Розгляд судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб

У процесі фінансової діяльності банки оперують інформацією з "відкритим доступом" (наприклад, установчі документи, звітність банку, види та форми банківського обслуговування тощо) та інформацією з "обмеженим доступом", яка поділяється на конфіденційну і таємну, а остання — на банківську і комерційну таємницю.

Банківська таємниця є об'єктом цивільного права (ст. 177 ЦК. ст. 60 Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність"). Особливістю цього об'єкта цивільних правовідносин є те, що власником інформації, як правило, є клієнт банку, а банк є утримувачем такої інформації та зобов'язаним суб'єктом її збереження. При цьому на банки покладений обов'язок щодо збереження банківської таємниці та відповідальність за незаконне її розкриття (ст. 1076 ЦК, ст. 61 Закону "Про банки і банківську діяльність").

Зміст поняття "банківська таємниця" розкрито в ч. 1 ст. 60 Закону "Про банки і банківську діяльність" — це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відома банку в процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію) пройти відповідне лікування. У разі ухилення від обов'язкової госпіталізації, ці особи з метою запобігання поширенню туберкульозу за рішенням суду підлягають розшуку, приводу та обов'язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади.

У ст. 286 ЦПК йдеться про 2 види заяв, які можуть бути подані до суду у справах цієї категорії:

— про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу, який ухиляється від лікування;

— про продовження лікування.

Заява може бути подана або до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний)

нагляд за цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (альтернативна територіальна підсудність).

У ЦПК не зазначені категорії осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про обов'язкову госпіталізацію до туберкульозного закладу хворого на заразну форму туберкульозу. Однак, виходячи зі змісту глави 11 розділу IV ЦПК, можна дійти висновку, що такими особами є представники протитуберкульозних закладів.

У заяві про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування повинні бути зазначені встановлені законом підстави для такої госпіталізації. До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, в якому зазначається строк, протягом якого буде проведено лікування.

Заява подається протягом 24 годин з часу виявлення в особи загрозливої форми туберкульозу.

Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше 3 днів після відкриття провадження у справі. Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, за винятком випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу така особа становить загрозу поширення хвороби.

Участь у розгляді справи представника протитуберкульозного закладу, за заявою якого відкрито провадження у справі, представника особи, щодо якої вирішується питання про госпіталізацію, є обов'язковою.

Однак слід зауважити, що встановлений законом режим банківської таємниці не має абсолютного характеру, оскільки банк може надавати такий вид таємниці третім особам. При цьому розкриття банківської таємниці як правомірна правова дія може здійснюватися у 2 формах (адміністративній та судовій). Перша — адміністративна — забезпечується на вимогу компетентних осіб безпосередньо банком, без попереднього їх звернення до суду. Друга форма — судова — надається банком з урахуванням 2 підстав: на вимогу суду або за рішенням суду. В свою чергу, на вимогу суду банківська таємниця розкривається у наступних випадках: а) суддею одноособово з дотриманням режиму секретності; б) судом при розгляді справи в господарському, цивільному, адміністративному та кримінальному судочинстві. Наприклад, при вирішенні судом питань про забезпечення доказів чи витребування доказів, про що постановляються процесуальні ухвали (ст.ст. 135, 137 ЦПК).

Щодо доступу до банківської таємниці за рішенням суду, таке право надається лише при судовому розгляді цивільних справ за правилами глави 12 розділу IV ЦПК. Встановлення судової процедури розгляду справ про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, зумовлено необхідністю забезпечити більш надійний та ефективний захист банківської таємниці і, відповідно, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, а також інтересів держави.

Заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи, відповідно до правил ст. 287 ЦПК подаються до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.

Але необхідно враховувати, що положення ЦК та ГК передбачають існування філії або представництва юридичної особи, а норми ст. 2 Закону "Про банки і банківську діяльність" в його контексті розкривають ці терміни. Тому такі заяви, що не суперечать ч. 7 ст. 110 ЦПК, можуть бути подані й за місцезнаходженням філії, представництва, іншого структурного підрозділу цього банку, які здійснюють банківську діяльність від імені банку та обслуговують юридичну чи фізичну особу.

Однак, враховуючи, що філія, представництво чи інший структурний підрозділ банку не є юридичною особою, особою, яка бере участь у справі, повинен бути лише банк.

Конституційне право кожної особи звернутися до суду (ч. 2 ст. З, ст. 55 Конституції) за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що випливають з правовідносин, які виникли у державі (ч. 2 ст. 124 Конституції), на перший погляд, дає підстави для висновку про необмеженість суб'єктів звернення до суду із заявою про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних чи фізичних осіб. Проте враховуючи, що інформація, яка містить банківську таємницю, має режим інформації з обмеженим доступом, а заява про її розкриття згідно зі ст. 287 ЦПК подається до суду у випадках, встановлених законом, склад суб'єктів, наділених правом доступу до такої інформації, в тому числі й за рішенням суду, обмежений законом.

Зокрема, коло суб'єктів, які вправі звертатися до суду із заявою про розкриття банківської таємниці, визначено ст. 62 Закону "Про банки і банківську діяльність" та спеціальним законодавством (наприклад, закони України від 26 січня 1993 р. "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", від 11 липня 1996 р. "Про Рахункову палату"). Звідси випливає висновок, що в порядку окремого провадження можуть розглядатися цивільні справи про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, за заявою лише:

1) осіб, які за законом мають право на отримання відповідної інформації, але не наділені правом безпосереднього звернення до банку з вимогою про розкриття банківської таємниці;

2) суб'єктів, наділених правом безпосереднього звернення до банку, у випадку відмови банку розкрити банківську таємницю за їх письмовою вимогою.

Заявником, який правомочний вимагати від банку надання певної інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи, відповідно до положень наведеного вище законодавства може бути не лише фізична, але й юридична особа.

Однак, незважаючи на такий суб'єктний склад, заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи, повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи, подається в письмовій формі; в ній, як це зазначено в ст. 288 ЦПК, має бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява (п. 1 ч. 1); 2) ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника заявника, коли заява подається представником (п. 2 ч. 1); 3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю (п. З ч. 1); 4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено (п.4 ч. 1); 5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання (п. 5 ч. 1).

До того ж, слід враховувати, що в положеннях ст.ст. 60—62 Закону "Про банки і банківську діяльність" йдеться про інформацію щодо діяльності та фінансового стану лише клієнта, а не контрагента іншого банку, яка стала відома банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку. Тому цілком обґрунтовано в заяві вимагається зазначати лише ім'я (найменування) особи (клієнта), щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю (п. 2 ч. 1 ст. 288 ЦПК), а не клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.

В разі наявної потреби в отриманні інформації, яка містить банківську таємницю щодо контрагента, необхідно звертатися з окремою заявою щодо цього контрагента, де він буде виступати як клієнт того чи іншого банку, в якому він обслуговується. В протилежному випадку такі дії можна розцінити як невірно подану заяву.

До заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, за винятком випадків, коли заявник звільнений від їх оплати згідно з законом. Заяви про відстрочення, розстрочення, зменшення чи звільнення від оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розглядаються в порядку, визначеному ст. 82 ЦПК.

Недотримання правил щодо форми і змісту заяв є наслідком застосування судами вимог про залишення заяви без руху, а у разі їх неусунення — повернення заявнику (частини 1, 2 ст. 121 ЦПК). Якщо порушення цих правил виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході судового розгляду, або настають наслідки, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК.

Про відкриття провадження у справі постановляється ухвала, в якій одночасно зазначається про призначення справи до розгляду на певну дату.

При цьому слід враховувати, що попереднє судове засідання у справах цієї категорії не проводиться. Проте суд має невідкладно направити особам, які беруть участь у справі, копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із заявою та всіма доданими до неї документами; вирішити питання про їх повідомлення про дату розгляду справи (частини 5, 6 ст. 74 ЦПК) з урахуванням скороченого — 5-денного — строку розгляду справи (ч. 1 ст. 289 ЦПК).

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 6 ЦПК суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу про розгляд справи в закритому судовому засіданні.

Отже, справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядаються у 5-денний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, — з повідомленням тільки заявника (ч. 1 ст. 289 ЦПК).

Тому, якщо в заяві ставиться питання про розгляд справи тільки з участю заявника з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, то відповідні мотивовані висновки повинні бути наведені в ухвалі про відкриття провадження у справі. Термін "охорона державних інтересів та національної безпеки" розкривається Конституційним Судом України в Рішенні у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді.

Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не перешкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов'язковою (ч. 2 ст. 289 ЦПК). У такому разі при повторній неявці заявника настають наслідки, передбачені п. З ч. І ст. 207 ЦПК.

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. З ст. 289 ЦПК).

Рішення суду в справі про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, повинно відповідати загальним правилам щодо, наприклад, порядку його ухвалення (ст. 209 ЦПК), врахування питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення (ст. 214 ЦПК), наявності відповідного його змісту (ст. 215 ЦПК), з урахуванням визначених ст. 290 ЦПК наступних особливостей.

По-перше, у мотивувальній частині рішення суд, зокрема, повинен зазначити: а) обсяг (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, тобто конкретний проміжок часу, за який необхідно одержувачу надати інформацію про операції клієнтів банку, наприклад, про обсяг та обіг коштів на рахунках; б) мету її використання.

По-друге, у резолютивній частині рішення разом з основними вимогами додатково (ч. 1 ст. 290 ЦПК) зазначаються:

1) ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника одержувача, коли інформація надається представникові;

2)ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи;

3)найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

4)обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.

У резолютивній частині рішення також наголошується, що воно підлягає негайному виконанню, та про те, що оскарження рішення не зупиняє його виконання. Уточнюється, що особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у 5-денний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку (ч. З ст. 290 ЦПК).

При цьому рішення публічно не проголошується, оскільки розгляд справи провадиться у закритому судовому засіданні (ч. 9 ст. 6 ЦПК).

Із 3 визначених законом осіб, які беруть участь у розгляді судом справ про розкриття банківської таємниці (заявник, особа, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, та банк), правом на апеляційне оскарження рішення наділені лише 2 особи, а банк в цьому переліку відсутній. Він, як вбачається із ч. З ст. 290 ЦПК, не має права на апеляційне оскарження ухваленого рішення.

Між тим, обмеження зазначених прав банку є спірним. Зокрема, не враховується, що саме на нього покладається відповідальність за збереження банківської таємниці (ст. 177 ЦК, ст. 60 Закону "Про банки і банківську діяльність") та, до того ж, спеціальні норми (ч. З ст. 290 ЦПК) суперечать положенням загального характеру (ч. 1 ст. 27, ст. 292 ЦПК). Викладене дає підстави вважати, що обмеження "крім випадків, встановлених законом" (п. 8 ч. З ст. 129 Конституції), яке зазначене в тексті основної конституційної засади щодо забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, не повинно поширюватися на банки за такою категорією справ.