнике Гонте и других сподвижниках Железняка. Есть еще на Украине и старые люди, которые знавали Железняка и рассказывают про Колиивщину как близкие самовидцы. Послушайте их рассказов и песен украинских, сообразите положение Украины и Польши с событиями прежними и вы увидите, что кровный подвиг Железняка был не простой гайдамацкий разбой и не случайное нападение запорожцев на польские владения для грабежа и добычи. Нет, то було огнедышущее извержение народной мести и вражды, целый век копившейся под гнетом Унии…

М.Максимович. Сказание о Колиивщине (1875)

Ш. неодноразово в поемі наголошує, що основним джерелом його поеми є народ, народне бачення цих подій і народна оцінка Коліївщини.