Тест для самоперевірки знань

1. Літературно-критичні оцінки творів ХІХ – ХХ століть для сучасного історика літератури є

А) джерелом вивчення давно написаних та опублікованих творів;

Б) зразком для сучасної інтерпретації давно написаних та опублікованих творів;

В) джерелом сучасних оцінок давно написаних та опублікованих творів;

Г) непотрібною інформацією, що давно втратила свою актуальність.

2. Закінчить висловлювання О. Білецького “Доводити зараз, що історія літератури не тільки історія письменників, а й історія читачів, що без маси, яка сприймає художній твір, немислима сама творча продуктивність, … ”:

А) означає вламуватися у відчинені двері;

Б) це першочергове завдання літературознавства;

В) це сизифова праця;

Г) це неймовірно важке завдання.

3. Художня практика і науково-навчальна діяльність І. Величковського, Ф. Прокоповича, Г. Кониського, Г. Сковороди була

А) відкрита для західноєвропейського досвіду й водночас закорінена в потреби вітчизняної культури;

Б) відкрита для західноєвропейського досвіду, але байдужа до потреб вітчизняної культури;

В) спиралася на фольклорні надбання українців, давнє письменство Київської Русі, відмовляючись від західноєвропейського досвіду;

Г) позбавлена будь-яких впливів, існувала як герметичний інтелектуальний продукт індивідуальної свідомості.

4. Слово “критика” (у французькому варіанті), яким українські діячі науки й літератури Центральної та Східної України позначили свої читацькі характеристики й оцінки художніх творів, з’являється 1739 р. в

А) російськомовній періодиці;

Б) українськомовній періодиці;

В) польській періодиці;

Г) німецькій періодиці.

5. Кому з українських літераторів ХІХ ст. належать слова та назва якого його твору пропущена в цитаті: “Защищая как-то достоинства языка малороссийского, я вызвался заставить рассказом своим плакать – не поверили, я написал “…”, и когда убеждали меня печатать, то я, боясь опять цеховых скалозубов, написал для них “Солдатский портрет”, чтобы оградить себя от насмешек их и чтоб они поняли, что сапожнику не можно разуметь портного дела”?

А) Г.Квітка-Основ’яненко, “Маруся”;

Б) І.Котляревський, “Наталка Полтавка”;

В) Т.Шевченко, “Марина”;

Г) П.Куліш, “Орися”.

6. Г. Квітка-Основ’яненко на сучасному йому етапі розвитку української літератури визначив її сутність як

А) “…як говоримо, так і писати треба”;

Б) “Зачим печатать, кагда ніхто не “розуміє”;

В) “Кавика не там! Оксія не туди! Хвалш”;

Г) “може б, треба і для нас що-небудь, щоб і ми… знаєте, не усе, а так… дещо… потроху… дечого знали”.

7. Г. Квітка-Основ’яненко у “[Письме к издателям “Русского вестника”]” обстоює

А) ідейно-естетичну самодостатність художніх творів, необхідність давати їм критичну характеристику, не торкаючись особи автора;

Б) багатий літературно-мистецький потенціал української мови;

В) зумовленість змісту художніх творів життєвим шляхом автора;

Г) необхідність друкувати українськомовні твори в російськомовних збірниках мовою оригіналу.

8. Хто з сучасників Т. Шевченка дозволяв собі втручатися в “родині справи… фантазії та творчості” поета, вважаючи, що його твори після публікації належать “усій Україні й будуть говорити за неї вічно”:

А) П. Куліш;

Б) Марко Вовчок;

В) М. Костомаров;

Г) П. Житецький.

9. Назвіть письменника, який своїми творами відкинув міф про цивілізаційну роль імперії щодо підкорених народів та виявив антиколоніальну свідомість, на яку рівнялися наступні покоління митців та дослідників літератури:

А) Т. Шевченко;

Б) Г. Сковорода;

В) Г. Квітка-Основ’яненко;

Г) П. Куліш.

10. Термін “відрубність української літератури”, уведений львівським часописом “Правда” в 1868 р., позначав <…> і апелював до творчості <…>:

А) позначав самостійність української літератури (передусім від російської) і апелював до творчості Т. Шевченка;

Б) позначав роз’єднаність давнього й нового етапів розвитку української літератури й апелював до творчості латиномовних письменників;

В) позначав відмову української літератури від традицій західноєвропейського письменства й апелював до творчості Г. Квітки-Основ’яненка;

Г) позначав фольклорну домінанту української літератури й апелював до творчості українських романтиків.

11. Назвіть метод літературно-критичної діяльності П. Куліша:

А) психолого-естетичний;

Б) фольклорно-етнографічний;

В) порівняльно-історичний;

Г) психоаналітичний.

12. Хто є автором характеристики Марка Вовчка як письменника: “Велику робить нам він підмогу, очищаючи смак рідної мови од Польщизни на Волині й Подоллі, од Московщини й школярства на Подніпрянщині. Його гарні, теплі етюдики з натури дають нам спосіб придивитись якнайближче до народного обличчя… [побачити] глибину народного нашого духу…”?

А) П. Куліш (“Переднє слово до громади”);

Б) М. Костомаров (“Обзор починений, писанных на малороссийском языке”);

В) Т. Шевченко (“Панове субскрибенти!”)

Г) І. Франко (“Принципи і безпринципність”).

13. Яка з критичних праць П. Куліша має підзаголовок “Епілог до “Чорної ради”?

А) “Об отношении малороссийской словесности к общерусской”;

Б) “Переднє слово до громади”;

В) “Характер и задачи украинской критики”;

Г) “Простонародность в украинской словесности”.

14. Яке завдання ставить П. Куліш перед українською літературною критикою?

А) перевіряти художні твори своїм естетичним смаком та розумом, що добре знає українську народність;

Б) оцінювати художні твори винятково за їхньою мовою;

В) підтримувати й популяризувати будь-які художні твори, написані українською мовою;

Г) вивчати й оцінювати художні твори згідно тих історичних обставин, у яких вони (твори) виникли.

15. Читацьку реакцію на який твір української літератури алегорично виразив П. Куліш: “…той регіт був – найстрашніша проба нашому писаному слову українському. То було все одно, як родиться дитина серед п’яних баб, да ще й сама сповитуха вп’ється”?

А) “Енеїду” І. Котляревського;

Б) “Пана та Собаку” П. Гулака-Артемовського;

В) “Бджолу та Шершня” Г. Сковороди;

Г) “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” М. Гоголя.

16. Кому належить характеристика “Енеїди”: “Енеїда” добра, а все-таки сміховина на московський кшталт”:

А) Т. Шевченку (“[Передмова до нездійсненого видання “Кобзаря” 1847 р.]”;

Б) М. Костомарову (“Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке”);

В) П. Кулішу (“Об отношении малороссийской словесности к общерусской”);

Г) М. Євшану (“Козаччина в українській поезії”).

17. Хто з українських інтелектуалів схарактеризував початок нової української літератури з огляду на “Енеїду” І. Котляревського як “веселий, ігровий і піратський”?

А) Ю. Андрухович;

Б) В. Шевчук;

В) В. Неборак;

Г) М. Євшан.

18. Що означає в сучасній українській критичній думці вираз “міфологема Енеїда” (В. Неборак)?

А) показ у літературі небезпеки знекорінення й розсіювання нації в світі;

Б) літературну ситуацію, що показує, як герой-мандрівник має навчитися чути голос бога й підкорятися йому;

В) фрагмент міфу про Енея;

Г) втілення в літературному сюжеті будь-якої тривалої подорожі, пов’язаної з пошуком певної території.

19. Оберіть варіант, у якому вірно зазначено всі риси творчої манери “молодих” письменників (митців раннього українського модернізму), про які писав І. Франко в статті “Старе й нове в сучасній українській літературі”:

А) митці зосереджують увагу на душі людини, надають перевагу внутрішньому єству об’єкта, а не зовнішньому оточенню, уникають довгих описів, схильні до ліризму, прагнуть ритмізувати оповідь та наснажити її музикою;

Б) митці зосереджують увагу на душі людини, показують типових людей у типових обставинах, уникають довгих описів, схильні до ліризму, прагнуть ритмізувати оповідь та наснажити її музикою;

В) митці зосереджують увагу на душі людини, надають перевагу внутрішньому єству об’єкта, а не зовнішньому оточенню, подають довгі повчальні монологи та авторське моралізаторство, схильні до ліризму, прагнуть ритмізувати оповідь та наснажити її музикою;

Г) митці зосереджують увагу на душі людини, надають перевагу внутрішньому єству об’єкта, а не зовнішньому оточенню, уникають довгих описів, схильні до епічного, панорамного зображення, прагнуть ритмізувати оповідь та наснажити її музикою.

20. У чому полягає принципова творча позиція кожного письменника (стаття І. Франка “Принципи і безпринципність”)?

А) “бути дзеркалом часу, малювати чоловіка в його суспільному зв’язку і в тайниках його душі”;

Б) відкривати в суспільстві “певні хиби та подавати певні рецепти на їх лічення”;

В) “піддержувати в суспільстві “той живий, бадьорий настрій, котрий є необхідною умовою руху вперед”;

Г) “висвітлювати суспільні рани, подавати таке чи інше їх пояснення”.

21. Назвіть головну рису літературної критики, як її визначає І. Франко в трактаті “Із секретів поетичної творчості”:

А) естетичність;

Б) утилітарність;

В) соціальність;

Г) філософічність.

22. У чому полягає секрет краси художнього твору, за І. Франком (трактат “Із секретів поетичної творчості”)?

А) у враженні, яке робить твір на читача, та способах його (враження) створення;

Б) в матеріалі та в моделях, які обирає автор для свого твору;

В) в усвідомленій автором актуальній суспільній ідеї його твору;

Г) в оригінальній ритмічній організації художнього твору.

23. Окресліть завдання, що вирішується в статті Лесі Українки “Малоруські письменники на Буковині”:

А) на прикладі буковинських письменників довести, що український народ має колосальні творчі сили;

Б) показати, як майстерно буковинські письменники змальовують специфіку побуту свою краю;

В) наголосити, що буковинські й центральноукраїнські письменники цілком відмінно змальовують життя людини;

Г) на тлі доробку двох письменників-чоловіків виділити й піднести жіноче письмо О. Кобилянської.

24. Чим, за Лесею Українкою, характеризується неоромантична “новітня суспільна драма”?

А) ствердженням суспільства як союзу самостійних особистостей;

Б) перевагою особистої драми над суспільною, вивищенням героїв над натовпом;

В) драматичною переробкою натуралістичних романів;

Г) сумішшю етнографії й маскараду, позбавленою будь-якої тенденції, а водночас ідеї.

25. На думку М. Євшана, українську справжню народну (національну) літературу на противагу українофільській творили:

А) Леся Українка, О. Кобилянська, М. Коцюбинський;

Б) М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький;

В) І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, Панас Мирний;

Г) М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий.

26. Назвіть культурного діяча, виступом якого розпочалася літературна дискусія 1873 – 1878 рр.

А) М. Драгоманов, стаття “Література російська, великоруська, українська і галицька”;

Б) І. Нечуй-Левицький, стаття “Сьогочасне літературне прямування”;

В) І. Франко, стаття “Література, її завдання і найважливіші ціхи”;

Г) Г. Цеглинський, стаття “Шевченко і його сучасні критики”.

27. Яке питання обговорювалося на початку літературної дискусії 1925 – 1928 рр.?

А) небезпеки масовізму в літературі;

Б) українсько-російських літературних взаємин;

В) дефіциту молодих талантів;

7) революційного стилю пролетарської літератури.

28. Назвіть вчених, які довели, що латино- і польськомовні твори в Україні XVI – XVIII століть є часткою українського літературного канону, який виявляє свою тяглість протягом багатьох століть:

А) Д. Чижевський, Л. Ушкалов, О. Пахльовська;

Б) І. Фізер, Т. Гундорова, М. Павлишин;

В) О. Білецький, А. Шамрай, М. Зеров;

Г) М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов.

29. Назвіть літературні надбання XVI – XVIII ст., що належать до українського літературного канону:

А) твори І. Вишенського, Г. Сковороди; Ф. Прокоповича;

Б) “Повчання дітям” Володимира Мономаха, “Слово про похід Ігорів”;

В) твори Т. Шевченка, І. Франка, Б. Грінченка;

Г) твори В. Домонтовича, О. Довженка, Григора Тютюнника.

30. Чим зумовлена необхідність нового історико-літературного синтезу в 60-х роках ХХ ст.?

А) уведенням до широкого читацького обігу заборонених раніше художніх творів;

Б) появою значної кількості перспективних історико-літературних досліджень;

В) подібним кроком російського літературознавства;

Г) запровадженням у цей час нової літературознавчої методології.

31. Слова А. Камю “Кожен митець, що хоче бути в суспільстві знаменитий, мусить знати, що знаменитий буде не він, а хтось інший із його ім'ям. Він урешті-решт від нього вислизне і, можливо, колись уб’є в ньому справжнього митця” стали епіграфом праці

А) В. Стуса “Феномен доби”;

Б) В. Моренця “Борис Олійник”;

В) М. Ільницького “Барви і тони поетичного слова”;

Г) Ю. Шереха “Літ Ікара”.

32. Назвіть українську літературно-мистецьку організацію в Німеччині після ІІ Світової війни, ініційовану Ю. Шерехом:

А) Мистецький Український Рух;

Б) Молода Муза;

В) Ланка-МАРС;

Г) Слово.

33. Рисами індивідуального критичного стилю Ю. Шереха є:

А) заперечення стереотипів, іронічне підважування звичних поглядів, “патріотичних” фікцій; інтригування читача грою;

Б) заперечення стереотипів, цілковита відсутність іронії в спростуванні хибних ідей, відмова від компаративного підходу;

В) зосередження уваги на добі давнього українського письменства, здійснення порівняльних студій українських і західноєвропейських здобутків цієї доби;

Г) широке застосування патріотичних гасел, обстоювання ідеї соціально-політичної заангажованості літератури та літературознавства.

34. Хто вказав на відсутність стратегії творення величного націостверджуючого міфу в літературі й критиці як рису літературного процесу на межі ХХ – ХХІ століть?

А) Н. Зборовська;

Б) І. Фізер;

В) Т. Гундорова;

Г) В. Моренець.

35. Світоглядний хаос, втрата духовних традицій, стирання індивідуальності, ринкова залежність – це

А) проблеми сучасного літературного процесу, у тому числі й критики;

Б) ознаки модерного етапу розвиту літератури;

В) ознаки народницько-реалістичного етапу української літератури;

Г) ознаки оригінальності сучасної літератури.