Лексикологія як наука. Багатозначні слова, омоніми, синоніми, антоніми й пароніми

План

1. Лексикологія як наука. Багатозначні слова, омоніми, синоніми, антоніми й пароніми.

2. Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання ар­хаїзмів, історизмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики.

3. Фразеологізми і практика їх уживання у діловому стилі.

4. Значення етимології. Труднощі вживання іншомовних власних назв.

Якщо словник мови — це те, що народ знає про себе і навколишній світ, тобто дзеркальне від­ображення народного світогляду в слові, то словник особистості свідчить про її індивіду­альні обрії світосприймання, про рівень її ду­ховності. Багатий словниковий запас мовця — одна з найперших ознак високої ерудиції, інтелектуального потенціалу, а його бідність — сигнал духовного убозтва, розумової обмеженості. Творчий сплав культури і мови є запорукою збагачення духовних цінностей кожної людини і всього су­спільства загалом. Низька культура мовлення — ознака бездуховності. «Слово, — говорив Василь Сухомлинський, — це найтонший різець, здат­ний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним — велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її».

Хто навчить користуватися словом? Хто прищепить любов до нього та розів'є мовне чуття, розкриє його глибину й аромат? Звичайно, вчитель. Національний нігілізм давно набув критичного рівня розвитку, що не може не позначатися на розвиткові молодої України. Ще Тарас Шевчен­ко застерігав нас, нігілістів:

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

У круговерті сучасного неспокійного життя, інформаційних бумів, полі­тичних амбіцій та економічних стресів рідне слово примушує людину часом завмерти на мить і замислитися: хто ми, чиїх батьків діти, що принесли у світ, що передамо своїм нащадкам.

Мабуть, тричі мав рацію Йосип Бродський, коли говорив, що мова народжує поетів, а не поети мову. Проте, якщо вже ти поет, справжній народний митець слова, лише тоді маєш моральне право і на словотвор­чість.

Пригадаймо словесні перли — неологізми наших видатних поетів: би-строзір, весніти, вітровіння, руніти, сонцебризний, чорнобрович., юнка (П. Тичина); ворожій, дощовиця, повесніння, розсвітання, затіння (А. Малишко); заприязнитися, пурхливий, розкрилений, срібносльозий, струмовиння, шовковіти (М. Рильський); кругойдучі вітри, нездвижні озера, багроцвітне небо, зореносець, довгостеблий дощ, кривотілї сосни (М. Бажан); красивоброве обличчя, полохливоокий (М. Стельмах); безмір, знедуховніти, невситенний, просвітлина, розкладайка, фільмувати (О. Гончар).

Відомий український письменник і перекладач О. Підсуха так пише про мистецьку роботу над словом: «Першим творцем мови є народ... Нові слова приходили до мене лише в процесі роботи як давно існуючі, як елементи в таблиці Менделєєва. До них відношу хоча б такі: самовразливий (переклад російського «мнительньїй»), різнодення, різноцвіття, напівлежма, крайозерна (тиша), козацьковусий, нестрим-нестримна, ласкавити, злостивець, відсебешник, примазанець, сизокрилець, тимчасовиця, переверза, гайсторона, вимовчати (слово), повоєння, передсвіття, вечерувальник».

На ступінь володіння мовцем багатствами мови вказує культура його мовлення. Як надійна опора у вираженні незалежності думки, вона забез­печує самовираження особистості, регулює емоційні та етичні норми її поведінки. Тому вправляння у точності слововживання — це практично усвідомлене самокоригування рівня загальної культури особистості (на­приклад, у наголошуванні та орфоепії). Так, в окремих словах подвійний наголос не впливає на лексичне значення слова (зерно — зерно, завжди — завжди, загадка — загадка, змилостивитися — змилостивитися, знудитися — знудитися, злоба — злоба), а в інших його зміна регу­люється семантикою лексеми: запал (азарт) — запал (пристріт, хворо­ба); людський (гідний людини) — людський (властивий людині); вигода (користь) — вигода (зручність); зав'язка (дія) — зав'язка (предмет); лікарський (від «лікар») — лікарський (від «ліки»); типовий (характер­ний) — типовий (зразковий).

Як часто користуємося ми словниками, аби звернути увагу на пра­вильне наголошування слів? Слід пам'ятати, що наголос у східнослов'ян­ських мовах (і в українській зокрема) динамічний, рухливий, а це, в свою чергу, вимагає уважності при слововживанні. «Ріже» слух порушення норм наголошування на зразок: випадок замість правильного випадок; виразний замість виразний; запитання — запитання, вести (нести, везти) замість вести (нести, везти), невичерпний — невичерпний; жадоба — жадоба; безпринципність — безпринципність; ненависть (зненависть) — ненависть (зненависть), ненавидіти (зненавидіти), ненависник, ненависництво, ненависницький; літопис (живопис, рукопис) замість літопис (живопис, рукопис); кілометр (сантиметр, міліметр, дециметр) — кілометр (сантиметр, міліметр, дециметр); бюлетень — бюлетень, статуя замість статуя, завдання — завдання, знаряддя — знаряддя.

Лексичний рівень характеризує прямолінійне перенесення в український контекст російськомовних «слів-покручів», наприклад: міроприємство замість правильного захід, співставляти — зіставляти, слідуючий — наступний, виясняти — з'ясовувати, участок — дільни­ця або ділянка (залежно від контексту), заключатися — полягати, дальший — подальший, приводитися — доводитися, вмішуватися — втручатися, рішитися — наважитися, жалкий — жалюгідний, вго­воряти — вмовляти, значимий замість значущий, понятійний — по­няттєвий.

Не менше порушується і лексична варіантність при слововживанні. Зокрема, неправомірно віддається перевага лексемі вирішувати замість розв'язувати (при поєднанні зі словами питання, конфлікт, проблема, завдання); сплутуються лексичні варіанти відносини і відношення (коли йдеться про економічні відносини, відносини між державами, господарські (суспільні, виробничі, міжнародні) відносини тощо); нечітко розрізняють­ся варіанти сфера—галузь—царина (коли вживаються сполучення сфе­ра поширення (побуту, збуту, застосування, впливу), галузь вироб­ництва {промисловості, народного господарства); царина культури (мистецтва), а також лексеми союз (держав, троїстий, монопольний, економічний, політичний) і спілка (робітнича, селянська, професійна, письменників, журналістів, архітекторів, художників, молоді, твор­ча) тощо. Порушується точність слововживання і в деяких усталених словосполученнях: піднімати питання замість нормативного ставити (порушувати) питання; задавати питання — запитувати, ставити питання і под.

Індивідуальний акт мовлення — це процес самовираження мовця, який використовує словниковий склад мови для особистого користування. Та чи вдається йому скористатися цим багатством належним чином? На жаль, далеко не завжди. Тому й маємо таке потворне явище, як мовний суржик. В. Сухомлинський говорив: «Скалічена, попсована мова ніколи не підносила людину, а, навпаки, принижувала її, примітивізувала мислен­ня, заважала їй зростати інтелектуально, призводила до знищення народ­ної культури».

Професійне мовлення вимагає максимальної точності слововживан­ня, а також творчої роботи з синонімією (порівняйте спільне та відмінне в словах: відносини — взаємини — відношення — зносини; дохід — прибуток; договір — угода — контракт; друк — преса; керівництво — керування — управління; контролер — ревізор — інспектор; кримі­нальний — карний; Нідерланди — Голландія; расизм — дискриміна­ція — сегрегація — апартеїд; суспільний — громадський; таємний — секретний; теплиця — оранжерея; шерсть — вовна; ящик — скринь­ка — шухляда).

В офіційно-діловому стилі наявна синонімія службових слів та лекси-калізованих сполук, наприклад: і — й — та; в — у; з — із — зі; нарешті — зрештою — кінець кінцем — врешті-решт; таким чи­ном — отже; тому що — через те що — бо; коли — якщо; перш за все — у першу чергу — насамперед — передусім; що стосується — щодо — стосовно — відносно.

Труднощі у розмежуванні лексичного значення слова становлять та­кож пароніми, характерні для ділової української мови, наприклад: або­немент — абонент, абсолютний — абсолютистський, абсурд — аб­сурдність; авантюристичний — авантюрницький — авантюрист­ський — авантюрний; виборний (актив, старшина, особа, посада, служба, начальство, органи, представники) — виборчий (бюлетень, голос, закон, округ, агітація, платформа, система, справа, урна, право, збори); діловий (лист, переговори, частина, пропозиція, атмосфера, дискусія) — діловитий (чоловік, жінка, працівник, вигляд); дрібни­ти — дрібніти — дрібнішати; драматичний — драматургічний; гра­нат — граната; наймит — найманець — наймач; одинокий — оди­ничний — одиночний; особовий — особистий — особистісний; попу­лярний — популістський; туристичний — туристський; церемонія — церемоніал.

Найповніше розкрити таємниці слова може передусім словник. Найрізноманітніші словники і довідники (якщо вони будуть настільними книга­ми) сприятимуть підвищенню мовної культури особистості, а отже, й культури загалом. І якщо правило передбачає правильність, то точність слововживання — передусім доречність висловлювання і влучність того чи того слова в ньому.

Для більшості з нас вивчення рідної мови асоціюється з опануванням фонетичних, граматичних та орфографічних норм і правил. Для грамотної побудови слів і речень це дійсно має принципове значення. Проте для практики професійного спілкування найважливішим є точний вибір потрі­бного слова з його вписаним у контекст значенням, яке не можна трактува­ти абияк. В останньому випадку документ як засіб закріплення різними способами точної інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності і розумову діяльність людини перестане існувати як такий.

Для української мови, де найтонші нюанси значень передаються різ­ними словами, неправильна оцінка контексту і неправильне вживання лек­сичних і фразеологічних одиниць призводить не тільки до двозначності, але й до повного руйнування висловлювання або тексту. Згадайте хоча б "комп'ютерні виверти" зі словосполученнями вище утворення (рос. выс­шее образование), виробничий шлюб (рос. производственный брак), роздя­гнув три (рос. раздел третий), в ув 'язненні я прийшов до висновку (рос. в заключении я пришел к выводу) та ін. Ось чому робота над лексикою й фра­зеологією набуває в українській мові не тільки теоретичного, але й суто практичного, професійного значення.

Лексикологія як наука. Багатозначні слова, омоніми, синоніми, антоніми й пароніми

Лексикологія як наука. Класифікація лексичних пластів сучасної української мови. Уживання багатозначних слів, омонімів, синонімів, антонімів і паронімів у діловому стилі. Історичні зміни у складі української лексики. Практика вживання архаїзмів, істо­ризмів, неологізмів, термінологічної і професійної лексики. 0Лексикологія є одним із найважливіших розділів мовознавства, який вивчає слово, його походження і лексичні значення (від гр. lexikos - "сло­во" іlogos - "вчення"). Іншими словами, це наука про лексику, тобто про сукупність усіх слів і виразів певної мови.

Таким чином, основним об'єктом лексикології є слово. Воно може ви­вчатися з фонетичної, морфологічної та інших точок зору. Але і фонетика, іграматика вивчає слово безвідносно до лексичного значення. І тільки лек­сикологія займається словом як таким: його походженням, етимологією, історичними змінами й сучасним лексичним значенням.

Слово(якщо воно самостійне) - це комплекс звуків, який має лексич­не значення і використовується у мовленні як єдине ціле.

Слова можуть бути однозначними і багатозначними.Візьмемо, на­приклад, слово йти. Ми кажемо солдати йдуть, машина йде, дощ іде, час іде, але ж у кожному такому словосполученні значення руху набувають своїх відтінків: "рухатися, пересуваючи ногами", "пересуватися", "падати", "минати, плинути".

Таким чином, це слово багатозначне, або полісемічне. Усі значення у ньому тісно пов'язані між собою, але перше значення є прямим,а всі ін­ші - переносними.

Багатозначні слова не слід плутати з омонімами - словами, які ма­ють однакове звучання (або написання), але різні лексичні значення.

Наприклад, коса (дівоча, морська, гостра). Омоніми поділяються на омофони,що звучать однаково, а пишуться по-різному (по три карбова­нці - потри руку; Як тільки світанок настав,гусак чимчикує па став),і омографи,які пишуться однаково, а звучать по-різному (приклад - при-кл ад, ж 'ила — жил а, дорог а — дорога).

Синоніми - це різні за звучанням, але однакові або близькі за ле­ксичним значенням слова.Перший тип належить до абсолютних сино­німів(мовознавство - лінгвістика, тому що - бо). Якщо ж слова лише близькі за значенням, вони належать до понятійних синонімів(тепло -жарко) - другий тип. Третій тип синонімів - стилістичні,які розрізню­ються залежно від стилів мовлення (вивіз - експорт, очі - шари, процент - відсоток).

Антоніми - це слова з протилежними лексичними значеннями:ве­ликий - маленький, починати - закінчувати тощо. Антонімів не мають слова з конкретними значеннями типу ніж, стакан, сто і т.п. Найчастіше антоніми спостерігаються серед прикметників, прислівників та іменників з якісними ознаками: любов - ненависть, добрий - поганий, тихо - голосно. У багатозначних слів для різних значень можуть існувати різні антоніми. Так, для слова голова у значенні "частина тіла людини" антонімом є слово ноги, а для значення "розумний" - дурний.

У практиці ділового мовлення слід також розрізняти й пароніми -слова, які мають подібне звучання, але не мають спільного лексичногозначення: абонент - абонемент, повстати - постати, туристичний -туристський, тактичний - тактовний та ін. Кількість паронімів у мові постійно зростає, особливо у термінологічних системах, наприклад, кому­нікативний — комунікаційний, музичний - музикальний, дипломат - дипло­мант - дипломник, тому треба точно знати значення таких слів, щоб уник­нути двозначності й непорозуміння.

Отже, явище паронімії - досить велика небезпека. Щоб уникнути її, прибудь-якій неясності треба звертатися до словників.

Найчастіше у професійному мовленні трапляються ситуації, коли при незнанні точного значення слів-відповідників у російській і українській мовах або морфем в однокореневих словах виникає явище їх сплутування. Вищеми вже наводили приклади помилок, пов'язаних з цими явищами (див. табл. 16), але більш докладно їх причини, систематизація і практичні рекомендації щодо можливого запобігання виникненню подібних ситуацій описуються у таблицях цієї теми (див. табл. 41).