Керівник:працівник ДПСУ Юркова В.П

Реферат

на тему:

«Періодизація латинської мови та словотворення в ній»

Виконала:мол.сержант Перевеза Л.С.

Н.г

Керівник:працівник ДПСУ Юркова В.П.

Хмельницький – 2011р.

Зміст

Вступ
1. Періодизація латинської мови
1.1. Архаїчний період
1.2. Класичний період
1.3. Післякласичний період
1.4. Період пізньої латині
1.5. Середньовічна латинь
1.6. Епоха Відродження
1.7. Епоха Просвітництва
2. Словотвір в латинській мові
2.1. Словоскладення
2.2. Афіксація
3. Зв'язок латинської та української мов
Висновок
Список використаної літератури

Вступ

Латинська мова належить до індоєвропейських мов, до яких відносяться також мови слов'янські, балтійські, німецькі, індійські, іранські, древньо- і новогрецький та інші. Разом з древніми осськими і умбрськими мовами латинський складав італійську гілку індоєвропейської сім'ї мов. В процесі історичного розвитку древньої Італії латинська мова витіснила інші італійські мови і з часом зайняла пануюче положення в західному Середземномор'ї.

Порівняно-історичним вивченням виявлені зв'язки, що існують між латинською мовою і рештою мов індоєвропейської сім'ї.

Генетична спорідненість яскраво простежується при порівняльному аналізі слів основного словникового фонду латинської мови та нових європейських мов:

Латинська мова	Українська мова	Німецька мова	Англійська мова
frater	брат	Bruder	brother
mater	мати	Mutter	mother
mors, mortis	мертвий	Mord	murder
brevis	абревіатура	Brief	brief
est	є	ist	is
habere	габітус	habere	have

Свою назву латинська мова (lingua Latina) одержала від назви племені латинів (Latini), які мешкали у невеликій області Лацій (Latium) у центральній частині Апенінського півострова три тисячі років тому. У 753 році до нашої ери на цій території був заснований Рим (Roma). Всі італійські племена, об'єднавшись навколо Рима, стали називати себе римлянами (Romani), але назва мови не змінилася. До початку нашої ери латинська мова розповсюджується по всій Італії, а з народженням Римської імперії – по всьому європейському континенту, стає офіційною мовою держави, науки та релігії.

Великий вплив на латинську мову зробили сусідні племена етрусків та греків південної Італії.

В латинську мову увійшло багато слів етруського походження: histrio (актор), persona (маска), catena (ланцюг), clipeus (щит), lanista (наймач школи гладіаторів) тощо. Збагатилася латинська мова також за рахунок інших італійських мов, які були витіснені римлянами. До неї увійшли такі слова як sagum (плащ), cucullus (капюшон), bracae (шаровари), ursus (ведмідь), lupus (вовк), bos (бик), asinus (осел), anser (гуска), furca (вили), fenum (сіно), casa (дім), olla (горщик) та ін.

Однак найбільше і найвирішальніше значення для духовної культури римського народу мали греки. Адже протягом століть грецька мова була головним джерелом збагачення латинської лексики іноземними запозиченнями.

В латинську мову ввійшло кілька тисяч грецьких слів з найрізноманітніших сфер життя. Найперше - це назви майже всіх наук: філософія, фізика, математика, астрономія, географія, філологія, ботаніка, зоологія, історія, педагогіка, психологія, логіка тощо. Також це численні наукові терміни: асфальт, кристал, метал, планета, магніт, енергія, оптика, космос, теорема, циліндр, діагноз, наркоз, артерія, атом, скелет, монархія, демократія, економія, аналіз, практика, система, драма, лірика, епос, ода, музика, обеліск; та слова щоденного вжитку: школа, клініка хірург, полюс, театр, стадіон, машина та ін.

1. Періодизація латинської мови

Латинська мова пройшла довгий шлях розвитку:

Антична доба   Середньовічна доба   Епоха Відродження Епоха Просвітництва

VII-II ст. до н.е. І ст. до н.е. - І ст. н.е. І-II ст. н.е. III-V ст.н.е. VI - XIV ст.   XIV - XVI ст. XVI-XVIII ст.

архаїчний період класичний період післякласичний період пізня латина середньовічна (християнізована латина) гуманістична латина просвітницька латина

1.1. Архаїчний період

1. Період архаїчної латині: від перших письмових пам'ятників, що збереглися, до початку І ст.. до н.е. Прадавні пам’ятники датуються приблизно VI ст.. до н. є., і їх дуже небагато. Це уривок сакрального напису на обламаннях чорного каменя (знайдений в 1899 р. при розкопках Римського форуму); напис на так називаємій пренестінськой фібулі (золотій застібці, знайденій в 1871 р. в місті Пренесте, недалеко від Риму); напис на глиняній судині, відомий як напис Дуеноса. Значно зростає число пам’ятників, починаючи з Ш ст.. до н.е. Це пов'язано із зростанням могутності Риму, що підкорив в цей час велику частину Італії. Завоювання грецьких міст на півдні Італії привело до проникнення в римське суспільство елементів грецької культури і утвореної, що стимулювало появу літературних творів і на латинській мові. Почало цьому процесу належало полоненим греком, згодом вільновідпущеником, Лівієм Андроником, який переклав латинською мовою «Одіссею» Гомера. З латинських авторів цього періоду нам відомі імена драматурга і письменника Гнея Невія (збереглися уривки комедій), епічного поета і драматурга Квінта Еннія (збереглися уривки з різних творів); найбільшими ж представниками архаїчного періоду в області літературної мови є комедіографи; Тіт Макций Плавт (ок. 254 – ок. 184 до н. є.), від якого збереглося 20 комедій цілком і одна в уривках; Публій Теренций Афр (190 – 159 до н. є.), від якого до нас дійшли всі шість написаних ним комедій. Крім того, від середини Ш – початку П ст.. до н.е. дійшли багаточисленні надгробні написи і офіційні документи. Все це дає багатющий матеріал для вивчення характерних меж архаїчної латині.

Класичний період

Період класичної латині: від перших виступів Цицерона (81 – 80 до н. є.), оскільки в його прозі латинська мова вперше придбала ту граматичну і лексичну норму, яка і зробила його «класичним», до смерті Серпня в 14 р. н.е. Цей період представлений блискучою плеядою авторів. У ораторській прозі це перш за все, як вже було сказано Марк Тулій Цицерон (106 – 43 до н. є.); у історичній прозі – Гай Юлій Цезарь (100 – 44 до н. є.). Гай Саллюстій Крісп (86 – 35 до н. є.), Тіт Лівії (59 до н. є. – 17 н. є.); найзнаменитішими поетами цього періоду були: Тіт Лукреций Кар (ок. 98 – ок. 35 до н. є.). Гай Валерій Катулл (ок. 87 – ок. 54 до н. є.), Публій Вергилій Марон (70 – 19 до н. є.), Квінт Горацій Флакк (65 – 8 до н. є.) Публій Овідій Назон (43 до н.е. – 18 н. є.). Завдяки останнім трьом поетам, розквіт творчості яких збігся з періодом правління Августа, а також іншим талановитим поетам цього часу (Тібулл, Пропорцій), епоха Августа отримала назву золотого століття римської поезії. У більшості вищих учбових закладів нашої країни вивчається латинська мова саме цього періоду – класична латинь.

1.3. Післякласичний період

Період післякласичноі латині: І – II вв. н.е. Найбільш відомі автори цього періоду: Луций Анней Сенека (ок. 4 до н. е. – 65 н. є.) – філософ і поет-драматург; Марк Валерій Марциал (ок. 42 – ок. 102) і Децим Юній Ювенал (ок. 60 – після 127) —поети-сатіріки: Гай Корнелій Тацит (ок. 55 – ок. 120) – самий знаменитий з римських істориків; Апулей (ок. 124 – ?) – філософ і письменник. Мова цих письменників відрізняється значною своєрідністю у вибиранні стилістичних засобів, проте граматичні норми класичної латині при цьому майже не порушуються. Тому ділення на класичний і післякласичний період має швидше літературознавство, чим лінгвістичне значення.

1.4. Період пізньої латині

Період пізньої латині: ПІ – VI вв. – епоха пізньої імперії і виникнення після її падіння (476) варварських государств. Античні традиції в літературній творчості цієї пори, за рідкими виключеннями, згасають. Як історичне джерело зберігають значення вигадування Амміана Марцелліна (ок. 330 – 400) і не у всьому достовірні біографії римських імператорів. Істотним чинником в духовному житті періоду пізньої імперії стає поширення християнства і поява християнської літератури на латинській мові – Ієронім (ок. 348 – 420), Августин (354—430) і ін. У творах пізніх латинських авторів знаходять місце вже багато морфологічні і синтаксичні явища, які підготовлюють перехід до нових романських мов.

1.5. Середньовічна латинь

Із середньовіччя до нас дійшли латинською мовою численні історичні хроніки: «Історія готів» Іордана, «Історія франків» Григорія Турського, «Історія Данії» Саксона Граматика, «Життєпис Карла Великого» Ейнхарда, а також літературні твори – лицарські романи, поеми, збірки пісень, філософські та богословські трактати.

З XII ст. в Європі виникають перші університети на грунті єпископських шкіл, де заняття вели латинською мовою (Сорбона, Кембрідж, Оксфорд, Гейдельберг). До початку XV ст. їх було вже п'ятдесят.

1.6. Епоха Відродження

Важливим етапом в історії латинської мови була епоха відродження.

Передові люди цієї епохи, вчені-гуманісти, звернувшись до античної спадщини, утверджували новий світогляд – гуманізм (від лат. homo – людина, humanus – людяний).

Їхнім гаслом стають відомі слова Теренція: Homo sum, humani nihil a me alienum puto. Я людина, тому вважаю, що ніщо людське мені не чуже.

Гуманісти Еразм Роттердамський (Голландія), Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія) та інші писали свої головні твори латиною.

1.7. Епоха Просвітництва

В епоху Просвітництва в Європі латинська мова зберігає статус мови науки. Вчені та філософи різних європейських країн залишили нам свої твори латинською мовою: Френсіс Бекон, Ісаак Ньютон (Англія), Бенедикт Спіноза (Голландія), Рене Декарт (Франція), Вільгельм Лейбніц (Німеччина), Карл Лінней (Швеція).

Гуманістична література здійснила великий вплив на розвиток Просвітництва серед слов'янських народів: Миколай Копернік, Матвій Меховський (Польща), Ян Амос Коменський (Чехія), Георгій Скорина (Білорусь), Станіслав Ореховський, Іван Домбровський, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода (Україна), Михайло Ломоносов (Росія).

2. Словотвір в латинській мові

У латинській мові розрізняються два види словотворення: 1) словоскладання, 2) афіксація. Основи при словотворенні можуть піддаватися значним змінам.

Словоскладанням називається утворення складних слів з'єднанням двох або більш основ в одне слово (ср. російські слова: пар-о-ход, сам-о-лет-о-строение); у латинській мові цей вид словотворення представлений порівняно мало.

Афіксацією називається творення слів приєднанням до їх основи словообразующих лексико-морфологічних елементів – афіксів, декілька що змінюють значення основи. Афікси, по їх місцю в слові щодо основи, розділяються на префікси (інакше – приставки), що стоять попереду основи, суфікси, що приєднуються після основи, і інфікс, що вводиться всередину основы.

2.1. Словоскладення

Утворення складних імен

a) Поєднання імені і дієслова: agricola, ae м землероб (ager, agri поле, colo, colere обробляти); armiger, еri м зброєносець (arma зброя, gero, gerere нести, вести); signifer, eri м прапороносець (signum прапор, fero, ferre нести); frugifer, era, erum плодоносний (frux, frugis плід, fero, ferre нести); princeps, cipis перший, головний; глава, вождь (primus перший, capio, сареге брати).

b) Поєднання двох імен: biennium, i n дворіччя (bis двічі, annus рік); unoculus, а, um одноокий (unus один, oculus око); tridens, tridentis тризубий, тризубець (tres три, dens, dentis зуб); albicapillus а, um сивоволосий (albus білий, capillus волос).