Лірика вагантів

Поезія вагантів спиралася на досвід релігійної лірики, на античну традицію (переважно на творчість Овідія, Горація, Ювенала) та на народну поезію, з якою ваганти знайомились під час мандрів. Ваганти внесли свою долю новаторства у розвиток європейської поезії. Вони широко вводили риму (яка ввійшла в європейську поезію у X ст.), що надавало їхнім віршам співучості, витонченості. Вони охоче наслідували пісенні й танцювальні народні традиції, їхній стиль відзначається багатством відтінків — від зворушливої ніжності, юної свіжості та безпосередності до навмисної бурсацької зухвалості, грубості.

Тематика вагантської поезії різноманітна. Вони писали на замовлення високопоставлених осіб хвалебні словослів'я (за них добре платили), відгукувались на політичні події, наприклад, складали віршовані заклики до хрестових походів, релігійні пісні та гімни. Але славили й Венеру, Бахуса, Флору, котрих вважали символами земних радощів, плотських насолод, веселих розваг у колі друзів та подруг. Для вагантів характерне самопародіювання, тому чимало віршів просякнуті гіркотою безпритульного життя. Зразком вагантського світосприйняття є знаменита «Сповідь» Архіпіїти. Він не бажає прикриватися брехливим благочестям, з викликом визнає свої провини:

У ліриці вагантів переважають любовна тема і викривальна сатира. У любовній ліриці з молодих зухвальством прославлялась земна пристрасть. Разом з тим нерідко звучить повага до юного дівоцтва і цнотливості. Героїнею в таких випадках виступає молода селянська дівчина-пастушка. Лірика часто пов'язана з картинами сільської природи; поети оспівують весну, пробудження природи; весна і любов — давні фольклорні символи оновлення всього живого.

Простодушна релігійність вагантів поєднується із критичним ставленням до духовенства високих рангів, від яких залежало низове церковне середовище.

У дотепних задиркуватих сатирах ваганти висміюють симонію *, лицемірство, розСимонія — купівля-продаж церковних посад або духовного сану в католицькій та інших церквах, поширена за доби феодалізму в Західній Європі.

пусту, здирство, користолюбство духовних осіб. Гостра критика папського двору звучить, наприклад, у вірші «Викриття Риму» Вальтера Шатільйонського.

Ваганти створили багато веселих, дотепних пародій на ритуали. Так, у відомій пародії «Всеп'яніша літургія» (XIII ст.) точно відбито всі компоненти меси, але пародійним перекрученням слів досягається комедійний ефект.

Викривальні вірші вагантів переписувались по всій Європі. Водночас слід підкреслити, що вагантська сатира — це ое критика, а самокритика духовного прошарку: вагант може сказати багато гірких слів своєму побратику-клірику, але сам він не уявляє себе поза цим середовищем, їхні пародії користувались великою популярністю, це своєрідний заклик дотримуватися моралі, не ганьбити себе, а також весела посмішка, середньовічний звичай змішувати серйозне і дотепне, нечестиве з благочестивим.

Наприкінці XIII ст. лірика вагантів занепала, але її традиції вплинули на розвиток куртуазної та міської літератури. У наступні століття про вагантів майже забули і відкрили в добу романтизму, коли пробудився інтерес до старовини. В наш час знову помітне зацікавлення вічно молодою поезією запальних співців свободи і радощів життя, тим більш, що в середовищі вагантів виникло чимало студентських пісень, зокрема деякі строфи з широковідомої «Оаидеапіш іаіїиг» *.

Поява університетів на межі XII—XIІі ст., де поряд з богослів'ям вивчали медицину та правознавство, поширила коло знань про людину та навколишній світ.