Українська культура в другій половині xvіі-xvііі ст

Розкриваючи тему, слід звернути увагу на умови, в яких розви­валась культура України того часу. Обмеження, а потім і ліквідація взагалі української автономії негативно позначились на куль­турних процесах. Внаслідок посилення в Україні русифікації ук­раїнська культура втрачала свою самобутність. Цей процес набрав сили після підпорядкування української православної церкви Московському патріархату (1686). Українська православна церк­ва поступово ставала одним із засобів поширення російської куль­тури. Кращі інтелектуальні сили українського народу в кінці XVII і у XVIII ст. заохочували і залучали до праці в Росії; багато діячів української культури очолили російські церковні і освітні устано­ви, серед них Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Дмитро Туптало та ін.

Та все ж друга половина XVII і особливо XVIII ст. були періо­дом дальшого піднесення української культури. Про це свідчила насамперед вища освіта, основним осередком якої була Києво-Могилянська академія. Ще до присвоєння в 1701 р. звання академії, цей навчальний заклад не поступався своїм освітнім рівнем європейським університетам. Опікуном і меценатом академії став гетьман Мазепа, який збудував для неї новий будинок, новий Братський собор, часто відвідував академію, бував на диспутах і виставах.

Підкреслимо, що академія була безстановим навчальним закла­дом, тут навчалися юнаки з усіх частин України та інших слов'янсь­ких країн. В академії було 8 класів, строк навчання не регламенту­вався, учні могли залишатися кілька років в одному класі або після закінчення старших класів переходити в молодші для закріплення знань. Чільне місце в навчальному процесі займали філософія, математика, історія, географія, риторика, вивчення мов.

Академія була визначним центром розвитку образотворчого, музичного і театрального мистецтва. Тут працювали кращі викладачі, відомі діячі культури того часу - І. Гізель, І. Галятовський, І. Конопович-Горбацький, И. Кроковський та ін.

Тяжкі часи настали для академії після 1709 p.: розправа над її покровителем Мазепою одразу ж відбилася і на ставленні до його дітища. В академії заборонили навчатися іноземцям, кількість учнів зменшилась більш ніж у 10 разів. В часи Данила Апостола і Кирила Розумовського почалось часткове відновлення минулої слави, але досягти рівня, на якому була академія на початку XVIII ст., вже не вдалося. Європейський освітній рівень з середини XVIII ст. був для неї недосяжний. В той час як на Заході в освіті посилився науковий раціоналізм, в академії продовжували надавати перевагу схоластиці та богослов'ю. Тому-то гетьман Розумовський хотів заснувати в Батурині університет, який відповідав би тогочасним вимогам.

У XVIII ст. в Україні поширюється система початкової освіти, яка складалася з цифірних, полкових та гарнізонних шкіл. Певна роль у поширенні освіти належала мандрівним дякам, які працю­вали домашніми вчителями у заможних сім'ях. Дітей панівної вер­хівки, як правило, навчали вихованці Києво-Могилянської ака­демії. За зразком академії були відкриті колегії в Чернігові, Пере­яславі, Харкові.

Серед українських вчених посилюється увага до природознав­ства, що було у XVII ст. велінням часу. Ф. Прокопович у своїй про­мові "Про заслуги й користь фізики", яку він виголосив перед сту­дентами й професорами Києво-Могилянської академії, закликав до наукового пізнання світу. В академії існувала могутня матема­тична школа, яку репрезентували вчені Ф. Прокопович, С. Яворський, С. Кулябка, Я. Маркович. Ф. Прокопович активно пропагу­вав вчення Декарта, Локка, Бекона, Коперніка і Галілея.

Видатним українським філософом і просвітителем був письмен­ник Григорій Сковорода. Вивчивши 5 мов та філософські теорії минулих і сучасних йому мислителів, Сковорода зіткнувся з неро­зумінням і ворожістю до його нетрадиційних поглядів і був зму­шений вести життя мандрівного філософа. Основні філософські твори він написав у період мандрування: "Діалог, или Разглагол о древнем мире", "Наркісс. Разговор о том: узнай себя". Сковорода розробив філософську концепцію трьох світів: безконечного все­світу - макрокосму, мікрокосму - людини і "символічного" світу Біблії. Сковорода виступив із критикою офіційного християнства як догматичного і схоластичного вчення. Водночас він не запере­чував релігії, а намагався відшукати в ній невидиме духовне нача­ло. Сковорода вважав, що людина досягає щастя в житті тільки тоді, коли піднімається вище матеріальних інтересів. Самопізнан­ня і праця, яка відповідає природним нахилам людини, на його думку, є шляхом до щасливого життя. Сковорода став одним із найвидатніших філософів XVIII ст. в Європі.

В Україні кінця XVII-XVIII ст. поглиблюється увага до історії. В цей час з'являється цілий ряд козацьких літописів: Самійла Величка, Григорія Гребінки, Самовидця. Основна їхня тема - події визвольної війни українського народу. Автори літо­писів вперше намагалися перейти від хронологічного переліку подій до їх осмислення, використовували різноманітні докумен­ти. Перший систематизований підручник з історії під назвою "Синопсис, або стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу" вийшов у 1674 р. з друкарні Києво-Печерської лаври.

Розвиткові науки і освіти сприяли книговидавничі центри в Києві, Чернігові і Новгород-Сіверському. Тут видавалися книги й підручники С. Полоцького, М. Смотрицького, Л. Магніцького, Д. Ласовича, М. Ломоносова та ін.

В українському мистецтві XVIII ст. все виразніше відчувається відхід від старих, середньовічних канонів. У монументально-деко­ративному мистецтві, в розписах церков, храмів відчуваються на­родні мотиви, яскраво проступають побутові деталі.

В архітектурі кінця XVII - початку XVIII ст. поширюється стиль українського бароко. В період гетьманування І. Мазепи збудовано 12 храмів, відреставровано близько 20 церков. Найбільш визначними з мазепинських будов були церква Іоанна Предтечі в Борисоглібському монастирі (Чернігів), церква Всіх Святих над Окономською брамою Лаври в Києві, церква Вознесіння в Пере­яславі та ін.

У середині XVIII ст. українська архітектура була збагачена та­кими чудовими пам'ятками як Андріївська церква у Києві (архітектори Растреллі - Мічурін), ансамбль церкви Святого Юра у Львові (архітектор Меретин), собор Різдва Богородиці в Козельці (архітектори А. Квасов, І. Григорович-Барський) та рядом інших.

В Україні зароджується театр, осередком якого стає Києво-Могилянська академія. Вистави частіше за все ставили студенти, які знайомили глядачів з творами Ф. Прокоповича, М. Довгалевського, Г. Кониського. Велика увага в академії приділялась також му­зичній освіті. Була організована музично-хорова школа.

Значним музичним центром в Україні була гетьманська столи­ця Глухів. Розумовський запросив до себе відомого капельмейстера Андрія Рачинського, зі школи якого вийшли видатні компози­тори Артем Ведель, Максим Березовський.

Отже, українська культура в другій половині XVII - у XVIII ст. дедалі більше відходить від середньовічних канонів, збагачується ідеями гуманізму і просвітництва. Разом із тим її розвиток галь­мується феодально-кріпосницького системою, національним гні­том, що знову посилився на українських землях.