Регіональна рекреаційна географія світу
Рекреаційне районування світу та України
Провідний фахівець у галузі рекреаційного районування О. Бейдик в основу рекреаційно-туристичного районування поклав чотириступеневу ієрархічну систему одиниць: макрорайон – мезорайон – підрайон – мікрорайон. Кожна наступна таксономічна одиниця входить як складова до попередньої. Таким чином макрорайон складається з мезорайонів, а ті – з підрайонів і т. ін. [4]
У цілому у світі виокремлюється вісім рекреаційних районів найвищого таксономічного рангу, тобто макрорайонів. До них належать: Європа, Азія, Північна Америка, Південна Америка, Центральна Америка та басейн Карибського моря, Африка, Австралія й Океанія, Антарктида. [10]
До складу Європейського макрорайону входять 13 мезорайонів:
1) Прибалтійський (Литва, Латвія, Естонія, Польща);
2) Центральний (Чехія, Словаччина, Угорщина);
3) Причорноморський (Румунія, Болгарія, Україна, Молдова);
4) Адріатичний (Сербія, Чорногорія, Словенія, Хорватія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Албанія);
5) Піренейський (Іспанія, Португалія, Андорра, володіння Великої Британії – Гібралтар);
6) Апенніно-Мальтійський (Італія, Ватикан, Сан-Марино, Мальта);
7) Греція;
8) Франція та Монако;
9) Німеччина та країни Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди, Люксембург);
10) Альпійський (Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн);
11) Велика Британія та Ірландія;
12) Країни Європейської Півночі (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія);
Білорусь і Європейська частина Росії.
Всесвітня туристична організація пропонує власну схему рекреаційного районування. Вона виокремлює 5 регіонів і 14 субрегіонів: Європа (Північна, Західна, Центральна (Східна), Південна Середземноморська)); Азія об’єднується з Тихоокеанським регіоном і поділяється на Північно-Східну, Південно-Східну, Південну Азію, Океанію; Американський регіон об’єднує Північну Америку, країни Карибського басейну, Центральну Америку та Південну Америку; у складі Африки виокремлюються Північна Африка і регіон пустелі Сахара; виділяється також окремо регіон Близького Сходу.
Відповідно до сучасного стану економічного, історичного, культурного та географічного розвитку країн світу найоптимальніша історико-географічна типологізація Безуглого В. В., Козинця С. В. (2003 р.), в якій виділяються 18 регіонів світу. Так, Європу поділяють на Західну, Північну, Південну, Східну (Центральну) та Південно-Східну. Азію поділяють на Північну та Центральну, Південно-Західну, Південну, Південно-Східну, Східну. Америку поділяють на Північну та Латинську. Африку поділяють на Північну, Західну, Центральну, Східну, Південну. Та окремий регіон Австралії й Океанії. [2]
Диференціація світу на історико-географічні регіони найбільш природна. Вона дає змогу універсального їх вивчення з урахуванням природних, історичних, культурних, господарських та інших особливостей, що має не тільки загальнонаукове, а й прикладне рекреаційне значення.
За даними світового досвіду відзначають такі тенденції у формуванні рекреаційних територій: а) розвиток урбанізованих рекреаційних територій на базі курортних населених пунктів або цілих курортних агломерацій (курорти і курортні місцевості, приморські рекреаційні райони); б) розвиток рекреації на міжсельбищних територіях шляхом створення рекреаційних парків. В Україні базою для їх створення можуть бути природні національні та ландшафтні парки.
Рекреаційні території класифікують на:
1) урбанізовані, в сільській місцевості, міжсельбищні, проміжні;
2) за метою: для короткочасної та тривалої рекреації;
3) тривалістю: постійні, сезонні, тимчасові;
За напрямом: природно-рекреаційні, аграрно-рекреаційні, індустріально-рекреаційні, змішані тощо.
Рекреаційна територія являє собою частину земельного фонду, задіяну для організації туризму, лікування та відпочинку. Загальна площа рекреаційних територій усіх функціональних типів становить в Україні близько 3 % її території. Питома вага потенційно-рекреаційних територій у структурі земель у цілому по Україні складає 20 %: максимальна – в Закарпатській і Рівненській областях (понад 50 % території), мінімальна – в південних і східних областях, крім Херсонської (менше 20 %) [22].
Одиниці рекреаційного районування. Районування визначається як процес виявлення показників, за якими здійснюється територіальний поділ для певних видів діяльності (схема районування). Районування території проводиться на основі певних ознак, що відображають поширення певного явища.
Рекреаційне районування – це поділ території на одиниці, що відрізняються між собою рекреаційною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів та особливостями їх використання та охорони. У сучасному вигляді даний термін сформульований у 90-х роках ХХ ст.
Одиницями рекреаційного районування є: рекреаційний регіон (рекреаційна зона) → рекреаційний район → рекреаційний підрайон → рекреаційний вузол → рекреаційний центр → рекреаційний заклад.
Рекреаційний регіон (зона) – територіальна рекреаційна система, яка включає підсистеми тривалого відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, а також управління обслуговуванням і транспортом. Рекреаційний регіон (Кримський, Карпатський, Дніпровсько-Дністровський) та інші. Досить часто вживається стосовно наднаціонального рівня – Чорноморський, Середземноморський, Карибський. Головною одиницею рекреаційного районування є район. За В. Преображенським рекреаційний район – одноманітна за характером рекреаційного використання територія, яка відрізняється від інших цілим комплексом ознак. Рекреаційний район – цілісна у транспортному відношенні територія з однаковим профілем курортів, центрів туризму, зон відпочинку та природно-географічними умовами. Серед останніх – унікальність і наявність стандартного набору певних властивостей.
Функціонування рекреаційного району підпорядковане завданню максимального задоволення рекреаційних потреб споживачів шляхом ефективного використання ресурсного потенціалу території. Частина рекреаційного району, яка охоплює один або кілька курортів із зонами відпочинку і центрами туризму в межах адміністративних районів має назву рекреаційного підрайону. Рекреаційний підрайон – цен один чи декілька курортів однакового профілю з зонами відпочинку і центрами туризму в межах адміністративного району (Судацький, Алуштинський). Рекреаційний вузол – курортополіс «Трускавець», Одеська група курортів, Велика Ялта. Рекреаційний центр – прикладами можуть бути Ворохта, Кирилівка, Коктебель. Рекреаційним пунктом можуть бути окремий санаторій, будинок відпочинку, кемпінг.
Базовим елементом при рекреаційному районуванні та заснуванні курортів є рекреаційний заклад – спеціалізована установа для короткочасного та тривалого розміщення людей у процесі задоволення їх рекреаційних потреб. До рекреаційних закладів належать: санаторії та пансіонати з лікуванням; санаторії-профілакторії; будинки та бази відпочинку, а також загальнокурортні та інші лікувальні, спортивно-оздоровчі й оздоровчі центри, у т. ч. дитячі; туристичні готелі; бази, мотелі, кемпінги; будинки мисливців, рибалок, будинки творчості. [22]
Схеми рекреаційного районування України. Рекреаційне районування бере свій початок від 60-х років ХХ ст., здійснювалося у вузькогалузевому розрізі (курортологічне, рекреаційно-кліматичне для спортивного туризму та інше) і виходило з розосередження на даній території тих чи інших природних рекреаційних ресурсів і визначення зон з умовами, найсприятливішими для розвитку відповідних видів туризму. Лише у 70-х роках у зв’язку з розвитком комплексної географії під керівництвом Преображенського В. С. [15] уперше розроблено схему рекреаційного районування, де в межах України виділялися Кримський, Одеський, Азовський прибережний та Дніпровсько-Дністровський рекреаційні райони.
Питання туристичного районування України з 70-х років ХХ ст. розроблялося науковцями Київського науково-дослідного та проектного інституту містобудування, Інституту географії НАН України, а також Київського, Львівського, Чернівецького, Сімферопольського університетів.
Першою з таких спроб стала «Схема перспективного розвитку туризму УРСР», за якою виділялося 4 туристичні регіони (зони): Кримський, Карпатський, Дніпровсько-Дністровський, Азово-Чорноморський. Професор М. П. Крачило (ЧНУ) виділяв такі регіони: Кримсько-Одесько-Азовський, середня смуга Європейської частини РСР у 1987 р. [9] І. В. Смаль у 2004 р. виділяв такі регіони: Поліський, Західний, Центрально-Східний, Приморський, Кримський [21]. Автором ще однієї схеми рекреаційного районування України є професор Бейдик О. О. (2004 р.). Він виділив 5 ресурсно-рекреаційних районів і розташував їх за рейтингами. Найвищий рейтинг має Причорноморський ресурсно-рекреаційний район (АР Крим, Одеська, Миколаївська і Херсонська області).