Протоцивілізації в україні
Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура розвивалася протягом IV— III тис. до н. є. і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Назву отримала від дослідженого наприкінці X —IX ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с Трипілля на Київщині.
Утворилася Трипільська культура на основі давніших автохтонних (з грец. — місцевих, корінних) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток Трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.
Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною, посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.
Відомі також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жител. Тут уже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували дво- і навіть триповерховими. Фактично — це давні протоміста зі значною кількістю мешканців.
В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.
Основним заняттям трипільців було землеробство.
Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю спушували дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і-кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотертки, на яких терли зерно на борошно.
Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також свиней та частково коней. Як тяглова сила використовувалися бики, якими орали поля. їх запрягали у візки, можливо сани.
Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовувався і культовий посуд.
Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов'язували з релігійним культом. Він прийшов в Україну, очевидно, з Малої Азії і став основою поширеного культу богині-матері. У селі Кошилівці на Тернопільщині знайдено унікальне зображення голови бика, на лобовій поверхні якого наколами відтворено силует жінки з піднятими догори руками, тобто в позі, що нагадує зображення богоматері Оранти, відомої в Середземномор'ї. Існує припущення, що трипільці мали свою писемність.
За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство. Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.
Досліджуючи пам'ятки трипільської та наступних культур, В. Хвойка дійшов висновку про автохтонність мешканців Подніпров'я. Це дало змогу висунути й розвинути ідею про поступальний етнічний розвиток українців із часів трипільської культури через скіфські племена до сучасних українців.
Пізньозрубна ку-ра.
Далеко більше знаємо про життя племен на рубежі ІІ-І тисячоліть до нашої ери. Близько трьох тисяч років тому тут жили люди, які вирощували хліб, розводили худобу, полювали в місцевих лісах. Було також розвинуте гончарство. Цим займались в основному жінки, вкладаючи у вироби з глини чимало вигадки. Нараховано близько двадцяти варіантів орнаменту на посудинах баночної форми і горщиках. Основний мотив візерунка— різноманітні комбінації відбітків зубчатого штампа, косі насічки, відбитки вірьовочки. Характерна риса всіх уламків посуду— розчоси. Як пригладила жіноча рука пучком жорсткої трави ще сирий горщик, так і залишився цей слід на тисячоліття як естафета з сивої давнини, передана пращурами нащадкам. На виготовлення посуду витрачалось багато часу, тому вироби берегли. Навіть тоді, коли посудина розколювалася, її не викидали, а, зв'язавши докупи через спеціально просвердлені отвори, використовували для зберігання зерна. Поселенці вміли виготовляти тканину.
Дещо можна сказати і про духовний світ наших далеких попередників. Вони поклонялись Сонцю і Вогню. Ці вірування знайшли відображення в манері прикрашати посуд з використанням знака хреста як символу вогню. На честь Сонця— джерела життя, тепла, світла— влаштовувалися свята за певним обрядом. Для цього виготовлявся спеціальний ритуальний (культовий) посуд, глиняні коржі та інші речі. Одна з таких мініатюрних посудинок була знайдена під час розкопок.
Уламки глиняного посуду з подібним орнаментом було знайдено пізніше і в іншому місці— біля шкірзаводу. Сьогодні з певністю можна сказати: люди, які жили на території міста, задовго до його заснування, належали до так званої пізньозрубної культури. Терміном "археологічна культура" об'єднуються племена, які мали спільні риси у веденні господарства, особливо у виготовленні посуду, знарядь праці, у поховальному обряді. Наші попередники— давні "богодухівці" ховали померлих у ямах з дерев'яними зрубами, звідки походить умовна назва. "Зрубники" розселялися на великій території і в згаданий час жили на просторах від Волги до Дніпра і від Ками, Оки до Причорномор'я.
Сабатинівська культура - культура пізнього періоду бронзової доби, поширена в Південній Україні, носіями якої були між іншими племена зрубної культури; вперше досліджена поблизу с. Сабатинівки Ульяновського району Кіровоградської області
Для сабатинівської культури характеристичні наземні і напівземлянкові житла, часто з кам'яними основами стін. Серед ліпного посуду переважають банкоподібні горщики, орнаментовані пружком під вінцями; характеристичні тонкостінні підлощені кубки, черпаки, чаші з двома ручками. Поховання — курганні та ґрунтові могильники.
Племена сабатинівської культури жили з хліборобства і скотарства. Було розвинене бронзоливарне ремесло (знайдено різноманітні серпи, сокири-кельти, наконечники списів, кинджали, з прикрас — шпильки, підвіски, браслети) і торгівля.
Від цивіл.поява писемн.(на горщиках піктограми)