Культурне становище лівобережної україни за xviii ст

Утиски на книжки.З того часу, як українську церкву взяли під руку московських патріархів, культурне життя на Вкраїні зане­пало: українську книжку вигнали з ужитку, не допускали її в школу, заміняли московською. Навіть релігійних книжок не доз­воляли друкувати по-українськи.

1726 р. в Києві хотіли надрукувать по-українськи акафіста св. Варварі, написаного митрополитом. Уряд московський заборо­нив і присилував перекласти акафіста на «великороссійськое наречие». 1769 р. Лаврська друкарня просила дозволу надрукувати українську граматку, бо московських букварів не хотіли купувати. Синод не дозволив. Владикам звеліли забирати по церквах старі книги й заміняти їх новими, друкованими по-московськи.

Книжна мова. Вкнижній мові й раніш панувала слов'янщина. Народну мову на письмі вживали тільки подекуди, для кращого розуміння. По школах учили правильно писати й читати тільки по-слов'янськи. З того ж часу, як на Вкраїні запанувала Московщина, народну мову й книги геть вигнали з школи. Українські письменники XVII — XVIIIстоліть пишалися вже знов церковнослов'янщиною всуміш з московщиною. Народну мову вживали тільки для буденного вжитку: в листуванні, записках, віршах тажартах.

Рукописи.Книги тоді друкували майже виключно церковні. Люди ж цікавились і письменством та історією. Вони розповсюджували все те рукописами. Навіть вірші не попадали в друк. Хіба які похвальні на дуже відомих осіб.

Вірші й драми.З тогочасних рукописних творів найбільш ві­домі історичні писання, побутові вірші та драми, написані школярами Київської академії. Серед них найбільш відома драма «Ми­лость Божія, Україну от неудобносимих бєд людських через Богдана Зєновія Хмельницкого свободившая».

Вона написана 1728 р. з нагоди відновлення гетьманства. Сту­денти Київської академії (спудеї) любили писати на релігійні теми вірші та інтермедії. В тих віршах та інтермедіях вони охоче опи­сували й тогочасний народний побут, вживали народної мови, жарту й т. ін. Московська цензура не дозволяла того друкувати. Все те писання ходило з рук до рук в рукописах. Книжок же українських не друкували, й через те їх місце заступили книжки московські.

Школи.Головним огнищем української шкільної освіти була Київська академія. Там учились діти козацької старшини та заможних міщан. З академії повиходило чимало учених людей на Вкраїні. Багато тих учених забрала до себе Москва. Академія була школою переважно богословською. Тому, коли в Петербурзі й Москві заснували світські школи, то заможніше українське гро­мадянство стало посилати своїх дітей в ті столичні школи та в заграничні університети.

З Петрових часів московська мова вживалась в зносинах з ро­сійським урядом, входила в українське діловодство, в письменства й навіть в приватне життя на Вкраїні.

Раніш українську народну мову одпихала від книжки слов'ян­щина, а тепер стала одпихать московщина. Цензура доглядала, щоб не було ніяких відмін від московської мови, ніяких слідів мови української. Українці мусили писати по-московськи.

Патріотизм. Незважаючи на все те, українці не забували своєї України. Московський правитель після Розумовського, граф Рум'янцев казав, що українське панство «при всіх науках та в чужих сторонах в обращеніях зосталося козаками й заховало гарячу любов до своєї власної нації й любої батьківщини». Воно, казав, хоч і піддавалося дужчій московській культурі, проте було дуже високої гадки про український народ і інак про свою націю не відзивалося, як тільки «що то вони найперші на всім світі й що нема від них нікого сильнішого, нікого сміливішого, нікого розум­нішого, й нема ніде нічого достого, нічого корисного, нічого дійсно свобідного, що могло б їм придатися, і все, що в них,— те най­краще».

Розповісти й списати:

Як розпоряджалися московські патріархи на Вкраїні? — Як не допускали до друку українських писань? — Яка тоді була

книжна мова? — Що розходилося в рукописах і через що не друкува­лося? — Хто любив писати вірші, інтермедії та драми? — Яка драма всла­вилась? — Про що писалося в віршах та інтермедіях? — Якою мовою вони були написані? — Як вони розходилися поміж людьми? — Які книж­ки заступили місце українських і через що? — Яка школа була огнищем науки?—Чому там навчали?—Хто там учився? — Куди згодом посилало українське панство своїх дітей у науку? — Де на Вкраїні вживалась московська мова? — Як українське панство думало про свою націю? — Що про український патріотизм казав Рум'янцев?

КАНТ «РАДУЙСЯ, МАРІЄ!»

Радуйся Маріє, Дівам царице!

Жіліще Божіє, Мати-дівице!

Звіздо утренняя, Діва-царице!

Браздо внутренняя, Мати-дівице!

Глас ангельск возносим, Дівам царице!

Тя усердно просим, Мати-дівице!

Путь правий сотвори в небесні двори!

Убіжим злих літ, узрим добрий світ!

Розріши смертві узи гріховнії,

просвіти темні очі духовнії.

Всі согласно поем, Дівам царице!

Даруй нас покоєм, Мати-дівице!

З рукописного Богогласника XVII ст.

КАНТ «О СМЕРТІ»

Кажуть люди, же я умру, же я умру...

А я хочу жити!

Скільки живеш на цім світі,

но треба умрети.

Зостається срібло-золото і драгія шати,

трудно ж мні їх із собою на той світ забрати.

І хоча й бим мог забрати, мог забрати,—

там того не треба.

Штирі доски, сажень землі

спасенія неба!

Як ударять во всі звони о смертній годині,

поклонися всьому світу і своїй родині.

Дадуть мені смутну трумну і твердеє ложе...

Не даждь в гріхах умирати, милостивий Боже!

Як опустять грішне тіло, грішне тіло в глубокії доли.

І засиплють піском очі,— не глянуть ніколи.

В гробі будуть ребра, боки, ребра, боки, з головою руки,

душа пойдет несмертенна, на вічнії муки!

Поминай же, чоловіче, так велику страту,

ибо, як хто служить Богу, так бере заплату!

(З почаївського Богогласника XVIII ст.)

КАНТ СВ. ЮРІЮ

Були люди невірнії,

вони в Бога не вірили,

а вірили у цмочище

у лютеє та зміїще.

В його з рота огонь паше,

в його з очей искри скачуть...

Дали цмоку та й оброку —

щонеділі по людині.

Прийшла пора аж до царя:

хоч сам ступай, хоч дочку дай!

Де узявся святий Юрій

на білім коні з копієм.

Вдарив цмока серед ока,

забив цмока на вік віка.

«По всім світі росписання,

по всім людям розіслання,

щоб читали і писали,

Георгія святкували».

БОРОТЬБА З УНІЄЮ В ПОЛЬЩІ (НА ПРАВОБЕРЕЖЖІ)

В 1760 році уніатські митрополити оснувалися в Радомишлі. Вони завели там свою консисторію й почали ширити унію по всьому Правобережжі. В Києві православного владики вже не було. Православне духовенство й народ на Вкраїні польській слухались православного владики Переяславського, як найближчого. Пере­яславському владиці керувати з-за границі православними на Ук­раїні польській і боротися там з унією було зовсім незручно. Владика доручив боротьбу там з унією архімандритові Мотрининського монастиря (коло Жаботина) Мелхіседекові Значко-Яворському.

Уніати за поміччю польського війська не раз силоміць наверта­ли православних на унію. Православні ж громади не хотіли приймати уніатських попів і силою виганяли їх або примушували повертатись на православ'я. Польська влада карала неслухняних.

В отій боротьбі православні не раз вдавались за обороною до російського уряду тому, що він здавна брав під свою опіку православних у Польщі. Мелхіседек їздив до цариці. Цариця Кате­рина II дещо йому пообіцяла й наказала своєму послові в Варшаві заступитись за православних перед польським урядом. Заступ­ництво те нічого не помогло. Однак народ, прочувши, що цариця обстоює за його права, сміливіше взявся виганяти унію. Уніати напосілися ще дужче й давили православних, що було сили.

В селі Млієві громада не пускала до себе уніатського попа. Він осівся силоміць. Громада наказала титареві Данилові Куш­нірові заховати дароносицю, щоб піп-уніат не мав з чим службу Божу правити. Розлютовані уніати обвинили Кушніра в блюз­нірстві. Набрехали на нього, буцімто він ходив з дароносицею до шинку й пив з неї горілку. Кушніра засудили до лютої кари. Силоміць зігнали народ і на його очах обмотали Кушнірові руки клоччям, обмазали смолою й спалили, а після того вже відрубали голову й прибили на палю.

Дике свавільство уніатів розхвилювало народ. Почалися роз­рухи й бунти. На сторону народу стали запорожці й гайдамаки. Гайдамацтво знов ожило й заворушилось. Кріпаки кидали своїх панів і втікали в ліси та монастирі, гуртувалися в гайдамацькі ватаги й розганяли уніатів, польських панів та ксьондзів.

Розповісти й списати: Хто вигадав унію й для чого? — Коли відбулася Флорентійська унія? — Чому вона не розійшлася в народі? — Коли від­булася Брестська унія? — Як говорило освічене українське громадян­ство до владичої унії? — Що говорило на Брестськім соборі? — Через що не прийняло унії, хоч вважало її потрібною? — Як ширив унію уряд? — На чому погодились уніати з православними 1642 p.? —Чи дот­римували згоди?—Де оснувались уніати в 1760 p.?—Кого слухались

авославні в Польщі? — Кому переяславський владика доручив бороть з унією? — Хто помагав православним силою? — До кого вони зверлись за опікою? — Як помагала православням у Польщі московська опіка? — Як уніати страхали православних? — Що трапилось в с. Млієві? — До чого привело мліївське катування?

Крушинський