Проблема типології уроків історії. Лекція 9-10. Характеристика основних типів уроків

Лекція 9-10. Характеристика основних типів уроків

План:

1. Проблема типів уроків у методичній літературі.

2. Класифікація типів уроків у сучасній історичній дидактиці

3. Структура сучасних типів уроків.

Література:

Власов В., Євтушенко Р. Про вивчення навчального курсу «Вступ до історії» у 5 класі загальноосвітніх навчальних закладів України у 2005‒ 2006 н. р. // Історія в школах України.‒ 2005.‒ № 1.‒ С. 3‒7.

Пометун О., Фрейман Г. Методика навчання історії в школі.‒ К.: Ґенеза, 2005.‒ 328 с.

Основні поняття та терміни:тип уроку,класифікація типів уроків історії, уроки засвоєння нового навчального матеріалу; уроки формування і вдосконалення умінь та навичок; уроки закріплення та застосування знань, вмінь та навичок; уроки узагальнення та систематизації знань; уроки контролю і корекції знань, вмінь та навичок; комбіновані уроки, структура сучасних типів уроків.

Проблема типології уроків історії

Кожен урок історії є ланкою процесу викладу і частиною змісту курсу, входить в той чи інший тип-групу уроків, що мають чітко окреслені інтегральні риси. Передові методисти і вчителі надають велику увагу вибору типу уроку.

В дидактиці існують різні підходи до типів уроку. Вони засновані на різних принципах. Одні визначають тип уроку за провідним методом; інші за ланками процесу навчання чи за діяльністю учнів.

Отже, тип уроків можна розглядати як форму організації діяльності учнів з вчителем. Тип уроку впливає на якість навчання і розвиток учнів. Правильно підібраний, відповідний до мети тип уроку дає можливість розкрити багатство підготовленого вчителем матеріалу, активізувати пізнавальну діяльність учнів, уникнути шаблону при проведенні уроків історії.

В методиці викладання історії існує різна класифікація типів уроків історії:

Тип уроку ‒ це поняття, пов'язане з варіюванням структури уроку, його змістових елементів. Проблемам типології уроку значну увагу приділяли радянські методисти.

До Великої Вітчизняної війни методист В.М. Вернадський у своїй роботі ,,Методи викладання історії в старших класах” (1939 р.) назвав самостійними типами уроку: шкільну лекцію, урок розповідь, урок розбору історичного документа, урок, побудований на використанні художньої літератури, урок на основі доповідей учнів, урок читання і розбору творів основоположників марксизму, кіноурок, урок, проведений на матеріалі екскурсії.

В особливу групу були виділені повторювально-узагальнюючі уроки з використанням різних методів (бесіди, учнівських доповідей, складання повторювальних таблиць і т. д.)

Ha використання різних типів уроків історії у цей час звертала увагу й відома методист І. Гіттіс. У роботі «Початкове навчання історії: Нариси із методики викладання історії» (1940 р.) вона виділяла тематично-повторювальні та повторювальні уроки за декількома темами.

І все ж проблема типології уроків історії у довоєнні роки не стала предметом окремого дослідження радянських методистів

Протягом наступних 15 років проблема типології уроків історії активно не розроблялась, однак із середини 50-х рр. вона знову виявилася однією з центральних тем у дискусіях і практичній роботі. В.Г. Карцов і П.С. Лейбенгрубнезалежно один від одного у своїх публікаціях запропонували відмінну від Вернадського систему уроків, що складається з чотирьох типів:

1) урок повідомлення нових знань, який в основному є викладенням нової теми шляхом шкільної лекції, бесіди, самостійної роботи учнів під керівництвом учителя;

2) урок повторення й узагальнення пройденого;

3) урок, присвячений усній чи письмовій перевірці знань учнів;

4) змішаний урок.

П.С. Лейбенгруб вважав «кожний з указаних типів уроків включає в себе різноманітні уроки». Ці уроки і він згрупував за двома критеріями:

1) згідно з дидактичною метою ‒ вступний урок, урок формування складного історичного поняття, урок розвитку певних умінь і навичок;

2) згідно з провідним методом ‒ урок-розповідь, урок-лекція, урок-бесіда, урок самостійної роботи учнів з підручником, урок самостійної роботи учнів з історичним документом, кіно-урок. Не відомо, з яких причин і за якою ознакою до цього переліку П. Лейбенгруб включив урок семінарського типу.

Для змішаного типу уроку він вживав назву комбінований, але також мав на увазі, що він містить усі ланки процесу навчання й є провідним у шкільній практиці.

На думку інших методистів, запропонована В.Г. Карцовим і П.С. Лейбенгрубом типологія збіднювала реальний фонд навчальних занять по історії, накопичений радянською школою, і повертала вчителів до часів «схеми уроку історії, що закостеніла, і шаблону в його побудові». Тому вони заявляли про розмаїття типів уроку історії і перелічували понад десяток можливих варіантів:

1. Комбінований урок звичайного типу.

2. Урок у формі розповіді чи шкільної лекції.

3. Урок-бесіда.

4. Урок повторювально-узагальнюючий.

5. Повторювально-контрольний урок у формі опитування.

6. Урок контролю шляхом контрольної письмової роботи.

7. Урок роботи над джерелом - документально-дослідницький урок.

8. Кіноурок чи урок з діапозитивами.

9. Урок-екскурсія.

10. Урок самостійної роботи учнів.

11. Урок з рефератами (повідомленнями) учнів.

Велику зацікавленість вчителів історії, а особливо початківців, викликає класифікація типів уроків історії О.О. Вагіна. Він узагальнив багатий педагогічний і дослідницький досвід вчителів, методистів та свій досвід і визначав наступні типи уроків історії:

для молодших класів (4-5) – три типи уроків:

‒ урок, що містить всі ланки процесу навчання;

‒ урок викладання у формі розповіді;

‒ урок повторення.

для середніх класів (6-7 кл) ‒ сім типів уроків історії:

‒ урок, що містить всі ланки процесу навчання;

‒ урок повідомлення готового матеріалу ‒ розповідь, кіно, екскурсія;

‒ вступний урок;

‒ підсумковий урок;

‒ урок розбору матеріалу;

‒ урок вироблення вмінь і навичок;

‒ урок повторення і узагальнення.

для старших класів (8-10) пропонується використання десяти типів уроків історії:

‒ вступний урок до теми;

‒ урок повідомлення нового матеріалу;

‒ урок розбору;

‒ підсумковий урок по темі;

‒ урок повторення;

‒ узагальнюючий урок;

‒ урок опитування;

‒ урок вироблення вмінь та навичок;

‒ урок повторення і узагальнення.

Група авторів у книзі «Дидактика средней школы» (М. 1982р) виділяла наступні типи уроків:

‒ уроки вивчення і засвоєння нового матеріалу;

‒ уроки використання знань і формування вмінь та навичок;

‒ проблемні з творчим використанням знань та вмінь;

‒ комбіновані уроки, що поєднують різні структурні елементи.

Оригінальну класифікацію типів уроків історії пропонувала академік М.В. Нєчкіна. Вона, опираючись на досвід в галузі методики і відомі типології уроків, звернула увагу на інтенсифікацію самостійної роботи учнів, як на відтворюючому так і на творчому рівні і на навчання раціональних принципів діяльності.

Автор даної типології виділила такі типи уроків історії:

‒ уроки вивчення нового матеріалу (урок-розповідь, урок-лекція).

‒ уроки обговорення нового матеріалу, підготовленого самостійно учнями вдома; (учні самостійно черпають знання з підручників та історичної літератури. Вони обдумують, аналізують матеріал, складають план відповіді, малюють логічні схеми з вивченої теми, а у школі цей матеріал обговорюють і відстоюють свою точку зору).

‒ комбіновані уроки (або складові, які включають всі напрямки навчального процесу);

‒ уроки використання знань і формування вмінь і навичок (або лабораторні; уроки-семінари);

‒ узагальнюючі уроки або повторно-узагальнюючі;

‒ уроки повторення , перевірка знань і вмінь.

Методист О.І. Стражев виділяв такі типи уроків:

‒ комбінований урок звичайного типу;

‒ урок повідомлення у формі розповіді або шкільної лекції;

‒ урок-бесіда;

‒ повторювально-узагальнюючий урок;

‒ повторювально-обліковий урок у формі опитування;

‒ обліковий урок шляхом контрольної письмової роботи;

‒ урок роботи з джерелом — документально-дослідницький урок;

‒ кіноурок або урок з діапозитивами;

‒ урок-екскурсія;

‒ урок самостійної роботи учнів;

‒ урок з рефератами (повідомленнями) учнів.

О. Стражев не вказує критеріїв, за допомогою яких укладена запропонована типологія уроків. Він лише зазначає, що «вибір того або іншого типу уроку визначається залежно від методичних завдань, вікових особливостей учнів і характеру навчального матеріалу». У запропонованій класифікації, домінують два критерії — дидактична мета і домінуючий метод навчання.

Методист П.В. Гора пропонував такі типи уроків:

‒ урок вивчення нового матеріалу;

‒ повторно-узагальнюючий;

‒ комбінований;

‒ контрольний урок.

Через десять років дана класифікація була піддана критиці, і знову до уваги вчителів історії був запропонований підхід, що визначав тип уроків за основним дидактичним завданням:

‒ урок вивчення нового матеріалу;

‒ перевірки знань;

‒ повторювально-узагальнюючий

– і комбінований.

Продуктивність цієї типології її прихильники бачили в чіткому визначенні освітньої мети й відповідної структури уроку. На противагу тезі про обмеженість вибору оригінальних занять при мінімальній кількості типів була висловлена думка про необхідність системи уроків різних типів.

У 70‒80-ті роки XX ст. проблема типології уроків була не менш актуальною, ніж у попередні роки. її у різний спосіб намагалися розв'язати провідні методисти радянської школи: П. Гора, Н. Дайрі, Ю. Зотов, С. Іванов, 1. Казанцев, М. Махмутов, Л. Мельник, В. Онищук, І. Чередовта інші. Саме в ці роки було запропоновано чимало підходів щодо класифікації уроків взагалі та уроків історії зокрема.

Відомий український методист Л. Мельник пропонував дотримуватися класифікації уроків, яку свого часу обґрунтував П. Лейбенгруб ‒ за дидактичною метою. Такий підхід дозволяв провідним радянським методистам зупинитися лише на чотирьох основних типах уроків історії:

1) комбінованому;

2) вивчення нового матеріалу;

3) повторювально-узагальнюючому;

4)перевірки й обліку знань.

Протиставлення чотирьох типів уроку, пропонованих теорією, фактичному різноманіттю навчальних занять, що зустрічаються в практиці навчання історії, у колективній роботі провідних радянських методистів у 1984 р. було вирішено «мирним» шляхом.

Кожний з названих типів уроку за дидактичним завданням був підрозділений на уроки різного виду в залежності від характеру діяльності учнів і вчителя та використовуваних ними джерел знань. Таким чином, самостійні типи уроків ‒ екскурсії, бесіди, заняття з документами і т. п. ‒ у даній ситуації перетворилися у видові варіанти уроків вивчення нового матеріалу, що є повторювально-узагальнюючим і т. д.

Згодом в іншій колективній монографії знову було підняте питання про «вузькість типізації уроків тільки за ланками процесу навчання». І було запропоновано більш великий перелік:

1) уроки вивчення нового матеріалу, що викладається вчителем;

2) уроки обговорення нового матеріалу, підготовленого самостійно вдома за підручником;

3) комбіновані уроки;

4) уроки застосування знань і формування умінь і навичок. їх можна назвати лабораторними. До цього ж тилу відносяться й уроки-семінари;

5) уроки узагальнення чи повторювально-узагальнюючі уроки;

6) уроки повторення, перевірки знань і умінь.

Із такими здобутками радянські методисти підійшли до класифікації типів уроків в кінці 80-х ‒ на початку 90-х років минулого століття. При укладанні плану-конспекту вчитель, як правило, обирав тип уроку і на основі його структури планував свою діяльність та всього класу

Всередині 80-х років XX ст.. на сторінках педагогічної періодики з'являється ще один термін, який почали використовувати, аналізуючи уроки,‒ «нестандартний урок». Очевидним було те, що мова йшла не про тип уроку, а про його форму (вид). Проблему класифікації типу уроку досліджували М. Махмутов, і О. Вагін. Кожен із них намагався запропонувати більш-менш обґрунтовану класифікацію уроків за їх формою, однак жодна із них так і не прижилася у повсякденній педагогічній практиці.

Проте жодна з типологій уроків історії, створених у 30-80-ті рр., не стала у вітчизняній теорії і практиці загальноприйнятою.