Використання на уроках умовно-графічної наочності.

Умовно-графічна наочність відображає сутність історичних явищ, їх взаємозв'язок, динаміку за допомогою умовних знаків. До них належать карти, схеми, графіки, діаграми. Ці засоби відображають кількісні та якісні аспекти історичного процесу, розміщення історичних фактів у просторі та часі, головні ознаки фактів, їх причинно-наслідкові зв'язки і закономірності. Тим самим вони сприяють формуванню у школярів умовних, символічних образів минулого і теоретичних уявлень. Закономірно, що умовно-графічна наочність найбільш часто використовується при викладі нового матеріалу вчителем або у відповідях учнів.

Умовно-графічна наочність повинна відповідати ряду вимог:

‒ відповідність засобів змісту навчального матеріалу;

‒ непересиченість об'єктами для запам'ятовування;

‒ чіткість зображення;

‒ насиченість кольорів зображення і т.п.

Засоби умовно-графічної наочності, відображаючи кількісні та якісні аспекти історичного процесу, суттєві ознаки суспільних явищ, тенденції їх розвитку, відіграють суттєву роль у засвоєнні причинно-наслідкових зв'язків і понять. Графіки і діаграми широко використовуються для характеристики розвитку економічних, соціально-політичних явищ суспільного життя, є засобом конкретизації, джерелом нових знань. Матеріали соціально-економічної статистики представлені у підручниках і наочних посібниках у вигляді таблиць, діаграм, графіків тощо.

Статистичний матеріал у шкільних курсах історії відіграє допоміжну роль, конкретизуючи кількісні та якісні характеристики історичних фактів, і не підлягає детальному запам'ятовуванню. Для цього важливо навчити учнів отримувати й інтерпретувати інформацію, яка подана різноманітними умовно-графічними засобами наочності.

Одним із найбільш дієвих засобів оптимізацїї навчального процесу на уроках історії є таблиці. Під таблицею розуміють перелік, згрупування різних об'єктів чи явищ, графічно розташованих у найкращому для сприйняття порядку правильними рядами, колонками, стовпчиками, в певній системі і послідовності відповідно до теми і завдань.

Робота з таблицями дає змогу ширше, легше, ґрунтовніше засвоїти історичні знання та сформувати міцні інтелектуальні вміння й навички. За допомогою таблиці значно легше:

а) відібрати найбільш важливі та яскраві дані про історичні явища й об'єкти в конкретному матеріалі, порівняти з аналогічними явищами й об'єктами;

б) виділити основні етапи розвитку історичного явища, порівняти його з аналогами, висвітлити у найбільш стислій формі динаміку явища;

в) окреслити хронологічну послідовність та синхронність історичних явищ чи їх етапів;

г) подати відібраний і систематизований матеріал у найлегшій для сприйняття формі;

д) отримати навички аналізу цифрового матеріалу чи умовних співвідношень;

е) пояснити і усвідомити абстрактні поняття та зв'язки між ними наочно тощо.

Загальні правила побудови таблиць такі:

1) кожна таблиця повинна мати заголовок, що відображає її основний зміст;

2) повинні бути єдині системи величин, скорочень, узагальнень;

3) лаконічність і точність заголовка і назв колонок без перевантажень зайвими деталями, адже таблиця повинна бути легкою для візуального сприйняття;

4) для виготовлення демонстраційної таблиці слід користуватися великим шрифтом, щоб її можна було легко ,,зчитувати”.

Таблиці поділяються на групи за змістом матеріалу та за формою його викладу. Залежно від змісту матеріалу і дидактичних завдань слід відбирати найбільш оптимальні форми розміщення матеріалу, а отже ‒ вид таблиці.

За характером зв'язків, що в них розкриваються, таблиці поділяють на хронологічні, синхронні, тематичні, порівняльні, таблиці розвитку, співставлення.

Хронологічні таблиці групують факти на основі часових відношень між ними, відбивають послідовність (календар) подій.У них, як правило, два стовпчики: дата, подія. Наприклад:

Козацько-селянські повстання першої половини XVII ст.

Дата	Подія

Синхронні таблиці відображають ,,горозонтальні” часові зв'язки між подіями та явищами, тобто фіксують події, що відбувались у різних місцях в один і той самий час.

Синхронні таблиці дають змогу розглядати історію України порівняно зі світовими цивілізаціями, тобто:

‒ допомагають глибше зрозуміти історичний процес у єдності та різноманітності;

‒ спостерігати закономірності у зміні подій, влади, якісних характеристик кількісними – і навпаки;

‒ прослідковувати вплив інших цивілізацій на Україну і України на Схід і Захід;

‒ краще розуміти історичний процес у його сукупності і розмаїтті;

‒ легше і краще запам'ятовувати необхідний матеріал, особливо, якщо таблиці містять короткі пояснення.

Таблиці порівняння вичленовують суттєві ознаки історичних явищ, аналогічні або відмінні, сприяють виявленню подібності і різниці між ними (наприклад, між суспільними верствами, формами державного устрою, цінностями, соціальним чи економічним устроєм тощо). Наприклад, можна організувати порівняння між двома світовими війнами по таких питаннях: причини, учасники, наслідки.

Якісні чи кількісні зміни, динаміку окремих історичних явищ виявляють таблиці розвитку. Уних зіставляються не різні явища, а різні етапи одного й того ж явища. Наприклад, під час вивчення теми ,,Революція 1905‒1907 років у Росії” порівнюються три етапи цієї революції.

Таблиці зіставлення відображають різні зв’язки і відношення між історичними явищами (цілого і його частин, явища та його суттєвих ознак, причин і наслідків). Такі таблиці дають змогу порівняти суспільні класи, прошарки, групи і партії, які виражають їх інтереси.

Тематичні таблиці містять однорідні факти (наприклад, війни чи повстання, наукові відкриття тощо). У такій таблиці, як правило, три стовпчики: причини події, основні етапи (ознаки, прояви, риси), наслідки (підсумки, значення).

Різновидом тематичних таблиць є узагальнювальна таблиця, яку часто складають протягом цілої теми чи розділу, розкриваючи зв’язки або тенденції розвитку в конкретний період.

Існує класифікація таблиць за формою викладу матеріалу:

1) текстові (містять колонки, заповнені лише текстовим матеріалом);

2) цифрові (з колонками, заповненими цифрови матеріалом);

3) таблиці з використанням умовно-графічної наочності (містять у колонках діаграми, графіки, схем, різні графічні позначки);

4) таблиці з використанням ілюстрацій (з малюнками у колонках);

5) комбіновані.

О. Желіба виділяє такі прийоми роботи учнів старших класів з таблицями.

1.Сприйняття нового матеріалу у готовій табличній формі. У процесі викладу нового матеріалу учитель опирається на дані певної таблиці, розміщеної на стенді, на екрані як проекція епідіаскопа чи діафільму, в підручнику чи посібнику як ілюстрація. Цей прийом, як і наступні, має кілька етапів:

а) оголошення назви таблиці (розкриває її зміст;

б) акцентування уваги на основних колонках та одиницях виміру таблиці;

в) посилання на характерні показники, виділені в таблиці;

г) формулювання загальних висновків.

2.Сприйняття нового матеріалу у формі таблиці, що розгортається паралельно з викладом матеріалу. Викладаючи новий матеріал, учитель опирається на дані певної таблиці, що створюється паралельно до цього викладу. Методичне завдання таких таблиць ‒ у процесі їх створення домогтися максимальної активізації пізнавальної діяльності учнів, які слідкують за логікою викладу вчителя, осмислюють її.

3. Складання таблиць учнями на уроці на основі нового матеріалу з метою його закріплення. Задля закріплення та узагальнення нового матеріалу учитель може дати учням завдання законспектувати основні ключові дані нових знань у вигляді таблиці. Ефективність таких таблиць особливо велика, адже в їх складанні беруть участь учні. Для цього останні повинні чітко засвоїти правила читання таблиць і вміти користуватися ними. Під керівництвом учителя вибираються заголовки таблиці, в ході обговорення визначаються оптимальні відповіді та заносяться у конспекти.

4. Систематизація навчального матеріалу у формі таблиці під час виконання домашнього завдання. Прийом, аналогічний попередньому. Різниця полягає лише в тому, що учні мають самостійно скласти таблицю. В сильних класах ‒ лише на основі назви, у слабших ‒ разом з учителем визначають заголовки колонок таблиці.

5.Самостійне засвоєння нового матеріалу, поданого увигляді таблиць. Домашнє завдання учні можуть виконувати на основі готової таблиці, розміщеної в підручнику чи посібнику.

6. Проведення усної перевірки учнів з опорою на матеріал таблиць. Розповідаючи домашнє завдання, учень опирається на дані таблиці, розміщеної на стенді, на дошці, на екрані як проекція епідіаскопа чи діафільму. Вміння посилатися на дані таблиць привчить учнів до доказовості у своїх відповідях.

7. Проведення письмової перевірки учнів через складання таблиць. Прийом, схожий на четвертий, коли учні відтворюють знаная у вигляді таблиці. Відрізняється він тим, що учні складають таблицю безпосередньо на уроці.

Ще одним видом умовно-графічної наочності є схеми.Під ними слід розуміти креслення або малюнок, який знайомить учнів з певними суттєвими рисами, зв’язками та відносинами між історичними явищами, що вивчаються. Вони використовуються для наочного порівняння явищ, які вивчаються, показу тенденцій їхнього розвитку, а також для узагальнення та систематизації історичних знань.

Пояснюючи матеріал, учитель послідовно креслить на дошці елементи схеми і позначає зв’язки між ними. Поступовість створення схеми полегшує її розуміння.

Схеми поділяють на структурні, схеми-еволюції, ієрархічні, логічні, пошукові.

Структурні відображають взаємозв'язок складових частин чого небуть.

Схеми-еволюцїі відображають етапи розвитку події, явища чи процесу у вигляді сходинок.

Якщо треба передати певний порядок, послідовність елементів структури явища, процесу, ознак тощо, використовують ієрархічну схему.

Логічні схеми ‒ це графічне зображення, що відображає процес, його взаємно зумовлені частини (наприклад, причинно-наслідкові або інші зв’язки між подіями, явищами чи поняттями).

Пошукові схеми ‒ це графічне зображення у вигляді логічної схеми, складові частини котрої включають, крім інформації, продуктивно-пізнавальні запитання, відповіді на які допомагають учням логічно мислити і розмірковувати, більш усвідомлено засвоювати отримані знання.

Схеми можуть використовуватися у заповненому вигляді (наприклад, для систематизації, узагальнення чи повторення інформації) або пропонуватись учням для самостійного заповнення.

У навчанні широко використовується також і схематичний малюнок (схема битви, політичного устрою, економічних зв'язків та ін.). За допомогою схематичного малюнка здійснюється аналіз і синтез предмету, історичного явища (наприклад, схематичний малюнок, який відображає, з яких груп населення виникли у франків стан феодалів та стан залежних селян). Вони можуть давати географічні орієнтири (наприклад, малюнок Нільської долини і дельти. Малюнки можуть відображати різні схеми. Внутрішній устрій об'єктів можна вивчити за допомогою малюнка ,,у розрізі”. Зовнішні статичні художні малюнки допомагають опису. Динамічні малюнки є найбільш складними і допомагають розкрити послідовність подій.

У підручниках уміщено чимало схематичних малюнків. Однак потреба у них при поясненні історичного матеріалу значно більша. Тому поряд зі схемами, які є в підручниках, залучаються і виготовлені наперед на стендах або намальовані крейдою на дошці безпосередньо на уроці. Схематичний малюнок передає найбільш суттєві риси предмету, сприяє формуванню понять. У самій природі педагогічного малюнка, в його ескізному, конструктивному характері закладена тенденція до узагальнення, руху від предметної наочності до поняття, від образу до ідеї. Малюнок крейдою на дошці виконується в ході усного викладу і слугує його зоровою підставою. Тим самим забезпечується одночасність сприйняття учнями слова і образу, За допомогою схематичного малюнка вчитель розкриває явище в його логічній послідовності,вибираючи оптимальний темп, а в потрібний момент може перервати показ, а потім продовжити його в будь-який час.

Схематичний малюнок на дошці слід використовувати і в тому випадку, коли є варіант і у вигляді таблиці чи ілюстрації в підручнику. Готові схеми, використовують для закріплення, перевірки засвоєння матеріалу, при опитуванні на наступних заняттях.

Для створення в учнів реалістичного образу в деяких випадках доцільне зіставлення схематичного зображення з ілюстраціями чи фотографією.

На уроках історії широко використовується і символічна наочність. Символ ‒ це умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; у методиці викладання історії ‒малюнки, що відображають зміст історичного процесу чи факту.

Символи можуть використовуватися у певному наборі чи вибірково ‒ залежно від змісту теми, що вивчається. Такі символи і знаки виявляють сутність і взаємозв'язки історичних процесів та явищ. Вони мають відповідати за розвиток уявлення учнів. Наприклад, поняття ,,торгівля” може бути відображено як кораблик, що пливе, землеробство ‒ мотика, монархія ‒ корона тощо. Сукупність символів утворює так звану блок-схему чи піктографічний аркуш.

Символи можна класифікувати на дві групи ‒ інформаційні та наскрізні. До першої групи належить ті умовні знаки, що позначають явища, конкретно-історичні поняття, є носіями інформації про який-небудь аспект історичного процесу, до другої групи ‒ символи, що позначають загальноісторичні поняття, зв'язки і тенденції історичного розвитку.

В. Тоболін пропонує використовувати на уроках історичні піктограми. Піктограми ‒ це умовний (символічний малюнок із зображенням яких-небудь дій, подій, предметівта ін.; засіб передачі інформації через зображення предметів, подій та дій за допомогою умовних знаків та графічних образів.

Найоптимальнішою формою використання піктограм може бути така:

1) пояснення вчителем навчального матеріалу (10 хв.);

2) повторення поясненого матеріалу з піктограмами (10 хв.);

3) опитування за піктограмами (5 хв.);

4) перенесення малюнків у зошит (10 хв.);

5) робота над змістом у парах або групах (10 хв.

О.Пометун і Г.Фрейман розкривають методику застосування опорних конспектів.

П.В. Гора надавав великого значення ще одного виду схем ‒діаграм, які можуть підкреслювати кількісні та якісні сторони досліджуваних подій. Якщо на діаграмах представлені однорідні дані одночасної дії, то вони легко зіставляються і аналізуються, встановлюється їх послідовність. Робота з діаграмами формує в учнів уміння бачити за статистичним матеріалом розвиток явищ, визначити внутрішні зв’язки між ними. Діаграми використовуються і для порівняння явищ, процесів, що вивчаються у конкретний період часу. Розрізняють такі види діаграм: сегментні, стовпчикові, круглі, фігурні. У свою чергу кругові діаграми поділяються на статистичні і динамічні, які відображають динаміку однорідних даних і різнорідних явищ. Учні, використовуючи методи аналізу і статистичні дані діаграм, роблять відповідні висновки. Використання діаграм допомогає засвоювати закономірні процеси, встановлювати зв'язок між статистичними цифрами і конкретними історичними процесами.

Картограми ‒ це карти, на яких графічно представлені статистичні дані, пов'язані з якогось явища.

Графіки ‒ це креслення, що зображують за допомогою кривих кількісні показники розвитку, стану чого-небудь. Графіки на відміну від діаграм показують циклічність історичних явищ і процесів, їх етапи.

Питання для самоперевірки:

1. Доведіть значення наочності у навчанні історії.

2. Чим забезпечується наочність навчання?

3. Охарактеризуйте функції наочності.

4. Чим обґрунтовується особливе значення наочного навчання у 5-8 класі?

5. Охарактеризуйте відомі вам класифікації наочності.

6. Розкрийте значення наочності у формуванні предметних компетенцій учнів.

7. Назвіть і охарактеризуйте основні прийоми роботи з предметною наочністю.

8. Охарактеризуйте основні види образотворчої наочності.

9. Назвіть і охарактеризуйте основні прийоми роботи з навчальними картинами.

Питання і завдання для самоконтролю:

1. Назвіть і охарактеризуйте прийоми роботи з історичними портретами.