Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел до

Заголовок опису

Основна назва [Загальне позначення матеріалу] = Пара­лельна назва : відомості, які відносяться до назви / відомості про Авторство чи Відповідальність ; про інших Осіб. - Відомості про повторність видання / Відповідальність за видання. - Зона спе­цифічних відомостей. - Місце видання : Вид-во, рік. - Фізична (кількісна) характеристика. - (Серія і підсерія ; №, т.). - Примітки (додаткова інформація від бібліографа, напр.: системні вимоги до електрон. ресурсів). - ISBN.

Приклад:

Английский язык для юристов [Текст] = English: We Study Law : учеб.пос.для студ.юрид.вузов / Э. А. Немировская, Т. М. Десяткова, А. П. Бакарева, М. К. Верещагіна; под ред. Э. А. Немировской – 2-е изд., испр. – М. : Лого Камерон, 2006. – 376с + 1 CD-ROM. - ISBN 5-9594-0011-1.

Заголовок опису

Містить прізвища авторів твору (заголовок індивідуального автора) або найменування установи (заголовок колективного автора), наприклад:

Бородіна А. І.;

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України

Основна назва документа

Її наводять у тому вигляді, в якому вона подана в документі, в тій самій послідовності і з тими самими знаками,наприклад:

Інформатика. Комп’ютерна техніка. Комп’ютерні технології

або

Биков О. М. Конституційно-правовий статус національних меншин

в Україні

Загальне позначення матеріалу

Цей елемент доцільно наводити в описі для інформаційних масивів, що уміщують відомості про документи різних видів. Його наводять після основної назви з великої літери у квадратних дужках, наприклад:

Неопубліковані гуцульські п’єси [Текст]

Богородиця з дитям і похвалою [Образотворчий матеріал]

Антологія лемківської пісні [Ноти]

Житомирська область [Карти]

Україна 2004: події, документи, факти [Електронний ресурс]

Загальне позначення матеріалу, опис якого переважає в конкретному інформаційному масиві, може бути випущеним, наприклад, якщо каталог чи база даних уміщує записи на книги, то у записах на книги загальне позначення матеріалу можна не зазначати, а в записах на інші види документів (наприклад, на образотворчі, нотні видання, електронні видання) рекомендується зазначити цей елемент опису, що визначає клас матеріалу, до якого належить об’єкт опису.

Паралельна назва

В описі може бути наведено паралельну назву як еквівалент основної назви іншою мовою чи іншою графікою. Вона має ті самі форми і правила наведення, що й основна назва. Перед паралельною назвою ставлять знак рівності, наприклад:

Замки та фортеці [Текст] = Castles and Fortresses

Відомості, що відносяться до назви

Вміщують інформацію, що розкриває та пояснює основну назву, в тому числі іншу назву, відомості про вид, жанр, призначення твору, зазначення про те, що документ є перекладом з іншої мови тощо. Перед відомостями, що відносяться до назви, ставлять знак двокрапка, наприклад:

Салтевський М. В. Кримiналiстика (у сучасному викладi) [Текст] : пiдручник для вузiв / М. В. Салтевський ; Нац. акад. внутрiшнiх справ України . – К. : Кондор, 2006. - 586 с.

Відомості про відповідальність

Відомості про відповідальність уміщують інформацію про осіб та організації, що брали участь у створенні інтелектуального, художнього чи іншого змісту твору, що є об’єктом опису. Перші відомості про відповідальність містять інформацію про авторів твору і відокремлюються від назви напівкосою лінією. Перші слова, що відносяться до назви та відомостей про відповідальність записуються змалої літери, якщо вони не є власними назвами, першими словами назви чи цитатами. Наступні групи відомостей відокремлюються один від одного крапкою з комою, наприклад:

Кримiнальне право України : практикум [Текст] : навч. посiбник / П. П. Андрушко, П. В. Кобзаренко, П. С. Матишевський [та iн.] ; за ред. С. С. Яценка. - 2-е вид., перероб. i доп. - К. : Юрiнком Iнтер, 2004. - 591 с.

Область видання

Містить інформацію про зміни та особливості даного видання по відношенню до попереднього видання цього же твору. Відомості про видання наводять у формулюванні та послідовності, зазначеній у джерелі інформації і відокремлюють від попередніх даних крапкою і тире, наприклад:

.- 10-е вид.

.- Вид. 7-е

.- Вид. 6-е, випр.та доп.

.- 3-е вид. стер.

Відповідальність за видання

Відомості про відповідальність записують в область видання, якщо вони відносяться тільки до конкретного зміненого видання твору. Вони містяться після відомостей про видання і відокремлюються від них напівкосою лінією, наприклад:

.- Вид. 2-е / перероб. з 1-го вид. П. Агафошин

Область специфічних відомостей

Застосовується при описі об’єктів, що є особливим типом публікації або розміщення на специфічних носіях. До них відносяться картографічні, нотні,

серіальні документи; стандарти і технічні умови; патентні документи, електронні ресурси, мікроформи, якщо на них розміщені всі названі види документів.

Відокремлюється область специфічних відомостей від попередніх відомостей крапкою і тире.

В описі електронних ресурсів областю специфічних відомостей є область виду ресурсу та його обсягу. Відомості наводять згідно ГОСТу 7.82, наприклад:

Библиография по социальным и гуманитарным наукам, 1993-1995 [Электронный ресурс] / Ин-т науч. информ. по обществ. наукам (ИНИОН).- Электрон. дан. и прогр. (33 файла: 45658539 байт)

Область вихідних даних

Містить відомості про місце та час публікації, розповсюдження та виготовлення об’єкту опису, а також відомості про його видавця, розповсюджувача, виготовлювача і відокремлюється від попередніх відомостей крапкою і тире.

Назву місця видання наводять у формі й відмінкові, зазначених у джерелі інформації, наприклад:

. — Львів

. — У Кіровограді

Якщо зазначено декілька місць видання, наводять назву, виділену поліграфічним способом чи вказану першою в джерелі інформації. Випущені відомості відзначають скороченням "[та ін., і ін.]". Можуть бути наведені назви другого й наступного місць видання, що відділяються одна від іншої крапкою з комою, наприклад:

. — К. [та ін.]

. — К. ; Львів

Відомості про видавця, розповсюджувача наводять після відомостей про місце видання, до якого вони відносяться, і відділяють двокрапкою. Відомості наводять так, як вони зазначені в приписаному джерелі інформації, зберігаючи слова або фрази, що вказують функції, виконувані особою чи організацією. Відомості про видавничі функції організації виражені словами "видавництво", "видавничий дім", "видавнича організація", "видавець" та відомості про форму власності видавця, розповсюджувача (АТ, ТОВ, ВАТ) випускають при наявності тематичної назви, але зберігають, якщо ім’я (найменування) видавця і ці слова граматично пов’язані, наприклад:

. — К. : Ґенеза

. — Львів : О.В. Богданова

Як дату видання наводять рік публікації документа, що є об’єктом опису. Рік зазначають арабськими цифрами, перед ним ставлять кому, наприклад:

К. : Яновська М.А., 2002

Рік видання наводиться обов'язково, навіть тоді, коли відомо­сті про нього відсутні. У такому випадку встановлюють приблизну дату і зазначають її в квадратних дужках зі знаком запитання, наприклад:[1951?]

Область фізичної характеристики

Область фізичної характеристики містить позначення фізичної форми, в який представлено об’єкт опису. В області наводять відомості про кількість фізичних одиниць. Після відомостей про кількість фізичних одиниць наводять позначення фізичного носія документа, наприклад:

. -1 електрон. опт. диск (СD-ROM)

При описі книг наводять сторінки,наприклад:

. – 126 с.

Від інших відомостей область фізичної характеристики відділяє крапка і тире.

Останнім елементом області є відомості про супроводжувальний матеріал, перед яким ставлять знак плюс. Арабськими цифрами зазначають кількість фізичних одиниць, назву супроводжувального матеріалу, а також відомості про його обсяг і розмір, наприклад:

. — 56 с. : іл. + 1 електрон. опт. диск

. — 2 електрон. опт. диска (CD-ROM) : 12 см + 1 брош. (5 с. ; 13 см) Область серії

Це — основна назва серії та підсерії, Міжнародний стандартний номер серіального видання, присвоєний цій серії чи підсерії (ISSN); номер випуску серії чи підсерії. Якщо ці відомості вказані у джерелі інформації, їх обов’язково потрібно зазначати в описі.

Для написання списку літератури не використовується.

Область приміток

Уміщує додаткову інформацію про об’єкт опису, яка не була зазначена в інших елементах опису. Відомості, що наводяться в області, запозичують з будь-якого джерела інформації і не беруть у квадратні дужки. Перед кожною приміткою ставлять знак крапка і тире або примітку розпочинають з нового рядка, наприклад:

. — Назва з контейнера

. — Систем. вимоги: Pentium 100 Mhz, 16 Mb RAM, Windows 95, 98, 2000, XP; MS Word 97 — 2000

Для написання списку літератури не використовується.

Опис складається з елементів, які поділяються на обов'язкові та факультативні. У бібліографічному описі можуть бути тільки обов'язкові чи обов'язкові та факультативні елементи. Обов'язкові елементи містять бібліографічні відомості, які забезпечують ідентифікацію документа. Їх наводять у будь-якому описі.

Проміжки між знаками та елементами опису є обов'язковими і використовуються для розрізнення знаків граматичної і приписаної пунктуації.

Джерелом інформаціїдля складання бібліографічного опису є документ в цілому.

Головним джерелом інформації є елемент документа, який уміщує основні вихідні та аналогічні їм відомості — титульний аркуш, титульний екран, етикетка, наклейка тощо.

Бібліографічний опис, як правило, складається мовою тексту видання, додержуючись правил сучасної орфографії. Скорочення слів та словосполучень допускаються відповідно до державних стандартів:

ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила».

ГОСТ 7.12-93 «Межгосударственный стандарт. Система стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила».

ГОСТ 7.11—78 "Сокращения слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании" ( чинні в Україні як міждержавні).

При оформленні списку можуть використовуватися назви «Список літератури», «Список використаної літератури», «Бібліографія».

Зміст списку визначається автором роботи. Особлива увага приділяється відображенню літератури останніх 3-5 років.

Список включає літературу, використану при підготовці тексту: цитовану, згадувану, що має безпосереднє відношення до досліджуваної теми і відображає всі види документів незалежно від форми (способу) їх представлення та носія (друковані матеріали, географічні карти, електронні носії, інформація віддаленого доступу тощо).

Порядок побудови літератури у списку визначається автором роботи. Найбільш поширені чотири варіанти побудови списку: алфавітний, хронологічний, систематичний, нумераційний (в порядку першого згадування публікацій у тексті роботи):

- при алфавітній розстановці бібліографічні записи групуються в алфавітному порядку прізвищ авторів і заголовків, якщо автор не зазначений чи авторів більше трьох.

- при хронологічній розстановці всі джерела розміщуються за роками публікацій, а в межах одного року - за алфавітом авторів або назв. Хронологічний принцип дозволяє показати історію вивчення досліджуваного питання (теми).

- іноді використовують зворотно-хронологічне розташування джерел, коли автор головну увагу приділяє сучасному становленню теми, що вивчається.

- при систематичній розстановці літератури бібліографічні описи групуються

за галузями знань, окремими темами в їх логічному підпорядкуванні або за главами, розділами роботи, а в середині кожного розділу - за алфавітом чи в хронологічному порядку.

- досить часто застосовується розстановка літератури в порядку першого згадування в тексті роботи (нумераційна). Але, в такому списку важко

проаналізувати охоплення теми, відповідність вказаних публікацій посиланням на них. Список, складений таким чином, не повний, тому що включає тільки

згадану та цитовану літературу. Така побудова матеріалу обов’язкова для списків використаних джерел у звітах про науково-дослідну роботу.

Незалежно від способу групування літературних джерел законодавчі та нормативні документи виносяться на початок бібліографічного списку і розміщуються за юридичною силою:

- міжнародні нормативні акти

- Конституція України

- закони України

- укази Президента України

- нормативні акти Уряду України

- рішення Конституційного Суду України

- акти Верховного та Вищого Арбітражного Суду

- нормативні акти міністерств та відомств України

- регіональні нормативні акти

- ГОСТи

Розміщення всередині рівних за юридичною силою документів – за датою прийняття

Роботи одного автора розміщуються за алфавітом назв, а автори-однофамільці - за алфавітом ініціалів. Скільки б робіт одного автора не було, обов'язково треба вказувати прізвище та ініціали, не замінюючи їх прочерками.

Іноді різні таблиці, графіки, схеми додаються у вигляді додатків.

Додатки розміщуються після використаної літератури.

Кожний додаток треба починати з нової сторінки.

В бібліографічному списку літератури використовується наскрізна нумерація всіх джерел.

Наповнення бібліографічного списку до наукової роботи визначається автором.

Як правило, обсяг списку не повинен перевищувати 5 % обсягу рукопису. Наприклад, оптимальний обсяг вивченої літератури при написання реферату повинен бути не менше 5 джерел, курсової роботи - 10-15, дипломної чи магістерської роботи - 40-50 , а дисертаційної - близько 25 % обсягу наукової роботи.

Якість списку залежить не тільки від ретельності і повноти відборупублікацій і джерел. Велике значення має правильний бібліографічний опис документів і раціональний порядок розташування їх в списку.

Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел до

наукової роботи:

Наши рекомендации