Роль і місце шкільного підручника у навчально-виховному процесі

Лекція 3. Підручник як основний засіб навчання історії (2 год.).

План:

1. Роль і місце шкільного підручника у навчально-виховному процесі.

2. Вміння і навички учнів у роботі з навчальною літературою.

3. Робота з текстом та історичними документами підручника.

4. Робота з ілюстраціями та іншими поза текстовими елементами підручника.

Література:

Баханов К. Перше покоління українських підручників з історії: проблеми та їх розв'язання // Історія в школах України. ‒ 2006. ‒ № 3. ‒ С. 15‒20.

Баханов К. Посилення розвивальної орієнтації українських підручників з історії початку XXI ст. Історія в школах України. ‒ 2007. ‒ № 2. ‒ С. 6 ‒ 12.

Баханов К. Сучасний шкільний підручник з історії України: проблеми ідейної послідовності. // Історія та правознавство. ‒ 2008. ‒ №25. ‒ С. 16(1) ‒16(6).

Баханов К. Сучасний шкільний підручник з історії України: проблема коректності та послідовності.//Історія та правознавство. ‒ 2008. ‒ № 25. ‒ С. 16(6) ‒16(8).

Гирич І. Б. Підручник як головний засіб будівництва держави. // Історія та правознавство. ‒ 2007. ‒ № 11. ‒ С. 9‒12.

Євтушенко Р. Підручники з історії в школах України: погляд на перспективу // Історія в школах України. ‒ 2001. ‒ №3. ‒ С.13.

Кульчицький С. Державний стандарт освіти і вимоги до нового покоління підручників з історії// Історія України. ‒ 2001. ‒ № 5. ‒ С. 1- 2.

Мисан В. Шкільний підручник як історичне джерело. (Чи потрібно здавати в макулатуру старі підручники з історії?) // Історія в школах України. ‒ 2008. ‒ № 1. ‒ С. 24‒30.

Муценко Я. Шкільний підручник з історії: європейське бачення // Історія в школах України. ‒ 2003. ‒ №6. ‒ С. 39‒43.

Пометун О. Актуальні проблеми шкільного підручника з історії // Історія в школах України. ‒ 2002. ‒ № 6. ‒ С.13‒17.

Пометун О.І., Фрейман Г.О. Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. – К.: Генеза, 2006.– С. 122‒139.

Пометун О. Як раціонально використати на уроці методичні можливості підручника нового покоління // Історія в школах України. - 2004. ‒ № 3. ‒ С. 2‒7.

Терно С. Методичний апарат підручника: яким він має бути // Історія в школах України. ‒ 2004. ‒ №5. ‒ С. 17‒19.

Матеріали фахових видань.

Інтернет ресурс.

Основні поняття та терміни: підручник, структура підручника, текст, інформаційний текст, додатковий текст, пояснювальний текст, позатекстові компоненти, методичний апарат, апарат орієнтування

Роль і місце шкільного підручника у навчально-виховному процесі

Підручник ‒ це головна навчальна книга з певного предмету, створена для навчання, виховання та розвитку учнів певного віку. У масові практиці особливо гостро стоїть питання про те, як привчити школярів до такої самостійної роботи з підручниками та іншими посібниками, у ході якої не лише б засвоювались конкретні знання, а й розвивались уміння вчитися, формувалися якості особливості. Тому підручники стають багатофункціональними.

Так навчальна функція підручника полягає у тому, що він не лише озброює системою знань, а й допомагає загальному розвитку учнів ‒ розвитку мотивів навчання, пам'яті, мислення, уяви, мови та інших здібностей, умінь аналізувати, узагальнювати, виділяти головне, а також навичок планування, самоконтролю.

Виховна функція підручника полягає в його впливі на світогляд учнів, на їх відношення до праці, вибір майбутньої професії, на розвиток моральних та естетичних почуттів, формування всебічно розвиненої особистості.

Таким чином, підручник, що реалізує у першу чергу, зміст навчання, покликаний максимально допомогти успішному розвитку учнів і вихованню них яскраво виражених людських якостей.

Характерною рисою підручника повинна бути його стабільність можливість служити не менше 10-15 років. Тому у кожному підручнику є ,,ядро” ‒ зміст основних ідей даного предмета та ,,оболонка” ‒ система описаних фактів, процесів, явищ, які підлягають певній трансформації, змінам. З цієї ,,оболонки” з часом ці поняття, факти можуть перейти в ,,ядро”, витіснивши з нього віджиле, застаріле.

Стосовно підручника історії слід виділити те, що він є для школярів одним з найголовніших джерел історичних знань і в той же час є стержнем системи засобів навчання.

Зараз існує проблема видання комплектів з кожного навчального предмету: підручники, методичні посібники для вчителів з кожного предмету, набір таблиць і карток для самостійної роботи, що допомагають оптимізації навчально-виховного процесу тощо.

Підручники поділяються за наступними ознаками:

1) За характером викладу матеріалу (академічний, прикладний).

2) За провідними методами викладання матеріалу (інформаційний, проблемний, програмований).

Найбільш розповсюдженим є інформаційний тип підручника, у якому готова інформація дається через слово, ілюстрації, графічні зображення, доповнена деякими елементами проблемності.

Методологічною основою такого підручника служать ідеї пояснювального ілюстративного типу навчання, при якому пізнавальна діяльність учнів має в основному репродукційний характер. Перевага такого типу підручника ‒ передача у стиснутому вигляді великого об'єму наукової інформації. Проте обмеженими є можливості навчити учнів самостійно набувати знання, формувати продуктивне мислення, готовність до продуктивної творчої праці. Тобто розвиваюча й виховна функція таких підручників також обмежені.

Під час створення проблемних підручників застосовується проблемний виклад, система пізнавальних завдань, завдання дослідного характеру, завдання, які примушують учнів активно працювати над текстом, робити висновки. У проблемних підручниках тісно взаємодіють інформаційна основа, проблемний виклад, пізнавальні завдання, узагальнення.

У програмованих підручниках зміст матеріалу представлений порціями, а засвоєння кожного ,,кроку” інформації перевіряється контрольними питаннями. Створюється комплексні (проблемно-програмовані) підручники, які містять певні дози інформації, необхідні учням для розуміння проблеми; проблема вирішується у логіці вивчення матеріалу, а увесь необхідний для засвоєння матеріал закріплюється й перевіряється програмованими дозами. Цей тип підручника містить сильні сторони підручників усіх попередніх типів.

Ефективність засвоєння учнями навчального матеріалу багато в чому залежать від структури підручника.

Типовою є загальнодидактична структура шкільного підручника:

1. Тексти (основний, дидактичний, пояснювальний).

2. Позатекстові компоненти:

а) апарат організації засвоєння: питання й завдання, інструктивні матеріали, таблиці, вправи;

б) ілюстративний матеріал;

в) апарати орієнтування: вступ, зміст, бібліографія;

3. Загальні структурні елементи: текст, питання й завдання, ілюстрації.

Текст ‒ ядро підручника, повідомлення, що є складним синтетичним продуктам інтелектуально-мовної діяльності, з одного боку, і сучасних способів передачі та обробки інформації з іншого. Тип навчального тексту визначається цілим комплексом умов, серед яких провідну роль відіграють: відображення дійсності, характер навчального предмету й матеріалу, метод викладу, логіка, вікові особливості учнів.

За характером відображення дійсності тексти можуть бути емпіричними або теоретичними. Тексти емпіричного характеру відображають факти, явища, події, містять вправи, правила.

За провідним методом викладу матеріалу тексти можуть бути репродуктивні, проблемні, програмовані, контекстні.

Репродуктивні тексти мають ряд суттєвих переваг: вони, як правило, високоінформативні, структурні, зрозумілі учням. Такі тексти відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання.

Проблемне навчання потребує створення нових типів навчального матеріалу. Один із них є проблемний виклад навчального матеріалу. Автори підручника з метою створення проблемних ситуацій висувають протиріччя, вирішують проблему, аргументують логіку думки. Особливістю такого тексту є проблемно-монологічний характер викладу.

Сутність частково-пошукового методу полягає в тому, що учні активно виконують посильну частину дослідження під керівництвом і за допомогою вчителя. Особливість структури такого тексту полягає у філологічній формі викладу: питання, відповідь, припущення: досвід, часткові пошуки, загальний висновок.

Дослідницький метод припускає, що учні самостійно вирішують проблему, яка задана у тексті, питаннях і завданнях підручника. Такі питання потребують від учнів невеликого самостійного пошуку.

Можливості частково-пошукового методу навчання добре реалізують програмовані підручники з проблемними текстами.

Початок тексту кожного розділу такого підручника містить проблему. Кожна проблема, розділена на роздільні підпроблеми, які містять пізнавальні завдання і питання. У ході самостійної роботи над ,,кроками” тексту учні знаходять відповідь на кожну підпроблему, а потім перевіряють себе за відповідями, що приводяться у підручнику, які до кінця самостійної роботи закриті спеціальною закладкою.

Система питань і завдань закінчується узагальнюючим питанням. Такий тип підручника добре зарекомендував себе у роботі з учнями молодших і середніх класів.

Пошуки нових варіантів навчальних текстів продовжуються. Ці пошуки, спрямовані на усунення надлишкової інформації, на досягнення відповідності змісту особливостям пізнавальної діяльності учнів різного віку, на посилення розвиваючих і виховних функцій підручника.

Наряду із змістовною й психологічною функціями, велике значення має логічна сторона підручника, тобто відповідність викладання існуючим законам, принципам, правилам логіки, а також власне логічні особливості тексту підручника. Текст може бути аналогічного характеру. Він може будуватися дедуктивним або індуктивним способом. У зв'язку з тенденцією підвищення теоретичного рівня навчання у підручниках збільшилась кількість текстів, побудованих дедуктивним способом.

Таким чином, вчитель може побудувати повну модель кожного певного тексту підручника, що дозволяє йому досягти більшої якості, логічності, послідовності викладу матеріалу і забезпечити розуміння учнями структури тексту, сукупності смислових компонентів і зв'язків. Підручники, крім головних, мають додаткові тексти, мета яких розширити, поглибити знання учнів із найважливіших компонентів змісту навчального матеріалу.

Додаткові тексти, розташовані після основного тексту, розділу, логічно зв'язані з ними, ілюструють або доповнюють, аргументують головну думку. Документи, що наводяться в деяких підручниках, часто чергуються з питаннями, що стимулюють активну розумову, діяльність учнів. Багато підручників містять також різноманітні пояснювальні тексти й примітки, роз'яснення.

Аналіз шкільних підручників в історичному аспекті показує, що теми, структура й логіка шкільних підручників суттєво змінились. Якщо на перших етапах розвитку школи й педагогіки структурним компонентом підручника був текст, то сучасний підручник містить також складну систему позатекстових компонентів. Концепція розвиваючого і виховного навчання, яка є провідною в сучасній школі, вимагає створення нових типів підручника, що відповідають модернізованому змісту навчання, оновленим програмам, закономірностям процесу навчання. Структура розміщення завдань у підручниках різноманітна. На певних етапах засвоєння знань вчитель повинен застосувати не будь-які, а саме адекватні даному етапу питання й завдання.

Усі питання й завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на дві великі групи: репродуктивні та продуктивні.

1.Репродуктивні ‒ це такі питання і завдання, які потребують від учнів головним чином, відображення знань без суттєвих змін.

2. Продуктивні питання й завдання передбачають трансформацію знань, суттєві зміни в структурі засвоєння знань (методів) або пошук нових знань (нових методів роботи).

У багатьох підручниках поряд з іншими продуктивними питаннями збільшується кількість завдань на доведення й спростування певних понять, положень, при виконанні яких школярі, як правило, зазнають великих труднощів, оскільки не вміють аргументувати тези. Тому спочатку необхідно пропонувати учням такі завдання на доведення, які потребують для аргументації тези невеликої кількості аргументів двох або трьох фактів з одного параграфа, а потім постійно збільшувати смислове значення аргументації й кількість використаних параграфів.

У сучасному світі поряд з уміннями відстоювати свої позиції не менш важливе значення має уміння спростовувати помилкові погляди. На жаль, таких завдань у підручниках майже немає. Тому вчитель повинен пропонувати додаткові дидактичні завдання. В умовах швидкого зростання об'єму інформації особливе значення уміння виділити головне, без якого неможливо здійснювати порівняння, узагальнення, доведення. Тому, застосовуючи прийоми виділення головного, що пропонується в підручниках і програмах, кожен вчитель, в залежності від умов та можливостей, повинен також постійно піклуватися про виділення більш важливого, суттєвого у змісті навчального матеріалу, починаючи від формування мети і завдань уроку і, закінчуючи домашнім завданням.

Кожен підручник має завдання, які потребують від учнів конкретизації й застосування знань на практиці. Такі завдання рекомендується доповнювати конкретним матеріалом з суспільного життя, з інших предметів, із різних джерел (газет, журналів).

Ряд шкільних підручників включає завдання та встановлення наслідків за даних причин, на виділення головних ознак явищ, на дослідження зв'язків даного типу. Найбільш складними компонентами підручників є різноманітні творчі завдання, кількість і характер яких досить нерівномірні. Такі завдання допомагають формувати творче мислення учнів, привчають їх до набуття досвіду наукового пошуку. Багато з цих завдань потребують від учня дослідницької роботи, відносно високого рівня розвитку проблемних умінь. Але в застосуванні таких завдань повинна бути чітка загальношкільна система: не більше одного-двох завдань на на рік з кожного предмету, інакше виникає перевантаження.

Співвідношення між групами завдань повинно бути динамічним. У програмах і підручниках немає науково обґрунтованої системи розміщення питань і завдань певного типу за роками навчання. Тому вчителю слід орієнтуватися на загальні тенденції розвитку мислення учнів, їх вікові і навчальні можливості.

Розумове і логічне навантаження питань і завдань шкільних підручників неоднакові, вони залежать від специфіки предмета, віку й підготовки учнів. Як правило, у підручниках 4-7 класів у середньому повинно бути 3-4 питання, необхідних для засвоєння оптимальної кількості розумових одиниць.

Проте в деяких підручниках кількість таких питань набирається від 2 до 12, у тому вчитель у залежності від основних дидактичних умов повинен сам регулювати кількість і об'єм питань, як на уроці, так і для домашнього завдання.

Особливої уваги від учителя вимагає складність завдань, яка залежить від числа даних в умові, від кількості необхідних операцій, від складності вирішення (кількість можливих висновків).

Рекомендується регулювати допомогу учням, які мають різні рівні розвитку і успішності, одне і теж завдання сприймають і вирішують неоднаково. Таким чином, крім складності існує ще й ступінь важкості завдання, подолання якої можливе лише при правильній організації диференційованого та індивідуального завдання.

Різноманітність кількості й характеру питань і завдань завжди повинна бути в полі зору вчителя і мобілізувати його на творче використання цих компонентів підручника.

Важливою складовою поза текстового компонента підручника є ілюстративний матеріал. Ілюстрація – це зображення, яке реалізує науково-педагогічні принципи підручника специфічними засобами наочності. Ілюстрації підручників різноманітні: кольорові, чорно-білі, портрети, малюнки. Найбільш суттєвим у розборі теорії і простим застосування засобів навчання є питання про взаємозв'язок ілюстрацій з текстом підручника. Визнано, що головну роль у навчанні відіграє текст.

Ілюстраціям відводиться другорядна роль. Проте така точка зору не може бути розповсюджена на роль усіх засобів наочності у навчанні. Найновіші дані фізіології, психології і дидактики дозволяють переглянути роль у навчанні наочності взагалі і ілюстрацій підручника зокрема. Роль принципу наочності в умовах підвищення теоретичного рівня навчання, не знижується, а навпаки, зростає. Як доводять психологи, перевантаження однієї півкулі головного мозку і недостатня навантаження на другу ведуть до дисгармонії у розвитку особистості, тому тільки вербальними засобами неможливо добитися оптимального засвоєння навчального матеріалу. На допомогу приходить ілюстрація. Іноді вона здатна пояснити явище, процес краще, ніж текст. Тому ми можемо говорити про підвищення ролі й розширення функцій ілюстрацій у сучасних шкільних підручниках як про об'єктивно існуючу тенденцію.

За цільовим призначенням ілюстрацій шкільних підручників можна розділити на дві групи:

‒ ілюстрації, що розкривають основний зміст першого елементу програм;

‒ ілюстрації, рівнозначні тексту.

До першої групи відносяться провідні ілюстрації, які змінюють текст. Друга група ілюстрацій носить пізнавальний характер. Такі ілюстрації й питання, створюючи єдину систему, допомагають кращому засвоєнню знань, розвивають і виховують учнів.

Ілюстрації підручників, що містять пояснювальні тексти, завдання, проблемного характеру питання у своєму взаємозв'язку найбільш продуктивні для мети навчання. Такі завданні виконують дві функції: змістовну й розвиваючу. Учні пояснюють зміст, синтезують знання, отримані з підручника та ілюстрацій. Ілюстрації підручників надають вчителю великі можливості для виховання.

Не менш важливою є розвиваюча функція ілюстрацій. Вони допомагають учням ,,схоплювати” головне, порівнювати, конкретизувати, легше запам'ятовувати, розвивають образне мислення. Таким чином, у кожний підручник включені ілюстрації трьох видів, пов'язані з текстом, з апаратом засвоєння та орієнтування, що грають важливу роль у досягненні навчальних, виховних і розвиваючих цілей у процесі навчання.