Запитання для самоперевірки. 1. в яких умовах розвивалася українська культура в другій поло­вині xvii-xviii ст.?

1. В яких умовах розвивалася українська культура в другій поло­вині XVII-XVIII ст.?

2. Охарактеризуйте роль Києво-Могилянської академії у розвитку освіти.

Світлична

Українська культура другої пол. XVII - XVIII ст.

Культура України другої пол. XVII - XVIII ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за свою незалежність і державність. Повалення польсько-шля­хетської влади, утворення козацької республіки з демократичною формою правлін­ня, вільним населенням сприяло піднесенню національно-культурних процесів.

З іншого боку, наступ Росії та Польщі на українську автономію супровод­жувався утисками української культури.

Розвиток освіти. Наука

Центром культурно-освітнього життя України цього періоду була Києво-Могилянська академія. За часів І. Мазепи вона досягла найбільшого розквіту. На поч. XVIII ст. у ній навчалося дві тисячі студентів, у тому числі й з інших православних країн. В академії працювали видатні вчені, митці Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Викладачі і студенти запрошувалися в слов'янські країни, перш за все в Ро­сію, де стали організаторами майже всіх духовних училищ. Вихованець ака­демії Стефан Яворський відкрив у Москві Слов'яно-греко-латинську акаде­мію - перший вищий навчальний заклад у Росії. Розквіт Києво-Могилянської академії тривав до 60-х pp. XVIII ст., згодом у ній було запроваджено навчан­ня російською мовою, а у 1798 р. їй було надано статус духовного закладу.

На західноукраїнських землях вищим навчальним закладом став Львів­ський університет, відкритий у 1661 р. Після загарбання Східної Галичини Австрією викладання в університеті велося німецькою мовою.

Середню освіту в Україні давали колегіуми, засновані у Чернігові, Ніжині, Переяславі, Харкові.

Ревізійні полкові книги показують, що в 1740-1748 pp. на території Геть­манщини було 866 шкіл, тобто на кожну тисячу душ населення припадало по одній школі. З ліквідацією Гетьманщини кількість шкіл поступово зменшила­ся. Засновані ж Катериною II так звані народні училища започаткували насад­ження чужих за духом навчальних закладів.

У Східній Галичині освіта зазнавала всіляких утисків з боку австрійського уряду. Національно-культурний осередок Галичини - Успенське ставропігій­ське братство в 1788 р. було ліквідоване; тоді ж, у 80-х роках, припинила своє існування і братська школа. У розвитку початкового і середнього шкільницт­ва певну роль відіграли реформи Йосифа II, який у 1781 р. наказав заснувати школи німецького зразка скрізь, де було близько сотні дітей.

Відбуваються суттєві зрушення в розвитку історичних знань. У 1674 р. Лаврська друкарня видала приписуваний Інокентію Гізелю "Синопсис" — пер­ший короткий нарис історії України від найдавніших часів до останньої чвер­ті XVII ст., який і протягом наступного століття використовувався як офіцій­ний підручник, багато разів перевидавався. Набуває розквіту історико-мемуарна проза - козацькі літописи. Так, цінним джерелом для дослідження історії України є "Літопис Самовидця", автором якого вважають генерального під­скарбія Р.Ракушку-Романовського (зображує події 1648-1702 рр), літописи Гри­горія Грабянки та Самійла Величка, у яких головна увага приділяється історії козацтва, Б.Хмельницькому як полководцеві і державному діячеві. Наприкін­ці XVIII - на поч. XIX ст. з'явилася анонімна "История Руссов или Малой России". Написана з патріотичних позицій, ця праця справила великий вплив на подальший роз­виток української історичної науки.

Видатним явищем у розвитку вітчизняної філософії стала творчість Григорія Сковороди (1722-1794 pp.). Після навчання у Київській акаде­мії він шість років працював домашнім учителем у поміщика на Переяславщині, в 1759-1768 pp. ви­кладав поетику й етику в Харківському колегіу­мі. Переслідуваний церковниками і кріпосниками, залишив педагогічну діяльність й останні 25 років вів мандрівне життя. Найвидатнішими тво­рами з філософської спадщини Г. Сковороди є "Начальная дверь ко христианскому добронравию", "Симфонія, нареченная Книга Асхань о познаніи самого себе", "Разговор, называемый алфавит, или букварь мира" та інші. У своїх творах мислитель розкривав філософські, сус­пільно-політичні й етичні проблеми, центральне місце серед них належало питанню про щастя людини. З літературних творів Г.Сковороди відомі збірка поезій "Сад божественних песней", збірка байок "Басни харковскія".

Література

У другій пол. XVII ст. провідною темою дум та історичних пісень була визвольна війна XVII ст., її герої та поводирі. Саме в цей час створені відомі народні пісні "Розлилися круті бережечки", "Не дивуйтеся, добрії люди", "За світ стали козаченьки" та багато інших.

Великого розвитку набув український театр, зокрема шкільна драма. Ви­кладач Києво-Могилянської академії Ф. Прокопович склав теорію трагедії, комедії і трагікомедії. Цікавим явищем в історії українського театру був ляль­ковий народний театр - вертеп (вертепом називалася печера, де народився Ісус Христос). Для лялькової вистави використовувалася скринька у вигляді двоповерхового будиночка: у верхній частині будиночка розігрувалися сцени на біблійні сюжети, у нижній - народно-побутові.

У XVIII ст. виникає таке цікаве літературне явище, як творчість мандрів­них дяків - учнів духовних шкіл, вірші яких носили бурлескний характер: сміх і гумор поєднувалися у них з серйозною соціальною тематикою.

Набуває поширення громадянська та любовна лірика - романси, сентимен­тальні пісні, в які вводилися образи, запозичені з народної поезії. Багато таких творів приписують Марусі Чурай - легендарній українській народній співачці і поетесі, яка нібито жила у Полтаві; документальних свідчень про неї немає.

На розвитку української літератури негативно позначилася політика зросій­щення, яку проводив царський уряд. Ця політика вплинула і на становище полі­графічної справи в Україні. Так, у 1721 р. при московському синоді було заснова­но Друкарську контору, яка послідовно переслідувала українську книгу та укра­їнське слово. Українським архієреям було наказано відбирати по всій Україні церковні книги, які колись видавалися в українських друкарнях, і заміняти їх московськими. З 1766 р. київській друкарні було наказано випускати тільки ті книги, які виходили у московській друкарні за погодженням синоду.

Мистецтво

В українській архітектурі XVII cт. утверджується бароко, справжній розквіт якого припадає на добу І.Мазепи. На землях України цей італійський стиль на­брав нових мистецьких форм та національного колориту і дістав назву україн­ського, або козацького бароко. Заходами І. Мазепи споруджено Спаську церкву Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині, церкву Всіх Святих у Києво-Печерській Лаврі - справжню перлину між усіма церквами українського бароко.

За наказом І.Мазепи було перебудовано Софійський собор, Успенську церкву Лаври та Михайлівську церкву Видубицького монастиря. Крім того, по всій Лівобережній Україні у другій пол. XVII - на поч. XVIII ст. було споруджено ряд монастирів з храмами, дзвіницями, оборонними мурами і баштами.

Найвизначнішим архітектором на за­хідноукраїнських землях був Бернард Меретин. Найбільша пам'ятка його твор­чості - Львівський собор св. Юра (спо­руджений у 1744-1764 pp.), в архітектурі якого західноєвропейські риси гармоній­но поєднані з національними.

Українське бароко знайшло відобра­ження і у творчості видатного київсько­го архітектора І.Григоровича-Барського. Прикладом цього може бути здійснена ним реставрація Кирилівської церкви. Подальша діяльність І.Григоровича-Бар­ського характеризується підготовкою ар­хітектури класицизму. Цей архітектурний стиль поширюється з кін. XVIII ст. Провідне місце посідає містобудування.

В українському образотворчому мистецтві другої пол. XVII ст. значне місце посідає іконопис, що розвивається в ренесансно-барокових формах. Велику роль у збагаченні української культури відіграла діяльність Лаврської іконо­писної майстерні.

Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість: він збе­ріг тісний зв'язок з іконописом. Монументальними були портрети Б. Хмельницько­го і визначних козацьких старшин. Західноукраїнські митці малювали львівських братчиків у представницьких позах, із жезлом, гербами та іншими атрибутами.

Друкарні розвивали графічне мистецтво, сформувалася художня школа українського граверства, основоположником якої вважають Олександра Тарасевича. Його майстерність не поступалася перед мистецтвом кращих західно­європейських граверів того часу.

Наприкінці XVIII ст. з поширенням в українському мистецтві ідей просвіт­ництва церковно-релігійна тематика відходить на другий план. Живопис поступово звільняється від середньовічних канонів та набуває світського характеру. Вели­кими майстрами живопису були В.Боровиковський, Д.Левицький, А.Лосенко. У Західній Україні особливо славились художні полотна Луки Долинського (1750-1824 pp.), який здобув мистецьку освіту у Відні і згодом працював у Львові. Він виконав ікони для собору св. Юра, церков П'ятницької, св. Онуфрія, очолю­вав роботи з оформлення Успенського собору в Почаєві.

Помітних успіхів досягла українська музична культура. Важливою подією в музичному житті стало відкриття Глухівської співацької школи, з якої вийшли видатні композитори, творці української музики Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель. Д.Бортнянський написав 35 концертів на чотири голоси, 10 концертів на два хори, співи до служби Божої, які й досі виконуються церковними хорами. У Глухові існувала найбільша в Європі нотна бібліотека.

При кафедральному храмі св. Юра у Львові існували хор і оркестр, які брали участь у церковних відправах. Осередком музики був і Перемишль. Тут єпископ І.Снігурський заснував перший постійний церковний хор.

...

Семененко