Розвиток космонавтики в україні

Однією з найперспективніших галузей України нині с авіацій-­
на промисловість. Вона налічує 43 підприємства, на яких працює
близько 100 тис. людей. Далеко за межа­ми країни відомі авіа­ційні конструкторські бюро — АНТК ім. Антонова (Київ), «Про­грес», ім. Івченка (За­поріжжя), авіабудівні заводи Києва та Харкова, «Мотор-Січ» (Запоріжжя) та інші. Їхніми зусиллями створені унікальні крилаті машини: реактивні пасажирські літаки Ан-140 та Ан-148, транс­портні літаки Ан-225, названий «Мрією», та Ан-124 — «Руслап». Літак полярної авіації Ан-74 та багато інших.

Україна — визна­на в світі космічна держава. Вона входить до п'яти провідних країн на ринку кос­мічних послуг і техно­логій. До української ракетно-космічної га­лузі входять 40 під­приємств. Провідним центром серед них є всесвітньо відоме конструкторське бюро «Південне» та виробниче об'єднання «Півден­ний машинобудівний завод» у Дніпропетровську. Там створю­ють та серійно виробляють ракети-носії, космічні апарати, системи управління, орієнтації і траєкторних вимірювань. Ве­ликими досягненнями україн­ських фахівців стало створення космічних апаратів «Січ-1», «Океан-0», «АУОС», ракето­носіїв «Зеніт З SL», «Дніпро», «Циклон-1» та «Мікрон».
Досягнення України в ракетно-космічній галузі дозволили їй разом із США, Росією та Норвегією взяти участь у спільному міжнародному проекті «Морський старт» для запуску в Тихому океані космічних супутників різного призначення. Крім того, наша країна бере участь у міжнародних проектах створення орбітальних станцій «Альфа» та «Мир», у програмі «Глобастер», яка передбачає запуск 36 супутників за допомогою українських «Зенітів».
19 листопада 1997 року у складі міжнародного екіпажу на борту американського космічного корабля «Колумбія» на навколоземну орбіту вперше вирушив громадянин незалежної України Л.Каденюк.
Україна — космічна держава. Багато зробили її вчені щодо розвит­ку світової космічної науки. Зокрема, на Південному машино­будівному заводі в Дніп­ропетровську сконст­руйовано і виготовлено понад 400 штучних су­путників землі. Вели­кий внесок в освоєн­ня космічного просто­ру зробили такі видатні вчені країни, як С. Корольов, В.Челомей. М. Янгель, Ю. Кондратюк, В. Уткін.
Україна має півстолітній досвід космічної діяльності. Україна буде активним учасником реалізації космічної політики Європи.
Так, українські підприємства й організації “Комунар”, “Арсенал”, “Моноліт”, Євпаторійський космічний центр брали участь у підготовці запуску першого штучного супутника Землі, виведеного на орбіту 4 жовтня 1957 року.
З початку 60-х років підприємства України почали розробку і виробництво систем керування, бортової автоматики й інших систем і приладів для космічних об'єктів і комплексів.
12 квітня 1961 року російська модифікована міжконтинентальна балістична ракета Р-7, обладнана приладами підприємств “Комунар” і “Арсенал”, вивела на навколоземну космічну орбіту першого в історії людства космонавта Юрія Гагаріна.
Діяльність конструкторського бюро “Південне у сфері наукових досліджень почалася в 1961 році з розробки космічних апаратів «Метеор» і “Стріла”.
У 1962 році ракета-носій “Космос” вивела на орбіту перший супутник дніпропетровської розробки ДС-2, а в 1967 році ракетою-носієм “Космос” на орбіту був виведений орієнтований в атмосфері супутник “Космічна стріла”.
Співголова спільної робочої групи Україна — ЄС з космічних досліджень Хардвіг Бішофф визнає великі можливості України в галузі космічних досліджень і технологій і вважає, що наша країна знайде гідне місце в європейській космічній політиці та європейській космічній співпраці. За його словами, передусім йдеться про систему глобального моніторингу навколишнього середовища й безпеки — GMES (Global Monitoring for Environment and Security). Х. Бішофф вважає, що навігаційна система Galileo, створювана в Європі, має охопити й територію України. За його словами, зараз тривають переговори про підключення України до створення такої європейської системи глобальної навігації, яка на відміну від американської системи GPS має цивільне застосування. Також великі можливості для співробітництва існують у сфері космічних наук, у секторі запуску космічних апаратів, вважає представник Єврокомісії. Він також визнає існування проблем на шляху космічного співробітництва. Одна з них полягає в тому, що українській стороні не так легко бути залученою до європейських науково-дослідних програм, а також до європейських консорціумів. «Ми з європейської сторони повинні надавати більше підтримки і давати більше ідей — як інтегрувати українських вчених до великих проектів», — вважає Х. Бішофф. Водночас він зауважив, оскільки отримання Україною членства в ЄКА потребуватиме чимало років, сторони можуть співробітничати прямо в рамках Угоди про науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС.
На думку ж заступника гендиректора НКАУ, особливих перешкод на шляху співпраці вчених України та Європи в космічній сфері не існує. «Ми добре розуміємо одне одного, наші інтереси збігаються, і головне, очевидно, знайти спільні цілі й рухатися до них разом», — зазначив Е. Кузнєцов. За його словами, українська космічна галузь функціонує, і для неї не важко залучити іноземний капітал до цікавих і важливих проектів. Заступник гендиректора переконаний, що Україна братиме участь у глобальному проекті європейської навігаційної системи Galileo, що передбачає виведення в космос 30 супутників. «Вже сьогодні ми вкладаємо кошти в наукові проекти, маємо гарні напрацювання для прийому інформації із супутників системи Galileo. Маємо підготовлену наземну інфраструктуру, яка працюватиме в цій системі», — сказав Е. Кузнєцов.
Як пояснив директор Харківського радіоастрономічного інституту НАН України, академік Олександр Коноваленко, йдеться про використання антени РТ-70 в Євпаторії для прийому сигналів телеметрії з європейських космічних місій далекого космосу типу «Марс-Експрес». Буквально днями Харківський інститут підписав контракт з ЄКА щодо реалізації цього року пілотного проекту випробування антенних засобів українського виробництва для супроводження космічних місій європейських держав. Якщо буде доведено, що антена є високоефективною, то така робота може стати буденною. Тоді за певним регламентом антену підключатимуть до прийому сигналів від космічних апаратів, сказав О. Коноваленко.
Як зазначив заступник гендиректора НКАУ, Україна має перспективу для участі в космічному сегменті проекту Galileo. Оскільки перші із 30 супутників запускатимуть у 2007 — 2008 роках, то ми маємо розгін, вважає Е. Кузнєцов. Якщо ми активно співпрацюватимемо в галузі науки, космічних досліджень, розробки нової техніки, електроніки й мікроелектроніки, ми зможемо зробити свій внесок й у створення цих космічних апаратів та вдосконалення існуючих наземних засобів, зазначив він. До європейських космічних проектів залучається харківський ВАТ «Хартрон», що спеціалізується на виробництві космічних систем управління. Про це сказав директор із розвитку бізнесу англійської компанії НТА Джіангранде Барресі. Орієнтуватимуть на орбіті європейські супутники двигуни українського виробництва. У лютому ДКБ «Південне» підпише контракт з італійською компанією Avio на поставку 6 розгінних блоків РД- 868Р протягом року для європейського ракетоносія Vega, сказав начальник проектного сектора ДКБ «Південне» Олександр Животов. За його словами, ДКБ «Південне» протягом чотирьох років працювало над створенням унікального розгінного блоку — рідинного ракетного двигуна 4-ї ступені РД-868Р з тягою 250 кг. Український конструктор зазначив, що європейці довго вибирали та взяли наш двигун, який є кращим з існуючих двигунів із подібною тягою та розмірністю. Багато представників української космічної галузі одностайні в необхідності активної співпраці з ЄС.

Щоб розрахунки і формули втілилися в реальні космічні апарати, щоб людина змог­ла справді відірватися від землі і вийти у космічний простір, мав прийти генеральний конструктор космічних кораблів - людина надзвичайної енергії, творчого й організа­ційного хисту, який координував би роботу величезних колективів, що створювали ра­кетно-космічні системи. Таким конструкто­ром був Сергій Павлович Корольов.Ми можемо пишатися - за походженням він наш земляк. Народився у 1906 році. Пра­цював, щоб прогодувати сім'ю, тоді навчав­ся в Київському політехнічному інституті. Згодом продовжив навчання в Москві, у Ви­щому технічному училищі ім. Баумана, де в 1929 році закінчив факультет аеромеханіки. Відомий конструктор Андрій Миколайович Туполєв високо оцінив дипломний проект Корольова, присвячений легкомоторним літа­кам. Проте мрії вели Сергія Павловича далі, поза межі земної атмосфери, куди літакам шляху немає. В 1934 році вийшла книжка С. П. Корольова «Ракетний політ у страто­сфері». Цю книжку відзначив К. Е. Ціолковський. На початку 30-х років Сергій Корольов очолив групу інженерів - фахівців у галузі ракетного руху. Перші ракети наро­джувалися в конструкторських бюро при експериментальних заводах, проходили вип­робування на полігонах. З іменем Корольо­ва пов'язані всі наші досягнення у завою­ванні космосу: перший штучний супутник, ракета, що понесла вимпел на Місяць, авто­матична станція, яка сфотографувала його зворотний бік, пілотовані космічні кораблі. Корольов - «С. П.», як його по-дружньому називали співробітники, проводжав у політ кожного космонавта і давав поради під час польоту, блискавично приймаючи єдино пра­вильне рішення за будь-яких обставин.
За 60 років життя чудовий учений Сер­гій Корольов встиг багато зробити не лише для своєї батьківщини, а й для всього люд­ства. Йому були притаманні надзвичайний розум, сміливість - і він палко вірив у без­межні можливості людини, в те, що освоєн­ня космосу зробить людство багатшим і щас­ливішим.
У створенні ракетно-космічної техніки завжди бе­руть участь тисячі вчених, інженерів, робітників. Мас­штаби робіт вимагають об'­єднаних зусиль працівників багатьох галузей науки і тех­ніки. Генеральний конструк­тор С. П. Корольов умів зна­ходити здібних,талановитих фахівців, умів створити твор­чу обстановку - всі, хто пра­цював поряд з ним, заря­джалися його енергією і всі сили віддавали спільній справі. Всіх, хто брав участь у тому чи іншому експерименті, Корольов об'єднував поняттям «ми». У вирішенні складних, а ча­сом зовсім нових для людства питань Сергію Павловичу допомагала смілива фантазія, не­вичерпний оптимізм і розумна обережність. Він умів і любив ризикувати, проте ніколи не забував про цінність людського життя - вір­ніше, його безцінність, бо ж немає нічого до­рожчого за людське життя.

Однією з найбільших загадок в істо­рії освоєння космосу лишається постать Юрія Кондратюка.Його праця «Завоювання міжпланетних просторів», що вийшла в Новосибірську 1929 року, за свідченням аме­риканських учених, була використана при підготовці польоту на Місяць. На Виставці досягнень народного господарства в Москві у павільйоні «Космос» портрет Юрія Кондратюка висить другим одразу після портре­та Костянтина Ціолковського. Але й досі ніхто не може з певністю сказати, де і коли закінчила свій життєвий шлях ця геніальна людина. Найприкріше ж те, що за життя Юрію Кондратюкові так і не надали можли­вості на повну силу попрацювати у тій сфері, де ним *на громадських засадах», у вільний від основної роботи час, було зроблено від­криття, що набагато випередили свій час.
Власне, легендою оповите й саме ім'я винахідника. Він народився як Олександр Шаргей 1897 року в Полтаві. Там закінчив із срібною медаллю гімназію, звідти поїхав вчитися до Петроградського політехнічного інституту. Але провчився заледве місяць -студента-першокурсника було мобілізовано на фронт Першої світової війни. А після гро­мадянської війни вже не Олександр Шаргей, а Юрій Кондратюк працював спочатку на за­лізниці, потім механіком елеватора, а далі будував уже й сам елеватори в Сибіру, пра­цював над створенням вітрових енергостанцій для Криму й Заволжя. Йому довелося таємно змінити прізвище. Сталося так, що вир громадянської війни закинув юнака на Південь, де він якийсь час прослужив пра­порщиком у денікінській армії. Якби після перемоги більшовиків «білого офіцера» вик­рили, йому загрожувала б смерть. От і по­просила мачуха Олена Петрівна у свого зна­йомого документи його недавно померлого брата. А Сашкові сказала: «Тобі, сину, тре­ба стати іншою людиною. Інакше все, чим ти живеш, піде за вітром».
А жив юнак - серед крові та хаосу, ре­волюцій і воєн - космосом. Він захопився цією проблематикою ще навчаючись у гімна­зії. У це важко повірити, але ще в 1914 році, не маючи закінченої середньої освіти, гімназист - старшокласник серйозно опрацьовував способи прориву людства у міжпланетний про­стір. Не припиняв своїх розробок він і на війні. Навесні 1917 року вже існував рукопис, де пропонувалося, як досягти з планети Зем­ля іншого небесного тіла: не треба будувати гігантських ракет - від космічного корабля-носія відокремлюється посадочно-злітний мо­дуль. І саме за цим принципом пішов нині розвиток космічної техніки. А у 1919 році у розшарпаному боями та зміною влад Києві юнак закінчив інший ру­копис, давши йому дерзновенний заголовок: «Тим, хто читатиме, щоб будувати». Аж 1964 року побачив світ цей текст, опублікований у книжці «Піонери ракетної техніки. Кибальчич, Ціолковський, Кондратюк». Праця містила ідеї, до реалізації яких людство доступилося лише у другій половині XX сто­ліття: засади створення стаціонарних косміч­них станцій на орбітах небесних тіл та їхніх супутниках, багатоцільове використання со­нячної енергії в космосі - як для потреб само­го корабля, так і для передачі енергії на Зем­лю, розрахунки для коригування польоту... Ще двічі доробляв і доповнював новими від­криттями свій рукопис геніальний інженер-винахідник, який так і не здобув систематич­ної вищої освіти! На його розробки столичні вчені давали захоплені рецензії. Професор В. П. Ветчинкін писав, що дослідження Кондратюка «є найповнішим з усього, що писалося на цю тему в російській та зарубіжній науці до останнього часу» і пропонував якнайшвид­ше видати книгу «заради забезпечення пріо­ритету країни в галузі міжпланетних сполу­чень». Проте чиновницька бюрократія, що тоді царювала в науці, не визнавала досягнень унікального самоука. І в 1929 році Юрій Кондратюк видав невеличку книжку на власний кошт. Цікаво, що два розділи автор не вклю­чив до публікації свідомо, написавши у перед­мові: «Вони надто наблизилися вже до робо­чого проекту оволодіння світовим простором - занадто, щоб можна було їх опублікувати, не знаючи заздалегідь, хто і як цими даними ско­ристається».
Щоб оцінити спрямованість і практич­не значення праць Юрія Кондратюка, звер­німося до оцінок сучасних учених, що без- посередньо займаються космічною технікою. Академік у галузі механіки, автор праць з теорії орієнтації космічних кораблів Борис Раушенбах пише: «Як він до цього дійшов, мене досі вражає. Але Кондратюк зрозумів, що в умовах гальмування космічним кораб­лем не можна керувати, як літаком, зміню­ючи кут зниження та діючи стернами висо­ти. Навпаки, захисний щит має весь час ли­шатися під одним кутом. І - що вражає: до яких варіантів учені не вдавалися, але саме так було зроблено згодом наш «Союз», так зробили американський «Аполлон», так зро­били всі інші кораблі...»
Доктор технічних наук, професор, роз­робник космічної техніки, що сам літав у космос, Костянтин Феоктистов: «Кондратюк запропонував систему контролю пального в баках, яка застосовується і в сучасних ра­кетах. Нічого кращого просто не винайдено. А як здорово він передбачив, що теплозахис­не покриття має бути виконане на основі вуглецю! Ми прийшли до вуглецю в усіх найбільш теплонапружених елементах кон­струкції».
І, нарешті, думка академіка Валентина Глушка, творця рідинних ракетних двигунів: «На мою думку, ми у великому боргу перед Юрієм Васильовичем Кондратюком. Його вклад у космонавтику ще не знайшов гідно­го відображення. Незалежно від Ціолковського Кондратюк цілком новим, оригінальним методом вивів основні рівняння польоту ракети. Він розрахував енергетично най­більш вигідні траєкторії космічних польотів, займався теорією багатоступінчастих ракет, розробляв проблеми створення проміжних міжпланетних заправних ракетних баз - су­путників планет, економічної посадки ракет із застосуванням гальмування атмосферою. Кондратюк запропонував політ до Місяця і планет з виходом на орбіту їхніх штучних супутників. Йому належить ідея використан­ня гравітаційного поля зустрічних небесних тіл для дорозгону або гальмування косміч­ного апарата у процесі польотів у Сонячній системі...»
Геній у свідомості нащадків - і майже повна невідомість за життя. Перед війною Юрій Кондратюк працював у скромній про­ектно-експериментальній конторі вітрових електростанцій.
7 липня 1941 року він пішов на фронт у складі московського ополчення. Вважаєть­ся, що того ж року він загинув як рядовий роти зв'язку десь на калузькій землі.
А от одесит Валентин Глушко і в таборі, і після завжди обов‘язково говорив про себе – “українець”. Те ж саме підкреслено в біографії Глушка, написаній його дітьми. Очевидно, не випадково. Але про Валентина Глушка і його космічні проекти ми теж поговоримо окремо. Тут лише зазначимо, що його двигуни стояли на ракетоносіях “Восток”, “Протон” і “Союз”. А ще він був генеральним конструктором комплексу “Енергія-Буран”.
Михайло Янгель. Людина, котра створила ті ракети, які будував “Південмаш”. Головний конструктор КБ “Південне”. За словами самого Янгеля, котрий народився у Сибіру, як він сам казав, у двох тижнях Усть-Ілімську, прізвище його діда було “Янгол”. Ракети його мали переважно бойове призначення, але часом використовувалися і для запусків дослідницьких супутників.
Володимир Челомей. Син учителів з Полтавщини. Він закінчив авіаційний факультет Київської політехніки у 1937 році. Під його керівництвом розроблений найпотужніший із числа запущених у серію радянський ракетоносій “Протон”, який використовується й донині.

Під керівництвом Челомея були створені бойові орбітальні станції “Алмаз” (які використовувалися під “псевдо” Салют-3, Салют-5 і Космос), великі орбітальні кораблі (які літали тільки в безпілотному варіанті).
Зрештою, Челомей розробив оригінальну місячну пілотовану програму. Але до реалізації була взята інша програма, розроблена ще Корольовим, де була використаний челомеєвський ракетоносій “Протон”. Проте радянське керівництво так і не наважилося здійснити пілотований запуск.
“Наприкінці 1968 року стало зрозуміло, що Сполучені Штати можуть випередити СРСР у першому польоті до Місяця. І тоді члени трьох перших “місячних” екіпажів, у числі яких був Павло Попович, звернулися з листом до політбюро ЦК КПРС з проханням дозволити летіти до Місяця у найближчі дні, попри попередні аварії.
Вони мотивували своє рішення тим, що тим, що надійність корабля помітно зросте, якщо на його борту перебуватимуть космонавти. У перших числах грудня космонавти вилетіли на космодром і перебували там упродовж тижня, сподіваючись, що надійде термінове рішення про запуск.
Однак його так і не було – Брежнєв вирішив не ризикувати. А 21 грудня 1968 року у напрямі Місяця стартував “Аполло-8” з трьома астронавтами на борту. Вони здійснили десять витків навколо Місяця й успішно повернулися на Землю”.
А ще в конструкторському бюро Челомея був розроблений ряд легких пілотованих космічних літаків. 1979 року натурний макет апарата ЛКС був представлений керівникам космічної галузі. Він мав стартувати з використанням ракетоносія “Протон”. Але проект видався керівництву надто сміливим і 1981 року робота над ним була припинена.
Киянин Гліб Лозино-Лозинський. Освіту здобуває у Харкові. Він працює в уславленому Харківському авіаційному інституті, де створює 1937 року перший в СРСР газотурбінний двигун для реактивного винищувача конструкції Олександра Єрьоменка. Але – 1937 рік... Проект не доведений.
Лозино-Лозинського переводять спершу до Ленінграду, де його партнером стає інший уславлений український конструктор – Архип Люлька – потім до Києва, по війні – до Москви... Але про Лозино-Лозинського, котрий дожив до початку ХХІ століття і створив велике число надзвичайно цікавих проектів, в тому числі й аерокосмічної системи “Мрія” - “Буран”, проектів, які здебільшого лишилися нереалізованими внаслідок неспроможності радянського, а потім і посткомуністичного олігархічного ладу, теж варто говорити окремо.
Отже, можемо говорити про українську школу авіабудування і космічної техніки, школу, яка народжувалася в вишах Києва і Харкова, яку репрезентували Корольов, Челомей, Лозино-Лозинський, майже наш сучасник – останній із могікан.
Історія цієї школи дає надзвичайно повчальні приклади того, якими шляхами реалізовувалося, і як навпаки не реалізовувалася смілива конструкторська думка, а відтак і про радянську космонавтику можемо сьогодні говорити, як про немалою мірою результат дій недостріляної молоді українського “розстріляного Відродження” 1920-тих.

Американський геній

У світі проблемою реактивного руху однією з перших зайнявся американського вченого РобертХитчингс Годдард. Годдард в 1907 року пише статтю "Про можливість переміщення в міжпланетному просторі", котра, за духу дуже близька роботі Ціолковського "Дослідження світових просторів реактивними приладами", щоправда Годдард поки що обмежується лише якісними оцінками і жодних формул не виводить.Годдарду тоді було 25 років. У 1914 року Годдард отримує патенти США перевищив на конструкцію складовою ракети з конічними соплами і з безперервним горінням у двох варіантах: із послідовною поданням о камеру згоряння порохових зарядів і з насосної подачеюдвухкомпонентного рідкого палива. З 1917 року Годдард веде конструкторські розробки у сферітвердотопливних ракет різних типів, зокрема, багатозарядної ракети імпульсного горіння. З 1921 Годдард переходить до збагачення зжидкостними ракетними двигунами (окислювач - рідкий кисень, пальне - різні вуглеводні). Саме це ракети на рідкому паливі стали першими прабатьками космічних ракет-носіїв. У межах своїх теоретичних роботах він чимало разів зазначав переваги рідинних ракетних двигунів. 16 березня 1926 року Годдард проводить успішний запуск найпростішої ракети звитеснительной подачею (паливо - бензин, окислювач - рідкий кисень). Стартовий вагу - 4.2 кг, досягнута висота - 12.5 м, дальність польоту - 56 м.Годдарду належить першість в запуску ракети на рідкому паливі.

Роберт Годдард був людиною важкого, складного характеру. Він вважав за краще працювати таємно, у тому довірених людей, сліпо йому що підпорядковувалися. За словами однієї з його американських колег, "Годдард вважав ракети своїм приватним заповідником, і тих, хто як і працював з цього питанням, розглядав як браконьєрів… Таке його ставлення призвела до того, що вона від наукової традиції повідомляти про своє результатах через наукові журнали...". Можна додати: але тільки через наукові журнали. Дуже характерний відповідь Годдарда від 16 серпня 1924 року радянським ентузіастам дослідження проблеми міжпланетних польотів, які щиро бажали, встановити наукових зв'язків потім з американськими колегами. Відповідь зовсім короткий, але у ньому весь характер Годдарда:

"Університет Кларка,Уорчестер,Массачузетс, відділення фізики. ПануЛейтейзену, секретарю суспільства дослідження міжпланетних зв'язків. Москва, Росія.

«Шановний сер! Радий дізнатися, у Росії створено суспільство дослідження міжпланетних зв'язків, і я радий співробітничати у цієї роботи в. межах можливого. Проте друкований матеріал, що стосується здійснюваної зараз роботи, чи експериментальних польотів, відсутня. Дякую за ознайомлення мене з такими матеріалами. Щиро ваш, директор фізичної лабораторії Р.Х. Годдард.»

Цікавим виглядає ставлення Ціолковського до співпраці з зарубіжними вченими. Наведемо уривок із листа його листа до радянської молоді, опублікованого в "Комсомольській правді" в 1934 р.:

"1932-го року найбільше капіталістичне Суспільство металевих дирижаблів надіслало мені лист. Просили дати докладних відомостей про моїх металевихдирижаблях. Не відповів на поставлені запитання. Вважаю знання надбанням СРСР".

Отже, можна дійти невтішного висновку, що з тим, ні з іншого боку жодного бажання співпрацювати. Вчені дуже ревно ставилися до роботи.

Нацистський геній

23 березня 1912 року у Німеччини народився Вернер фон Браун - майбутній творець ракети ФАУ-2. Його ракетна кар'єра почалося з читання науково-популярної літератури та контролю над небом. Пізніше він згадував: "Це була мета, якої було присвятити все життя! Часом не тільки спостерігати планети в телескоп, а й самій прорватися у Всесвіт, досліджувати таємничі світи". Серйозний за років хлопчик зачитувався книгоюОберта про польотах до космосу, кілька разів дивився фільму Фріца Ланга "Дівчина на Місяці", а 15 років вступив у суспільство космічних подорожей, де познайомився зі справжнімиспециалистами-ракетчиками.

Браунов була схиблена на війні. Серед чоловіків вдома фонБраунов тільки і йшли розмови, про зброї та війну. Ця сім'я, очевидно, була позбавлена того комплексу, який був притаманний багатьом німцям за поразку під час Першої Світовий війні. У 1933 року у Німеччини при владі опинилися нацисти. Барон і істинний арієць Вернер фон Браун відносини із своїми ідеями реактивних ракет припав при дворі нового керівництва країни. Він вступив у СС, і став швидко підніматися по кар'єрної драбині. На дослідження влади виділяли величезні гроші. Країна готувалася до війни, і фюреру було досить потрібно нову зброю. Про польотах до космосуВернеру фон Брауну доводиться забути довгі роки.⁴¹

Наприкінці 1934 року фон Браун іРидель запустили з островаБоркум дві ракетиA-2, прозвані "Макс і Моріц" під назвою популярних коміків. Ракети злетіли на півтори милі - це був успіх! У 1936 року на кістяку Узедом в Балтійському море, неподалік пологових володінь фонБраунов, почалося будівництво надсучасної військової бази Пенемюнде. Наприкінці 1937 року у Пенемюнде ракетникам удалося створити15-метровую ракету А-4, яка мала перенести тонну вибухівки на 200 кілометрів. Це була перша група у історії сучасна бойова ракета. Її прозвали «Фау» - з першої літери німецького словаVergeltungswaffee (що перекладається "зброю відплати"). Влітку 1943 року в узбережжі Франції вибудували бетонні бункери для запуску ракет. Гітлер вимагав під кінець року засипати ними Лондон. Карти сплутала робота англійської розвідки. Фон Браун був майстром маскування, і тривалий час літаки союзників просто більше не залітали в прибалтійські дюни. Однак у липні 1943 року польські партизани зуміли дістати і переправити до Лондона креслення "Фау" і план ракетної бази. За тиждень в Пенемюнде прилетіли 600 англійських "літаючих фортець". У вогненній бурі загинули 735 чоловік і все готові ракети. Виробництво ракет перенесли в вапняні гори Гарца, де у підземному таборі Дора працювали тисячі ув'язнених. За рік в 1944 року союзники висадилися у Франції та захопили майданчики запуску "Фау". Настав час фон Брауна, бо його ракети летіли далі і геть могли запускатися із території Голландії або навіть Німеччини. Ще листопадом 1943 року "ФАУ-2" випробували на польських селах, у тому числі для конспірації не виселили жителів. Ракети не уразили ціль, але німці втішали себе тим, що у таку велику мета, як Лондон, потрапити легше. І потрапляли - вересня 1944 до березня 1945-го Лондоном іАнтверпену випустили 4300 ракет "ФАУ-2", що вбили 13029 людина.

Але вже пізно. Це була агонія нацистської влади. У 1945 року до Пенемюнде підкотилися радянські війська. 4 квітня охоронці залишили Дору, розстрілявши які були 30 тисяч в'язнів. Фон Браун сховався на альпійському лижному курорті, де 10 травня 1945 року з'явилися американці. Його,штурмбанфюрера СС, запросто могли розстріляти або взяти під арешт. Навіть деякі його майбутній начальник генералМедарис, котрий штурмував серед союзників Берлін, пізніше зізнався, що, трапився йому Браун 1945-го, він не замислюючись його повісив. Але Браун потрапила до рук інших людей - спеціальних агентів американської місії "Paper-Clip" ("скріпка"), які займалися пошуком німецьких ракетників. "Ракетного барона" з усіма почестями переправили за океан як особливо цінний вантаж.⁴³

Під керуванням барона фонБауна американські інженери чаклували над вивезеними в Німеччині "ФАУ-2". Вже 1945 року компанія "Конвеєр" виготовила ракетуМХ-774, де замість одного мотора "Фау" було встановлено чотири. У 1951-го лабораторія фон Брауна розробила балістичні ракети "Редстоун" і "Атлас", які можуть нести ядерні заряди. У 1955 року Вернер фон Браун стає громадянином США, про неї стало дозволено писати у пресі.

4 жовтня 1957 року у небо злетів перший радянський супутник, що дуже підірвало престиж американців. Американський "Експлорер" запущено лише 119 днів, а радянські лідери вже натякали швидкий політ людини у космос. Так почалася космічна гонка. Запуск ракет США перейшов із одноосібного ведення Пентагону руки державного агентства НАСА. За нього створили космічний центр імені Джона Маршалла в Хантсвилле під науковим керівництвом Вернера фон Брауна. Тепер в Брауна було більше від грошей і людей, ніж у Пенемюнде, і вдалося нарешті здійснити давню мрію про космічні польоти.

Першуракету-носитель "Атлас" згодом змінила потужніша "Титан", і потім і "Сатурн". Саме остання 16 липня 1969 року доставила на Місяць "Аполлон-11", і світ, затамувавши подих, спостерігав перші кроки Нейла Армстронга і американський прапор на Місяці. Програму "Аполлон", як і попередні космічні польоти, розробляв Вернер фон Браун.

Висновок

100 років тому, 17 грудня 1903 року, брати Уїлбер (1867-1912 р.р.) і Орвілл (1871-1948 р.р.) Райт здійснили перший у світі пілотований політ літака, започаткувавши цим історію світової авіації. Видатні винахідники народилися в родині священника, провели своє дитинство в місті Дайтон (штат Огайо, США). Батько сам захоплювався технікою, що успадкували і його сини. В 1889 році Уїлбер і Орвілл Райт на саморобному друкарському обладнанні почали випускати місцеву газету "Ivning ltem", пізніше заснували в Дейтоні фірму з продажу, ремонту і виготовленню велосипедів. Та згодом їх захопила ідея створити справжній літак, який міг би летіти куди завгодно, підкоряючись волі людини. Цією справою брати практично зайнялися в 1896 році. Пошук "спонсорів" був безрезультатним. А тому синам вирішив допомогти батько, видавши на створення літака 1000 доларів з власних заощаджень. Довгих 7 років продовжувалися дослідження й експерименти. Зрештою, у 1902 році винахідники збудували планер, який міг здійснювати ефективний керований політ.

На планері пізніше встановили легкий бензиновий мотор з пропелерами. Випробовування вирішили провести у грудні 1903 року на мисі Кітті Хок, що на узбережжі Атлантичного океану у штаті Північна Кароліна. У той час там перебував ще один піонер авіаційної справи - професор Самуель Ленглі із Смітсонівського інституту, який проводив там випробовування свого літака з назвою "Аеродром". Однак літак конкурента так і не відірвався від землі. Тож розчарований професор Ленглі звільнив полігон і його господарями стали брати Райт. 17 грудня 1903 року літак остаточно підготували до польоту. Брати кинули монету - щастя бути першим пілотом світу випало Орвіллу. Він розмістився на літаку, який мав назву Флайєр І. Загуркотів двигун - і апарат піднявся у повітря. За 12 секунд він пролетів 36 метрів. А за кілька днів літак піднявся вже на висоту 250 метрів і тримався у повітрі кілька хвилин. Наступного року з'явився літак Флайєр 2, який міг літати як справжній літак, роблячи повороти та інші пілотажні фігури. 1905 року у простори п'ятого океану брати Райт підняли аероплан Флайєр 3. На ньому брати виконували демонстраційні польоти у багатьох містах США та Західної Європи. Варто зазначити, що у Російській імперії перший пілотований літак збудував професор Київського політехнічного інституту Олександр Кудашев. Цей аероплан, керований своїм творцем, піднявся у повітря 23 травня 1910 року. На фото: "Аеродром" професора Самуеля Ленглі, який так і не став першим літаком світу.

В роки Другої світової війни авіація перетворилася у величезну силу і стала неодмінним учасником усіх великих боїв. Неможливо було здобути значну перемогу на суші, не захопивши попереднє панування в повітрі. У противному випадку наземні війська несли від повітряних атак важкі утрати вже на марші і були не в змозі розгорнутися в бойовий порядок.

Літаки взяли на себе багато функцій: розвідувальні, патрульні, ударні, оборонні. Далекі розвідники вели розвідку з повітря тилових об'єктів супротивника, ближні стежили за пересуваннями фронтових військових частин і здійснювали коректування артвогню. Пікіруючі і горизонтальні бомбардувальники, а також штурмовики наносили удари по скупченнях військ ворога - їм протидіяли винищувачі. До складу підрозділів морської авіації входили торпедоносці, призначені для боротьби з ворожими кораблями. Прибережні води не залишалися без уваги патрульних літаків і літаючих човнів, здатних у разі потреби атакувати малорозмірні цілі, наприклад, підвідні човни.