Концепія формування образів у «Мертвих душах» Гоголя

У системі твору найбільшу увагу привертають його персонажі. У чотирьох аркушах до різніх осіб ", характеризуючи твір, М. Гоголь позначають: "Герої мої зовсім не лиходії; додай я тільки одну добру рису будь-якого з них, читач помирився б з ними всіма. Але вульгарність всього разом злякала читачів. Злякало їх те, що один за одним слідують у мене герої один вульгарніший іншого, що немає жодного втішного явища ". Письменник визначає стратегічну необхідність у появі в творі саме таких персонажів: "Внаслідок вже давно прийнятого плану" Мертвих душ "для першої частини поеми були потрібні саме люди нікчемні. Ці нікчемні люди, проте ж, нітрохи не портрети з нікчемних людей; навпаки, в них зібрані риси тих, які вважають себе кращими за інших, зрозуміло тільки в розжалуваному вигляді з генералів у солдати, мені потрібний було відібрати від всіх прекрасних людей, яких я знав, все вульгарне і бридке, що вони захопили ненавмисно, і повернути законним їх власникам ". Героями "Мертвих душ". їхніми рисами та вадами М. Гоголь висміяв вади зображеного суспільства, тим поема набирає великої смислової ваги та якості. Спадпщна М. Гсгголя - із наявними в ній українськими реаліями та ментальністю - належить і українській, і світовій літературам. Зображені характери та проблеми, підняті в його творах, мають цінність для всього людства.

4. Письменник, отже, передбачає можливість діалогу (полілогу) митця та суспільства посередництвом художнього твору, який стає, водночас, своєрідною призмою для бачення готовності реципієнта до сприйняття витвору мистецтва як самодостатньої художньої цінності. Г. Квітка-Основ'яненко при цьому позбавлений найменшого лукавства: вказівкою на прикладне значення "ралдацького патрета": стати опудалом на городі, що може розглядатися як сатира на царську армію як захисника в житті поспільства - опудало, що більше відлякує, ’ аніж здатне до реальних. ВОШНИХЛІЙ- "Патрет" - це і резонатор ставши до певних державних інститутів у поспільстві. Згадаймо, що одна його частина "і проворною, і жартовливою" дівкою Домахою , Тимас "салдата" у гедоністичному ракурсі:' як можливе джерело життєвих радощів; як заохочення до втіх у своєму житті. Інша частина поспільства - Терешко-швець - сприймає

"салдата" як поважне явище - принаймні, доти, поки не піддається осміюванню і остракізму за невміння осягнути істинні цінності. "Патрет" -це готовність громадськості сприйняти та співвіднести реальні й художні явища, міра зрілості суспільства у сприйнятті ним художніх якостей мистецтва. Автор оповідання, отже, виявляє міру готовності суспільства в цілому резонувати на ті окремі явища, що здатні стати випробувальним елементом для суспільства і для митця в ньому.

5. Саме тому твір В. Наріжного долає межі побутоописових романів, тематично примикаючи до зразків романістики морально-етологічного взірця. Причина і наслідок, вина й безвинність, свобода та воля - ось мотиви, що визначають мотивацію вчинків головного героя роману В. Наріжного "Гаркуша, малороссийский разбойник". Уривок роману було опубліковано 1831 р. в "Українському альманаху", упорядкованому І. Срезневсышм та І. Розковшенком у Харкові, а повністю твір уперше з'являється 1931 р. у

Харківському видавництві "Рух".

6. В Україні сатира відома з найдавніших часів у народній творчості, у літературі розвинулася з 16-17 століття, зокрема в творчості І. Вишенського й інших творах полемічної літератури. Сатиричне забарвлення мали деякі твори вертепного і шкільно-театрального репертуару, зокрема популярні в 17-18 століття інтермедії. Зразками суспільно-політичної сатири 18 століття були сатирична коляда «1764 года декабря 23 дня к. P.» невідомого автора, «пасквільні стихи» ченця Києво-Печерської Лаври Ієремії, «Плач киевских монахов» (1786), «Прибавок к плачу киевских монахов» (1792), приписуваний І. Некрашевичеві діалог «Замисл на попа» та інші. Його діалоги й гумористичні листи, акростих закарпатського священника І. Пасхалія «Пастырю душевный…», «Доказательства Хама Данилея Кукси» (друга половина 18 століття) проти дворян-багатіїв, «Сатира на слобожан» (приблизно 1765-85), вірші на п'яниць і пияцтво тощо. Сатиричними за спрямуванням були деякі вірші й байки Григорія Сковороди й особливо «Енеїда» (1798) Івана Котляревського з висміюванням тогочасних суспільних вад.

Гостро сатиричний характер мала поема Тараса Шевченка «Сон» («У всякого своя доля»…), як також окремі частини його поем «Єретик», «Кавказ», «І мертвим, і живим ..», «Неофіти», його наслідування пророкам та окремі вірші: «П. С.», «Юродивий», «Я не нездужаю нівроку ..», «Во Іудеї во дні они…», «Молитва», «Гімн чернечий», «Саул». Сатиричними подекуди за своїм змістом були байки і приказки попередників і послідовників Шевченка: Л. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Л. Боровиковськогой особливо «Співомовки» С. Руданського.

Із літературної творчості другої половини 19 століття до сатири можна зарахувати оповідання «Баба Параска та Баба Палажка» Івана Нечуя-Левицького, «Лови» Панаса Мирного, «Сміх» і «Коні не винні» Михайла Коцюбинського, деякі оповідання Степана Васильченка, Леся Мартовича, драму «Мартин Боруля» Івана Тобілевича, деякікомедії Марка Кропивницького, Михайла Старицького й інші.

27.2. Система образів поеми «Горпина чи …………...» П. Білецького-Носенка. Художня традиція у творах.П. Білецький-Носенко - автор поеми "Горпинида, чи Вхопленая Прозерпина", 1818р.; жанрово-композиційну специфіку твору митець охарактеризував так: "жартливая поема в трьох піснях". Сюжетну основу твору визначає міф, що в художній формі відтворює процес змін пір року: бог підземного царства Плутон викрадає - за обопільною згодою - Прозерпину, доньку богині врожаю Церери, яка, тужачи за втратою доньки, позбавляє землю зела та врожаю, що змушує Зевса повеліти Плутону повертати матері її дитину на половину року. Образи міфу в митця подано згідно з бурлескно-травестійною традицією, хоч гумор твору грубий, а мова виконує радше інформаційні, аніж художні функції. У трьох частинах твору (частина І - звертання до музи, "Дмухни в мене той самий жар, 3 яким співалася "Енеїда"; характеристика Церери та Горпини; частина II - характеристика Плутона; амур, підісланий Венерою, пронизує стрілою Плутона і Прозерпину. Картина раю; частина III – Церера шукає доньку, далі ховається від невдячних людей у печеру й на землі запановує голод. Зевс сповіщає матері, де її дитина, зустріч матері й доньки. Одруження Горпини з Плутоном - заключна сцена твору) П. Білецький-Носенко вдало відтворює сільську природу, ре- алії життя .н гелі, звичаєво-побутову грань життя: ворожіння, вечорниці, забави, одяг, страви, виступаючи до певної МІРИ, етнографом, хоч поемі вадить шаржованість окремих місць, що їх І. Франко розцінив як карикатурнее зображення українського села, здійснене невправною мовою.

Про художню традицію: Характеризуючи "віршову літературну казку" П. Вілецького-Носенка, М. Яценко слушно виявляє у байці-казці письменника синтез "традицій фольклорної казки й народної новели з їхніми побутово- фантастичними перипетіями й міжнародні сюжети та фабули з використанням досвіду українських (І. Котляревський), західноєвропейських (Лафонтен, Вольтер) і російських письменників (О. Сумароков, І. Дмитрієв). Відому літературну версію письменник як правило переосмислює в плані правдивого відтворення етнографічно-побутової національної атмосфери, насичує суспільно- побутовими реаліями, критичним ставленням до панівних верхів, щирим співчуттям до трудових мас. Авторська установа на комічний ефект, розважальність, натуралізм побутових сцен, згрубіла лексика, широке використання народної демонології, бурлескний стиль, поєднуються в казках П. Вілецького-Носенка з гуманістичними моральними ідеалами, антикріпосницьким, просвітительським поглядом на зображуване, історичною народною пам'яттю, з погляду відтворення місцевого колориту й реалій, лірично-повчальними авторськими відступами". Художня основа байки П. Білецького-Носенка у своїй фабульній складовій різнокомпонентна; як слушно відзначив М. Зеров, "крім мандрівних байкарських сюжетів, переказаних то за Криловим ("Гуси", "Мірошник", "Працьовитий ведмідь", "Грицьків жупан"), то за Лафонтеном, то за Флоріаном ("Сова, Кіт та Гуси"), то за іншими поетами, у П. Білецького-Носенка широко використовується дидактичне оповідання з античної міфології, історичні анекдоти, навіть українські перекази і легенди ("Три гайдамаки", "Сковорода", "Бурсак да владілець сада")". Твори(байки): "Гадюка да Терпуг",Проблему відповідності природи сущого та необхідності розуміння цієї природи розглядає письменник і у байці "Заєць да Перепелиця".Перепелиця підняла на глум Зайця, що втікав від хортів, а сама, глузуючи не зогледілась, як "опинилася у Кібцевих кігтях". У байці "Гуси" автор проводить ту цінну і для наших сучасників думку, що не великими заслугами предків, які, може, і "Капітолію спасли", славні нащадки, а славні вони своїм конкретним внеском у розвиток життя, цивілізації.