Давня історія включає в себе

ТЕМА 6. Періодизація історії.

ПЛАН:

1. Розвиток загальної хронології історичного процесу.

2. Проблеми періодизації Давньої історії.

3. Періодизація Стародавнього Світу: Стародавній Схід, Греція і Рим.

4. Періодизація історії України.

Розвиток загальної хронології історичного процесу.

Вчені поділяють історію людського суспільства на великі проміжки часу – періоди або епохи, ознаками яких с визначні суспільні події або явища загальносвітового значення.

Періодизація

· допомагає осмисленню історичного процесу,

· полегшує виявлення його внутрішніх закономірностей

· дає можливість наукового узагальнення.

Об'єктом періодизації може бути

· як весь історичний процес у цілому,

· так й історія окремого народу

· або певних галузей - економіки, культури, міжнародних відносин чи явищ (війн, революцій) тощо.

В історичній науці використовуються різні критерії і підходи до періодизації історичного процесу. Тому будь-яка періодизація є умовною.

Концепції періодизації історії.

v Так, у часи домінування християнської церкви періодизація історії людства співпадала з біблійним баченням світу:

I період - до гріхопадіння Адама і Єви;

II період - часи до Всесвітнього потопу;

III період - до народження Ісуса Христа;

IV період - від появи Ісуса Христа і до очікуваного Страшного суду.

Існувала й створена на основі святого Письма політична пері­одизація світової історії. Згідно з творами середньовічних авторів у світі послідовно панували:

Вавилонське царство,

Перська держава,

держава Олександра Македонського,

Римська імперія.

Остання не загинула в результаті натиску «варварів», а продовжувала існувати. До неї прив'язували свою історію й Візантія (Імперія Ромеїв), і Свя­щенна Римська імперія германської нації.

v У XVIII - XIX ст. вчені поділяли історію людства на три великі періоди:

ü дикунство,

ü варварство,

ü цивілізація.

Межами між дикунством і варварством вважалась поява гончарного виробництва.

А рубежем між варварством і цивілізацією стала поява писемності.

v Проте найбільш поширеним був поділ людської історії, який почав утверджуватись у Європі з часів Відродження, – т. зв. гуманістична трихотомія –

ü на Давню (Стародавню),

ü Середньовічну

ü і Нову історії.

ü Давня історія є розділом історичної науки, що вивчає найдавніший період у

ü житті людства. Термін «давня історія», разом із кон­цепцією поділу історії на давню, середньовічну та нову, введено до наукового вжитку наприкінці XVII ст.

Нижня межа давньої історії суттєво змінювалась завдяки досягненням археології і антропології. Останні відкриття решток прадавніх людей в Африці продовжили історію людства приблизно до З млн. років.

Рубежем між давньою історією і середньовічною правила

§ дата падіння Західної Римської імперії – 476 р. н. е.

§ У сучасній історичній науці цим рубежем нерідко вважають Велике переселення народів.

Давня історія включає в себе

o передісторію людства – період антропогенезу, коли людина й суспільство ще тільки формувалися.

o Власне тільки після цього, як скінчилася доба антропогенезу і на Землі запанувала людина розумна (Homo sapiens), розпочалася давня історія у більш точному значенні цього слова.

ü Середньовічна історія вивчає період розвитку суспільства від падіння Західної Римської імперії або Великого переселення народів до відкриття Америки або до Реформації.

ü Із часу великих географічних відкриттів та Реформації у Європі розпочинався період Нової історії.

v У радянській історичній науці панівною була марксистська періодизація, яка базувалася на зміні форм господарської діяльності. її творці – німецькі вчені-скономісти і соціологи К. Маркс і Ф. Енгельс – у середині XIX ст. вважали основою суспільного розвитку економічну базу. Вони поділяли історію людства на п'ять суспільно-економічних формацій:

- первіснообщинний лад;

- рабовласницький лад;

- феодальний лад,

- капіталізм;

- комунізм.

Марксистське вчення базувалось на ідеї поступального розвитку історичного процесу та зміни одних суспільно-економічних формацій іншими, прогресивнішими. Ця теорія формаційного еволюціонізму в умовах радянського тоталітарного режиму проголошувалась як незаперечна догма, єдино вірне вчення і в той же час була суттєво змінена й перекручена.

o Період рабовласницького ладу виявився для слов'ян недійсним і був відкинутий.

o Середні віки, період існування феодальної суспільно-економічної формації, що тривав у Європі, згідно марксистської періодизації, від падіння Римської імперії до Англійської буржуазної революції (кінець V – середина XVII ст.), у східних слов'ян був продовжений. Він визначався в хронологічних рамках від IX ст. до 1861 p., коли було ліквідоване кріпосне право в Російській імперії. Закладаючи в основу цієї періодизації лише один фактор – наявність кріпацтва. – російські марксисти по суті заперечували найважливішу рису феодального суспільства: систему відносин на основі феодів – ленів між сюзеренами і васалами.

o Ще одним недоліком марксистської схеми було те, що, як і попередні, претендуючи па універсальний всесвітній характер, вона виходила лише з європейської і частково азійського історичного досвіду.

o Окрім того, її автори недооцінювали географічні, кліматичні, а також релігійні, правові, морально-психологічні та інші духовні фактори розвитку суспільства, вважаючи їх вторинними, похідними від економічних. Зрештою, сам хід історичного розвитку заперечив тезу про занепад ринкової капіталістичної системи господарювання і прогресивність комуністичної.

Хоча марксистський формаційний підхід до періодизації історії багато в чому застарів, він досі нерідко присутній у деяких вітчизняних підручниках з історії та науково-популярній літературі. Марксистська теорія формаційного еволюціонізму дійсно може бути продуктивною при визначенні періодів економічного розвитку суспільства. Однак у періодизації державотворення чи розвитку культури формаційний підхід видається недоцільним.

v Нині, відповідно до потреб сучасної науки вчені-економісти часто використовують чотириступеневу періодизацію економічної історії:

1) первісна доба (від появи людини на Землі до V ст. н. е.);

2) середньовіччя (VI-XV ст.);

3) формування індустріального суспільства (XVI – перша половина XIX ст.);

4) індустріальне та постіндустріальне суспільство (друга поло вина XIX по XXI ст.).

v Враховуючи досягнення економічної історії та інших галузей історичної науки, автори «Енциклопедії історії України» (Київ, ZOOS. – Т. 3) наводять таку періодизацію європейської історії:

1) Античність: близько І тис. до н. є. (зародження грецьких полісів) – середина І тис. н. є. (падіння Західної Римської імперії);

2) Середньовіччя: межа V-VI ст. – близько 1500 р. (становлення територіальних національних держав);

3) ранній Новий час: близько 1500 р. – близько 1800 р. (становлення модерного індустріального та політичного суспільства);

4) Новий час: близько 1800 р – 1914-1918 pp. (Перша світова війна);

5) Новітня епоха: XX – початок ХХІ століття.