Поема П. Морачевського «Чумаки»: образ матері-України у творі

Роль романтизму в утворенні жанру балади в українській літературі першої половини 19 ст.

Романтизм в українській літературі утвердив розвиток жанру балади. Балада як жанр народнопісенної творчості — це один з тих жанрів, який найшвидше почав проникати у літературу. Уже в 13 ст. були створені збірники англійських балад, присвячені Робіну Гуду, Карлу Великому та ін. З 14 ст. стають відомі балади у французькій літературі з відомим авторством (балади Алена Шартьє, 1385—1435, Шарля д´Орлеана, 1391—1465, Франсуа Війона, 1431—1465).
В українській літературі інтенсивний розвиток балади як літературного жанру починається в добу романтизму (кінець 18 —I половина 19 ст.), коли письменники, зацікавившись народними джерелами, збираючи фольклор, почали застосовувати деякі з прийомів усної творчості у своїй письменницькій практиці. Балада зайняла центральне місце у творчості П. Гулака-Артемовського, П. Білецького-Носенка, І. Срезневського, А. Метлинського та інших поетів-романтиків, але в основному сюжети їхніх творів узяті з європейської літератури. Народна поетика стала джерелом балад М. Костомарова. У 1839 р. у Харкові вийшла його збірка «Українські балади» (під псевдонімом Ієремія Галка), у 1840 — збірка «Вітка», куди увійшли твори, в основі яких лежали народні сюжети. Народне уявлення про силу чарів та перетворення жінки в тополю використав М. Костомаров у романтичному вірші «Явір, тополя і береза», переспівами народних є балади «Ластівка», «Брат з сестрою» та ін. Народно-пісенна основа чітко простежується в баладах Л. Боровиковського «Маруся», «Чарівниця», «Молодиця», «Убійство», «Волох», «Віщба» та ін. Деякі з творів цього періоду є художніми переспівами народних сюжетів, деякі написані під впливом західноєвропейських літератур, частина ж — цілком оригінальні балади, де використані основні композиційні та художньо-поетичні прийоми жанру, але тематично це абсолютно самобутні авторські твори. До баладної традиції звертались і представники «Руської трійці»: І. Вагилевич («Мадей», «Жулин і Калина»), М. Шашкевич («Погоня»), М. Устиянович («Прокляття матері»).
Високого рівня узагальнення та авторської майстерності сягнули українські балади у ранній творчості Т. Шевченка. Національні сюжети, символи й образи з новою силою зазвучали в його творах, зокрема мотив перетворення дівчини в дерево знайшов своє відображення в поемі «Тополя», народно-поетичною атмосферою пройняті твори баладного характеру «Причинна», «Утоплена», «Хустина», «Катерина», «Лілея», «Княжна».
Під впливом романтиків, в тому числі і раннього Шевченка, С. Руданський розпочав свою творчість жанром балади. Це були художні інтерпретації фольклорних тем і сюжетів, серед яких балада «Тополя», що по-новому зазвучала у його авторському варіанті. Тема заклинання словом розроблена ним в іншій баладі — «Верба», основною ідеєю якої є бумеранг скоєного зла, що додає творові ще більшого драматизму. Оригінальною є його балада «Два трупи» на основі сюжету про вбивство розбійником свого батька і його загибель від удару блискавки, а також балади «Вечерниці», «Упир» та ін. На основі баладних мотивів створені балади Б. Грінченка «Смерть отаманова», «Ярина», «Христя» (перегук з мотивом «Тройзілля»), «Біла бранка»; Я. Щоголіва «Лоскотарик», «Запорожець над конем»; І. Франка збірка «Баляди і розкази» та ін.
У слов'янських літературах балада з'явилася завдяки жанровій спорідненості з думою і романсом. Перші твори цього жанру були перекладами або ж переспівами західноєвропейських зразків ( як, скажімо, й інші жанри, наприклад, сонет). Але навіть перші переспіви західноєвропейських творів наповнювалися східною ментальністю, національними фольклорними елементами.

Поема П. Морачевського «Чумаки»: образ матері-України у творі.

До чільних образів твору належить традиційний

для української літератури образ матері- України у співвіднесенні з її

заблуканими в чужих краях дітьми. Завдяки цьому образові у поемі реалізовується ідея значення для особистості національного почуття, посередництвом якого свідомі сини українського народу прагнуть зберегти свою національну ідентичність, що в першій половині XIX ст. - у добу, коли окремі верстви українського народу виявляють підупадання ідеї самототожності й виникає усвідомлення своєї національної "загубленості", національної аморфності в контексті Російської імперії, мало особливе значення.

Діти, що виросли на чужині, єднають батьків із нею, проте, водночас,

посилюють ностальгічні настрої: Батьківщина бачиться батькам раєм. Водночас, це відчуття поглиблюється глибоким жалем, спричиненим незмогою матері забезпечити дітям визволення, а з ним - воскресіння: «Взяв би жінку за рученьку Та й гайда до неньки Через гори, через степи - Та дітки маленькі!

Може, взяти їх на плечі Сили не достане?» Але діти матері-України задають їй питання: що чекає їх, коли вони все ж зможуть повернутися додому, адже їх батьківщина спустошена. П. Морачевський послідовно і твердо акцентує на певній якості екзистенціального осягання теми України. Його методологічною базою є феноменологічний підхід, що забезпечує в цьому випадку поєднання особливого рівня світосприйняття з етнічним походженням як вирішальним показником приналежності митця до певної національної культури. Як найбільш слушний засіб для реалізації теми духовного зв'язку з Україною митець застосовує образ птахів, - своєрідну зриму ознаку такого зв’язку між індивідуумом і Батьківщиною: «Летять пташки з того краю - Може, з України!» Поема також завершується, як і розпочалася, образом згорьованої матері- України, яка свідома тяжких втрат, актуалізованих історичним контекстом певних епох у житті українського народу. Фіксований у історичній пам'яті народу світ належить до вічно відтворюваних; буття українського народу тлумачиться П. Морачевським історично, а тому - і в розвиткові, з усім, притаманним цьому розвитку, історично- суспільним контекстом, що дозволяє народові зберегти свою національну, іманентну цьому народові й у цьому історичному поступі якість духовності, забезпечуючи певний спосіб його, народу, тривання. В завершенні твору ми також бачимо змучену, знедолену матір-Україну, яка бажає смерті, але вона не помирає, у цьому присутня оптимістична нота поеми.