Що таке «українське», або «козацьке бароко», і чому цей мистецький стиль набув поширення є українських землях у XVIІ-XVІІІ ст.?

Бароко — логічний результат не тільки еволюції мис­тецтва, а й прогресу науки та суспільного розвитку. Його поширення у XVII—XVІІІ ст. в українських зем­лях пояснюється особливостями української мен­тальності, появою нової еліти, тріумфальними перемогами початкового етапу Визвольної війни. Під впливом здобутків давньоруської духовності, народ­них традицій цей європейський стиль трансформується у козацьке бароко, для якого характерні біль­ша зваженість та поміркованість.

Поява і розвиток бароко на українському ґрунті — це спро­ба української культури повномасштабно скористатись надбан­нями західної цивілізації після виходу України з-під впливу візантійських канонів. Одночасно це була спроба вписати ук­раїнські землі у рамки європейських історичних процесів.

Бароко (від італійського barocco — вибагливий, химерний) - стиль в мистецтві кінця XVI — середини XVIII ст., для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, ди­намічність композиції. Його поява була зумовлена реакцією людства на наукові відкриття XVI —XVII ст., під впливом яких різко змінилося його світобачення і світосприйняття. Існу­юча до цього гармонійна картина світу руйнувалась з появою твердження про геліоцентричну систему (М, Коперник, Г.Галілей, І.Кеплер), обґрунтованих гіпотез про мінливість світу, про множинність світів і безмежність Всесвіту (Г.Галілей, І.Ньютон). Під тиском цієї інформації людина гостро відчува­ла свою самотність, слабкість і недосконалість. До того ж XVI —XVII ст. — період релігійних війн між католиками і протестантами, які посилили глибоку духовну кризу європейсь­кого суспільства. Бароко як мистецький стиль, з одного боку, фіксував суспільну кризовість, втрату почуття спадкоємності, наближення до фатальної межі, з іншого — був спробою про­риву, оригінального самовиразу в нових обставинах.

Світоглядні принципи стилю бароко були розроблені у За­хідній Європі Б.Спінозою, Б.Паскалем, Б.Грасінаном та ін. їх справи в Україні продовжили професори Києво-Могилянської академії Г.Кониський, Ф.Прокогіович, С.Яворський та ін.

Які ж причини поширення цього стилю в українських зем­лях в XVII —XVIII ст.? Слід зазначити передусім те, що він значною мірою відповідав ментальності українців, оскільки органічно поєднував відчуття святковості, динамічності, яскравої багатобарвності світу з ліричною поетичністю, філо­софською сентиментальністю. До того ж українці, як і всі народи, що тією чи іншою мірою мали контакти зі Сходом, у сфері мистецтва тяжіли до пишності, емоційності, декоратив­ності, а саме ці елементи складали основу барокового стилю.

Поширення в українських землях бароко можна розглядати і як своєрідний результат національно-визвольних змагань у XVII —XVIII ст.: пафосність, декоративність цього стилю, оче­видно, найповніше відповідала настроям українського суспіль­ства, яке у ході кривавого протистояння вибороло право на власну державність; величність, багатство, підкреслена вираз­ність бароко були цілком зрозумілими і близькими новій сус­пільній еліті; численні крупномасштабні барокові проекти у різних галузях мистецтва можна було реалізувати лише за до­помогою держави, що з'явилась внаслідок Визвольної війни.

Бароковий стиль в українських землях з'явився ще наприкінці XVI ст., але поширення набув у другій половині XVII—XVIII ст.

Характерно, що на Правобережжі бароко розвивалось на основі європейської традиції і було досить близьким до свого першоджерела. У європейському бароковому стилі виконані Успенський собор Почаївської лаври, церква св. Юра у Львові. Що ж стосується Гетьманщини та Слобідської України, то тут під впливом канонів давньоруського мурованого будівництва та традицій дерев'яного народного конструювання сформував­ся оригінальний варіант барокової архітектури, який отримав назву «українського», або «козацького» бароко. Перлинами цього національно забарвленого стилю стали Андріївська і Покровська церкви у Києві, Троїцький храм у Чернігові, храм Воздвиженського монастиря у Полтаві.

Українське бароко відрізнялося від західноєвропейського більшою зваженістю, поміркованістю у декоративності, спо­кійністю форм. Найпомітнішим був місцевий вплив в архітек­турі, менш відчутним — у скульптурі і в живописі.

Бароковій скульптурі притаманні динамічна композиція, ек­спресивне ліплення, витончене моделювання форми. Дуже яс­краво, навіть символічно ці особливості нового стилю виявили себе у надгробках, поставлених над покійниками по церквах та каплицях. Якщо раніше покійників зображали сплячими у спо­кійній позі, то бароковий стиль ніби «розбудив» їх і поставив на весь зріст. Саме такими є відомий пам'ятник Адаму Киселю у с. Бискиничі на Волині, надгробок каплиці Боїмів у Львові та ін. Характерно, що у бароковій скульптурі відмінності між Правобережжям і Лівобережжям незначні. Головною відмін­ністю є не стилістичні особливості, а матеріал, з якого твори­ли українські майстри: в західноукраїнських землях — камінь, на Гетьманщині та Слобожанщині — дерево.

Певні зміни приніс бароковий стиль і в живопис. Незважа­ючи на те, що основна увага митців навіть наприкінці XVII ст. звернута до релігійних сюжетів, все ж прогресивні зрушення у цей час відбулися: йшло творче переосмислення традиційної тематики під впливом гуманістичних ідей; новими навиками та формами самовиразу поповнювалася мистецька палітра - майстри оволодівали світлотіньовим моделюванням, просторовою перспективою; досягнення західноєвропейського живопису, особливо фламандської школи позитивно вплинули на укра­їнських художників, додавши динамічності композиціям і реалістичності зображенню. Найвідомішими художниками цього періоду в українських землях були І.Руткович, Й.Кондзелевич, В.Петранович, Помітного розвитку набуло барокове гра­верство, якому властива складна символіка, геральдичні зна­ки, алегорії, пишність та декоративність.

Доволі цікавими були спроби використання українськими авторами стилю бароко в літературі. їх творам були прита­манні гранична оригінальність, значне перевантаження метафо­рами, гіперболами, антитезами. У поезії буйно розквітає високопарне красномовство: «катастрофою» називають «зміну» «Нептуном» - «воду», «Гераклом» - «хоробрість», «Вакхом» — «вино». Це значно ускладнює розуміння поезії, пере­творює ЇЇ на елітарну. У бароковій літературі середньовічна релігійність примхливо поєднується з інтересом до природи, історії та людської особистості, тобто з надбаннями ренесансу Найяскравішими постатями в українському літературному ба­роко є М.Смотрицький, Т.Ставровецький, І.Вишенський, Г.Сковорода. Характерна особливість українського варіанту бароко - переважання духовних творів над світськими, оскільки основними помітними фігурами у тогочасній літературі були переважно духовні особи Поетична умовність, символізм, ро­мантизм, підкреслена виразність, гіперболізація та алегорич­ність барокової літератури органічно були сприйняті українсь­кою ментальністю і надовго визначили образну мову українсь­кої культури.

Наш

Розділ ХІ.

...

Наши рекомендации